Строительство

     Меншовикам сильно допоміг Плеханов. На II  з'їзді Плеханов ішов разом  з
Леніним. Але після II з'їзду Плеханов  дав меншовикам залякати себе  погрозою
розколу. Він  вирішив будь-що-будь  "помиритися" з  меншовиками. ДО
меншовикам Плеханова тяг  вантаж його колишніх опортуністичних помилок.  З
примиренця до опортуністів-меншовикам Плеханов незабаром сам став меншовиком.
Плеханов  зажадав  включення   до  складу  редакції  "Іскри"  всіх  старих
редакторів-меншовиків,  відкинутих   з'їздом.  Ленін  не   міг,   звичайно,
погодитися із цим і вийшов з редакції "Іскри", для того, щоб зміцнитися в ЦК
партії й із  цієї  позиції  бити опортуністів.  Плеханов одноосібно, порушуючи
волю    з'їзду,    кооптував    до    складу   редакції    "Іскри"   колишніх
редакторів-меншовиків.  Із  цього  моменту, з  No.  52  "Іскри",  меншовики
перетворили  її  у  свій  орган  і  стали  проповедывать через  "Іскру"  свої
опортуністичні погляди.
     Із  цього часу  стали  говорити  в  партії  про стару  "Іскрі", як  про
ленінській, більшовицькій "Іскрі", і про нову "Іскрі", як  про меншовицький,
опортуністичної.
     З  переходом "Іскри"  у  руки  меншовиків вона  стала органом  боротьби з
Леніним, більшовиками, органом  пропаганди  меншовицького  опортунізму  в
області,   насамперед,   організаційних    питань.   З'єднавшись   із
"економістами" і  бундівцями, меншовики відкрили на сторінках "Іскри"  похід
проти,  як  вони  говорили,-і  ленінізму.  Плеханов не зміг  удержатися  на
позиціях примиренства й через якийсь час теж приєднався до походу.
Так  воно  й  повинне  було  трапитися  по  логіці  речей: хто  наполягає  на
примиренстві з опортуністами,  той повинен  скотитися до  опортунізму.  З
сторінок нової "Іскри" полилися, як з рогу достатку,  заяви й  статті про
тім, що партія не повинна бути організованим  цілим,  що потрібно допустити в
складі  партії  існування  вільних  груп  і  одинаків, не  зобов'язаних
підкорятися  рішенням  її  органів,  що потрібно  дати  кожному  інтелігентові,
співчуваючої   партії,   так   само як   "кожному   страйкареві"  і  "кожному
демонстрантові" оголосити  себе членом партії,  що вимога підкорятися всім
рішенням  партії  є  "формально^-бюрократичне"  відношення до  справи,  що
вимога підпорядкування меншості більшості є "механічне придушення"
волі членів партії, що  вимога однакового підпорядкування дисципліні партії
всіх  членів партії,-і й  лідерів,  і  рядових  членів,-і є  встановлення
"кріпосного  права" у партії,  що  "нам" потрібний у партії  не  централізм, а
анархічний  "автономизм", що  дає  право  окремим особам  і  організаціям
партії не виконувати рішень партії.
     Це  була  розгнуздана  пропаганда  організаційної 44  розбещеності,
підриву  партійності й  партійної  дисципліни, вихваляння  інтелігентського
індивідуалізму, виправдання анархічної недисциплінованості.
     Меншовики   явно  тягли  партію   назад   від  II   з'їзду   партії  до
організаційної роздробленості, до гуртківщини, до кустарництва.
     Необхідно було дати меншовикам рішучу одповідь.
     Цю  одповідь  дав  їм Ленін у  своїй знаменитій книзі "Крок уперед, два
кроку назад", що вийшла у світло в травні 1904 року.
     От основні організаційні положення, розвинені Леніним у цій книзі й
ставшие потім організаційними основами більшовицької партії.
     1)  Марксистська партія є  частину  робітничого  класу,  його  загін.  Але
загонів у  робітничого  класу  багато,-і  стало бути, не всякий  загін робітника
класу  може  бути  названий партією  робітничого класу.  Партія відрізняється  від
інших загонів робітничого класу насамперед тим, що вона є не простим
загоном,  а  передовим  загоном, свідомим загоном, марксистським  загоном
робітничого  класу,  збройним знанням  громадського життя, знанням  законів
розвитку  громадського життя, знанням законів класової боротьби й  здатним,
через цього,  звістки  робітничий клас,  керувати його  боротьбою. Тому не можна
змішувати партію й робітничий клас, як не можна змішувати частина й ціле, не можна
вимагати, щоб кожний  страйкар міг оголосити себе  членом партії, тому що хто
змішує  партію й  клас,  той знижує  рівень  свідомості партії  до
рівня  "кожного   страйкаря",   той  знищує   партію,  як   передовий
свідомий загін робітничого  класу. Завдання партії  полягає  не в тім, щоб
знижувати  свій  рівень  до  рівня  "кожного  страйкаря", а  в  тім,  щоб
піднімати маси робітників, піднімати "кожного страйкаря" до рівня партії.
[...]
Начало
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48] [49] [50] [51] [52] [53] [54] [55] [56] [57] [58] [59] [60] [61] [62] [63] [64] [65] [66] [67] [68] [69] [70] [71] [72] [73] [74] [75] [76] [77] [78] [79] [80] [81] [82] [83] [84] [85] [86] [87] [88] [89] [90] [91] [92] [93] [94] [95] [96] [97] [98] [99] [100] [101] [102] [103] [104] [105] [106] [107] [108] [109] [110] [111] [112] [113] [114] [115] [116] [117] [118] [119] [120] [121] [122] [123] [124] [125] [126] [127] [128] [129] [130] [131] [132] [133] [134] [135] [136] [137] [138] [139] [140] [141] [142] [143] [144] [145] [146] [147] [148] [149] [150] [151] [152] [153] [154] [155] [156]