Висновки і рекомендації

1. Проект ТАГ разом з проектом Nabucco дозволить Європі з середини наступного десятиліття позбутися енергетичної залежності від Росії й сформувати ринок поставок газу з альтернативних джерел в обсязі до 60 млрд куб. м газу. Намагаючись запобігти цьому, Росія планує будівництво альтернативного підводного газопроводу „Південний потік”. Проте, на нашу думку, реалізація проекту Nabucco є більш реалістичною у порівнянні з проектом „Південний потік”. По-перше, проект Nabucco має потенційно більшу сировинну базу (Іран, Ірак, Єгипет, Азербайджан і Туркменістан). По‑друге, підписання Австрією, Угорщиною, Румунією, Болгарією і Туреччиною міжурядової угоди у липні 2008 р. щодо Nabucco стало офіційним початком реалізації цього європейського проекту. По-третє, і це основне, попередня вартість Nabucco (близько 7 млрд євро) майже втричі менша від орієнтовної вартості „Південного потоку” (близько 20 млрд євро).

2. Зацікавленість країн Європи в перетворенні ТАГ на великий міжрегіональний газопровід з приєднанням його до майбутнього газопроводу Nabucco буде лише в тому випадку, якщо через ТАГ буде подаватися природний газ із Ірану та Іраку, які на сьогодні мають 17,5 % доведених світових запасів природного газу. Зважаючи на те, що ТАГ технологічно забезпечує прокачування газу в обох напрямках, Єгипет, Сирія, Йорданія, Ліван, а також Туреччина вже сьогодні ставлять питання, про те, щоб в майбутньому отримувати іранський та іракський газ, що може викликати сумніви в країнах ЄС стосовно доцільності поєднання ТАГ з газопроводом Nabucco, оскільки певна частка іракського та іранського газу буде постачатися згаданим країнам, а не в Європу. Очевидно між країнами Арабського Машріку і ЄС має бути укладена угода щодо розподілу газових ресурсів Ірану, Іраку і можливо Катару та ОАЕ, якщо останні приєднаються до ТАГ через ГТС Іраку.

3. Слід зазначити, що у разі застосування ембарго ООН на співпрацю з Іраном в енергетичній сфері, європейські партнери Ірану зазнають значних економічних збитків і залишаться заручниками енергетичної експансії Росії, оскільки вибір партнерів в постачанні газу у великих обсягах є дуже обмеженим. На наш погляд, оптимальним розв’язанням цієї проблеми може стати залучення Ірану до широких енергетичних проектів європейського масштабу, гарантом здійснення яких будуть кілька впливових європейських країн (Велика Британія, Франція і Німеччина) – традиційних стратегічних партнерів США. Україна могла б виступити посередником у конфлікті між США, Ізраїлем й міжнародною спільнотою з одного боку, та Іраном з іншого. Використовуючи досвід держави, яка добровільно позбавилась третього у світі за розмірами ядерного потенціалу, Україна могла б продемонструвати міжнародній спільноті свою активну дипломатичну позицію щодо зміцнення ДНЯЗ, а також налагодити більш конструктивний діалог з Іраном, що сприяло б подальшому розвитку економічної і політичної співпраці з ним.

4. З огляду на ту обставину, що Алжир і Лівія вже постачають свій газ в Європу по діючим підводним газопроводам, існує невелика ймовірність того, що ці країни погодяться приєднатися до ТАГ, оскільки постачати газ в Європу і дешевше, і простіше, і безпечніше, зважаючи на конфліктогенний характер близькосхідного регіону. Проте, з метою уникнення залежності від західноєвропейських споживачів, Лівія і Алжир можуть погодитися перекачувати певну частку природного газу до Єгипту для його подальшого зрідження і транспортування до східноєвропейських країн. Мільярдні інвестиції Алжиру і Лівії у розвиток єгипетської енергетичної інфраструктури значною мірою сприяють функціонуванню як єгипетської енергетики в цілому, так і ТАГ зокрема.

5. Стабільність і ефективність функціонування ТАГ залежатиме не лише від техніко-економічних параметрів (обсяги запасів і видобутку єгипетського природного газу, можливість підключення до іракських і іранських родовищ природного газу, пропускна здатність трубопроводів, співвідношення собівартості видобутку газу і ціни на нього), але й від геополітичних факторів: протиріччя між арабськими країнами; арабсько-ізраїльський конфлікт, зокрема між Ізраїлем і Сирією, Ізраїлем і Ліваном; напруження у відносинах між Кіпром і Туреччиною; нестабільність ситуації в Іраку, а також в регіоні Курдистану. Непередбачуваною залишається внутрішньополітична ситуація в Єгипті з огляду на те, що період тридцятилітнього правління 80-річного Президента Єгипту Хосні Мубарака добігає кінця.

6. Єдина можливість для України отримувати арабський газ (як і газ із Nabucco) – це домовлятися з Румунією. Домовлятися також слід з потужними європейськими корпораціями Rhurgas і GDF Suez, які сьогодні домінують на газовому ринку Румунії і володіють найбільшими румунськими газорозподільними мережами. За сприятливих обставин ці компанії змогли б поставляти арабський газ до українських кордонів набагато оперативніше, ніж „Нафтогаз України”, фінансово-економічна спроможність якого на даний час перебуває не в найкращому стані.

7. Оскільки Єгипет на сьогодні є найбільшим постачальником зрідженого природного газу у Середземноморському басейні (50 млрд куб. м у 2010 р. і за прогнозами понад 90 млрд куб. м у 2030 р.), Уряд України має розробити програму закупівель зрідженого газу як в цій країні, так і в Лівії та Алжирі. Туреччина офіційно підтвердила, що вона не матиме заперечень проти проходження ЗПГ-танкерів через протоки Босфор і Дарданелли. Українські підприємства могли б взяти участь у виробництві ЗПГ у цих країнах для його подальшого транспортування в Україну. Передбачити варіант розрахунків як оплату за ЗПГ якісним українським зерном та іншою аграрною продукцією. Активізувати будівництво заводів по регазифікації зрідженого природного газу в акваторії трьох портів: Південному, Феодосії та Очакові. Інвестування будівництва цих заводів може відбуватися країнами – постачальниками ЗПГ.

8. В перспективі Уряд України міг би ініціювати будівництво комплексу зрідження природного газу у турецькому місті Самсун на Чорноморському узбережжі Туреччини, куди природній газ може постачатися з Ірану та Іраку. Потім морськими спеціальними газовозами ЗПГ доставлятиметься до газових терміналів в згаданих чорноморських портах України, де відбуватиметься його регазифікація та закачування в існуючу систему газопроводів. Туреччина, яка прагне бути лідером транзитних енергетичних комунікацій в регіоні, могла б погодитись на співпрацю з Україною щодо будівництва заводу із зрідження природного газу у місті Самсун і продовження газопроводів до нього з Ірану, Іраку та можливо інших країн. Паралельно в Самсун могла б також постачатися іракська нафта для України. Закон про реалізацію цього проекту був ухвалений Верховною Радою України ще у 1996 році.

9. Українські компанії не змогли залучитися до будівництва ТАГ не в останню чергу через брак достатньої державної підтримки. На державному рівні необхідно вжити комплекс заходів довгострокового характеру щодо активної підтримки урядом вітчизняних нафтогазових компаній, які діють на Близькому Сході. Послідовна і постійна, а не епізодична, державна підтримка є найважливішою умовою входження України на енергетичні ринки близькосхідних країн. Необхідно забезпечити вдосконалення власної технічної бази щодо виробництва нафтового та газового устаткування у відповідності з природними і геологічними умовами близькосхідного регіону. Необхідно проведення інтенсивного політичного діалогу на найвищому рівні з лідерами держав цього регіону (Президент Єгипту Х. Мубарак і Президент Сирії Б. Асад жодного разу не відвідали незалежну Україну, хоча багато разів здійснювали візити до Москви). Необхідно також налагоджувати кооперацію і співпрацю з іноземними компаніями, зокрема Росії, США, Франції, Італії і Китаю, які тривалий час успішно працюють на Близькому Сході.

10. Україні слід прискорити розвідку і видобуток енергоносіїв на власному шельфі. Підключення України до проектів газопроводів Nabucco і ТАГ не вирішить проблеми забезпечення України газом навіть на 20 %, зважаючи на порівняно невеликі обсяги газу, які прокачуватимуться через ці газопроводи, а також на те, що вони мають розподілятись серед 6-8 країн. Тому радикально ситуацію на краще може змінити лише видобуток газу на Чорноморському та Азовському шельфах України за умови вирішення проблеми делімітації морського кордону з Росією. За оцінками спеціалістів, потенційні вуглеводневі запаси Чорного та Азовського морів, складають 1,6 млрд т умовного палива. Проте ці запаси можуть бути значно більшими. За умови залучення необхідних іноземних інвестицій і новітніх технологій розвідки і видобутку газу, впродовж найближчих кількох років Україна може довести об'єми видобутку газу на Чорноморському і Азовському шельфах як мінімум до 8-10 млрд куб. м, що перевищуватиме найоптимістичніші розрахунки отримання газу з Nabucco і ТАГ. Якщо додати до цього 20 млрд куб. м газу, які видобуваються на українському суходолі, то це складатиме майже половину щорічних потреб України в газі за умови впровадження новітніх енергозберігаючих технологій і відтак зменшення споживання газу з 80 до 65-70 млрд куб. м на рік.

11. Ще одним джерелом газу в Україні можуть стати горючі сланці. Слід повернутися до видобутку в Україні сланцевого газу із застосуванням новітніх американських технологій, завдяки яким у 2009 р. вперше за останні 7 років США випередили Росію за обсягом видобутого газу (відповідно 624 млрд куб. м і 582,3 млрд куб. м). Американські компанії (Exxon Mobil, Shell, Conoco Phillips, Maraphon Oil) вже почали бурові роботи в пошуках сланцевого газу в країнах Західної Європи. В Україні геологічні запаси мінелітових горючих сланців складають понад 500 млрд куб. м. Найбільше в світі родовище горючих сланців – Бовтишське – знаходиться в Кіровоградській області. Запаси цього родовища складають близько 3,8 млрд тон. Загальні потенційні ресурси горючих сланців у світі оцінені в 650 трлн тонн.

Регіональний філіал НІСД у м. Одесі

(О. Волович)

Додаток № 1

Порівняльна таблиця характеристик газової галузі країн-учасниць (дійсних і потенційних) проектів Трансарабського газопроводу і газопроводу „Набукко” станом на 2009 рік.

(Підготовлено за даними CIA -World-Factbook -https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/index.html,

а також за даними міжнародних видань з проблем енергетики).

Додаток № 2

Маршрут Трансарабського газопроводу

Джерело: рttp://www.encharter.org/fileadmin/user_upload/Conferences/2008_June_19

Додаток № 3

Газотранзитна система Туреччини.

Джерело: Арутюнян С.С. Турция перспектива стать международным энергетическим узлом

// http://www.perspektivy.info/oykumena/krug/turciya_perspektiva