на головну/home


     Закарпатська область Ужгород

       Берегівський р-н

Гетен
Мужієво
Четфалва (Четове)

       Великоберезнянський р-н

Буківцьово
Вишка
Гусний
Кострина
Сіль
Сухий
Ужок
Чорноголова

       Виноградівський р-н

Новоселиця

       Воловецький р-н

Абранка
Біласовиця
Гукливий
Задільське
Котельниця
Пашковець
Підполоззя
Тишів
Щербовець
Ялове

       Іршавський р-н

Дешковиця
Івашковиця
Локіть

       Міжгірський р-н

Буковець
Верхній Студений
Ізки
Келечин
Колочава
Кужбиї
Міжгір'я
Негровець
Нижній Студений
Павловець
Пилипець
Подобовець
Присліп
Рекіти
Репинне
Розтока
Синевирська Поляна
Сухий
Торунь

       Мукачівський р-н

Вільховиця
Руська Кучава

       Перечинський р-н

Лікіцари

       Рахівський р-н

Богдан (пол. Рогнєска)
Великий Бичків
Ділове
Лазещина
Середнє Водяне (нижня)
Середнє Водяне (верхня)
Ясіня

       Свалявський р-н

Свалява
Уклин

       Тячівський р-н

Нижня Апша (Діброва)
Колодне

       Хустський р-н

Данилово
Крайниково
Олександрівка
Сокирниця
Стеблівка

Фото Олени Крушинської, 2008 р.:

Надгробок дивної форми
на подвір'ї церкви

Зруб

Каркас вежі-дзвіниці, вигляд з горища

Галерея ганку

Кутові врубки бабинця

Різьблений стовпчик галереї.
Фото Карела Кучі, 2006 р.

Різьблення одвірку: мотив
"мотузочка" і зубчастий орнамент



Вигляд церкви з боку вулиці, вгорі - фото до і після реставрації і упорядкування подвір'я. Фото Карела Кучі, 2006 р. (вгорі) та Олени Крушинської, 2008 р. (унизу)

Колодне


с. Колодне, Тячівський р-н, Закарпатська область. Показати на мапі.
GPS координати церкви: 48° 9' 47.64", 23° 36' 4.92"

         Церква св. Миколи, 1470 - XVIII ст.

Цей храм, що нагадує середньовічного лицаря в шоломі - найдревніший і один з найпрекрасніших дерев'яних храмів України, пам'ятка світового значення. На фото, зроблених авторкою сайту в 2005 і 2008 рр. - храм до і після реставрації


Храм в Колодному був однією з тих пам'яток, які остаточно і безповоротно закохали мене в дерев'яну архітектуру. Кремезна, монументальна споруда, нагадувала середньовічного лицаря в обладунках, барокове завершення вежі - його шолом, а велетенські дуби навколо - його військо. Страшно подумати, що цим могутнім зрубам вже півтисячі років. Від них віяло прихованою силою, а наполовину відкриті двері храму (тоді він стояв пусткою, відчинений) вабили до себе якоюсь неясною загадкою...
Там, майже в темряві, на стінах було видно напівстерті , напівзмиті водою постаті і обличчя, а ще - промені світла, що пробивалися всередину через давнє віконце-хрест у вівтарі.



До реставрації споруда була багатою на "фактуру", яка так і просилася в кадр.
Фото Олени Крушинської, липень 2005 р.


Михайло Сирохман пише про історію і архітектуру храму:
Церква Св. Миколи Чудотворця належить до найдавніших пам'яток дерев'яного церковного будівництва України. Збудували її в урочищі Одарів і пізніше перенесли на теперішнє місце. Храм зберігає певні риси, властиві оборонним спорудам. Його гордий, суворий силует в оточенні старезних дубів свідчить про високу майстерність народних будівничих у роботі з таким складним матеріалом як дуб. Найдавніші частини – зрубні стіни – збудовано в XV сторіччі (фігурує 1470 рік) з колод довжиною 12 метрів на кам'яному фундаменті, складеному насухо. Зруби надбудовано у XVI сторіччі. У XVII або у другій половині XVIII сторіччя перебудовано вежу, яку вкрило вибагливо пророблене двоярусне барокове завершення, а також прибудовано галерею над бабинцем та ґанок на різьблених стовпчиках.


Ґанок на різьблених стовпчиках і галерея над бабинцем. Вражає конструкція розкосів, "набраних" з фігурних елементів, майстерно підігнаних одне до одного.
Фото Олени Крушинської, 2008 і 2005 рр.


До архаїчних елементів належить віконце на східній стіні вівтаря у формі рівнораменого хреста та кругле віконце на північній стіні. На бічних фасадах нави прорізано невеликі квадратні віконця. Вражає вхідний портал з дверима: широченна площина одвірків різьблена мотивами мотузки, урочисто прикрашена "зубчастим" орнаментом. На дверях – рідкісне на сьогодні металеве окуття.


Галерея і мальовничий портал, зафіксований на численних фотографіях і малюнках. Його широкі одвірки вкриті різьбленням з мотивами мотузки і "зубчастим" орнаментом. На дверях – рідкісне на сьогодні металеве окуття. Фото Карела Кучі, травень 2006 р.


Портал на рисунку В.Самойловича [Прибєга Л.В. Дерев'яні храми Українських Карпат. - К., 2007. Рис.22], у фотоальбомі [Д.И.Гоберман. Памятники деревянного зодчества Закарпатья. Ленинград, 1970. илл.48] і на сучасному фото (Олена Крушинська, 2008 р.)

Подібно до готичних церков Хустщини, колоднянська складається з двох зрубів – більшого, що включає наву і бабинець, та невеликого вівтарного зрубу під стрімким дахом. Прямокутний отвір з'єднує притвір і наву.


Зберігся настінний бароковий розпис XVIII сторіччя, що його виконав, згідно з латинським написом на плафоні, «почесний громадянин Антоній Валі» (в селі Вишково, в реформатському храмі зазначено, що Антоній Валі був дворянином з Вальду в комітаті Нітра і у віці 47 років розмалював плафон храму, закінчивши роботу у серпні 1789 р.). Вівтарний розпис походить з другої половини XVII сторіччя.




Іконостас було зроблено в середині XVII сторіччя, а поновлював його в 1737 році художник Ілля з Хуста, про що свідчить напис на звороті царських врат.
В останні роки ХХ століття церква сильно занепала, лемехове покритття прогнило, дахи протікали, вода змивала чудово відреставроване настінне малювання. Допомога прийшла від посольства США в Україні. Наприкінці 2007 року розпочалися реставраційні роботи. Як видно на фотографіях 2008 року, у церкви замінили дах, закрили аркаду на дзвіниці сіткою від птахів, поремонтували двері, дерев'яними кілками позатикали всі отвори і щілини в зрубах. Нам невідомо, чи реставраційні роботи продовжаться далі і чи поширяться вони на інтер'єр, стінопис тощо.


Ілюстрації з фотоальбому [Д.И.Гоберман. Памятники деревянного зодчества Закарпатья. Ленинград, Аврора, 1970. C.28]


Порівняємо сучасні фото зі світлинами Д.Гобермана майже сорокарічної давнини. На маківці вже немає гнізда лелеки - зате вона ціла. Втім, пташки продовжують полюбляти це місце - на хресті сидить сорока. На фото праворуч - вівтарний зруб з архаїчним віконцем. Видно, що його праве рамено дещо пошкоджене за ці роки.
Фото Олени Крушинської, липень 2005 р. (ліворуч) і Томаша Главачка, травень 2006 р.


[Поп И.И., Поп Д.И. В горах и долинах Закарпатья. - М. : Искусство, 1971 г., с. 106-108]:

Из Александровки мы идем дальше на восток по той же каменистой дороге, петляющей меж холмов. Затем нужно преодолеть небольшой перевал, и мы попадаем в долину речки Теребли. В трех километрах отсюда, на левом берегу речки, расположено село Колодное. В этом селе ча невысоком холме, над ручейком, стоит одно из древнейших храмовых деревянных сооружений в Закарпатье - Николаевская церковь. Основной сруб ее - в алтарной части до свода, а в нефе и бабинце до опасаяья - относится к XVI веку. Завершение башни перестроено в XVII веке.
Николаевская церковь в Колодном небольшая, но ее силуэт чрезвычайно монументален. Это достигнуто пропорциями масс, их членением. Над бабинцем вздымается высокая башня-колокольня с приятного профиля ренессансяым завершением над открытой аркадой. В дубовом срубе абсиды сохранились первоначальные оконца круглой и крестообразной формы, похожие на бойницы. Западный фасад храма после перестройки в XVII веке приобрел живописный вид благодаря крыльцу с резными столбиками и галереей над бабинцем.
Интерьер Николаевской церкви также прост. Все в нем соразмерно и целесообразно. Стены и свод нефа и алтарной части расписаиы, наиболее древняя живопись (XVII в.) в алтарной части. Декоративное богатство храма дополняют резьба и живопись иконостаса, обновлявшегося в 1737 году, о чем свидетельствует надпись на царских вратах: "Поновление сих двер року божия 1737, мисяця ноеврия Илия Маляр Хуски". Росписи в нефе выполнены позже, в конце XVIII века. Их сделал "почетный гражданин Антони Вали".


Зліва направо: фото з книжки Тита Геврика [Hewryk T. Masterpieces in wood. Houses of Worship in Ukraine. 1987, New York. Fig.177], путівника [Поп И.И., Поп Д.И. В горах и долинах Закарпатья. М., 1971] і фото Карела Кучі, зроблене ним у 2006 р. (за рік до реставрації). Перші два фото майже ідентичні, але прискіпливе порівняння "знайди десять відмінностей" показало, що на фотографії Т.Геврика на даху вівтаря трошки більше облетів гонт.



[Логвин Г.Н. Украинские Карпаты. М.: Искусство, 1973. с. 129-133]:

На северо-восток от Хуста, за рекой Тереблей, раскинулось село Колодное с древнейшим не только в Закарпатье, но и на Украине храмом св. Николая (илл. 75). Вне всякого сомнения, он относится к XV в., конечно, кроме верхних своих частей и кровли. Согласно местным преданиям, церковь св. Николая была главной церковью православного монастыря, когда-то расположенного на окраине села. Там она простояла 330 лет, и в 1800 г., когда по распоряжению австрийских властей монастырь был закрыт, была перенесена на свое нынешнее место. Построена она была, вероятно, в 1470 году. Храм св. Николая в Колодном, как наиболее совершенный с художественной и архитектурно-конструктивной стороны, служил прототипом при возведении безкупольных, но с башней над бабинцем храмов. Вероятно, подобный тип здания возник еще в XII-XIII вв. как оборонный. Как свидетельствуют летописи, в эпоху жестоких и беспрерывных межфеодальных войн, наездов карателей в села, "увод челяди", грабеж имущества в церквах был повседневным явлением.
Народные мастера-плотники были, видимо, хорошо знакомы с достижениями древней архитектуры и, творчески освоив, использовали их в своих сооружениях. Кроме того, очевидно, в конце XIII или начале XIV в. элементы готики одновременно проникают как в каменную архитектуру, так и в деревянное зодчество, и именно в ту часть здания, которая была наиболее "подвижной" в композиции масс - в венчание башен. Церкви завершают готическим шпилем сперва одним, а затем еще и четырьмя маленькими, расположенными на углах кровли у основания большого шпиля. Два храма этого древнего типа с одним шпилем еще недавно стояли в селе Русском Поле.
Церковь св. Николая в Колодном поставлена поразительно картинно - на небольшом, но крутом холме, над ручьем, под сенью вековых дубов. Она срублена из огромных дубовых бревен около 12 м длиной: бабинец и неф у нее одной ширины. Алтарь и неф перекрыты рубленым сводом, а над бабинцем, над его потолком, поставлена высокая каркасная башня-колокольня. На почерневшем срубе алтаря до настоящего времени сохранились два небольших первоначальных окошка: одно - крестчатой, а другое - круглой формы, точь-в-точь как в зданиях, изображенных на иконах XIV-XV вв. Западный фасад церкви имеет живописный облик благодаря ганку и галереи-обходу, расположенному над ним. Всегда глубокая тень четко обрисовывает оригинальной формы резные столбы, арки ганка и аркаду галереи-обхода, двухъярусный ритм которых придает сооружению светский, приветливый вид.
Стройная башня-колокольня над бабинцем имеет подсябитье и открытую аркаду для звона. Увенчана она оригинальным двухъярусным верхом выразительного рисунка.

В интерьере церкви св. Николая все просто, удобно и целесообразно - и маленькие хоры нефа, и вырез в стене, разделяющий неф и бабинец, и лавки для прихожан. Стены и своды нефа и алтаря расписаны. Самые древние фрески расположены в алтаре, они относятся ко второй половине XVII в. Их отдельные сюжеты разделяются полосами оригинальных орнаментов, состоящих из виноградной лозы.
Росписи нефа были осуществлены, видимо, в последние годы XVIII в. или после переноса храма в 1800 г. на новое место, как сообщает сделанная на своде, над хорами надпись на латинском языке. Их исполнил "почетный гражданин Антони Вали".
Характерно, что в тематике настенной украинской живописи XVIII в. наблюдается много общего с книжной гравюрой и миниатюрой XVIII в.: и там и здесь кроме библейских встречается много исторических и мифологических сюжетов. Параллельно со снижением монументальности в живописи появляется более утонченный колорит, декоративность и лиризм в трактовке образов. Широкое распространение получают сцены из Страшного суда и Страстей, в которых отчетливо проявляются народный дух и антифеодальное устремление искусства этого времени.
Для сюжетов, размещенных в нефе церкви Николая, характерны измельченные формы, пространственное решение композиций, которые вступают в противоречие с архитектурой, разрушают плоскость стены, а с ней и тектоническую структуру сооружения.
Неф расписан на темы Страстей. Глубокой человечностью выделяются женские образы в сцене "Положение во гроб", расположенной на северной стене. Наивным народным духом отмечена композиция "Прародители Адам и Ева". Все сюжеты воспринимаются как увеличенные миниатюры или небольшие жанровые картинки.
Убранство центрального помещения церкви дополняет иконостас. Его резьба и живопись сдержанны; последняя выразительна, декоративна, построена на сочетании теплых коричнево-красных, охристых тонов с холодными зелеными и синими.
Стиль резьбы свидетельствует о том, что иконостас был сооружен, вероятно, около середины XVII в. и что Хуст в XVII-XVIII вв. был довольно значительным культурным центром в Закарпатье. В 1737 г. живопись иконостаса обновлялась "Ильей маляром Хуским".



План церкви, поперечні розрізи вівтарного зрубу і нави (ліворуч) і повздовжній розріз. Ілюстрації з книжки [Макушенко П.И. Народная деревянная архитектура Закарпатья (XVIII - нач. ХХ в.). М., Стройиздат, 1976].


[ПГА, т.2, с.199]: Построена в урочище Одаров и через несколько лет перенесена на настоящее место. В XVI в. надстроен основной объем, появился второй ярус над нефом. В 70-х годах XVIII в. пристроена галерея, башня передвинута на бабинец и приобрела барочное завершение. Деревянная (нижние венцы срубов - массивные дубовые брусья). Крыши и башня покрыты лемехом. Фундаменты каменные, сложенные насухо. Двухсрубная, трехчастная. К бабинцу примыкает крыльцо. Перекрытия коробовые и плоские, покрыты двускатными крышами, расположенными в разных уровнях. Над западным срубом возвышается высокая башня-колокольня каркасной конструкции с подсебитьем на кронштейнах и открытой галереей, увенчанная развитым барочным двухъярусным завершением в форме колокола. На уровне заломов основного объема находится поддашие на выпусках венцов сруба, опоясывающее памятник, мягко перетекающее в свес кровли восточного объема. Западный фасад сооружения имеет крыльцо на резных столбиках с вырезанными в виде арок подкосами, галерею бабинца на втором ярусе с резными порталами. В восточном срубе сохранилось два первоначальных нерастесанных оконца - круглое на южной стене и крестовое - на восточной. Интерьер сооружения прост и лаконичен. Проем, соединяющий притвор с нефом - прямоугольный. На стенах и сводах восточного сруба и нефа сохранились росписи конца XVIІІ в., выполненные в технике клеевой живописи народными мастерами под руководством А. Вали.
Сооружение принадлежит к числу древнейших памятников деревянной архитектуры Закарпатья. Представляет собой интересный пример синтеза архитектуры, монументальной настенной живописи и прикладного декоративного искусства XV-XVIII вв.
Реставрирована в 1970-1971 гг. (художники А.Ф. Ерко, Р.М. Юсим, Н.И. Слипченко).




© 2008, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.





Церква в Колодному - туристично-маркове місце (ТМ №10)


игровые автоматы онлайн бесплатно без регистрации и игровые автоматы онлайн.