Побут. Події. Робота. Інтернет та моя сторіночка. Про комп'ютер. І знову про побут. Про фотографію. Досить на сьогодні.

Щойно виправ шкарпетки. Білі. Багато. Мабуть усі, які в мене є. Люблю ходити у білих шкарпетках. У відповідному взутті, звісно.

Щоправда, таки не доправ ще - мокнуть у ванні, а я оце сиджу навшпиньки біля свого комп'ютера та пишу ці рядки. Бо вже два з половиною місяці як зняв я собі окрему квартирку - не витримав я свою останню хазяйку.

А нова квартирка дає мені чимало, як виявилося майже одразу ж. От, скажімо, зараз легко можу швендяти голяка по хаті і сидіти собі біля компа, коли у ванні мокнуть шкарпетки. Але та сама "свобода" має й інший бік: самодисципліна моя різко впала аж до такого рівня, що інколи я навіть почав залишати немитий посуд, чого раніше зі мною ніколи не траплялося.

Зате ледь не щоденне прання виявило актуальність і надзвичайну корисність у нинішньому моєму становищі одного "побутового каджету" - а саме, пральної машинки. Щоправда, грошей на цей "гаджет" усе так само не вистачає і невідомо на сьогодні чи вистачить аж до самої осені: хочеться ще й у відпустку з'їздити, на Гран-Прі Формули-1 подивитися. Гран-Прі Угорщини саму у серпні. Але так само невідомо, чи грошей вистачить - поки що не вистачає.

У суботу їду у Харків на зустріч випускників. Треба ж, якось так разом, але все 5 років минуло.

Якщо чесно, то особливого бажання їхати нема. Не знаю чому. От якби зустрітися з обраними друзями - це я був би не проти. Але щоб бачити усіх і на протязі досить таки тривалого часу (декілька годин) - це мені видається нелегким. Ну не хочеться мені бачити таку кількість людей, а тим паче саме зараз.

На роботі особливих успіхів нема, а то навіть навпаки. Розмірковувати про це гуть не хочеться, але лінь моя таки дається взнаки -це факт. З іншого боку, щоправда, не можу сказати щоб отримував я зараз від своєї нинішньої роботи таку аж велику втіху, щоб не було небажання "упиратися". Але добре розумію, що таки треба, що таки зобов'язання перед компанією, та й гроші зараз зайві є зовсім не зайві. А тому, наприклад, вже 2 дні як встигаю на роботу до 9-ї години - тоді нам нараховують премію у розмірі пів-відсотка за кожен "встигнутий" день. Так от потроху "коплю копійку" - може згодиться.

А копійка таки потрібна. Оце тиждень тому заплатив за наступний рік за свою сторіночку, а ще знову запустив своє старе "Про кіно", бо посилань на ту адресу по всьому інтрернету набралося трохи і шкода було їх усі одразу втрачати і починати все спочатку геть на іншому місці. Щоправда, місце таки інше, але адреса та сама - такий він, інтернет.

Загалом же обидва сайти обійшлися мені у 400 гривен на рік уперед. Рік потому буде трохи більше, бо ж домен для мого "Про кіно" "акціний": у якості "бонусу" за купівлю хостингу на цілий рік одразу. Але за рік за домен доведеться також платити. Оце сиджу собі і думаю, що добре було б таки змусити мої сайтики таки приносити якусь копійку. Думаю щодо цього я, щоправда, вже ось як... та років п'ять вже мабуть як - поки що нічого, самі лише росходи. А все чому? А все тому, бо я ледачий дуже - і це таки факт.

Зараз мій комп'ютер став справді корисною річчю, бо ж після переїзду телевізора в мене нестало. Його й раніше не було, бо ж був то не мій телевізор. А купувати свій я думав-думав, але вирішив не купувати, а купити такий собі "тв-тюнер": спеціальний пристрій до комп'ютера, щоб телевізор прямо на комп'ютері і дивитися. Нічого, працює. Навіть подобається: телевізор як телевізор. От тільки часу тепер ця "іграшка" забирає забагато: сидиш перед ним як дурень і клацаєш каналами, щоб подивитися хоч щось цікавого. Бо як виявилося, нічого цікавого зазвичай по телевізору не показують - лише іноді. Але ж хочеться саме зараз, саме у цей час. А зась. Але ж як я раніше, аж 3 роки підряд, без нього, без телевізора взагалі обходився і якось і не хотілося навіть - дивно...

А ще цей tv-tuner дозволяє записувати телепрограмми чи кіно яке прямо з телевізора прямо на комп'ютер - на жорсткий диск, тобто. А тому зараз у мене жорсткий диск на чверть забитий усілякий теленепортібом, який, як то кажуть, і подіти нікуди і викинути шкода. І такого от непотребу - не тільки "віртуального", а й цілком матеріального - у мене набралося за останні 2 роки ой як чимало - ледве перевіз усе на нову квартиру. Оце тепер лежить по всій хаті рівномірними купками. Сміття...

А от з меблів у мене ліше ліжечко - аж геть простеньке розкладе і вузеньке, щоправда, досить зручне як для одного мене. А ще - стіл, що його батьки два тижні тому, як у гості приїзджали, десь у якихось сусідів купили за 10 гривень. Я таки вірю що за 10 гривень купили - мої батьки, вони такі. Вони тільки так, для себе наче не вміють жити - мабуть не хотять - а так вони жити вміють - ого-го! - мені б так вміти жити, то в мене б уже й своя квартира була - точно кажу! Але ж натомість я просто ледачий - добре хоч не дурний...

Не дурний, бо побут свій, як не дивно, таки налагодив: і їсти є що завжди, і сорочка завжди чиста є і випрасувана (ну, майже завжди є), і просто... з чого там іще побут складається? Душ приймаю щоранку, наприклад.

Оце оголосили міські комунальні служби ще з учорашнього дня перевірку своїх систем опалення, тож гарячої води не буде щонайменше 2 тижні. Як я розумію, більше ніж 2 тижні щоб не було також не можна, бо ж за законом має бути, щоб не було не більш як 2 тижні на рік. Але поки що гаряча вода є - і це таки приємно.

Тобто приємно як те, що гаряча вода є взагалі, так і те, що вона ще є - от вже другий день після "запланованого зникнення". От дивна річ: 5 років уже у Києві живу, у все ще не звик до цих от "запланованих зникнень гарячої води". Добре хоч це літом відбувається, а не зимою.

Доречі, а таки ж літо надворі - треба буде якось хоч до води сходити, спробувати - може вже тепла, може вже купатися можна.

От засмагати мені тут можна хоч цілий рік - ну, принаймні тоді, коли сонце хоч трохи світить: воно, сонце, другу половину дня розвертаєься прямо мені у вікна, а зважаючи на мій височенький поверх, майже ніхто мені того сонця не застує. От тільки добре було б таки не тільки на роботу зранку встигати, а ще й з роботи вчасно тікати, бо ж жити тільки роботою мені набридло ще років зо два тому. Щоправда, нічого іншого у якості компенсації я поки що не вигадав. Ото, хіба що, фотографію?

Був оце позавчора на фото-виставці - "Фотоярмарка", називається. Щорічна міжнародна виставка - це була вже четверта. Був я на ній, щоправда, лише вперше. Цікавий досвід виявився.

Дивним чином зовсім несподівано зустрівся з головним редактором мого улюбленого фотожурналу. Щоправда, минулим головним редактором минулого журналу, як виявилося зовсім нещодавно. Відчув себе при цьому цілковитим невігласом і взагалі селюком якимось - дивне відчуття, але... не те щоб збуджуюче, але стимулююче: відчувати себе таким невігласом та селюком мені дуже несподобалося, а отже узяв собі за мету відвідувати подібні заходи якнайчастіше і взагалі з людьми спілкуватися - вживу. Бо виявилося, що спілкування вживу мало того, що зовсім не таке, як "віртуально", а ще й набагато цікавіше і до того ж набагато змістовніше. Так що... Може піти таки вчитися танцювати? Тобто... до чого ж тут фото?

Загалом, вже 12-та ночі і слід вкладатися спати, бо ж завтра так само на 9-ту ранку треба бути у офісі. До того ж, ще й роботи є - у офісі. Та і вдома також. А ще квиток треба купити до Харкова. І підібрати щось з одягу, що можна було б вдягти на зустріч випускників. А ще зараз піду і прийму душ: по-перше, після цього краще спиться, а по-друге, раптом завтра зранку гаряча вода таки зникне? Ні, треба ловити момент!