Турнір "Стара фортеця" в Кременецькому замку. Жовтень 2008 р.

Середмістя Кременця. 11 жовтня 2008 р.

Позаду - старий єврейський готель.

Фільм про безпорадність влади врятувати замки Тернопільщини (і Кременець теж)

Є міста, писати про які важко. Не тому, що не вистачає літератури чи якогось свого погляду на місто, а якраз навпаки: і літератури настільки багато, і місто настільки незвичне, що обмежитись кількома абзацами видається чимось досить безглуздим, а зануджувати до смерті відвідувача теж не хочеться. Таким містом є Кременець.
Вперше я побувала там ще зовсім дитиною, восени 1986 року. І місто мене вразило. Так, я знала про Львів, жила в Кам‘янці, була в Луцьку та Чернівцях, та навіть не могла подумати, що невеличкий провінційний райцентр може вмістити в себе стільки цікавих пам‘яток, бути таким затишним і... європейським? польським? Романтичним? Можливо, саме після відвідування Кременця в мене і прокинулась оця любов до НАШОЇ, української архітектурної спадщини, до досліджування не туристьких мекк, а маленьких поселень, до забутих турагенствами замків та руїн храмів.

	Екскурс в минуле. З легендами.

Замок (світлина від Пассербая: www.transiens.narod.ru)

З чого ж почати? Може, з того, що лежить місто посеред Кременецьких гір. Природа тут, як і в наших Медоборах, львівських Гологорах – просто чудова. Схили гір укриті старим густим лісом, з вершин їх відкриваються неповторні пейзажі. Перше, на що ви звернете увагу при під‘їзді до Кременця, - це стрімка Замкова гора з руїнами фортеці, що здійнялася над рівнем моря на 397 метрів. Саме місто наче заховалося в природньому каньоні річки Ікви, біля якої височіють гори Хрестова, Воловиця, Куличівка, Дівочі скелі, Черча.
Назва міста походить від слова “кремінь” – мінералу, якого бгато в Кременецьких горах. Форма "Кремінець" – взагалі-то ополячений варіант старої, української назви міста – Крем‘янець. Чому прижився саме такий вріант – не треба пояснювати, думаю.
За переказами, в давнину правив тут князь, у якого була вродлива дочка Ірва. На край дулібів напали кочівники-авари і облягли городище. Аварський ватажок відправив послів з вимогою віддати Ірву за нього заміж.
- У слов‘ян жінки самі вибирають собі наречених, - відповів князь і покликав доньку.
Аварські свати піднесли Ірві шовкову хустку. Та дівчина розірвала її навпіл і сказала:
- Коли ця хустка стане цілою, тоді я буду дружиною чужинця.
Розлючений вождь зайд наказав здобути місто, а Ірву силоміць привести до нього. Хоробро бились дуліби, та сили були нерівними – і всі захистники загинули. Тоді Ірва вихопила меч з рук убитого бтька і продовжувала бій. Оточена ворогами з усіх боків, вона наважилася кинутися з високої скелі на гостре каміння. Померла, та не далася чужинцям. З її очей потекли сльози, утворивши річку Ірву.
Після утворення в 9 ст. Київської держави Кременець ввійшов до її складу. За Шимоном Окольським, перша згадка про місто відноситься до 1073 р., та відомості ці не підтвержені даними літописів. У 1199 р. галицька та волинська землі об‘єднуються в одне князівство. Коли в 1226 р. під місто прийшли угри, руські війська вщент розбили їх, а король Андрій, як стверджує Іпатіївський літопис, “смятясь умом і поиде із землі борзо”. Власне, тоді-то Кременець і був вперше згаданий в літописі.
Кременець у той час швидко розвивався, багатів. 1240 року орди монголів підійшли до міста, хоча не змогли його здобути.
1255 р. під Кременцем війська Данила Галицького розбили татарські загони Куремси. Через 6 років, за умовами миру з ханом Бурундаєм, фортецю в Кременці довелося знищити. Лише в кінці 13 ст., за часів правління Мстислава Даниловича, укріплення було відбудоване.
1438 року місто добилося самоуправління. Війти та радники засідали в ратуші на ринковій площі, а в замку була резиденція старости – представника князівської влади.
У середньовіччя Кременець рахувався одним з найбільших міст Волині. В 16 ст. тут мешкало понад 6 тис. людей. Розвивалися різні ремесла, торгівля. на близькій річці Іква було збудовано кілька млинів.
З роком 1500 пов‘язана одна легенда. Татари гнали в ясир групу дівчат і зупинилися перепочити в горах. Темної ночі полонянки втікли. Варта підняла тривогу і пустилася за ними. Не бажаючи знову потрапити до рук ворогів, дівчата піднялися на скелі і кинулися в прірву (традиція тут така, чи що...) Відтоді ці скелі народ називає Дівочими.
1536 р. Сігізмунд І подарував Кременець і околиці своїй дружині Боні Сфорці. Вона укріпила замок, який мав високі стіни, 3 вежі, казарми, господарські споруди, порохівні, гармати та іншу зброю.
Управляючи краєм через своїх старост, Бона запровадила систему грошових і натуральних податків. Від‘їжджаючи в Італію по смерті чоловіка, вона вивезла з міста 70 возів різного добра. Згодом навіть іспанський король позичав у неї гроші.
1633 р. при православному Богоявленському монастирі засновано братство, яке відкрило школу вищого типу і заснувало друкарню. Серед викладачів школи був відомий письменник та освітянин Кирило Ставровецький (Транквіліон). У 1637 р. петро могила видав фундаційну грамоту для монастиря і братства.
У вересні 1648 р. Максим Кривоніс підійшов з військом до Кременця і обложив замок. Півтора місяця тривали запеклі бої, нарешті, в жовтні фортецю було здобуто і зруйновано. З того часу твердиня вже не відбудовувалася. На П‘ятницькому кладоищі до наших днів біліють вапнякові хрести на козацьких могилах.
З ІІ пол. 17 ст. місто почало занепадати. Єзуїти, що захопили Богоявленський монастир, у 1702 р. заснували свій колегіум.. Будівля, можливо – та не можливо, а точно – найбільша в уьому місті – зводилася в 1731-1743 рр. за проетком архітектора Гіжицького (До речі, він же зводив Успенський собор почаївської лаври поблизу). В його стінах у 1805 р. було відкрито відому Вищу Волинську гімназію. Незадовго до того, у 1795 р., місто стало повітовим, що сприяло його культурному і економічному розвиткові.
У 1819 р гімназію переіменовують на Кременецький ліцей. Навчалис тут переважно юні шляхтичі. За програмою ліцей прирівнювався до Віденського університету. Працювали в ліцеї Йоахим Лелевель – відомий польський історик і громадський діяч, батько Юліуша Словацького – Евзебіуш, який викладав тут літературу разом з драматургом та повістярем Юзефом Коженьовським. Право читав брат Адама Міцкевича – Олександр. Ботаніку викладав Антон анджейовський, відомий у літературі під псевдонімом Старий Дитюк. Багату наукову спадщину залишив природознавець Віллібальд Бессер, який заснував у ліцеї ботанічний сад, що був одним з кращих у імперії. З ліцею вийшли письменники Т. Олізаровський, С. Вітвіцький, Т. Падура. Останній писав вірші на теми з історії України. Працювали в Ліцеї також відомі художники – дійсний член Віденської Академії мистецтв Ю. Пічман та академік Петербурзької Академії мистецтв К. Каневський.
Під час польського визвольного повстання ліцей було закрито (1831 р.) ліцей було закрито , а його бібліотеку, обладнання, кабінет нумізматики, колекцію картин, гравюр та скульрптур передано новоствореному Київському імператорському університетові. В приміщенні ліцею почала діяти православна духовна семінарія, яка проіснувала до 1901 р.
У Кременці народився і провів дитинство Олександр Чекановський (1832-1876) – визначний геолог, дослідник Східного Сибіру. Його іменем названо гірсьий хребет у Якутії.

	Найвідоміший житель міста.

Колегіум.

Кременець – батьківщина великого польського поета Юліуша Словацького (1809 –1849). Тут минуло його дитинство. Кременець не міг не увійти у творчість поета.

У 1829 р. Словацький заінчив Віденський університет. Навчаючись, на канікули завжди приїздив у Кременець. Після закінчення навчання він ще близько півроку проживав тут, а потім виїхав до Варшави. Там у 1830 році його застало польське визвольне повстання, після придушення якого він емігрував за кордон. Був в Швейцарії, Італії, подорожував Сходом. До Кременця поет більше ніколи не повернувся. Помер у Парижі.
Ніхто так не оспівав Кременець, його гірські краєвиди, Замкову гору з руїнами фортеці, води Ікви, як Словацький:

Коли ти будеш у моїй країні,
Де котить Іква хвилі свої сині,
Де гори пнуться у блакить високу,
Де дзвонить місто над сріблом потоку,

Де квітчані конваліями луки
Біжать по схилах до міського бруку,-
Якщо там будеш, душе моя мила,-
..................................
Мою журбу ти спом‘янеш в тім краї

У Кременці на вулиці Словацького, 26, зберігся будинок, де пройшли дитячі роки Юліуша. Тепер у ньому – бібліотека, яка носить ім‘я поета. В 1969 р. на подвір‘ї встановили погруддя Словацького роботи народного художника УРСР В. З. Бородая. А на околиці міста, в районі Калинівки, видніються мальовничі скелі, куди юнак часто любив приходити, - скелі Словацького. В соту річницю з дня народження славетного поляка в стіну костелу було вмуровано пам‘ятник-барельєф, таємно від царського уряду привезений з Парижа. Автор його- видатний польський скульптор В. Шимановський.
1846 року за дорученням Археографічної комісії Кременець відвідав Т. Шевченко, у березні 1847 р. в місті з двома концертами виступав Ференц Ліст.

Кременець – місто невелике, воно витягнулося вздовж однієї центральної вулиці (хоча я дивилася по карті міста – вулиця одна лише візуально, а так насправді це цілих три (!) вулиці), тому прогавити якусь з пам‘яток міста важко. І парафіяльний костел, і Миколаївська церква (XVI ст.) з ошатною барочною дзвіницею (XVIII ст.), і Колегіум, і жіночий Богоявленський монастир з високою дзвіницею (1636 р.) – всі ці споруди розташовані одна за другою, майже поруч. А над містом – Замкова гора (Бона) з руїнами надворотної вежі з арковим готичним проїздом та мурів. Гарно. Хоча трошки картину псує місцевий телепередатчик, що розташований на території фортеці. (Інформація дещо застаріла: передаттчик вжя покинув замковий двір)
Трохи осторонь знаходяться лише знамениті будинки-близнюки (XVII-XVIII ст.). Це, по суті, один будинок, який складається з двох симетричних частин, з‘єднаних загальною центральною стіною, ліва частина повторює праву майже у всьому. Люди говорть, колись тут жили два брати-близнюки.

Є у місті і краєзнавчий музей. По середах він не працює. Тепер вгадайте, в який день довелося мені побувати в місті? Правильно, в середу.

	Трохи кривавих легенд на десерт.

Найшикарніша листівка з видом гори.

Ігор Хома (Львів) розказав, що Бона як і найвідоміша жінка-вампір Лізонька Баторі, прагнула вічної юності - й тому купалась в людській крові. В одній з башт Кременецького замку була замість перекриття на одному з рівнів (думаю, підвал) решітка з гострими голками. Бона стояла під цим "ситом", а зверху на голки кидали дівчину (обов'язково невинну і цнотливу). Отакі купелі собі Бона організовувала... Було так вбито більше 300 дівчат. І де, питається, кіношники та менеджери від туризму - який сюжет пропадає!
Щоправда, історики кажуть, що Бона жодного разу не була в місті, і легенди про міст на гору її імені, збудований з волосся - теж всього лише гарна та романтична нісенітниця. У кожного своя правда, думаю. Хай минуле буде таким, яким ми хочемо його бачити.
І ще одне: галерей Кременця в Мережі так багато, що навіть не беруся їх порахувати. Чудових фотографій, як сучасних, так і давніх, а також старовинних листівок - завались. Шукайте - і обрящете.