Саме у ці теплі вересневі дні виповнюється 80 років від дня звснування ХНАДУ, життя якого багате подіями, досягненнями, людьми, які творили його історію. А їх немало. Історію свого навчального закладу, як і історію своєї країни і своєї родини не можна не знати, оскільки без минулого не буває ні сучасного, ні майбутнього. А ще є в житті суспільства події, які не пам’ятати просто не дозволено.
У рік 65-річчя Перемоги над фашизмом згадаємо про внесок викладачів, співробітників і студентів нашого університету у справу захисту нашої Вітчизни.
Війна стала суворим випробуванням єдності, мужності, відданості усього радянського народу, а також могутності збройних сил та організованості системи їх тилового забезпечення. Бойові дії на фронтах вимагали дорожнього забезпечення можливості передислокації армії, підвезення колосальних обсягів бойової техніки, боєприпасів, спорядження, продовольства, своєчасної евакуації поранених. Всі ці перевезення можна було здійснювати лише при неперервному ремонті та посиленому утриманні доріг. Необхідно було за короткий час в умовах постійного бомбардування та артобстрілу будувати нові та відбудовувати зруйновані дороги, мости та переправи.
Тому під час війни були створені спеціальні дорожні та автомобільні війська, вироблялась тактика дорожнього забезпечення бойових операцій Червоної Армії. Командний склад цих військ в основному комплектувався з досвідчених в дорожній та автомобільній галузі спеціалістів, зокрема викладачів, співробітників і студентів ХАДІ.
Ще в квітні 1941 року велика група студентів четвертого курсу дорожньо-будівельного факультету разом з викладачами була направлена на будівництво аеродромів і доріг у прикордонних областях України та Молдови. Очолив цю групу заступник директора з навчальної та наукової роботи ХАДІ, завідувач кафедри будівництва та експлуатації доріг, професор Олександр Костянтинович Біруля.
У складних умовах група виконувала всі необхідні роботи: від планування і підготовки площі аеродрому до бетонування практично вручну. Але фронт наближався. І хоча частина злітно-посадочних смуг була вже готова, літаки так і не встигли з неї злетіти. Фашисти були вже під аеродромом. З початком війни майже вся ця група увійшла до складу шостого військово-дорожнього управління Червоної Армії, в якому О.К. Біруля був призначений головним інженером. Разом з ним воювали викладачі ХАДІ Ю.М. Даденков, Л.А. Барац, В.Й. Біруля, Г.А. Луговий, І.О. Романенко, Ю.Ф. Савченко, Е.О. Шмітьков, В.О. Російський, О.І. Леушин, Я.А. Калузький, А.П. Хмельницький, Й.А. Носич та інші.
Колектив ВДУ ні на мить не припиняв наукову роботу, направлену на підвищення працездатності та пропускної здатності доріг при інтенсивних дорожніх перевезеннях, на розробку питань зимового утримання воєнних доріг тощо. Одним з основних завдань шостого управління було утримання, ремонт і захист Військово-грузинської дороги (Закавказький фронт), яка могла відкрити фашистам шлях до закавказьких частин Радянського Союзу та до Ірану. Крім того, по цій дорозі наша країна одержувала допомогу від країн другого фронту. Німцям так і не вдалося захопити цей стратегічний об’єкт, хоча Гітлер дав розпорядження зняти частину військ зі Сталінградського фронту для Закавказької операції.
За роки війни фашистські загарбники зруйнували 91 тис. км автомобільних доріг, 90 тис. мостів та інших штучних споруд загальною довжиною понад 930 тис. м.
Військовими дорожниками та автомобілістами відбудовано та побудовано близько 100 тис. км автомобільних доріг, понад 1000 км мостів, перевезено для будівництва понад 30 млн. м3 піску, каміння, інших матеріалів, відремонтовано близько 800 тис. автомобілів та іншої дорожньої техніки.
Тільки з позиції сьогодення можна повною мірою оцінити відданість і героїзм нашого народу, зокрема дорожників та автомобілістів.
Далеко не всі повернулися з війни. Вічна їм шана і пам'ять. А для тих, хто повернувся до рідного ХАДІ, почався новий фронт – відбудова нашого інституту.
Наприкінці бесіди Валентина Олександрівна познайомила ліцеїстів з творчістю поетеси Юлії Друніної. Сімнадцятирічною тендітною дівчиною вона пішла на фронт у піхотний санітарний батальйон. Талановита, романтична Юлія, за плечима якої на той час була тільки літературна студія, залишила після себе багатий творчий спадок. Рядки її короткого вірша тих часів облетіли всю країну.
Я только раз видала рукопашный, Кто говорит, что на войне не страшно,
Раз – наяву. И сотни раз – во сне… Тот ничего не знает о войне.
Тих, хто брав участь у подіях того часу, Валентина Олександрівна називає «опаленими війною». До цього покоління належить і Юлія Друніна, яка була старшою сьогоднішніх ліцеїстів усього на рік-два, коли вона «встала со школьной парты и шагнула в сырой блиндаж».
Урок пам'яті закрила бібліотекар ліцею В.І. Ломакіна, яка прочитала ліцеїстам вірш Степана Щипачова. Вона підкреслила, що не тільки діюча армія громила ворога. Значний внесок у розгром фашистського звіра зробили і партизанські загони.
Уважно і зацікавлено слухали ліцеїсти В.О. Голеско. Її бесіда розширила кругозір дітей про події Великої Вітчизняної війни та мужніх захисників нашої країни.
Адміністрація ліцею щиро дякує Валентині Олександрівні за цей пізнавальний урок.
С.О. Сичов,
заст. директора з навчально-виховної роботи;
В.І. Ломакіна, бібліотекар