This version of the page http://www.youthlib.kiev.ua/?number=21 (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2011-06-27. The original page over time could change.
Ваша бібліотека

Меню

Всесвітня література українською мовою

Тематичне меню

  • Наша
  • Проза
  • Поезія
  • Історія
  • Публіцистика
  • Мемуари
  • Фольклор
  • Детектив
  • Роман
  • Фантастика
  • Наука і освіта
  • Інше

Допомога проекту

Корисні посилання:

Не обов'язково література

Дещо корисне


Вітаємо на теренах бібліотеки

Бібліотеки вперше з'явилися на древньому Сході. Звичайно першою бібліотекою називають збори глиняних табличок, приблизно 2500 рік до н.е., знайдене в храмі вавилонського міста Ниппур. В одній із гробниць біля єгипетських Фив був виявлений ящик з папірусами часу ІІ перехідного періоду (XVІІІ - XVІІ вв. до н.е. ). В епоху Нового царства Рамзесом ІІ було зібрано близько 20 000 папірусів. Найвідоміша древневосточная бібліотека - збори клинописних табличок з палацу ассірійського царя VІІ століття до н.е.. Ашшурбанипала в Ниневии. Основна частина табличок містить юридичну інформацію. У древній Греції перша публічна бібліотека була заснована в Гераклее тираном Клеархом (ІV століття до н.е. ).

Библиотека - установа, що збирає й зберігає добутки печатки й писемності для суспільного користування, а також здійснює довідково-бібліографічну роботу. У цей час усе більше поширюються й входять до фонду бібліотеки мікрофільми, аудіо- і відеокасети, діапозитиви, оптичні носії (CD-ROM).

Тож, запрошуємо до перегляду сторінок Вашої електронної бібліотеки!

Розділи бібліотеки по тематиках

  • Наша
  • Проза
  • Поезія
  • Історія
  • Публіцистика
  • Мемуари
  • Фольклор
  • Детектив
  • Роман
  • Фантастика
  • Наука і освіта
  • Інше

Решта лінків

Республіка ШКИД

САШКО ПИЛЬОВИКІВ



      Косталмед, діє. - На гімнастику, жваво! - Зцілення прокажених. - "Альті камераден". - Мюллеровская гімнастика. - Манна небесна на класної грубці. - Хлопець із жіночою особою. - Туфля. - Жест грабіжника. - Недотыкомка.

      Продзвенів дзвінок, скінчилася зміна. У клас четвертого відділення увійшов Косталмед, він же Костец.
      - На гімнастику, жваво!
      Хлопці знехотя поплелися із класу.
      - Жваво! - підганяв Костец, постукуючи круглою полірованою паличкою.
      Коли все вийшли із класу, за партами залишилися сидіти Японець і Янкель.
      - А ви що? - піднявши брови, запитав Костец.
      - Не можемо, - скрививши особу, проговорив Японець. - У нас ноги болять.
      Хворі шкидцы по наказі Викниксора звільнялися від гімнастики.
      - Покажіть, - сказав Костец.
      Японець, накульгуючи, підійшов до вихователя й підняв босу ногу. Нога на п'яті пожовкла, здулася, і в самому центрі утворилося огидне на вид нагноєння.
      - Нарив в останній стадії, - протяжним голосом відрекомендував Японець. - У вбиральню ледве ходжу, не тільки що на гімнастику.
      - Добре, залишайся, - сказав Костец. - А ти? - звернувся він до Янкелю.
      Янкель чи ледве не рачки підповз до халдея.
      - Сил ні, - прохрипів він. - Замучила, чортова гадина.
      Він загнув штани. На вигині коліна й далі до стегна проходив страшний, червоний із синюватими прожилками шрам.
      - Де це тебе угораздило? - поморщившись, запитав Костец.
      - Дрова пиляв, - відповів Янкель. - Пилкою. Ходити не можу, дядько Костячи, тим більше вправи робити.
      - Залишайся, - погодився Костец і вийшов із класу.
      Коли він вийшов, Янкель, щільно закривши за ним двері, сказав:
      - Ну, брат, зараз, мабуть, можна й вилікуватися.
      Із цими словами він підійшов до своєї парти, загнув штани й, помусолив долоня, одним рухом руки змив страшну рану.
      Т же саме зробив і Японець.
      Зцілившись, обоє сіли за парти. Японець вийняв книгу, а Янкель - початий журнал.
      Цей спосіб ухиляння від гімнастики був придуманий Янкелем; він же, маючи здатності малювальника, художньо розмальовував, за невелику плату, виразки, рани, пухлини та інше.
      Костец вірив, що ці хвороби - справжні. І зараз, коли вихователь піднімався наверх у гімнастичний зал, його душу під грубої казарменої оболонкою халдея була сповнена жалем до нещасних мучеників.
      А в гімнастичному залі вже зібралися хлопці. Коли ввійшов Костец, вони верещали, возилися й тинялися без справи по великому залі.
      - Ста-Новись! - закричав Костец.
      Хлопці заворушилися, як мурахи, і зрештою вибудувалися по ранжиру в пряму лінію.
      Першим із правого флангу стояв Купець, за ним Циган, Джапаридзе й Пантелєєв. За Пантелєєвим звичайно ставав Янкель, зараз же місце залишалося вільним, і Костец скомандував:
      - Зімкнися!
      Шеренга зімкнулася.
      - Рівняння на... пра-в!
      Всього голови, за винятком голови Горобця, повернулися в праву сторону, Горобець же задумався й прослухав команду.
      - Воробйов, вийди з ладу, - наказав Косталмед.
      Горобець вийшов.
      - Маєш запис в "Літопис", - повідомив Костец і додав: - Стань на місце.
      Домігшись, щоб шеренга вибудувалася в ідеально пряму лінію, Костец повернув її праворуч.
      Третьокласник Бессовестин, що добре грав на роялі й завдяки цьому погано вчився, сів за піаніно.
      - Кроком марш! - скомандував Костец.
      Бессовестин заграв стародавній марш "Альті камераден", і під звуки маршу три десятки босих ніг заходили уздовж стін залу.
      Ішли гуськом. Спереду виступав Купець: ішов він краще всіх, мав поставу, отриману ще в корпусі. Не встигаючи в інших предметах, Купець жагуче любив гімнастику.
      Інші йшли не так молодцювато, лише Пантелєєв, Дзе й Циган підроблялися під Купця, хоча й не зовсім вдало. Зате Горобець, що одержав запис в "Літопис", бешкетував. Він ішов не в ногу, розтягував інтервали й, очутившись за спиною Костеца, показував йому дуля або мова.
      - Лівої, лівої, - командував Костец, отстукивая такт полірованої паличкою. - Лівої, лівої. Раз, два, раз, два...
      Осіннє сонце тускло відбивалося в паркетних квадратах і білими цятками бігало на пофарбовані під мармур стінах...
      - На-а гімнастику... виходи!
      Купець, дійшовши до середини стіни, круто повернув ліворуч.
      У протилежної стіни шеренга розійшлася через один у різні сторони і зійшлася вже парами, а потім четвірками.
      - Стій! Відділення, разом-кнись!
      Відділення розімкнулося.
      Хлопці розташувалися на квадратах паркету, як фігури на шахової дошці.
      - Вільно!
      Купець виставив ногу вперед, руки заклав за спину. Інші сталі як потрапило. Більшість прийнялася підтягувати марширування, що спустилися під час штани, поправляти ремені, сякатися й кашляти.
      - Сумирно! Перша вправа! На-чи-Най!
      Бессовестин заграв вальс.
      Під такт костецовской палички хлопці прийнялися виробляти сокольские вправи, потім мюллеровские вправи, потім шведську гімнастику.

      * * *

      - Шамать хотца, - сказав Японець, захлопнувши книгу.
      Янкель перевів погляд з коня, що він малював, на Японця й відповів:
      - Так-З, пожерти б не заважало.
      - У тебе немає?
      Янкель махнув рукою.
      - У четвер^-те... Було б, брат, так давно б нажрался.
      Він уныло заглянув у порожній ящик парти, потім пошманал по чужих партах, - скрізь було порожньо.
      - Хоч би скоринку де знайти.
      Раптом Японець ляснув себе по чолу.
      - Ідея! Пам'ятаєш, Курочка розповідав, що в них у класі, на грубці...
      Янкель підхопився.
      - И правда, ідея!..
      Обоє підскочили до грубки й глянули наверх.
      - Эх, чорт, - зітхнув Янкель, - як би туди залізти?
      - Вали, підсади мене. Я тобі на плечу стану.
      - Іде.
      Янкель нагнувся й уперся руками в коліна. Японець піднявся до нього на плечі.
      - Ще небагато піднімися.
      Янкель став навшпиньки.
      - Вистачить!
      Японець вчепився руками за карниз грубки й заглянув у курне поглиблення.
      - Ну як? - запитав Янкель, розглядаючи брудну підлогу.
      Японець хвилину копошився, потім пролунав радісний вигук:
      - Є!
      - Що?
      - Булка біла... ще булка... шматок цукру... хліб... Так отут цілий склад недогризків.
      - Вали, кидай!
      На підлогу впало щось важке, тверде як камінь. Потім посипався кам'яний дощ...
      Посипалися цвілі, скам'янілі залишки сніданків, які ситі учні комерційного училища закидали колись на грубку. Останній недогризок - булка із прилиплим до неї й затверділої, як кам'яне вугілля, шматком ковбаси - ударився об підлогу. Японець уже збирався зстрибнути з Янкелевых плечей, коли пролунав окрик:
      - Це що таке?!
      Янкель від несподіванки здригнувся й опустив руки. Піраміда звалилася. В дверях класу стояв Викниксор. Поруч із ним стояв парубійко років п'ятнадцяти з широкою жіночою особою, що стирчать у сторони твердими волоссями, одягнений у сіру куртку й підперезаний ременем зі срібною гімназичною пряжкою.
      - Що це таке? - повторив Викниксор. - Де клас?
      - На гімнастиці, - тихо відповів Янкель.
      - А ви що?
      - Ноги болять, - чи ледве не пошепки проговорив Янкель.
      Викниксор насупився.
      - Ноги болять? От як... А на грубку навіщо лазили? Лікуватися?
      Супротивники мюллеровских вправ і шведської гімнастики мовчали.
      - Обоє в п'ятому розряді, - оголосив Викниксор. - А зараз марш наверх.
      Товариші в супроводі Викниксора й незнайомця з жіночою особою піднялися наверх. У гімнастичному залі хлопці знову марширували. Бессовестин грав марш на мотив відомої пісні:
      По вулицях ходила
      Більша крокодила,
      Вона, вона
      Голодна була.
      З появою Викниксора Костец скомандував:
      - Стій! Сумирно!
      Хлопці зупинилися. Викниксор підійшов до Костецу й голосно запитав:
      - Чому Черних і Еонин залишалися в класі?
      - Вони хворі, Віктор Миколайович, - відповів вихователь.
      Викниксор насупився.
      - Неправда, вони зовсім здорові.
      - Не може бути, Віктор Миколайович! Я сам бачив...
      - А я вам говорю, що вони здорові.
      Потім Викниксор повернувся до класу.
      - Хлопці, Еонин і Черних переводяться в п'ятий розряд за симуляцію хвороби й ухиляння від занять. Нехай це послужить вам уроком. У наступний раз хворі повинні представляти посвідчення лекпома.
      Янкель і Японець уже стали в лад. У дверей залишився стояти незнайомий парубійко в сірій куртці.
      Викниксор згадав про нього й відрекомендував:
      - А це ваш новий товариш Ельховский Павло... Ельховский, - звернувся він до новачка, - стань у ряди.
      Новачок зніяковіло й нерішуче підійшов до ладу.
      - Стань по ранжирі, після Черних, - сказав Костец.
      Лад розімкнувся, і Ельховский став у спину Янкелю. Позад нього виявився Японець.
      Викниксор вийшов із залу, навіщо-те викликавши й Костеца.
      - Як тебе кличуть, сволота? - запитав Японець у новенького.
      - Чому сволота? - зачудувався той. Голос у нього виявився тонким і якимсь незвичайно писклявим.
      - Чому сволота? - перепитав Японець. - Так тому, що, гадина, ми через тебе засипалися. Не прийди ти, нічого б не було.
      - Не логічно, - пропищав Ельховский. - Я не винуватий, що так трапилося.
      - "Не логічно"... А отут изволь у п'ятому розряді сиди, - втрутився Янкель, не встиг навіть подзавернуть хлібних недогризків і предвкушавший задоволення просидіти без відпустки, а отже, і впроголодь, протягом п'яти тижнів.
      У зал увійшов Костец. Був він хмурий і насуплений, - очевидно, одержав від начальства догана.
      - Сумирно!
      Снову клас заходив вкруговую по залі. Знову з-під пальців Бессовестина полилися звуки маршу:
      Побачила француза
      И хвать його за пузо, -
      Вона, вона
      Голодна була.
      Японець зллився. Він почував, що сам винувато в случившемся, але, бажаючи зігнати на кому-небудь злість, став переслідувати новачка Ельховского. Він наступав новачкові на ноги, отчого в того звалювалися ганчіркові домашні туфлі, і нишком шпынял його кулаком у спину... Ельховский спершу вирішив не обертати уваги на витівки Японця, але, коли ці витівки стали переходити міру, він запищав:
      - Відстань!
      Японець ще більше озлився й із силою наступив на ногу новачка. Ельховский смикнув ногою, застібка туфлі лопнула, і туфля залишилася на підлозі.
      Витівка Японця була б замічена, і він був би ще більше покараний, не продзвени в цю саму мить дзвінок.
      Хлопці, що спостерігали ще під час марширування за переслідуванням Японцем новачка, обступили Ельховского.
      Той сидів навпочіпках, схилившись над розірваною туфлею. Особа його стиснулося в гримасу: здавалося, що от-от він розплачеться.
      Але він не заплакав. Замість цього він став чхати. Чхав він якось особливо, корчив особу, мружився, і звук чоха в нього виходив якийсь незвичайно ніжний:
      - Апсик!..
      Чхав він часто, з певними проміжками. Хлопці оточили його й дивилися зі здивуванням і цікавістю.
      - Що це з ним? - злякано запитав Японець.
      - Чхає, - відповів Янкель.
      - Бачу, що чхає, а навіщо чхає?
      - Так, мабуть, звичка... спадковість.
      - Чихун, - сказав хтось.
      Купець нагнувся й боляче клацнув Ельховского в потилицю. Тоді виступив Ленька Пантелєєв.
      - Чого знущаєтеся з людини? - сказав він. - Тебе мабуть, Купець, не мучили, коли новачком був?!
      Клас розреготався.
      - И смішного нічого ні, - почервонівши, заявив Пантелєєв. - Нема чого хвастатися своєю гуманністю, добрим стосунком до новачків, коли самі їх б'єте... Хіба не правда?
      Ніхто не відповів. Усі мовчали, мовчання ж, як відомо, служить знаком згоди.
      Ельховский тим часом напнув покалічену туфлю, піднявся, пчихнув в останній раз і, тужливо оглянувши хлопців, зупинив вдячний погляд на Пантелєєву.
      У коридорі, коли хлопці розходилися по класах, Пантелєєв підійшов до новачкові.
      - Будемо сламщиками, - сказав він. - Сламщиками в нас кличуть друзів. Будемо друзями... Іде?
      Ельховский не відповів, тільки кивнув головою. Пантелєєв простягнув сламщику руку, той міцно потис її.

      * * *

      Панька Ельховский народився в Смоленську.
      Панькин батько, учитель початкової міської школи, належав до числа тих людей, яких не любить начальство. Начальство не любить людей занадто розумних, замкнутих і вільнодумних. Панькин батько був розумний і вільнодумний: він належав до місцевого соціал-демократичного кружка. За це він був відсторонений від посади вчителя, простіше сказати - вигнаний. Він цілком віддав себе революційній справі, родина ж голодувала, діти росли. Батько шукав роботи, але не міг знайти неї. Мати стирала в панських будинках, мила підлоги. Дитинство Паньки - нерадісне дитинство.
      В 1917 році Панькиного батька вбили на вулиці козаки. Панька жив з матір'ю, потім мати віддала його в притулок; там він пробув до 1921 року. Потім старший брат Паньки, краском, поїхав у Питер у Військову академію, а через півроку виписав у Петроград і родину - матір, сестру й братишку Паньку. Панька пожив з місяць, не більше, удома й забешкетував, забешкетував запекло, тому що був істериком. Брат спробував впливати на нього сам - не допомогло; тоді він звернувся у відділ народного утворення. І Панька потрапив у Шкиду.
      Шкида його зустріла недружелюбно, але потім, довідавшись ближче, полюбила міцно, мабуть міцніше, ніж кого-небудь. Він був хлопець добрий, незвичайно чуйний, по-шкидски чесний, а головне - любив бешкетувати. Буза ж була, як відомо, культом поклоніння шкидцев.
      На інший день після приходу Ельховского Шкида повинна була зробити щотижневе паломництво в лазню. Всі чотири відділення вибудувалися в залі, улаштували переклик. Не вистачало одного новачка. На його розшуки був посланий Алникпоп. Через хвилину він повернувся й, підійшовши до Викниксору, щось сказав йому. Викниксор почервонів, зірвався з місця й побіг у четвертий клас. Панька Ельховский сидів на новому своєму місці, за партою Пантелєєва, і читав книгу. При вході Викниксора він навіть не підняв голів. Викниксор мить стояв приголомшений, потім закричав:
      - Устати!
      Ельховский подивився на нього, відклав книгу, але не встав.
      - Устати, тобі говорять! - уже заревів завшколой.
      - Чого ви кричите-те? - не підвищуючи голосу, проговорив Панька й устав, тримаючись руками за кришку парти.
      - Ти чому не йдеш наверх? - гнівно запитав Викниксор, підходячи до Панькиной парті. Той, не рушивши з місця, відповів:
      - А що мені там робити?
      - Що робити? У лазню йти, от що. Всі вже зібралися, а ти отут прохлаждаешься. Не думай, що ти тут можеш робити що хочеш... Будь ласка, не міркуй, а марш наверх!
      - Нічого подібного, - відповів Панька й, сівши за парту, поглибився в читання.
      Викниксор, як тигр, кинувся до нього й упився руками в плечі.
      - Ні, ти підеш, худобина! - заревів він і витягся Паньку через парту.
      Панька став відбиватися. На шум збіглися вихователі й хлопці.
      - Я тобі покаджу!.. - кректав Викниксор і намагався виштовхнути Паньку в коридор. Той вирвався червоний, скуйовджений.
      - Негідник! - закричав він, потім зморщив особу й заплакав.
      Викниксор, теж червон і пом'ятий, підняв голову й, отдуваясь, прошипел:
      - П'ятий розряд!
      Потім вийшов із класу.
      Цей випадок створив славу новачкові. Ніхто не розумів, чому він відмовився іти в лазню й забешкетував, але це, по шкидскому думці, і було верхи геройства: бешкетувати заради бузи. Із цього моменту ніхто вже не думав кривдити його, хоча скривдити його міг усякий. Був він м'якотілий і лише в рідких, невідомо чим викликаних випадках робився запальний і грубий, та й то лише стосовно начальству.
      У ті дні четверте відділення захоплювалося книгами Федора Сологуба. В одному з романів цього ніколи відомого письменника виведений жінкоподібний хлопчик Сашко Пильовиків. Японець указав товаришам на подібність Ельховского з цим типом. Паньку прозвали Сашком Пыльниковым, замість що утвердились було прізвиська Чихун...
      Згодом кликали його ще й Недотыкомкой, Бебэ, Почтелем, але звичайно кликали Сашкой. Багато хто навіть не знали, що сьогодення його ім'я - Павло.
[далі]
Початок
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48]

Так кажуть...

Зустрінеш майбутнє - поступися йому дорогою. І воно візьме тебе із собою.
Віктор Коняхін

Література, книжки, журнали

Реклама

Спонсорство

Довідка