Розміщено Червень 1, 2009

Коносуке Мацушита (Konosuke Matsushita)

Як і належить справжньому бізнесмену-легенді, Коносуке Мацушита (Konosuke Matsushita) почав із повного нуля. Народився він у 1894-му році в маленькому поселенні на півдні Японії і був восьмою, наймолодшою дитиною в сім’ї. Коли йому виповнилося дев’ять років, не закінчивши навіть початкової школи, Коносуке був вимушений виїхати на заробітки, щоб допомогти збанкрутілим батькам.

Хлопець кілька років пропрацював у велосипедній майстерні. Але коли Коносуке побачив на вулиці перший трамвай, він зрозумів, що на велосипеді далеко не поїдеш і людей чекає велика епоха електрики. Взагалі, все, пов’язане з цим новим перспективним видом енергії видавалося юнаку надзвичайно цікавим, тому він перейшов у електроосвітлювальну компанію і почав швидко підніматися по кар’єрній драбині.

“Якщо я працюю по 14 годин 7 днів на тиждень — то мені починає везти”, — сказав якось один відомий бізнесмен.

До 22 років Коносуке став інспектором, який контролював роботу інших. Це було великим успіхом, але майбутній власник імперії електроніки не мав жодного наміру зупинятися. Проштудіювавши велику кількість книжок про електрику та провівши різноманітні практичні експерименти, Коносуке вигадав новий патрон для електроламп. Спершу винахідник запропонував свою ідею керівництву компанії, але воно не сприйняло його пропозицію всерйоз. Та, як і можна здогадатися, це не зупинило винахідника — він подав прохання про відставку і створив свою власну компанію “Мацушита Денкі”.

Початковий капітал в 200 ієн, майстерня, обладнана у власному крихітному будинку і двоє співробітників: дружина і її брат. Першу партію вдосконалених патронів зробили дуже швидко, але продати так і не змогли. Дебютне починання Мацушити мало не призвело до краху: щоб залишитися на плаву, подружжю довелося закласти в ломбард все, а брат дружини (Тосіо Іуе) взагалі вийшов зі справи.

Прорив креативу

Здавалося б, після такого безрадісного початку потрібно якнайшвидше збирати речі (ті, що ще залишилися) і закриватися, поки не пізно. Та це не було в дусі Мацушити. Перший невдалий досвід нікого не зупинив, а Тосіо Іуе пізніше навіть став президентом іншої відомої компанії Sanyo. Але це вже зовсім інша історія.

Таким чином компанія “Мацушита Денкі” не закінчила свого існування. А врятувало її несподіване замовлення на виготовлення… підставок для вентиляторів. Це була не зовсім та продукція, якою займалася компанія, але пробні екземпляри клієнту сподобалися і він замовив ще одну партію. Через кілька місяців Мацушита зміг зняти для свого виробництва окремий будинок. Він випустив удосконалену штепсельну розетку й особливий ламповий патрон, зумівши реалізувати їх на 30% дешевше, ніж аналоги.

У першій половині XX століття найпопулярнішим видом транспорту були велосипеди. Для поїздок в темні часи доби використовувалися ліхтарики зі свічкою або на керосині. Ліхтарики на гальванічних елементах тоді також були, але вони надзвичайно швидко ламалися.

У 1923-му році Panasonic перезентував велосипедну фару із терміном служби в 10 разів довше, ніж у аналогів. Винахідник очікував неймовірного успіху своєї чудо-фари, але оптовики з підозрою поставились до новинки і відмовилися брати її на реалізацію.

Тоді Коносуке Мацушита черговий раз пішов на ризик, вигадавши новий рекламний хід. Він безкоштовно роздав у роздрібні магазини зразки ліхтарів і розмістив по одному запаленому ліхтарю на вітрині. Заінтриговані покупці відразу зреагували на рекламу і фари були моментально розкуплені. Компанію “Мацушита Денкі” завалили замовленнями. Фари стали настільки популярними, що багато хто використовував їх і вдома замість звичайних керосинових ламп.

Слід відзначити, що практично у кожній справі, за яку бралася компанія “Мацушита Денкі” був здійснений прорив. У 20-ті роки такий простий на перший погляд побутовий предмет, як праска, був доступний тільки заможним людям. У 1927-му році Panasonic випустив у продаж праску з простою назвою Super Iron. Вона була виготовлена зі врахуванням всіх переваг лінії масового виробництва американської автомобільної компанії “Форд” і коштувала на 30% дешевше, ніж аналоги. Тепер звичайні споживачі отримали можливість купувати електротехніку, про яку до цього могли тільки мріяти.

Другим важливим, але дуже ненадійним у побуті, предметом був радіоприймач. Це доступне джерело інформації занадто часто ламалося. Спеціалісти Panasonic за три місяці розробили свій власний радіоприймач, який не ламався. Більше того, Мацушита купив у винахідника патент на важливий елемент радіоприймача і безкоштовно передав його всім виробникам цієї галузі. З цього часу всі японські радіоприймачі працювали, як швейцарський годинник.

Заради прибутку, чи чогось ще?

Підраховуючи прибуток, Мацушита ніколи не забував про більш важливі речі. Він був переконаний, що кінцевою метою підприємства у жодному разі не може бути пошук прибутку, як такий. “Через діяльність підприємства здійснюються кроки для покращення стану не лише компанії, але й суспільства загалом”. Як показала практика — ці слова не були порожньою балаканиною успішного підприємця.

Наприкінці 1920-их років у Японії трапилася економічна криза, але компанія пережила її доволі спокійно. Не дивлячись на оголошений керівництвом режим строгої економії, Мацушита не звільнив жодного робітника і продовжував виплачувати повну заробітну платню. В умовах, коли продаж скоротився на 50%, а склади були заповнені непроданим товаром, Мацушита прийняв божевільне на перший погляд рішення: ввів половинний робочий день. Але всю другу половину дня, а іноді й по неділях, працівники самостійно продавали продукцію компанії. Таким чином далекоглядний хазяїн мобілізував всі “людські” ресурси і успішно вирішив проблему: через два місяці товари зі складів були розпродані, а підприємство повернулося до звичайного графіка роботи.

На початку 1930 р. у “Мацушита Денкі” було вже 8 заводів, а об’єм продажів компанії зріс до 3 млн ієн на рік. Тоді Мацушита розробив нову філософію бізнесу, відповідно до якої: “Основним завданням будь-якого підприємця повинне бути подолання бідності, звільнення суспільства від вбогості і досягнення спільного процвітання”. У свій час у Радянському Союзі така патетика не призвела ні до чого хорошого. Але Японія — це зовсім інша справа.

Окрім “головного” закону, Мацушита озвучив “духовні принципи”, які стали основою поведінки всіх працівників компанії. Кожний ранок на загальних зборах співробітники традиційно повторюють їх вголос.

Нова місія компанії здобула соціалістичне забарвлення: подолати бідність, забезпечивши людей достатньою кількістю товарів. Мацушита визначив термін виконання цього завдання: досягнення всесвітнього процвітання за 250 років, поділених на 25-річні відрізки.

Податкова петля

Але повернімося в минуле. Під час Другої світової війни “Мацушита Денкі” довелося переорієнтуватися на військові замовлення. Літаки із фанери, які, за словами Мацушити, “як не дивно, літали” і дерев’яні кораблі дозволили компанії в прямому сенсі утриматися на плаву.

Компанія вижила в умовах світової кризи, але розраховуватися за цю діяльність довелося повною мірою. Після військової поразки Японії окупаційна влада США обмежила дії компаній, які працювали на японську армію. “Мацушита Денкі” потрапила до їх числа, втративши можливість займатися будь-якою економічною діяльністю і втративши право розпоряджатися власним майном.

Опинившись в лещатах жорсткої кризи, Мацушита був змушений брати гроші в позику. В кінці кінців навіть піднялося питання про розпуск компанії, яка станом на 1949 рік була визнана найбільш злісним неплатником податків. Компанії довелося піти на крайні міри і скоротити 3500 працівників. Тоді за президента заступився профсоюз компанії: провів акції протесту і зібрав 15 тисяч підписів на його підтримку. Формально звинувачення проти Мацушити були зняті.

Біла заздрість — рушій прогресу

На початку 1950-их років всі обмеження та заборони були зняті. Компанія націлилася на світовий ринок і Коносуке Мацушита вперше поїхав до США. Там його вразило багатство Америки і відставання Японії від Штатів. Щоб купити радіоприймач американському працівнику потрібно було працювати всього два дні, а японцю з підприємства “Мацушита Денкі” для купівлі радіоприймача (якого він сам же й виготовляв) доводилося працювати півтора місяці!

Вдома Мацушита звернувся до співробітників із пропозицією догнати за життєвим рівнем Америку. Для цього потрібно було заручитися підтримкою партнера з хорошою репутацією — ним став голландський концерн Philips. Таким чином у 1952-му році виникла спільна “Електронно-промислова компанія Мацушита”.

Все йде за планом

У 1956-му році Мацушита знов шокував громадськість. Він закликав за найближчі 5 років збільшити об’єм продажів продукції своєї компанії у чотири рази. Не дивлячись на гострі коментарі, які долинали зі всіх боків, п’ятирічний план був виконаний за 4 роки. “Мати далекоглядне мислення і йти попереду інших у створенні ідей та творчих розробках — це і є необхідною умовою успіху менеджера”, — зробив висновок Коносуке Мацушита.

Перевиконавши свій перший п’ятирічний проект, бізнесмен уже звично для себе шокував всю Японію новим п’ятирічним планом. Задача цього разу полягала в тому, щоб перейти на п’ятиденний робочий тиждень замість стандартного для того часу шестиденного. Навіть профсоюз компанії, який підтримував свого президента в найскладніших ситуаціях, не повірив йому.

Тим не менше, як і можна було здогадатися, компанія “Мацушита Денкі” перейшла на п’ятиденний робочий тиждень рівно через п’ять років — як і було задумано. Хоча вся економіка Японії тоді переживала період важкої депресії.

Наступна п’ятирічна задача Мацушити — випередити Європу і наблизитися до Америки за розміром заробітної платні — уже нікого не здивувала.

Приймаю вогонь на себе!

Справи в компанії йшли надзвичайно успішно. І у 1961-му році Коносуке Мацушита вирішив піти у відставку з поста президента. Він зайняв посаду голови ради директорів, став читати лекції, писати автобіографію і статті, в яких закликав колег не впадати в ейфорію з приводу швидких темпів економічного розвитку.

І не даремно закликав. У середині 1960-их років у Японії розпочалася чергова економічна криза. Більшість торгівельних компаній та магазинів, які були пов’язані з імперією Мацушита, почали працювати без прибутків: лише 30 із 200 отримували прибуток. Небезпечна ситуація потребувала втручання Мацушити.

На нараді дилери компанії в один голос заявили, що в їхніх збитках винне керівництво. Тоді Мацушита взяв всю вину на себе: “Все благополуччя “Мацушита Денкі” завжди забезпечувалося саме вами — торговцями. Тому я не маю жодного морального права звинувачувати вас. Прошу пробачити мене за те, що ми не знайшли виходу зі складної ситуації і не підказали його вам”. Це висловлювання примирило всіх: було вирішено виправити ситуацію спільними зусиллями.

Велика скромність

Власник велетенської корпорації був вкрай скромною людиною. Маючи право за статусом користуватися приватними літаками, він завжди літав виключно звичайними рейсами. Дивовижно, але легендарною особистістю Мацушита зробили не скандали, а саме скромність.

У 1970-му році компанія приймала участь у всесвітній виставці EXPO. За час її проведення павільйон Matsushita Electric відвідали 7,6 млн. людей. Якось охорона, яка спостерігала за відвідувачами з допомогою телекамер, помітила Коносуке Мацушиту, який терпляче стояв у довжелезній черзі на вхід. Співробітники, приголомшені несподіваною появою хазяїна, кинулись до нього: “Пане Мацушито, чому ви стоїте в черзі?”. “Мені просто стало цікаво, скільки часу тут доводиться стояти іншим людям, перш ніж вони зможуть потрапити всередину”, — відповів Мацушита.

Смерть

У 80-річному віці підприємець подав у відставку. Через 2 роки (у 1975-му) він прийняв рішення прожити ще 26 років, щоб своїм життям “доторкнутися” до трьох віків. Це був єдиний довгостроковий проект, який Мацушиті так і не вдалося виконати. Він помер 27 квітня 1989 року.

Як пам’ять про нього — залишилась одна із найбільших у світі імперій із виробництва електротехніки і наука менеджменту, яку він підніс до рангу мистецтва і якою користуються підприємці всього світу, які й назвали Коносуке Мацушиту “богом управління”.

Цитати Коносуке Мацушити

Успіх в бізнесі не приходить завдяки хорошим часам, як і невдача — не наслідок поганих часів.

Людина, яка вміє створювати ідеї, варті уваги — це людина, яка навчилася бути уважною до інших.

Посилання

• Засновник. Коносуке Мацушита (англ..)
• Konosuke Matsushita (Wikipedia)