| |
Все про життя бойків — у музеї «Бойківщина»
текст і фото: Христина ДРОГОМИРЕЦЬКА
Першим приміщенням, де зберігалися експонати музею, була швейна фабрика. Пізніше домівкою історії Бойківщини стало училище культури. У період з 1927 до 1954 року експонатів було найбільше за всю історію музею — понад 30 тисяч. Працівники музею займалися не лише пошуками нових пам'яток бойківської культури, проведенням численних виставок, а й видавали часопис «Літопис Бойківщини».
Місто знаходиться на етнічній території бойків, і саме тут багато років діє історико-етнографічний музей «Бойківщина». Він був створений у 1927 році, у часи, коли про ідею незалежності та самостійності України говорили всюди і голосно. Інтелігенція Самбора створила товариство «Бойківщина», а згодом і однойменний музей. Організаторами виступили адвокат Володимир Гуревич, лікар Володимир Кобільник, письменник Іван Филипчак, вчитель Михайло Скорик.
Першим приміщенням, де зберігалися експонати музею, була швейна фабрика. Пізніше домівкою історії Бойківщини стало училище культури. У період з 1927 до 1954 року експонатів було найбільше за всю історію музею — понад 30 тисяч. Працівники музею займалися не лише пошуками нових пам’яток бойківської культури, проведенням численних виставок, а й видавали часопис «Літопис Бойківщини».
Та в липні 1954 року за наказом міністерства культури УРСР Самбірський історико-краєзнавчий музей ліквідували. Як наслідок, експонати розподілили між Львівським державним музеєм українського мистецтва, Стрийським краєзнавчим музеєм, Дрогобицьким історико-краєзнавчим музеєм.
Нова сторінка в історії «Бойківщини» розпочалася в грудні 1990 року. У цей час на прохання товариства імені Володимира Кобільника Самбірська міська рада надала музеєві приміщення колишньої парафіяльної школи (будівля зведена мешканцями міста на фундаментах XVI століття у 1679 році). Тут, на вулиці Чайковського, 4, він розташований і нині.
Від часу відновлення музей, окрім науково-дослідної діяльності, проведення чисельних конференцій та семінарів, займається і видавничою справою. Протягом останніх десяти років працівники музею видали десятки буклетів, книжок, монографій.
«Бойківщина» підтримує зв’язки з етнічними бойками у Польщі, зокрема з Сяноцьким музеєм народного будівництва, Жешівською галереєю мистецтв, Краківською академією ремесел. З 2000 року музей спільно з Львівською Академією мистецтв проводить майстер-класи «Малеча творить писанку». А у липні 2004 року музейники взяли участь у Міжнародному фольклорному фестивалі «Країна мрій».
Не перелічити всі виставки, які провела «Бойківщина» з 1992 по 2004 рік. Окрім картин львівських та самбірських митців, експонуються роботи художників з-за кордону.
Музей постійно здійснює експедиції селами Самбірщини, Старосамбірщини, Турківщини, Дрогобиччини, Стрийщини та Калущини для поповнення фондів. Впродовж десятків років тут функціонують дві постійні експозиції: «Господарсько-матеріальна культура бойків та бойківські ноші» й «Кімната родини Козакевичів».
В окремому кутку працівники музею відобразили традиційне житло бойків. Тут стоять бомбетель (лава), великий дерев’яний стіл (бойківські сім’ї, як правило, були багатодітні, тому і столи — великі), колиска, образ, гасові лампи, довбачі (дерев’яне взуття). Найбільш цінними для музею є дерев’яний плуг, якому понад 200 років, дерев’яна кочерга, ніжна ступа, олійниця, прискавка (для бортництва).
Складається враження, що у музеї є абсолютно все, чим користувалися бойки на господарці: балії (миски для купання), праники, жорна, нецки (миски для замішування тіста), оскарб (сокира), циркуль, підсвічники, кошики (для фруктів, ягід, горіхів, зерна, яєць), дерев’яні пляшки на воду (у них вода довше залишається холодною), глечики, бочки на вино тощо.
 Друга кімната експозиції побуту бойків — це світ одягу та прядива. (Традиційною є вишивка з червоним, чорним та синім кольорами). На спеціальних манекенах працівники музею відтворили бойківські ноші (одяг). Для відображення процесу прядіння у музеї експонують верстати, гребінці, якими чешуть вовну, льон-довгунець та нитки з нього.
«Кімната родини Козакевичів» — інша постійно діюча експозиція музею. Це один з найдавніших самбірських родів. Його члени упродовж століть були служителями церкви, а понад 200 років тому їм присвоїли шляхетський титул.
Спадок цієї родини «Бойківщині» подарувала Лідія, донька відомого юриста та маляра Володимира Козакевича. Він і сам свого часу брав активну участь у відкритті та оформленні музею. Колекція з життя та побуту родини Козакевичів — це меблі кінця XIX — початку XX століття, стародавні флакони, ампірний годинник з металевими орлами, альбом із першими галицькими світлинами, колекція живопису Володимира Козакевича, старі поштівки, документи того часу та інші речі.
Особливо цінними є стара шафа з червоного дерева, паравами (одні з перших у Самборі ширми для переодягання), парфуми та косметика Лідії, яка, до речі, була власницею першої у Львові косметичної фабрики «Меріда».
Наразі працівники «Бойківщини» готують експозицію національно-визвольних змагань «Боротьба за українську державність на Самбірщині та Бойківщині». Окрім фотографій та документів вояків ОУН-УПА, тут відтворена криївка.
З кожним роком завдяки клопіткій праці музейників збагачуються фонди «Бойківщини». Допомагають у цьому також мешканці Самбора та діаспора. Зокрема українські канадці: Євгенія Піцюра-Швець, Микола Гнатів та Юліан Євген Рабій. На цю пору музей володіє понад 17 тисячами експонатів, а бібліотека налічує приблизно вісім тисяч примірників (книжок, журналів та газетної періодики). Серед них варто виокремити монографію Юліана Євгена Рабія «Княжий город Самбір» — перше і найповніше видання про Самбір українською мовою.
Спонсор публікації — Регіональний туристично-інформаційний центр(фонд «Євразія»)
на початок
| |