Музей ДПА

З історії оподатковування.

Податки існують віддавна, з'явившись на зорі людської цивілізації. Як тільки на землі стали виникати держави, виникла, нехай спочатку і примітивна, система оподатковування. Минали століття, система розвивалася й удосконалювалася, залишаючись невід'ємною ланкою економічних відношень у суспільстві і перетворюючись поступово в основне джерело прибутків держави. У Древньої Греції теж існувала своя податкова система. Ставка прибуткового податку складала тут від 10 до 20%. Але вільні громадяни Афін податків не платили, даючи перевагу добровільним пожертвуванням.

У Древньої Греції теж існувала своя податкова система. Ставка прибуткового податку складала тут від 10 до 20%. Але вільні громадяни Афін податків не платили, даючи перевагу добровільним пожертвуванням. Однак, якщо для держави пердбачались великі витрати - війна або значне будівництво, народна рада вводила обов'язкове оподатковування для усіх. Гроші платників податків витрачалися на утримання найманих армій, зведення храмів і оборонних зміцнень, будівництво доріг, устрій святкувань, благодійність біднякам і інші суспільні потреби.

Древній Рим. Велика Імперія, її державний устрій став зразком для держав Європи, що з'явилися набагато пізніше. Та й податкова система римлян послужила прикладом для впровадження. Такі поняття, як ценз, акциз, фіскал, відкупник, дійшли, до нас із тих далеких часів. Поки Рим залишався містом-державою, його податкова система була не дуже складної. У мирний час податків не існувало зовсім, а витрати покривалися шляхом надання в оренду суспільних земель. Державний же апарат існував фактично за свій капітал. Обрані магістрати не тільки виконували обов'язки безоплатно, але ще і вносили на суспільні потреби власні кошти, вважаючи це почесним.

Вже в ті далекі часи податки не тільки грали фіскальну роль, але і служили додатковим стимулом розвитку господарства, оскільки вносилися грошима. Щоб ці гроші одержати, населенню доводилося віддавати надлишки продукції на продаж, а це, у свою чергу, вело до розвитку товарно-грошових відношень, поглибленню процесу поділу праці, урбанізації.

Але історія знає й інші приклади. Так, у Візантійській імперії, де існував 21 вид тільки прямих податків, а також усілякі непрямі і надзвичайні, податковий тягар привів не до процвітання, а до скорочення податкової бази й ослабленню держави.

Те, що в державі повинна існувати налагоджена система оподатковування, підзвітна уряду і заснована на науковій теорії, знайшло переконливе підтвердження на прикладі європейських країн.

Сучасна європейська держава сформувалася в основному в ХVI-ХVII століттях, на зорі Нової історії, однак її система оподатковування була ще далека від досконалості. Не існувало жодного постійного податку. Засоби в скарбницю надходили через систему податків надзвичайних, а їхній збір знаходився в руках відкупників, тобто ділків, що називали на торгах найвищу ціну за право збору чергового податку й у такий спосіб відкуповували його. Гроші надходили в державну скарбницю, а відкупник займався збором податків, намагаючись при цьому одержати максимальний прибуток за рахунок комісійних.

Творцем податкової теорії вважається значний шотландський економіст і учений ХVIII століття Адам Смит. У противагу Хомі Аквинскому він стверджував, що податки для платника податків - ознака не рабства, а свободи. Труд А.Смита “Дослідження про природу і причину багатства народів”, що побачив світло в 1776 р., визначив основні принципи оподатковування, що не втратили значення і понині:

Принцип справедливості: - “Піддані держави повинні по можливості, відповідно своєї спроможності і силам брати участь в утриманні порядку, тобто відповідно прибутку, який вони здобувають під заступництвом і захистом держави".

Принцип впевненості: - “Податок, що зобов'язується сплачувати кожну окрему особу, повинний бути точно визначений, а не довільний. Термін сплати, спосіб платежу, сума платежу - усе це повинно бути ясно і виразно для платника”.

Принцип зручності - “Кожний податок повинний стягуватися в той час або той спосіб, коли і як платнику повинно бути зручніше усього платити його”. Принцип економії - “Кожний податок повинний бути так задуманий і розроблений, щоб він брав і утримував із кишень народу можливо менше поверх того, що він приносить державному казначейству”.

За всіх часів економістів займає питання: чи формувати бюджет чисто фіскальними методами або ж стимулювати підприємницьку діяльність і розширення податкової бази шляхом зниження податків? Який шлях вірніше?

Практика показала, що реальне зниження податків можливо лише в державі з міцною економічною базою. Тільки тоді зниження ставки оподатковування приведе до зростання виробництва, що надалі компенсує тимчасове зменшення податкових надходжень. На такому принципі будують свою податкову політику головні країни світу.

Суть податкових реформ, проведених тут у 80 - 90-е роки нашого століття, грунтується на прискоренні накопичення капіталу і стимулюванні ділової активності. Знижуються ставки податку з прибутку корпорацій (у США з 46 до 34%, у Великобританії з 45 до 35%, у Японії з 42 до 40%). Крім того, знижений верхній рівень оподатковування особистих прибутків фізичних осіб, розширені інтервали неоподаткованого прибутку. Але зниження прямих податків компенсується ростом непрямих - податку з продажу, податку на додану вартість і ряду інших. Одночасно необхідно посилити контроль за дотриманням податкового законодавства й посилені економічні і юридичні санкції до тих, хто його порушує.

Фінансова система України почала складатися з кінця IХ ст., із моменту об'єднання Древньоруської держави, Основним джерелом прибутків княжої скарбниці була данина - спочатку нерегулярний, а потім усі більш систематичний прямой податок. Данина стягувалася двома способами: повозом, коли її привозили в Київ, і полюдьем, коли князь або його дружини самі їздили за нею.

Непрямі податки існували у виді різних торгових і судових мит. Мито “мите” стягувалася за провіз товарів через міські застави, “вітальня” - за право мати склади, “вага” і “міра” - за зважування товарів, “вира” являла собою штраф за убивство, “продаж” - штраф за інші злочини. В роки татаро-монгольського ярма основним податком був “вихід” - данина, що князі платили Золотій Орді. Крім цього, існували такі повинності, як “ям” - обов'язок поставляти підведення ординським чиновникам і утримання посла Орди разом із численним почтом. Ці побори позбавляли Російську державу можливості поповнювати скарбницю за рахунок прямих податків, і головним джерелом внутрішніх прибутків стали мита.

У 1480 р. Іван III припинив сплату “виходу” і фактично наново початків створювати фінансову систему держави. Головним прямим податком стали гроші данини з селян і посадских людей. Крім того, існували податки ямські, пищальні (вони йшли на виробництво гармат), збори на городовое і засечное справу - будівництво січових укреплений на південних межах держави. Були введені стрілецькі податі на створення регулярної армії і коштів для викупу ратних людей, захоплених у полон, і викрадених мирних жителів.

Испокон століття митні і винні мита служили дуже дохідним засобом поповнення скарбниці. У середині ХVII в. для торгових людей було встановлене єдине мито - 10 грошей (5 копійок із карбованця обороту). Струнка система керування фінансами в державі була відсутня досить довго, а існуюча була дуже складна і запутанна. Більшість прямих податків надходило в Казну великого приходу, місцеві податки перебували у віданні територіальної казни, царські землі оподатковувались податком Казни великого палацу, міські промисли - Казною великої скарбниці, церковні і монастирські землі - Казенна патріарша казна. Крім того, збором податків і мит займалися Друкарський, Стрєлецький, Ямський та Посольські казни.

Теорія оподатковування в ті часи теж була відсутня, що нерідко приводило до трагічних наслідків. Так, спроба поправити складне фінансове положення держави за рахунок підвищення непрямих податків, зокрема шляхом підвищення в 1646 р. акцизу на сіль із 5 до 20 копійок за пуд, привела до народного невдоволення і знаменитих соляних бунтів.

Для складання фінансової та податкова політика держави видатним державним діячем М.М.Сперанским і був розроблений “план фінансів” - програма фінансових перетворень, що включає ряд негайних заходів по упорядкуванню прибутків і витрат, що не утратила своєї актуальності і понині. От її основні положення:

“Витрати повинні відповідати прибуткам. Тому ніяка нова витрата не може бути призначений колись, ніж буде знайдене розмірне йому джерело прибутку. Витрати повинні розділятися: 1) по відомствах; 2) по ступені потреби в них - необхідні, корисні, надлишкові, зайв і марні, причому останні не повинні допускатися зовсім; 3) по просторі - загальні державні, губернські, окружні і волостні. Ніякий збір не повинний існувати без відома Уряду, тому що Уряд повинен знати усе, що збирається з народу і звертається у витрати; 4) по предметному призначенню - звичайні і надзвичайні витрати. Для надзвичайних витрат у запасі повинні бути не гроші, а способи їхній одержання; 5) по ступені постійності - стабільні і тимчасові витрати”.

Налагоджена система фінансових надходжень, у якій переважали прямі і непрямі податки; політика уряду, спрямована на підтримку вітчизняних виробників, що відбилася в системі акцизів і мит, привели до того, що напередодні першої світової війни держава займала досить міцне фінансове положення.

Податки забезпечували стабільні прибутки в скарбницю при мінімальних витратах на їх збори. Наприклад залізниці приносили прибуток порядку 680 млн. руб., але в той же час вимагали величезних витрат на своє утримання.

Світова війна, яка почалася 1 вересня 1914 р., самим згубним способом позначилася на фінансовому благополуччі держави. Для покриття військових витрат уряду прийшлося підвищувати податки і збори, уводити нові акцизи, удавати до внутрішніх і зовнішніх позик. Різко зросла паперово-грошова емісія, відповідно підсилилися темпи інфляції, купівельна спроможність карбованця падала, зменшувався і золотий запас держави, яким вона забезпечували зовнішні позики.

Під час лютневої революції ускладнилося положення. В умовах війни, що продовжувалася, Тимчасовому уряду не вдалося справитися з економічними і фінансовими труднощями. Гроші продовжували стрімко знецінюватися, а ціни зростати.

Черговий фінансовий спад наступив після Жовтня 1917 р. Основным джерелом прибутків центральних органів Радянської влади стала грошова емісія, а місцеві органи існували за рахунок контрибуцій. Ні те, ні інше налагодженню господарства не сприяло. Від повного краху державу спасло введення в 1921 році нового економічної політики (неп), що прийшла на зміну політиці “військового комунізму”. Були зняті заборони на приватну торгівлю, місцевий кустарний промисел. Продрозкладку замінив продподаток, з'явилися іноземні концесії. Була розроблена система податків, позик, кредитних операцій, прийняті заходи для зміцнення грошової одиниці.

Фінансова система непу відштовхувалася від податкової системи дореволюційної держави, але прагнення уряду поставити усі під свій контроль робило ідею “державного капіталізму” безперспективною. Досвід 20-х років довів, що тільки господарська самостійність підприємств дають можливість створити умови для формування ринку капіталів і створення правильної системи оподатковування.

.На жаль на зміну податкам прийшли адміністративні методи вилучення прибутку підприємств і перерозподіл фінансових ресурсів через бюджет країни. Підприємства позбавлялися господарської ініціативи і не могли контролювати ринки збуту своєї продукції, вивчати попит населення. Всі питання вирішувалися шляхом державного планування. Повна централізація коштів і відсутність якоїсь самостійності підприємств у рішенні фінансових питань позбавляли господарських керівників всякої ініціативи. Це стало однією з найважливіших причин фінансової кризи, що вибухнув у країні на рубежі 80 - 90-х років.

Шлях до виходу з цієї кризи був один - перехід до ринкової економіки. Новий напрямок економічного розвитку країни викликало бурхливий ріст числа підприємств різних форм власності - кооперативів, індивідуальних приватних підприємств, акціонерних товариств і товариств, спільних підприємств.

Тоді ж, на початку 90-х років, почався обвальний ріст “відпущених” цін, небачених темпів досягла інфляція. Після розпаду СРСР і появи на місцях колишніх союзних республік нових суверенних держав стали руйнуватися виробничо-господарські зв'язки в інколи єдиних галузевих комплексах. Це, у свою чергу, привело до повального падіння промислового виробництва. Відповідно стали зменшуватися і прибутки держави, що позбавилась колишньої налагодженої системи фінансових надходжень.

У нових економічних умовах гарантом стабільних надходжень у бюджет могла стати тільки налагоджена система оподатковування. Створення Державної податкової служби як контрольного органа, що відає поповненням державної скарбниці, стало першочерговою задачею Уряду країни.