Новозведений храм.

Координати: 49°19′38″ пн. ш. 28°05′00″ сх. д.

Містечко-райцентр з дзвінкою, яскраво-короткою і трішечки хімічною (щось мені все літій в голові!)  назвою за 33 км на захід від Вінниці. Населення - трохи менше 7 000 чоловік.

Літин - містечко старовинне: перша згадка про поселення відноситься ще до 1431 року, коли Літин згадав в своїй грамоті Великий князь литовський Свидригайло. Туристами не розбещене. Невелике. Зупинятися і щось досліджувати особливо не варто: бо навіть місця від літинського замку зараз на землі не лишилося. Бо воно, те місце, під водою.

Замок було зведено в XVII столітті там, де обороноздатність підсилювалася б природою, це ж логічно. Тому вибрали острів між річками Згаром та Шмигавкою. Ще на початку ХХ століття залишки замку можна було роздивитися поблизу літинської тюрми (саме в ній чекав на страту Кармалюк - і з неї тікав, як і з Кам'янецької фортеці, як і з Тобольська...)

В центрі містечка, біля виконкому, все ще стоїть бовдур з радянських часів.

Хоча трапляються і інші дані про розміщення замку та про часи його заснування: скажімо, на покійному вже сайті Літинського молокозаводу "Білозгар" можна було прочитати наступне:

"Колись дуже давно, ще в ХІV сторіччі, у мальовничому куточку Літина Вінницької області, де зараз розташований Літинський молокозавод, знаходився замок князя Свидригайла".

Треба буде розібратися, де, що і коли. Але поки що знайти архівних зображень замку мені не вдалося.

 У 1566 році Літин підвищили до центру староства, а з 1578 року місто стало королівським, отримало магдебурзьке право. Попіклувався про це власник міста, Станіслав Лящ - через його володіння проходив відомий з XV століття «Вінницький гостинець», а Літин лежав при самому шляху. Король Польщі Стефан видає 20 вересня 1578 року привілей, згідно з яким місту дозволялося проводити два ярмарки на рік (на св. Петра — 1 серпня та на Симона й Юди — 28 жовтня), а ще торгувати щопонеділка, мати вільні корчми (медові, пивні, горілчані) та право шинкувати, продавати й купувати.  

Так Літин став відносно значним торговим центром, сюди приїжджали перш за все за харчами: молоком, хлібом та рибою. В 1648 році Літином прокотилася хвиля козаччини, після чого місто стало сотенним поселенням Брацлавського полку. Якщо вірити все тому ж покійному "Білозгару", в 1653 році в Літині Богдан Хмельницький приймав ханських послів та пригощав їх місцевим молоком.

Після того, як ця частина Польщі за другим поділом Речі Посполитої відійшла до Російської імперії в 1797 році, місто стало повітовим центром Подільської губернії. З 1924 року і до сьогодні має статус райцентру.

	Костел Марії Сніжної.

В 1614 році місто сильно постраждало від пожежі. Яким воно було після того, як згарище похазяйнувало територією, можна дізнатися з люстрації 1615р. Тоді тут було 87 домів, (до пожежі - 130). В Літині проживало 6 шевців, двоє кушнірів, двоє ковалів та двоє гончарів і один кравець. В підрозділ ремісників писар зарахував ще й одного попа. Майстер продажу опію, ага. Було ще 12 євреїв-ремісників та двоє слуг, що відбували сторожу від татар.

Докладно дізнатися про те, які храми існували в різні часи в Літині, можна на відомому сайті "Мислене древо" М. Жарких. А тут прочитаємо про видатних особистостей, так чи інакше пов'язаних з Літином. До речі, в місті функціонує Подільський народний університет культури. Поплавський, тримайся!

В центрі міста висяться дві цегляні вежі костела Марії Сніжної. Храм зведено в 1856 році, ймовірно, на місці його дерев'яного попередника з 1748 року. По споруді видно, що в радянські часи вона використовувалась за іншим призначенням.

Трохи далі, вже ближче до окраїни і Вінниці, розташувався Літинський краєзнавчий музей ім. Кармалюка (фото в дощ маю, але ну таке вже страшне, що не покажу). Споруда музею важкувата, приземиста, стара. Це і є колишня тюрма, зведена десь в XVIII столітті.

Але увага! Те Селище, яке біля Літину, це не оце Селище, аж ніяк! В поблизу-літинському замків годі шукати.

Неподалік від Літина дорога відгалужується на південь, так можна потрапити в Браїлів і Жмеринку. Якщо треба.