Влада пропонує населенню подискутувати. Тему для обговорення озвучили в прямому ефірі одного з вітчизняних телеканалів. Відповідь на питання «а чи потрібен українцям інститут реєстрації громадян за місцем проживання» збираються шукати усією країною. І хоч це була не офіційна заява уряду чи ж адміністрації Президента, але експерти вже обговорюють можливі наслідки впровадження такої новації.
— Я не знаю, чи можна назвати цю заяву ініціативою, але якщо така фраза вже пролунала, то її потрібно коментувати, — переконує провідний спеціаліст Інституту соціології НАН України Ірина Прибиткова. — Ви знаєте, як довго свого часу експерти боролись за те, щоб замінити кабальний інститут прописки. Тепер хочуть і реєстрацію скасувати.
Та виникають питання. Перше — чому? Особисто у мене на нього відповіді немає. І друге, не менш важливе питання: а чим збираються замінити систему реєстрації? Адже просто її скасувати — означає повністю розвалити облік населення, міграційних потоків.
Часи, коли ще існував інститут прописки, старше покоління згадує неохоче. Тоді перспективи поїхати підкорювати інші міста навіть рідної країни були для більшості недосяжні. Адже людина була повністю прив’язана до штампу в паспорті. Без нього влаштуватись на роботу було табу. «Знаю, що після закінчення університету (1979 рік), коли вже з гуртожитку нас, іногородніх, виписували, дехто фіктивно за досить пристойні суми прописувався в незнайомців. Потім або знаходив роботу зі службовим помешканням, або ж просто винаймав кімнату чи квартиру. Щоправда, більшості доводилось повертатися у рідні міста», — пригадує полтавчанка Ніна Дейнека.
Інститут прописки в Україні ліквідували тільки у ХХІ сторіччі — 2002 року указом президента країни. Тоді ж говорили про необхідність прийняття окремого закону про порядок реєстрації фізичних осіб за місцем проживання. Але цього так і не сталося. Натомість депутати проголосували за чинний і донині закон «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
— Проблема в тому, що наша країна як перебувала у радянському ментальному полі, так там і залишилась. Ми прийняли новий закон, нові терміни, але залишили за ними старий зміст, — каже директор Українського інституту публічної політики Віктор Чумак. — Адже хоча цим законом і передбачено, що відсутність реєстрації не обмежує право громадян на отримання соціальних послуг, але за фактом все виявляється інакше. Коли людині треба влаштуватись на роботу або дитину записати до школи чи дитсадка — без реєстрації навряд чи обійдеться. Просто зараз навчились вирішувати ці питання іншими, корупційно-грошовими методами.
Проте скасування інституту реєстрації як такого експерти не підтримують. Кажуть, більшість розвинених країн світу та Європи, зокрема, мають такі реєстри населення. Що ж до України, то зараз без нього нам взагалі не обійтися. Адже прив’язку до реєстрації мають чимало сфер: від правоохоронно-судової системи і до виборчої.
Між тим, більшість українців саму пропозицію влади подискутувати підтримують. Щоправда, пропонують свої теми для обговорення, як-то: зростання цін, впровадження пенсійної реформи, мізерність пенсій та заробітних плат тощо. Питання ж реєстрації для них, мовляв, просто не на часі...
Мал. Олександра МОНАСТИРСЬКОГО.