Українська Нацiональна Консервативна партiя (УНКП) утворилася на установчому з'їздi 27 червня 1992р. в Києвi внаслiдок об'єднання Української Народно-демократичної партії (УНДП) та Української Нацiональної партiї (УНП).

УНДП своїми витоками сягає травня 1988 року, ведучи родовiд вiд Київської органiзацiї "Демократичного Союзу" (ДС) - антикомунiстичного, антиiмперського об'єднання у колишньому СРСР. 1 вересня 1988р. зi складу ДС виокремилася самостiйна українська спiлка, яка з 25 червня 1989р. (пiсля установчої конференцiї у м.Ризі) стала носити назву Українська Народно-демократична лiга (УНДЛ), а вiд 16 червня 1990 року - УНДП (голова - Євген Чернишов).

УНП була започаткована на установчому зборi 21 жовтня 1989р. у м.Львові.

Мiтинги й демонстрацiї з нагоди рiчниць прийняття Декларацiї прав людини, вiдзначення роковин чорнобильської катастрофи, засудження пакту Рiббентропа - Молотова i загарбання Радянським Союзом Захiдної України, пiдняття синьо-жовтих прапорiв у мiстах України, масове голодування бiля стін Верховної Ради УРСР на знак протесту проти паплюження української нацiональної символiки - далеко не повний перелiк заходiв цих органiзацiй упродовж 1988 - 1990 рр.

УНП й УНДП виходили з того, що статуc України як незалежної держави був зафiксований ІV Унiверсалом Української Центральної Ради, i в сiчнi 1918р. український народ здобув незалежнiсть, проголосивши утворення Української Народної Республiки (УНР), а через рiк - Акт злуки східноукраїнських і західноукраїнських земель. УНР була визнана свiтом, але агресiя РСФСР поклала початок окупацiї України, довершений в роки 2-ї свiтової вiйни захопленням захiдноукраїнських земель. Законний Уряд УНР був змушений залишити Батькiвщину, але продовжував функцiонувати в екзилi (у вигнаннi), тому обидвi партiї вважали, що УНР припинила iснування де-факто, але iснувала де-юре.

УНП й УНДП вважали УРСР не республiкою, а антиукраїнською колонiальною структурою, створеною за рiшенням керiвного органу агресора - ЦК РКП(б). Оскiльки в утвореннi СРСР брало участь нелегiтимне формування УРСР на чолi з колаборантами, а не український народ, згоди якого нiхто не питав, УНП й УНДП вважали себе в правi заявити, що воля українського народу i його право на самовизначення були зiгнорованi в брутальний спосiб, тому вони вели боротьбу не просто за здобуття, а за вiдновлення української незалежностi.

УНП вiд самого початку сповiдувала революцiйну концепцiю боротьби за незалежнiсть України, вважаючи, що колонiальна структура УРСР та її органи влади були задуманi й побудованi таким чином, щоб закрiпити пiдневiльний стан українського народу, основною їхньою цiллю було забезпечення iнтересiв метрополiї, тому трансформацiя їх в нацiональнi органи влади була не можлива.

Єдине вагоме розходження мiж УНП й УНДП на той час полягало саме в поглядах на перспективи й доцiльнiсть парламентської форми боротьби. УНП, не визнаючи iснуючої на той час в Українi влади, заперечувала для себе можливiсть спiвпрацi з окупацiйним режимом, наполягаючи на конгресовому шляху боротьби. Позицiї УНДП були дещо м'якшими: не визнаючи легiтимностi колонiальної влади, вона не заперечувала парламентського, конгресового шляху боротьби за незалежність.

Пiсля виборiв на початку 1990р. до Верховної Ради УРСР певного числа нацiонал-демократiв в їхнiх рядах запанувало пiднесення, але чим далi, тим ставала все яснiшою проблематичнiсть перемоги над структурованою, сконсолiдованою номенклатурною бiльшiстю у грi за встановленими останньою правилами. Аби вижити та зберегти владу, номенклатура почала вдаватися до маневру, намагаючись шляхом загравання з демократами перехопити полiтичну iнiцiативу.

Тому УНП i УНДП спiльно з iншими громадськими та полiтичними органiзацiями, приватними особами стали засновницями Української Мiжпартiйної Асамблеї (УМА). УМА задумувалася фундаторами як перший етап владної альтернативи. На першiй сесiї УМА 1 липня 1990р. ставилося завдання забезпечити умови для скликання легiтимного Нацiонального Конгресу - революцiйного парламенту українцiв. Було сформульовано концепцiю легiтимного перебрання влади шляхом реєстрацiї громадян Української держави. Правовою основою для цього став Закон про громадянство, виданий Центральною Радою. Оскiльки УНР була визнана iншими державами, а її акти не були скасованi, то зберiгали юридичну силу. Планувалося, що владу в Києвi перебере Нацiональний Конгрес, а на мiсцях - Громадянськi комiтети. Альтернативнi органи влади мали бути утворенi з числа зареєстрованих громадян Української держави. Це був метод i практика явочного творення майбутньої держави, перший етап зародження громадянського суспiльства. По всiй Українi була утворена мережа Громадянських комiтетiв, якi iнiцiювали процес реєстрацiї громадян України. Механiзм був доволi простим: щоб зареєструватися, необхiдно було заповнити заяву, в якiй зазначалося прагнення бути громадянином незалежної України.

Обидвi партiї взяли якнайактивнiшу участь в дiяльностi УМА, роботi Громадянських комiтетів. За неповних 9 мiсяцiв при мiзерних фiнансових можливостях було зареєстровано понад 3 млн. громадян.

Пiсля арештiв активістів УНДП та УМА у так званiй справi С.Хмари рiзко змiнилося спiввiдношення сил у Міжпартійній Асамблеї, зміцніли позиції Української націоналістичної спілки (УНС), яка поступово почала перебирати владу в УМА. Роботу з пiдготовки проекту Конституцiї було провалено, iдея скликання Національного Конгресу для ухвалення Конституцiї почала заперечуватися. Весною 1991р. стало зрозуміло, що через УМА буде неможливим реалiзувати полiтичну заяву першої сесiї. Асамблея взяла курс на перетворення себе на полiтичну органiзацiю. Гору в нiй взяли iншi угруповання, провiвши через "машину голосування" iншу концепцiю та iдеологiчну платформу. Тому УНП та УНДП були вимушенi вийти з УМА i продовжили пошук нових форм боротьби.

Пiсля проголошення Верховною Радою 24 серпня 1991р. Акта про незалежнiсть i заяви УНП про курс на легалiзацiю своєї дiяльностi й подальшу участь у виборах державних органiв не залишилося жодних перешкод для об'єднання двох партiй. Пiсля взаємних консультацiй i узгоджень платформою об'єднання УНП і УНДП було задекларовано національний консерватизм, котрий базується на господарському, соцiальному, етичному та полiтичному досвiді i традицiях українського народу, християнських цінностях, священній та недоторканній приватній власності як передумови органiчного розвитку, прогресу без втрати нацiональної самобутностi.

В результаті обўєднання 27 червня 1992р. була утворена Українська Національна Консервативна партія (УНКП), яка була зареєстрована Міністерством юстиції України 30 жовтня 1992р.

Верховнiй Радi України, обранiй 1990р., УНКП вiдмовляла в легiтимностi, оскiльки цей орган був утворений на основi колонiальної Конституцiї УРСР за Законом про вибори УРСР, а також обраний з числа громадян СРСР i громадянами СРСР, як прописаними на територiї України, так i тими, хто тимчасово перебував в Українi, наприклад вiйськовослужбовцi, призванi на строкову службу з iнших республiк СРСР. Колонiя УРСР перестала iснувати, імперський СРСР розпався, громадян СРСР бiльше не iснувало. Тому УНКП виступала за скликання Конституцiйних Зборiв для ухвалення нової Конституцiї з подальшим обранням нового легiтимного парламенту України.

З цiєю метою разом з iншими партiями, прихильниками iдеї конституанти, УНКП стала iнiцiатором створення Нацiонального конституцiйного комітету, який напрацював ряд пропозицiй i механiзм скликання Конституцiйних Зборiв. У розробці цих документів узяли участь 12 партій і об'єднань України. На жаль, вони також були вiдхилені тодiшньою українською владою.

У січні 1994р. УНКП увійшла до виборчого об'єднання "Демократична Україна". З цього періоду до квітня 1996р. активна робота в партії практично не велася.

6 квітня 1996р. на черговій Раді УНКП було переобрано керівний склад. Головою партії одноголосно було обрано Олега Соскіна, директора Інституту трансформації суспільства.