4 березня, 2011 ▪ Олександр Михед ▪  2 | | |
«Оскар-2011»: тренди та фактиНа відміну від провідних кінофестивалів, де політична складова завжди на поверхні, найвища відзнака Американської академії кіномистецтв зазвичай стає полем продюсерського лобіювання і прихованих механізмів впливу на кіноакадеміків | |
Матеріал друкованого видання
№ 9 (174)
від 4 березня |
«Український тиждень»
|
| |
Цьогорічні переможці й номінанти Американської академії кіномистецтв "Оскар", окрім побіжних зауваг щодо їхньої художньої цінності, провокують ще й на кілька суттєвих спостережень про функціонування найвпливовішого у світі кіносередовища.
Солісти і бек-вокал
Другий рік поспіль номінація «Найкращий фільм року» містить список із десяти стрічок. Якщо поглянути на це крізь рожеві окуляри, то здається, що такий підхід зумовлений високим художнім рівнем голлівудської продукції і має хоча б номінаціями відзначити кращих із найкращих. Але насправді не все так райдужно. Омріяний максимально строкатий спектр фільмів-номінантів перетворюється на змагання талантів, у якому заздалегідь зрозуміло, хто претендує на головний приз, а хто виступає в ролі «бек-вокалу». Таким чином, в одному переліку поруч із вишуканою біографією «Король говорить» (реж. Том Гупер), тонкопсихологічною драмою «Чорний лебідь» (реж. Даррен Аронофскі) й напрочуд актуальною «Соціальною мережею» (реж. Девід Фінчер) перебувають фільми, які не спроможні з ними конкурувати: безпросвітний трилер «Зимова кістка» (реж. Дебра Ґранік), вестерн «Справжня мужність» (реж. Ітан і Джоел Коен), драма-виживання «127 годин» (реж. Денні Бойл) тощо. У такій компанії навіть карколомна і світла мультиплікаційна «Історія іграшок-3» (реж. Лі Анкріч) видається цілком реальним претендентом на перемогу. Найпрагматичніша відповідь на запитання про причини «розтягнення» короткого списку буде правильною, якщо поглянути на касові прибутки фільмів-номінантів. Приміром, рекламний хід про десять номінацій вестерну «Справжня мужність» на фініші перетворився на повний нуль, не отримавши жодної статуетки кіноакадемії, але встиг зібрати у світовому прокаті майже $200 млн, зробивши стрічку «найкасовішим фільмом братів Коен».
Відзнака покоління
«Оскар-2011» запам’ятається тим, що відзначив двох найсильніших акторів покоління: Наталі Портман (найкраща актриса за роль у стрічці «Чорний лебідь») та Крістіана Бейла (найкращий актор другого плану, фільм «Боєць»). Свої таланти вони виявили ще в дитинстві: Портман у 12 років знялася в «Леоні» Люка Бессона, а Бейл у 13 років – в «Імперії сонця» Стівена Спілберґа. І якщо золоті статуетки для цих акторів були цілком прогнозованими, то в іншій важливій номінації – «Найкращий режисер» – був сюрприз. Чи не всі експерти прогнозували перемогу Девіда Фінчера («Соціальна мережа»). Однак кіноакадеміки розсудили по-своєму, назвавши переможцем Тома Гупера («Король говорить»). Головне, щоб у відносинах із Американською академією кіномистецтв Фінчер не повторив долі Мартіна Скорсезе, якого 30 років ігнорували, а потім відзначили за його аж ніяк не найкращий фільм.
Сучасність під мікроскопом
Голлівуд завжди швидко реагує на запити сучасності. Будь-яка історія, трагедія, драма може бути перетворена на «фільм, оснований на реальних подіях». Але цього року фабрика мрій перевершила себе, працюючи з «неготовою» дійсністю, яка ще перебуває в процесі розвитку. Один із головних фаворитів – «Соціальна мережа» про становлення Facebook і його засновника Марка Цукерберга, – є вдалим підсумком першого десятиріччя 2000-х. Історія головного героя стрічки «127 годин» альпініста Арона Ралстона хоч і не така масштабна, однак розповідає про драму його виживання з епічним розмахом. Ралстон провів 127 годин на дні Великого каньйону із защемленою рукою і був змушений її відрізати, щоби звільнитися й вижити. Взаємопроникнення кіно і життя дедалі частіше виявляється в органічному поєднанні документальної кінохроніки й постановки («Король говорить») або взагалі введенні в художній простір реальних людей, чию історію кіно намагається розказати. Так, у фіналі «127 годин» з’являється сам Ралстон зі своєю родиною.
Драма «Діти в порядку» режисера Лізи Холоденко хоч і не основана на якихось конкретних подіях, проте навдивовижу правдиво моделює реальність. Стрічка досліджує актуальну тему одностатевих шлюбів: розповідає про стосунки в родині, де немає батька, зате двійко матусь. Таким чином, американський кінематограф стає не тільки комерційним конвеєром, а й справжньою територією для дослідження дійсності. І неважливо, що безсумнівним тріумфатором (найкращий фільм, режисер, актор, сценарій) став британський «Король говорить» про 30–40-ві роки вже минулого століття, за що дехто, щоправда, звинуватив академіків у консерватизмі.
Ніжний вік?
Фільми-номінанти свідчать про появу нового типу героя, а точніше героїні. Поряд з історіями сильних чоловіків з’явився життєпис дівчинки-підлітка, яка має пройти через усі випробування. 14-річна Метті Рос (Гейлі Стайнфелд) зі «Справжньої мужності» вирушає у небезпечну мандрівку в пошуках вбивці свого батька, нарівні з ковбоями терпить усі біди, але при цьому здатна маніпулювати дорослими й обдурити найхитрішого ділка. Або, наприклад, 17-річна Рі (Дженіфер Лоуренс) у «Зимовій кістці» піклується про психічно хвору матір, молодших брата і сестру. Вона єдина годувальниця й опора всієї родини. До цього контексту додається драма тендітної юної балерини, яка має цілковито змінити свою сутність, щоб вижити у виснажливих умовах постановки «Лебединого озера» («Чорний лебідь»), а також лялька дівчинки-ковбоя з дитячої «Історії іграшок-3», котра надзвичайно вправно розправляється з ворогами.
Перемагають наполегливі
Зосередитися на кропіткій багаторічній праці з розбудови і промоції вітчизняного кіно, що було б спроможне схопити невловиме сьогодення – непросте завдання. Однак реалізувати його цілком можливо. Цьогорічна перемога данської «Помсти» в номінації «Найкращий іноземний фільм» абсолютно невипадкова, позаяк режисер Сюзанy Бієр уже висувалася раніше на цю премію («Після весілля») і має досвід співпраці з Голлівудом («Те, що ми загубили»), не кажучи про загальний розквіт данського кінематографа і його вплив на сучасний світовий контекст, у якому нарешті має пролунати і наш голос.
|
Останні публікаціїзгорнутирозгорнути Як пороблено З недавніх часів крісло генерального директора Міжнародного Валютного Фонду видається зачаклованим. Не встигло американське слідство визначитися щодо долі попереднього керманича інституції Домініка Строс-Канна, коли проти нової директорки Крістін Лагард також розпочато кримінальне впровадження сьогодні, Алла Лазарева, 1Прем’єрка СІЗОну Мешканці сейсмонебезпечних узбереж знають першу ознаку наближення цунамі: вода раптом відходить від берега, іноді на кілька кілометрів. Недосвідчені туристи дивуються такому природному феномену й біжать на оголене дно збирати мушлі. сьогодні, Олександр Михельсон, 6Сепаратисти проти сепаратистів
Косовська влада вирішила приборкати місцевих сербів. Спроба ледь не закінчилася новим збройним конфліктом сьогодні, Ігор Тимоць Арабська люстрація Суд над Хосні Мубараком — це послання усім диктаторам і тим, хто ними хоче стати, яке, щоправда, навряд чи буде почуте «цільовою аудиторією» сьогодні, Жанна Безп’ятчук Під молотом на ковадлі
У процесі над екс-прем’єром влада загнала себе у глухий кут і мусить гарячково шукати вихід вчора, Олександр Михельсон, 12Якщо Вона сяде
Засудження опозиційного лідера матиме далекосяжні негативні наслідки і для країни, і для влади вчора, Ростислав Павленко, 62Проти класики
«Звуки шуму» – це не комедія, а мистецький тероризм позавчора, Ярослав Підгора-Ґвяздовський Замість Севастополя – Балтійськ Липнева спека абсолютно не відзначилася на україно-російських стосунках: ані в сторону потепління, ані в сторону будь-якої нормалізації. Навпаки, все частіше доводиться спостерігати за посиленням заморозків та зростанням напруги позавчора, Юрій Райхель, 1Гра на межі 25 років тому між СРСР та США розгорівся гучний шпигунський скандал, розіграний за всіма правилами «холодної» війни позавчора, Аркадій Сидорук Парад нікчем Як відомо, Вищий адміністративний суд України (ВАСУ) залишив у силі рішення донецького суду про визнання незаконним присвоєння звання Героя України (посмертно) лідеру Організації українських націоналістів (революційної) Степану Бандері та головному командирові Української повстанської армії, прем’єрові підпільного уряду Роману Шухевичу позавчора, Сергій Грабовський, 91
|