Строительство

     У  національних областях  всі або майже  всі  державні посади
займали російські  чиновники.  Всі  дела  в установах,  у  судах  велися на
російській  мові. Було  заборонено  видавати  газети  й книги  на  національних
мовах,   у  школах  заборонялося   навчатися  рідною   мовою.   Царське
правительство прагнуло задушити  всякий прояв національної  культури,
проводило  політикові насильницького  "обрусіння"  неросійських національностей.
Царат виступав як кат і мучителя неросійських народів.
     Після скасування  кріпосного  права розвиток  промислового  капіталізму в
Росії пішло  досить  швидко,  незважаючи  на залишки  кріпосництва,  ще
задерживавшие  цей  розвиток.  За 25  років,  з  1865 по 1890  рік, кількість
робітників  на одних  6 тільки  великих  фабриках,  заводах і залізницях
збільшилося з 706 т. до 1.433 тисяч, те-є більш ніж удвічі.
     Ще швидше стала  розвиватися капіталістична велика промисловість
у  Росії  в 90-х роках. До кінця 90-х років кількість  робітників на  великих
фабриках і заводах, у гірській промисловості,  на залізницях  тільки по
50 губерніям  Європейської Росії виросло до 2.207 тисяч, а по всій Росії -і
до 2.792 тисяч.
     Це був  сучасний промисловий пролетаріат, у  корені відрізнявся від
робочих фабрик кріпосного періоду й робітників дрібної, кустарної й усякої інший
промисловості,  як  своєю   згуртованістю   на  більших  капіталістичних
підприємствах, так і своїми бойовими революційними якостями.
     Промисловий підйом 90-х років був зв'язаний у першу  чергу з посиленим
залізничним  будівництвом. За десятиліття (1890  -і  1900  роки)  було
вибудувано  понад  21  тисячу  верст  нових  залізничних колій.  Залізним
дорогам  була потрібно  величезна  кількість  металу  (на  рейки,  паровози,
вагони), було потрібно усе більше палива, кам'яного вугілля й нафти. Це привело
до розвитку металургії й паливної промисловості.
     Як і у всіх  капіталістичних країнах, у дореволюційній Росії роки
промислового  підйому  перемінялися   роками  промислових   криз,  застою
промисловості,  які важко  вдаряли  по робітничому класі, прирікали сотні
тисяч робітників на безробіття й убогість.
     Хоча розвиток капіталізму після скасування кріпосного права  йшло  в Росії
досить  швидко,  все-таки  Росія  дуже відставала  у  своєму  економічному
розвитку від інших  капіталістичних  країн. Величезна більшість населення
було ще  зайняте  сільським господарством.  У своїй  знаменитій  книзі "Розвиток
капіталізму  в  Росії"  Ленін  приводив  важливі   цифри  загального  перепису
населення, що вироблялася в 1897 році. Виявилося, що  в сільському господарстві
було  зайнято  біля  п'яти шостих усього  населення,  у  великій  же  й дрібної
промисловості,  торгівлі,  на  залізничному   й  водному  транспорті,  на
будівництві, на лісових розробках і так далі  було  зайнято  всього тільки
біля однієї шостої частини населення.
     Це показує, що  Росія,  незважаючи на розвиток  у ній  капіталізму,
була   країною   аграрної,   відсталої  в  економічних  відносинах,  країною
дрібнобуржуазної, те-є     такий,    у    якій    переважало    ще
дрібно-власницьке,    малопродуктивне   одноособове   селянське
господарство.
     Розвиток  капіталізму  йшло  не  тільки  в  місті,  але   й  у  селі.
Селянство,    самий    численний   клас   дореволюційної   Росії,
розпадалося, розшаровувалося.  У  селі 7  з  найбільш заможних  селян
виділялася  кулацкая верхівка, сільська буржуазія, а, з  іншого  боку,
багато селян розорялися, збільшувалася  кількість селянської бідноти,
сільських пролетарів і  напівпролетарів. Кількість же середніх селян з
кожним роком зменшувалося.
     В  1903 році в Росії  налічувалося близько  10  мільйонів  селянських
дворів.  У своїй  брошурі "До сільської  бідноти"  Ленін  підрахував, що з
цієї кількості  дворів не  менше трьох  з половиною мільйонів  дворів було
безкінних  селян.  Ці  найбідніші  селянські  двори  засівали звичайно
незначний  клаптик  землі,  іншу ж землю здавали  кулакам,  а самі
ішли  на заробітки. По  своєму  положенню найбідніші селяни були  ближче
усього  до  пролетаріату.  Ленін  називав  їхніми  сільськими  пролетарями  або
напівпролетарями.
     З  іншого  боку,  півтора мільйона  богатых,  кулацких  селянських
дворів  (із усього  числа  10 мільйонів) забрали у  свої  руки половину  всіх
селянських посівів. Ця селянська буржуазія багатіла, пригноблюючи бідноту
і  середнє  селянство,  наживаючись  на  праці  батраків   і  поденників  і
перетворюючись у сільськогосподарських капіталістів.
[...]
Начало
в конец списка [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48] [49] [50] [51] [52] [53] [54] [55] [56] [57] [58] [59] [60] [61] [62] [63] [64] [65] [66] [67] [68] [69] [70] [71] [72] [73] [74] [75] [76] [77] [78] [79] [80] [81] [82] [83] [84] [85] [86] [87] [88] [89] [90] [91] [92] [93] [94] [95] [96] [97] [98] [99] [100] [101] [102] [103] [104] [105] [106] [107] [108] [109] [110] [111] [112] [113] [114] [115] [116] [117] [118] [119] [120] [121] [122] [123] [124] [125] [126] [127] [128] [129] [130] [131] [132] [133] [134] [135] [136] [137] [138] [139] [140] [141] [142] [143] [144] [145] [146] [147] [148] [149] [150] [151] [152] [153] [154] [155] [156]