Українське суспільство цілком може вважати себе кинутим напризволяще. Представники влади здебільшого переймаються своїм місцем у «вертикалі», реформи зводяться до перекладення тягаря ситуації в країні на громадян, боротьба з корупцією – до порахунків із протилежним табором та громадськими активістами, які наважились протестувати. Опозиція так і не знайшла адекватних методів дії і частіше зазнає провалів як у мобілізації громадян, так і в організації ефективних заходів для протидії вчинкам влади, з якими не згодна.
Показники соціальної напруженості й дані соціологічних опитувань свідчать: громадяни невдоволені таким станом справ. Понад те, вони не обмежуються висловленням обурення одне одному. В Україні виникають стихійні протестні рухи, які об’єднують людей, здатних виступити на захист своїх прав. Вимушені зміни до Податкового кодексу, відкладення в довгу шухляду законопроектів і адміністративних рішень, які обмежують вживання української мови чи утискають права студентів, нерішучість у проведенні документів із негативними соціальними наслідками (як-от пенсійної реформи), спроби місцевої влади вирішити бодай кричущі проблеми – усе це підтвердження того, що дії активних громадян не марні.
Щоправда, політики в боргу не залишаються. Влада намагається притягнути організаторів акцій до кримінальної відповідальності за безглуздими звинуваченнями; опозиція і провладні сили натомість не проти перетворити ініціативних громадян на гарматне м’ясо для оборони своїх партійних інтересів.
Досвід інших країн Центральної Європи переконує: самоорганізовані протестні рухи здатні породити нову хвилю політиків ба навіть нову якість політики, більш зорієнтованої на інтереси громадян. Та в Україні процес самоорганізації лише розпочато і він іще чутливий до різних «хвороб зростання».
Лідери багатьох таких організацій запевняють, що готуються до масових акцій, пік яких має припасти на весну – літо цього року. Тиждень з’ясовував, у якому стані нові протестні рухи і які перспективи втілення в життя принаймні частини з поставлених цілей.
Відлуння «Податкового» майдану
Найбільш резонансною і результативною акцією минулого року став «податковий» майдан – протест підприємців проти положень відповідного кодексу, спрямованих на ліквідацію малого й середнього бізнесу. Нині ті, кого впізнають завдяки тодішнім виступам, окрім захисту корпоративних інтересів висувають і політичні гасла, які могли б викликати інтерес до їхніх рухів у різних верств населення.
Найпомітніший із них – це наразі «Спільна справа», очолювана активістом майдану-2010 Олександром Данилюком. Продовжуючи діалог із підприємцями, її лідери намагаються виступати виразниками інтересів ще й інших груп. Кілька разів вони брали участь у масових акціях проти арештів громадських активістів інших рухів. Стратегічне завдання, що його ставить перед собою організація – припинення повноважень нинішніх президента й парламенту, які, на думку членів «Спільної справи», узурпували владу.
«Після того як буде мобілізовано достатню кількість людей, ми розпочнемо хвилю протестів, що можуть вилитися в загальнонаціональний страйк», – розповідає про плани організації Данилюк. Декотрі інші активісти «податкового» майдану стверджують, що він працює на «Батьківщину» Тимошенко і його діяльність спрямована на мобілізацію нових прихильників цієї політсили. Сам лідер «Спільної справи» та його оточення зв’язок із біло-сердечними заперечують: «Окрім контактів із кількома депутатами з метою захисту інтересів підприємців». Водночас у заявах і діях Данилюка простежуються амбіції політика, який прагне використати протестний рух як стартовий майданчик.
Інші лідери теж не втрачають активності. Продовжує діяти Центральний штаб порятунку українського підприємництва, що брав участь у майдані-2. За словами членів організації, вона планує зміну бренду й поширення сфери дії не лише на бізнесменів, а й на інші верстви населення. У Штабі обіцяють уже найближчим часом проводити нові акції спротиву. Причому опікуватимуться різними соціальними групами. Зокрема, вже найближчим часом збираються відреагувати на пенсійну реформу.
За підсумками акцій протесту торік у грудні було створено Всеукраїнську профспілку працівників ринків, торгівлі та підприємців, що намагається захищати відповідні верстви населення як від сваволі адміністрацій ринків, так і від незаконних перевірок. За словами бізнесменів, є й інші спроби створення профспілок.
У багатьох країнах Європи вони є досить впливовою частиною громадянського суспільства, що відіграє не останню роль у політичному процесі. У нас, на жаль, картина протилежна. Їхній рух фактично контролює партія влади: Федерацію профспілок України очолює депутат-регіонал Василь Хара. Що ж до тих спілок, які намагаються творити активісти майдану-2, то вони залишаються найслабшою ланкою серед усіх опозиційних громадських рухів. Нова їхня єдність поки що залишається на рівні ідеї, яку задля власних цілей намагаються використати політики. Влада чинить спроби підібгати свіжі профспілчанські ініціативи під свій контроль. За словами Олександра Данилюка, до нього надходили скарги від підприємців, що чиновники намагаються заганяти їх до деяких профспілок насильно. Контролювати свіжий профспілковий рух прагне і «Батьківщина».
Майданчики для нових і старих політиків
Поруч із підприємницьким протестним рухом набирає обертів і «традиційний» громадський. 2004 року чимало таких течій та ініціатив (на кшталт «Знаю!», «Чиста Україна» тощо) відіграли помітну роль у приверненні уваги громадян до порушень виборчого законодавства й потреби захищати свої права. У 2005–2010 роках «за непотрібністю» (на думку основних донорів, грантодавчих західних установ) цей напрямок громадської активності занепав. Нині – на тлі загрози демократії – знову виникла ціла плеяда ініціатив, які об’єднують і вже відомі в Україні громадські організації, і нових активістів.
Однією з найпомітніших є кампанія «Новий громадянин», що об’єднала близько 50 організацій різних напрямів діяльності. У ній беруть участь, зокрема, фонд «Демократичні ініціативи», Інститут медіа права, громадська кампанія «Молодіжна варта», Всеукраїнський громадський рух «Не будь байдужим!». Усі вони активно протестують проти ініціатив влади: щодо мовної політики, проекту Житлового кодексу тощо.
На загальній хвилі зростання невдоволення намагаються об’єднатися для захисту своїх прав і місцеві активісти. Спроби розбудови локальних проектів, зокрема з політичною метою, не нові. Наприклад, у Львові мер Андрій Садовий виграв вибори на хвилі популярності організації «Самопоміч». Нині в Києві діє ціла низка ініціатив, які виступають проти порушення прав жителів (незаконної забудови, свавілля комунальних служб тощо). Серед найактивніших – «Кияни, об’єднуємось», «Сила Києва», «Кияни – киянам»... Може, в лідерів цих організацій теж з’являться політичні амбіції. Однак саме явище є здоровим за своєю суттю: згуртування людей навколо конкретних проблем і їх вирішення, мабуть, єдиний ефективний спосіб протистояти сваволі чиновників.
У громадських протестних організаціях помічено чимало представників опозиційних партій, що не мають значної підтримки виборців. Для багатьох це шанс на успішну політичну кар’єру в майбутньому, якщо очолюваним ними ініціативам таки вдасться наблизитись до мети. Прикметно, що в багатьох нових громадських рухах чимало членів «Нашої України», яка втратила більшість прихильників. Для таких політиків участь у громадських опозиційних кампаніях – можливість повернути довіру виборців і знову ввірватись до першого ешелону.
Молода кров
Студенти наразі частіше обмежуються акціями проти ініціатив міністра освіти Дмитра Табачника, що, втім, не принесло результату. Успішнішими виявилися їхні протести проти запровадження у вишах платних послуг: від цього влада відмовилась.
Зараз молодіжні організації намагаються протистояти прийняттю нового закону «Про вищу освіту», який серйозно звужує автономію університетів і дозволяє вишам щороку збільшувати плату за навчання. Активну участь в акціях беруть, зокрема, незалежна студентська профспілка «Пряма дія», Громадянський рух «Відсіч», молодіжна організація «Фундація регіональних ініціатив», Спудейське братство НаУКМА, Студентська колегія НаУКМА тощо.
Співпрацю з молоддю намагаються налагодити протестні громадські рухи, які ставлять на меті зміну влади, однак нинішнє студентство зосереджене лише на інтересах, пов’язаних з освітнім процесом. Хоча «старші» опозиціонери переконані: щойно громадські рухи політичного спрямування розпочнуть масштабні акції, до них приєднається молодь.
Майдан-3?
Різноманітних громадських об’єднань, що проголошують себе опозиційними до влади, постійно більшає, та в серйозну й масштабну акцію протесту цієї весни їхні дії наряд чи переростуть.
Новим громадським течіям бракує єдності й довіри між лідерами. Представники різних груп учасників майдану-2 досі критикують одне одного й радять шукати в опонентському таборі провокаторів, за якими стоїть влада. Досі так і не знайдено спільних цілей, навколо яких гуртуватимуться й підприємці, і студенти, й інші категорії громадян. А коли порозуміння між ними не буде знайдено, наполеонівські плани нових опозиційних рухів утіляться хіба що в локальні виступи різних верств населення, кожна з яких захищатиме власні інтереси.
Водночас, якщо влада не змінить курсу, вона тільки мобілізуватиме протестний рух. Внесення антисоціальних змін до законодавства, демонстративне нехтування законами з боку можновладців і тиск на опозицію та журналістів спричинятиме подальше зростання протестних настроїв, зокрема й у регіонах, де переважає основний електорат Януковича та партії влади. Соціологічні служби чітко вирізняють цю тенденцію вже зараз.
Якщо ж на тлі зростання загального невдоволення з’являтимуться нові кримінальні справи проти громадських активістів, в опозиційних рухів будуть додаткові підстави для об’єднання зусиль: доведені до відчаю, люди здатні до рішучих і радикальних дій. Тим часом погіршення рівня життя, як припускають соціологи, сприятиме переростанню «індивідуальних» виступів кожної із соціальних груп за свої інтереси в масштабний рух опору.
ПОГЛЯД:
Ірина Бекешкіна,
директор фонду «Демократичні ініціативи»
– Прогнозувати масові виступи на основі даних соціологічних досліджень неправильно. Щоб ці протестні настрої втілились у щось серйозне, потрібно багато чинників. Передусім організація, лідери, яким люди довіряли б. Коли 2004 року громадяни вийшли на вулиці, вони вірили, що в них забирають перспективу, яка тоді асоціювалася з Віктором Ющенком; вони були переконані: без Майдану «кучмізм» триватиме вічно. Зараз цих чинників поки немає. Тоді люди вірили в політиків, за яких вони боролися, зараз вони політикам не вірять. Швидше за все, протестні настрої переростуть у локальні виступи, подібні до акцій підприємців, яким намагались наступити на горло.
Ігор Жданов,
президент аналітичного центру «Відкрита політика»:
– Загальна температура збільшується на тлі й політичних, і соціально-економічних чинників. Соціальне самопочуття громадян погіршується на тлі зростання цін на харчові продукти, тарифів на житлово-комунальні послуги, газ. Влада демонструє більш закритий характер продавлювання рішень. Це тло сприяє піднесенню протестних настроїв. Та я однозначно не казав би сьогодні, що навесні станеться великий соціальний вибух. Ситуація в суспільстві ще не дійшла до точки кипіння. Масові протестні вибухи зазвичай стаються після якоїсь події, яка породжує відчуття несправедливості, глибокого невдоволення владою. Щоб вивести людей на вулицю, потрібен привід. Наприклад, у 2004-му більшість голосувала за Віктора Ющенка, а президентом став Віктор Янукович – у багатьох було відчуття, що їх обікрали. Поки що такого приводу для переростання протестних настоїв у масовий рух опору немає.
Тарас Березовець,
директор компанії персонального та стратегічного консалтингу Berta Communications:
– Великого вибуху у вигляді нової Помаранчевої революції поки що не буде, заважає апатія. Та влада зараз «активно працює» із багатьма верствами населення, щоб вивести протестні настрої на пік: і з підприємцями, і зі студентами, і зі священнослужителями. Рішення, що будуть ухвалені не на користь певної соціальної групи, провокуватимуть локальні виступи. Підстави для зростання протестних настроїв влада дає постійно, і якщо вони досягнуть точки кипіння, приводом для масових виступів може стати будь-яка, навіть банальна подія.
Нині іде накопичення гніву. Перед Помаранчевою революцією пройшла невдала акція «Україна без Кучми». Але якби свого часу не було цього провального мітингування, не було б і Майдану, бо завдяки йому сформувалася школа вуличних політиків, таких як Юрій Луценко чи Тарас Стецьків. Зараз перша невдала політична акція уже пройшла: це «податковий» Майдан, який розігнали, заарештувавши його лідерів. Але те, що цих людей посадили за ґрати, не означає, ніби на їхнє місце не прийдуть інші.
Зараз держава намагатиметься активно боротися з опозиційними громадськими рухами, що активізують свою діяльність. Але зміцнення цих рухів і розширення їхніх мереж відбувається саме в умовах політичного тиску, тож вони навмисне підставлятимуться під силові структури. А досвід показує, що результат боротьби з громадськими рухами в тоталітарний спосіб один – акції опору та «кольорові» революції.
Україна протестна
Для громадських об’єднань новий рік проходить під знаком протестних акцій
17 січня Громадянський рух «Спільна справа» провів під стінами Адміністрації президента акцію протесту проти політичних переслідувань активістів Майдану-2 та представників ВО «Тризуб», які перебувають за ґратами чи на підписці про невиїзд.
27 січня в межах кампанії «Один за всіх і всі за одного» у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Сумах, Луцьку пройшли мітинги з вимогою припинити політичні репресії і звільнити всіх несправедливо затриманих, заарештованих активістів громадських рухів.
28 січня з’явився новий опозиційний рух «Опір».
31 січня студенти провели акції протесту проти ухвалення законопроекту №7468-1 «Про вищу освіту». У Києві організаторами заходу були Незалежна студентська профспілка «Пряма дія», Громадянський рух «Відсіч», Всеукраїнська молодіжна організація «Фундація регіональних ініціатив» (ФРІ), Спудейське братство НаУКМА, Студентська колегія НаУКМА. Окрім столиці, студентські акції пройшли в Донецьку, Житомирі, Хмельницькому, Харкові, Запоріжжі, Одесі.
1 лютого близько тисячі підприємців Львова вийшли на акцію протесту проти тиску та репресій із боку влади. До них приєдналися студенти, обурені новим законопроектом про вищу освіту. У заходах узяли участь Асамблея громадських організацій малого та середнього бізнесу, Конфедерація вільних профспілок України, Всеукраїнське об’єднання ветеранів, альянс «За чесні податки», громадянські рухи «Відсіч» і «Наступ».
Січень – лютий. Рух «Спільна справа» збирає підписи під вимогою негайного проведення виборів президента та Верховної Ради відповідно до Конституції в редакції 1996 року.
Лютий. Рух «Опір» проводить кампанію «Могильов повинен піти». Збирають підписи за відставку міністра внутрішніх справ.
18 лютого. Громадська кампанія «Новий громадянин» розпочала онлайн-конкурс «Стоп цензурі!». Мета – привернути увагу суспільства до загрози втрати свободи слова.
25 лютого. Флешмоб до «роковин Януковича». Громадянський рух «Спільна справа» звернувся до співвітчизників із закликом відзначити 25 лютого, річницю інавгурації президента, як День жалоби з усіма належними атрибутами трауру, зокрема з чорними стрічками на національних прапорах, автомобілях та одязі.