ЛІСНИЧЕ

На території сучасного села до ХІІІ століття існувало містечко Копистирин, яке було зруйноване під час монголо-татарської навали. Назва "Лісниче" - від дрімучих лісів, що колись підступали до самого села.

За адмін.поділом 16 ст. Брацлавський повіт 16 ст.
За адмін.поділом 19 ст. Ольгопільський повіт 19 ст.
За адмін.поділом 20 ст. Бершадський район

Лъсниче с.—расположено на низменности при р. Яланці; отъ уіздн. г. Ольгополя въ 10 вер. къ с.-в., отъ жел.-дор. ст. „Бершадь" въ 8 вер. Климатическія условія неблагопріятныя: временами свиръпствуеть дифтеритъ и тифозная горячка. Почва—черноземная. Л. принадлежишь къ стариннымъ поселеніямь Подоліи. Подъ названіемь „Лісницкое" оно принадлежало еще князьямъ Короткимъ, потомъ Збаражскимъ, Вишневецкимъ, въ последнее время Мошинскимъ, а теперъ Юрьевичамъ. Но мъстному преданію, Л. нікогда было городомъ или містечкомъ и носило названіе Копестырынъ; оно до основанія было разорено татарами, а жители уведены въ неволю. Сохранились признаки, указывающее на существованіе здесь города,—это остатки погребовыхъ сводовъ и тщательно уложенныхъ въ почву камней, напоминающихъ мостовую. Отдільныя части села имъютъ особыя названія: «Волощина», «Маковщина» и центральная древнійшая часть «Копестырынъ». Въ конці XVIII в. приходь изъ уній присоединился къ православію. Населенія въ приході 1468 м. п. и 1465 ж. п.; его составляюсь крестьяне-малороссы, исключительное занятіе которыхъ состоять въ земледіліи, Кромі того, есть 15 душь евр. Существующій ньіні храмъ въ честь Покрова Пресвятыя Богородицы, каменный, съ деревяннымъ куполомъ, построенъ въ 1817 г.; при немъ была отдъльная деревянная колокольня. Въ 1856 г. кутюлъ переділань и пристроена каменная колокольня. Въ 1882 г. устроенъ новый иконостасъ. По преданію, первая церковьвъ с. Лісничі, православная, была разорена татарами; изъ остатковъ ея на томъ же місті была построена новая церковь, которая, по завладъниі ея уніатами, сгоръла. На місті сгорівшей воздвигнута была уніатская церковь, въ которой было совершено всего одно богослуженіе, въ неділю Ваій 1-го апръля 1789 г., но въ тотъ же день она сгоріла. Наконецъ, устроена была новая, также уніатская каплица, чрезъ нікоторое время доставшаяся православнымъ; въ ней совершалось богослуженіе до 1817 г.,—времени построенія ньшішней церкви. Церков, земли: 56 десят. 650с., пахатной 34 десят. 155 кв. саж., сінокосной 16 десят. 1619 кв. саж. я подъ пасікой 7 дес. 400 кв. саж., а всего 60 две. 2174 кв. саж. Причтовыя постройки новыя и удобныя. Церковно-приходская школа существуеть съ 1865 г.; помещается въ собств. зданій.

Труды подольского епархиального историко-статистического комитета
Вып. 9 под ред. Евфимия Съцинскаго. Кам. Под. 1901г

Лісниче — село, центр сільської Ради, розкинулося за 14 км від районного центру, в пониззі річки Яланця. До найближчої залізничної станції Бершадь — 10 км. З райцентром село сполучене автодорогою. Населення — 2656 чоловік.

В селі розміщено центральну садибу колгоспу «Шлях до комунізму». За господарством закріплено 6094 га землі, в т. ч. 4653 га орної. Тут вирощують зернові й технічні культури. Жителі займаються також виноградарством та садівництвом. Тваринництво — м'ясо-молочного напрямку. Господарство має допоміжні підприємства: млин, майстерню, 2 пилорами.

Є восьмирічна школа, бібліотека, будинок культури, працюють фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла. Виходить колгоспна багатотиражна газета «Шлях до комунізму».

1923 року засновано партійну та комсомольську організації. Зараз у Лісничому працюють 81 комуніст й 108 комсомольців.

Як стверджують археологічні розвідки, на території сучасного Лісничого існувало поселення трипільської культури. За переказами, до XIII ст. тут було містечко Копистирин, яке вщент зруйнували монголо-татарські загарбники.

В 1924 році селяни організували перший колгосп «Битий шлях». У центрі села 1967 року споруджено обеліск на честь воїнів, що загинули на фронтах Вітчизняної війни.
Уродженець села М. Д. Тодощенко — кандидат медичних наук.

«Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область» Харків, 1972р»

На березі річки Яланець, де плакучі верби вмиваються смарагдовими росами і виграють на досвітньому небі зорі, розкинулось село з такою гарною назвою Лісниче. Чи то лісник першим поселився тут, чи ліс ріс колись, але це найдревніше поселення не лише в області, але й у всьому подільському краї має чудову історію. А мала річка Яланець в X віці та прилеглі землі належали князям Коротким. Інтересно те, що поселення існувало ще в III-IV століттях до н. е. розвиток Трипільської культури відіграв значну роль у ведені народного господарства. Це і є перші скіфські поселення в Причорноморських степах України та на Подільській височині

Безумовно, чарівна природа Подільського краю відіграла значну роль і вплинула на людей, які жили родинами і общинами звідси й те, що до нас дійшли родові поселення красивих скіфів. Їх гончарна, глинобитна справа землеробство. Кожний рід мав родовід, свою історію, своє ремесло і традиції. Поєднання знатних родів вносило в селі зміни в суспільне життя. Найбільші роди: Качанів, Зарічанських, Карасєвичів, Деркачів…

Кожен рід мав свої риси характерів, риси краси і праці. Знайдені великі посудини свідчать про те, що скіфи займалися землеробством і виготовлені вони з графіту. Незначна частина графітової жили проходить в сторону Вовчка на Молдавію. І досі історія має свій природній радіаційний фон, який позначався на рості рослин і тварин. Грунти чорноземні, подекуди підзолисті лісостепової зони приваблювали завойовників. Тому то й скіфи зазнавали утисків від монголо-татар. Скіфи відносяться до колишніх пращурів українців. Їхні поселення існували на території села доVI-VII століття н. е.

Лісниче – колишнє поселення стародавнього м. Копистирин. Про яке вміщені дані в книзі «Історія міст і сіл України». Вінницька область с. 164. Копистирин вів торгівлю з греками і римлянами в XII-XIII столітті. Загинуло місто від нападу монголо-татар в 1240 р. частина жителів вийшла підземними ходами і заснували с. Копистирин в Шаргородському районі, яке й досі існує з такою гарною історичною назвою.

У XIII-XIV століттях в наслідок об’єднання литовсько-українських князівств з Польщею і утворення могутньої Речі Посполитої починається польська навала на українські землі. Лісниче відходить під володіння дворянина Івана Слупича. Близько 200 років сім’я Слупичів тримає в своєму володінні навколишні села. Вільне козацтво об’днується на боротьбу з поневолювачами і збирається в гайдамацькому яру. Звідси і пішла назва гайдамацького яру, що існує і понині.

З 1595 р. володарем навколишніх земель стає Янош Збаражський. Визвольна війна 1648-1654 р. р. пройшла через село і відображена в повісті П. Панча Битва на Кодимі. Пізніше З. Тулуб в романі "Людолови" описує події боротьби українського народу за своє визволення де згадується одна з вулиць с. Лісничого, яка традиційно збереглася і сьогодні.

Через село у 1768 р. проходить загін генерала Кречетова, який переслідував турків до Балти, що стало приводом російсько-турецької війни. З 1768 по 1774 рік с. Лісничі відноситься до Ольгопільського благочинного уєзда Демівської обл. з 1654 по 1674 рік село 5 разів було під владою татар, руйнувалось поляками, а в 1674 р. спалене турками. З 1672 по 1699 рік земля знаходилась під владою турків. З відходом Правобережжя до Польщі володарем земель став граф Мошинський. У 1817 р. побудована нині діюча церква в честь Покрова Пресвятої Богородиці реставрована в 1995 р., зведено нові купола. Село належало панам Юркевичам, графині М. Потоцькій.

У 1914 р. велика кількість жителів загинула під час першої світової війни. Громадянська війна 1919-1920 р.р. тяжко позначилася на житті села. Колективізація, голодомор, Велика Вітчизняна війна важко позначилася на історії села і її жителях.

Відбудовний період. У 1978 р. побудована середня школа, контора колгоспу. У 1989 р. споруджений меморіальний обеліск Слави, у 2008 р. споруджений пам’ ятник жертвам голодомору та політичних репресій. Прекрасна історія наша, прекрасна природа рідного краю завжди оспівана в піснях і легендах рідного Подільського краю. Співай квітуй Лісниче – мальовниче!