Важливим напрямом реформування сектору безпеки України є формування  демократичної інституціональної і правової культури його функціонування, вагомим чинником якої є питання професійної етики. Відповідно до Рекомендації 1713 (2005) Парламентської Асамблеї Ради Європи та рішення Ради національної безпеки і оборони України українськими фахівцями із залученням іноземних експертів опрацьовується проект Кодексу розвідувальної етики.

Глобалізаційний вимір проблеми. Історія цивілізаційного розвитку свідчить, що необхідність регулювання взаємовідносин людей в процесі трудової діяльності призводила до усвідомлення і формування як писаних, так й неписаних законів корпоративної поведінки. Потреба у визнанні та дотриманні саме моральних норм, які визначають ставлення людини до свого професійного обов'язку („Клятва Гіпократа", „Кодекс лицарської честі" та ін.) зростала з розвитком суспільних відносин. При цьому теоретична і прикладна постановка проблем моральності і компетентності, колективної потреби й особистої поведінки, стилю роботи і фахового виховання набувала більш широкого етичного змісту (нова етика підприємництва Адама Сміта). Сьогодні кількість та різноплановість професійно-етичних постулатів, які з'являються, по видах, галузях та, навіть, конкретних суб'єктах господарської діяльності є певною відповіддю на сучасні виклики глобалізації, з її разючою невідповідністю прогресу технічної та духовної складових.

Сучасні етичні імперативи забезпечення прав і свобод. Природно, що паралельно з утвердженням у світі демократичних цінностей зростала вагомість суспільної уваги до етичних критеріїв тих сфер діяльності, які безпосередньо зачіпають права і свободи громадян. Йдеться про гуманізацію здійснення функцій державного управління, де почала формуватися так звана, „етична інфраструктура" (система управління якістю в держадміністраціях, референти з етики тощо). Особливо це стосується систем кримінального правосуддя, де найбільш гостро відчувається технократизм тези: закон визначає лише нижню межу - мінімум моралі, яка для всіх обов'язкова. Тому у деяких сферах суспільних відносин функціонально-етичні норми, формалізовані у кодекси професійної честі, стають законом не лише в моральному, а й в юридичному сенсі, як, наприклад, в судовій системі США та Європи. Водночас, в міжнародному плані виявляються спроби окреслити юридичні цінності та принципи, які носять універсальний характер. У 1979 році ООН, базуючись на Загальній декларації прав людини і міжнародних пактах щодо прав людини,  приймає „Кодекс поведінки посадових осіб із підтримання правопорядку". Загальноєвропейські засади етичних норм діяльності поліції в сучасному демократичному суспільстві закладаються в „Європейському Кодексі поліцейської етики", який 2001 року ухвалює Комітет міністрів Ради Європи (Рекомендація Rec (2001) 10).

У цілому ж, варто зазначити, що запровадження етичної парадигми державного служіння, покликане відігравати роль інструментарію морально-правового регулювання, орієнтуючи суспільство про стандарти, на які воно має право сподіватися від представників управлінської бюрократії, судової влади, воєнної організації, правоохоронних структур та ін. Тобто тих, від яких визначальною мірою залежить утвердження верховенства права і демократичних принципів.

Етична проблематика в Україні. Теоретичні засади та європейські стандарти етики в різних сферах діяльності набули актуальності в Україні за умов демократичних перетворень. Свідченням цього, наприклад, є те, що в Законі України „Про державну службу" поряд з основними принципами окремою статтею визначається „Етика поведінки державного службовця". Проте, зважаючи на реальний суспільно-політичний стан в Україні, який характеризується поширенням правового нігілізму, розмитістю моральних критеріїв, політичною безкультурністю, живучістю посттоталітарних стереотипів та іншими негараздами, утвердження етичних норм гальмується. Ілюстрацією цього, зокрема, може бути відомий широкому загалу приклад з одним із суддів Конституційного суду України, факти нехтування яким етичними нормами суддівського корпусу, що набули публічності, виявилися недостатніми для позбавлення цього судді високого статусу. Загалом, слабкі акценти на етичні компоненти у функціонуванні правоохоронних органів України не сприяють викоріненню в них корупції, утвердженню пріоритетів шанобливого ставлення до людської гідності. Між тим, зусилля щодо привнесення етичних засад у сферу вітчизняного державного управління набувають послідовності, знаходять своє відображення в підходах до реформування державної служби (проект Закону про Кодекс доброчесної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави"), сектору безпеки (затверджена Президентом України „Концепція реформування Служби безпеки України"), а також - моделі розвитку сектора  розвідки України, яка за рішенням Ради національної безпеки і оборони України має супроводжуватися опрацюванням проекту Кодексу розвідувальної діяльності.

Інтегрований підхід до розробки Кодексу. За своєю метою безперечним має бути спрямованість Кодексу на ефективне виконання розвідкою своїх функцій, які передбачені законодавством на благо громадян і держави, відповідати очікуванням демократичного суспільства, яке в Україні все більш виразно набуває рис громадянського. За суттю в Кодексі має відображатися синтез базових (деонтологічних) етичних принципів державного службовця (компетентність, відповідальність, сумлінність, чесність), військового (мужність, дисциплінованість, відданість Батьківщині і службовому обов'язку), правоохоронця (професіоналізм, чітка функціональність, непідкупність, відкритість для суспільства), а головне - враховувати ті особливості, які притаманні лише розвідувальному середовищу.

Специфіка розвідувальної етики. Перш за все, це стосується загальноприйнятого в міжнародній практиці ставлення до розвідки („по замовчанню"), як виду діяльності, яка потенційно передбачає порушення міжнародних норм і національних законодавств країн, щодо яких спрямовується розвідувальний інтерес. Через ці та інші обставини, виходячи із специфіки, змісту, форм, методів і засобів діяльності, здійснення розвідувальних функцій пов'язане з множиною етичних дилем. Достатньо, наприклад, зазначити такий „рутинний" для розвідника морально-етичний аспект поведінки, навіть поза службою, як легендування. Але особлива делікатність полягає у царині прав і свобод людини, у поєднанні цілеспрямованості в досягненні розвідувальної мети з бережливим ставленням до інтересів та гідності особистості.

Законодавче унормування розвідувальної діяльності забезпечує лише загальні позиції (основоположний рівень етичних норм), оскільки не може охопити все різноманіття, динаміку, непередбаченість, випадковість, що для розвідника скоріше є нормою, ніж нештатною ситуацією. Розвідка - це переважно творчий процес, а до нього можна підходити по різному, і саме етичні імперативи можуть налаштовувати розвідника до ініціативи, креативного мислення, оперативного ризику, самовдосконалення, а також, що дуже важливо для розвідувального середовища, - до розвитку корпоративної співпричетності. Розвідувальний процес вимагає консолідованих дій („один у полі - не воїн"), порозуміння і взаємодопомоги, командної гри і загально усвідомлених правил поведінки, які значною мірою спрямовані на імунітет проти зради та корупції. Традиції в розвідці зумовлюють принцип корпоративної спадкоємності, ігнорування якого негативно відбивається на рівні професійної підготовки розвідників і в цілому - послідовності оперативного процесу. Слід зауважити, що корпоративна етика в розвідці не має нічого спільного з вузько груповою мораллю, яка захищає антисоціальні інтереси. У професіоналів з розвідки немає іншого інтересу, як служіння державі і народу. Саме вони складають елітний корпус розвідки, виступають законодавцями і носіями корпоративної етики, патронують новобранців, залучають їх до основ фахової майстерності. Водночас, корпоративна культура, як багатофакторне явище, відображає не лише внутрішню, а й зовнішню поведінку розвідників і сьогодні вимагає певного цивілізованого типу взаємовідносин як з партнерами, так і з опонентами.

Загальні тенденції в етиці розвіддіяльності. Незважаючи на те, що розвідка завжди була в авангарді використання найсучасніших науково-технічних технологій, саме консерватизм відносять до її визначальної характеристики. Це, зокрема, стосується її традиційного арсеналу, на кшталт підкупу, шантажу, крадіжки чужих секретів і таке інше, навіть вбивства. Проте, за останні десятиріччя в діяльності розвідувальної спільноти окреслилися провідні тенденції щодо нової етичної концепції. Перша відбиває загальні процеси гармонізації із соціальними цінностями, залишаючи у минулому літературний образ Джеймса Бонда, з його „правом на вбивство".  Етапного значення тут мало прийняття в 1970-х роках у США закону про заборону ЦРУ брати участь у політичних вбивствах. Для співробітників органів розвідки пострадянського простору, принаймні української, заходи радянського НКВС щодо ліквідації політичних супротивників здаються жахливим анахронізмом. Друга тенденція - зникнення серед провідних спецслужб світу ворога або головного супротивника - зумовлена новою геополітичною ситуацією у світі. Формування етики розвідувального партнерства каталізується необхідністю співробітництва у боротьбі з новими глобальними загрозами, насамперед, міжнародним тероризмом. Водночас, мова йде про тенденції, які притаманні лише цивілізованій розвідувальній спільноті, окремі представники яких, можливо під впливом демократичного суспільства і не виключено - з моральної мотивації, започатковують нові зразки етичної поведінки. Ілюстрацією тут можуть бути події навколо германо-ліхтенштейнівського скандалу, коли німецька розвідка таємно викупила банківську таємницю. До розслідування приєднались інші країни, громадяни яких стали учасниками фінансових оборудок, крім Франції і Данії.

Усіх, хто не байдужий до викладеної вище проблеми, запрошуємо до розмови з приводу розробки проекту Кодексу розвідувальної діяльності. Пропозиції можна надсилати за адресою:

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, Департамент з питань державної безпеки Апарату РНБО України, або

e-mail: shas@rainbow.gov.ua