Сьогоднішні взаємини між політичним керівництвом кримських татар та українською владою, кримським урядом можуть радше нагадувати хитання складного годинникового механізму, за яким неможливо точно визначити час, ніж цілісну, послідовну та раціональну політику.
Такий стан речей став практично традиційною моделлю відносин влади та кримських татар, коли дії першої радше спрямовані на ситуативне реагування на ті чи інші проблеми, ніж є цілеспрямованою стратегією діалогу, що саме по собі є складним і дивним, адже значна кількість проблем кримських татар у соціогуманітарній, економічній сферах вже давно перезріли.
Фактично перша знакова для 2011 року подія щодо інтеграції кримських татар в українське суспільство сталася в грудні 2010-го. У результаті оптимізації органів виконавчої влади указом президента було ліквідовано Державний комітет із питань національностей та релігій – інститут, який адміністрував кошти на реалізацію державних програм розселення й облаштування депортованих кримських татар та осіб інших національностей, що повернулися на проживання в Україну.
Тепер відповідні ресурси мають відійти у відання Міністерства культури і туризму України. Проте указ не містить інформації про надання повноважень відповідному міністерству щодо формування політики інтеграції та облаштування. Окрім того, будь-яка державна політика – це не тільки стратегії та дії, а й реальні ресурси, які мають бути спрямовані на їх реалізацію. До речі, загальне недофінансування програм з облаштування й інтеграції кримських татар та осіб інших національностей за 2006–2009 роки становить 103 млн грн, а в 2010-му було виділено лише 53 млн грн замість необхідних 108 млн.
Політичний 2011 рік у відносинах між кримськими татарами та владою розпочався з ультиматуму голові Меджлісу кримськотатарського народу Мустафі Джемілєву з боку глави уряду АРК Василя Джарти. Так, 18 січня було оприлюднено документ, у якому прем’єр просив кримських татар добровільно звільнити земельні ділянки, оскільки самозахоплення заважають соціально-економічному розвитку регіону і є дестабілізуючим чинником міжнаціонального порозуміння. Йшлося про те, що кримська влада відмовляється «заплющувати очі на ігнорування і нехтування Конституцією та законами України з боку окремих представників кримських татар. Закон тільки тоді закон, коли він один для всіх».
Варто зазначити, що, за даними Республіканського комітету земельних ресурсів, лише 17% становлять кримськотатарські самозахоплення в регіоні, решта здійснені вітчизняними та російськими бізнес-структурами. Часто-густо актуалізацією саме кримськотатарської теми в цій проблемі маскується реальний стан справ у розподілі землі на півострові. Замовчуються причини, з яких місцева влада не завжди виділяє землю кримським татарам. Тут переплітаються питання і корупції, і міжетнічних стереотипів.
У відповідь Джемілєв зауважив, що Джарти має звертатися з такою пропозицією до оновленої Ради представників кримських татар при президентові України, в якій більшість становлять кримські татари з опозиційних Меджлісу організацій. Нагадаємо, що в серпні минулого року Віктор Янукович переформатував згадану раду, замінивши принцип делегування кримськими татарами своїх представників, яких вони обирають за власними процедурами, принципом призначення.
Представники Курултаю-Меджлісу на сьогодні мають у цьому органі меншість – 8 проти 11, тож нескладно передбачити результати відповідних обговорень. Попри численні натяки на можливі зміни формату ради, принципи її формування досі так і не були переглянуті.
Поява таких «оновлених підходів» до діалогу не в останню чергу могла бути визначена політ-історичною пам’яттю регіоналів. Адже представники Меджлісу за багаторічної монополії на півострові партійних регіоналів на виборах підтримували Віктора Ющенка, а пізніше і Юлію Тимошенко. Можливо, не залишилися поза увагою й критика з боку Меджлісу харківських домовленостей і публічна незгода щодо пролонгації перебування російського флоту в Севастополі.
Своєю чергою, специфікою січневого листа став не тільки перелік проблем та ультимативний тон, а й те, що Василь Джарти фактично чи не вперше в таких документах вживав слово «Меджліс» на позначення повноцінного представницького органу кримських татар. Для якого, до речі, протягом 20-річної історії повернення так і не знайшлося місця в українському законодавстві. Як і для закону про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою», що передбачав би закладення механізмів реабілітації та компенсації жертвам депортації й що так і залишився замороженим. До речі, як і інші численні релігійні та історико-гуманітарні питання: повернення топоніміки, відродження історичної пам’яті кримських татар, будівництво Соборної Мечеті в Сімферополі. Відповідний ультиматум кримської влади щодо землі не залишився непоміченим і набув неабиякого резонансу в автономії та за її межами, адже сприймався як пряма погроза, а будь-які обіцянки силових дій на півострові відіграють роль справжнього каталізатора міжетнічних конфліктів.
Водночас складається враження, що такі тонкі матерії кримська влада усвідомлює недостатньою мірою. Адже для представників новітньої кримської політичної еліти з Донецького краю складні питання ідентичності кримських татар не завжди є зрозумілими. Часто-густо переважає думка щодо пріоритетності так званої економізації політики, що нерідко на практиці означає збагачення конкретних посадовців і їхніх партнерів.
При цьому соціокультурні аспекти кримськотатарської ідентичності для інститутів влади залишаються вторинними. До речі, у стратегії соціально-економічного розвитку Криму, яку було затверджено наприкінці 2010 року, про потребу гармонізації міжетнічних відносин, розвитку мультикультурного діалогу сказано фактично одним реченням. Не артикульовано можливі виклики, що можуть актуалізуватися в процесі модернізації Криму, якщо багатоетнічна специфіка регіону не буде повною мірою врахована.
Нині складний годинниковий механізм знову ніби хитнувся в бік діалогу. Так, має розпочати роботу створена 31 січня Радою Міністрів автономії Комісія з вирішення питань, пов’язаних зі звільненням самовільно зайнятих земель і наданням депортованим та іншим громадянам земельних ділянок для спорудження та обслуговування житлових будинків у Сімферополі та Сімферопольському районі. Це відкриває можливості для діалогу з владою. Хоча те, наскільки це змінить ситуативний характер політики держави стосовно кримських татар, залишається під великим знаком питання.