До звичного для аматорського футболу Тернопільщини ігрового дня — неділі цього тижня додалася і середа. Позавчора учасники другої півфінальної пари розіграшу кубка області визначили, хто ж на День Незалежності кине виклик марилівському «Марспирту» в боротьбі за почесний трофей. А колективи північної зони провели матчі шістнадцятого туру першого етапу чемпіонату Тернопільщини.

У китайському Шеньчжені, де тривають старти цьогорічної Всесвітньої універсіади, маємо першу медаль. Вихованка відділення фехтування Тернопільської ДЮСШ №2, майстер спорту міжнародного класу Олена Кривицька, яка раніше вже двічі ставала переможницею подібних змагань під час командних турнірів шпажисток, цього разу відзначилася в особистому турнірі. Поступившись лише у фінальному двобої француженці Лорен Рембі, Олена додала до своєї колекції ще й «срібло» всесвітніх студентських ігор.

Уже четвертий раз юні футболісти Тернопільської дитячо-юнацької спортивної школи з одного з найпопулярніших ігрових видів спорту запросили ровесників з України та з-за кордону посперечатися за нагороди Міжнародного юнацького турніру, присвяченого українсько-польському чемпіонату Європи 2012 року. І хоч нинішнім шістнадцятирічним чи молодшим юнакам із грузинського Батумі, польського Хожува, придністровського Тирасполя, Львова, Севастополя, Луцька, так само як і нашим землякам, ще треба пуд солі з’їсти, аби вирости в справжніх майстрів, цілком можливо, що декого побачимо в складах своїх національних збірних на фінальних турнірах континентальних першостей 2016-го, 2020 чи 2024-го років. Дай їм, як-то кажуть, Бог.

Жизномир Бучацького району відзначив своє 405-річчя. На честь ювілею до маленької батьківщини злетілися жизномирці з усіх куточків України й закордоння та справили таке гучне свято, що на всю Тернопільщину було чути.

У Збаразькому замку 14 серпня з гармати стріляли, превелебную громаду докупи скликали… А ще співали, танцювали і в небо жовто-блакитні кульки випускали. І всі урочистості ці з нагоди початку обласної естафети «Видатні земляки Тернопілля», приуроченої до двадцятої річниці Незалежності України.

Каже про своє життя бандурист Слава Яковенко. До Тернополя він приїхав із «тої», Східної України. Він грає та співає на вулицях українські пісні і розмовляє «рідненькою», як каже сам, вправніше за середньостатистичного тернополянина. Доля покидала його. Був і в національній капелі бандуристів, і «в приймах» у Росії, де теж виступав із українським репертуаром. А сьогодні планує об’їздити всю країну. Свій тур заходом почав із Тернополя.

З твердих невеликих помідорів зрізати верхівки (біля плодоніжки), чайною ложечкою вибрати трошки м’якоті і накласти дрібно посічених часнику і петрушки. Щільно вкласти помідори у простерилізовані слоїки і залити киплячим розсолом: на 1 л води — 2 ст. л. солі та 1,5 ст. л. меду. Нехай постоїть 10 хв. Потім розсіл злити, довести до кипіння і знову залити помідори. У кожний слоїк влити 70 мл оцту і відразу закупорити.

Ще два роки тому на центральному ринку Тернополя кілограм цукру можна було купити за ціною від 6,80 грн., а в магазинах, які продавали його з держрезерву, — трохи більше як за чотири гривні. Коли продавці називали ціну, що підтягувалася до майже восьми гривень за кілограм, покупці з обуренням піднімали брови. Нині цукор вартує майже десять гривень, і, здається, нікого не дивує, що навіть за умови можливого надлишку цього продукту ціна на нього, як стверджують, падати не буде.

Знаєте де це? За сімдесят кілометрів від Тернополя — у Кременецькому ботанічному саду. Близько двохсот років тому його працівники акліматизували цю рослину.

Добірка рецептів і порад у віршованій формі «Для душі і тіла», які зібрав наш земляк Михайло Феськів, побачила світ у Києві. Наклад її — усього кілька сотень примірників. Але це не зменшує цінності книжечки, бо в ній колишній учитель виклав своє бачення світу й людини в ньому, узагальнив вікову мудрість і оздобив її власними спостереженнями.

Ще напередодні Івана Купала пошпортав я трохи барабольки на городі, аби гарно вродили. Нинька поліз помежи корчі і наколупав піввідра бульб завбільшки як мої кулаки. Най Азаров зо своєю лопатою мені заздрить.

У фондах Тернопільського обласного та Львівського історичного архівів зберігається ряд друкованих джерел, які розповідають, що по обидві сторони села Денисова (з півночі і півдня) є козацькі могили. Одна з них, яка на південь від села, на високій горі — Замостами свого часу частково була розкопана. Про неї згадують польський літописець Станіслав Освіцим, український історик Микола Костомаров, про неї ми зустрічаємо відомості в «Киевской старине» тощо. Однак та могила, що на північ, між селами Денисовом та Плотичею, оповита таїною історії. Тому моя розповідь буде базуватися не тільки на матеріалах опублікованих джерел, але й на переказах старожилів сіл Денисова й Плотичі, тих, яких уже давно немає. При тім хочу зауважити, що колись усна народна творчість — пісні, казки, а особливо перекази — побутувала досить розвинуто, бо сьогодні нашу свідомість заполонили телебачення та комп’ютерна техніка.