Серед найтиповіших причин пошуку тренінгів ховається дисциплінарний голод. Дивна потреба? Аби не дивуватися, уявіть пересічну сучасну молоду молоду людину.

Декілька років її життя було детерміноване родиною: мати казала, що треба зробити, а у важких випадках до виховання підключався батько. Молодик отримував підказки щодо найпростіших речей і зажди був під наглядом, під батогом.

Потім почалося студенство. Парубок чи дівчина скаржились один одному на суворість викладачів, але теж завжди мали нагадування - або жорсткі, або м'якенькі...

У тих, хто проушов і службу, був дбайливий сержант. Він нагадував, що треба зробити і про що забути не можна.

І раптом все це зникло. Все частіше думаю про те, що занадто багатьом учнім школи продажу бракує простого сержанта. Такого сержанта, з яким вони зустрічаються тепер лише на тренінгах...

Часто головним чинником навчання спрацьовує вміння довести учню, що "так можна".

Якщо учень на тренінгу впевнився, що на відміну від нього старий тренер може все почути, здатен все запам'ятати та встигає про все потрібне подумати, то в школярську голову всотується підступна думка: "А може я теж здатен на схоже?"

То чи не варто зробити документальний серіал, де цчні школи продажу побачать, що можна і чути, і пам'ятати, і думати? Щоправда, то я не певен, що це кіно буде працювати так добре, як тренінги...

Хтось телефонував. Крiзь сон я взяв слухавку:

- Так...

- Ми зацiкавились вашим тренiнгом!

- Вибачайте. Я сплю. Тренiнг не може бути термiновим. Вночi повернувся, пiд ранок... Можна, я подзвоню вам увечерi?

Мабуть, в рештi бiзнесiв таку примху б не пробачили. Але в свiтi бiзнес-освiти до вчителiв iз напруженим графiком звикли. Який я вам вдячний, дорогi та терплячi замовники!..

Коли я виголосив такий вирок, то гравець обурився:

- Щодо таких речей, то до мене на треінгах так ще ніхто не чіплявся! Що ви маете на увазі?! Це ж просто гра в купівлю-продаж...

- Розтлумачу. З таким пафосом, як мовили ви, можна щось виголошувати з трибуни. Або з панцерника. Але коли ви сидете, то інтонації не відповідають ситуації. А щодо того, котрий тренер до чого чіпляється, то це справа власного смаку. Я просто хочу, аби ви отямили, що доброму продажу можна навчатися і в театрі.

Вiдкриття браку знань, умiння та навичок робить зайвим заздрiсть, нервовi зриви, ревнощi, самокатування та безлiч iншого та хворобливого. Не здатен - от мiзер собi й отримав.

Ми пишемо на тренiнговiй дошцi: "Не чую. Не пам'ятаю. Не думаю". I тепер нема пiдстав вимагати бiльше платнi, можна пошукати вади не в iнших, а в самому собi. Чесна цiна за кепську якiсть... Iколи це найкориснiше, що можна отримати вiд навчання.

Протилежне - це отямлення сили, власних знань та досвiду. Це позбавить зайвих тренiнгових мандр, зайвих шкiл та дитячого клопiту.

Я бачив тих, хто вiдчув смак сили. Вони набувають пряму статуру i починають добре вчити молодших.

Ці парубки продають свій автосервіс. І мали шалену недовіру до порад кожного, хто не був дотичним до їхньої "особливої" та "вельми специфічної" справи. Навіть мої коментарі помилок у цей день важили замало та не справляли аніякого враження. Потім раптом все чомусь налагодилось. Лише наступного дня замовник тренінга припустився відвертості:

- Вони на перерві дуже бурхливо обговорювали один ваш вислів. І за цим одноголосно погодились, що ви маєте рацію.

- То що ж я тоді вимовив?

- Щось отаке: "Коли двигун кипить, то балансування коліс та регулювання развалу та сходження є справою другорядною". Після цього вони отямили, що їхня нездатність чути та помічати співрозмовника перетворює решту інших намагань на дурні дрібниці...

Я це ледь пригадав. Саме отак майже випадкові слова роблять у спілкуванні значно більше, аніж решта зусиль...

Світ має трохи збочене сприйняття читання. Люди ставляться до цього як до розваги та відпочинку. Багатьом бракує сприйняття читання, як роботи.

Якщо лікар перестане читати, то за півроку прийде дискваліфікація. Але й представники решти фахів та галузей мусять сприймати читання, як ту роботу над власною кваліфікацієї, котра мусить тривати все фахове життя і припинитися просто не може.

Робота - це не задоволнення. Це сморід спітнілого тіла, це втома, це робочі мозолі та виробничі подряпини...

Проте треба ще знайти можливість ефектної гри на тлі тих, від кого ллється лавандове амбре та хто самого себе так не перевантажує...

Я нарешті набрався сміливості та нахабства. Оголосив:

- До наступних вихідних мені потрібна ще п'ятниця. Хочу поїхати ввечері четверга та повернутися в понеділок зранку.

Вона нагадала:

- Але плани такого не містили.

Я захищався:

- Я працюю ночима. Кожен рік лише одна вільна неділя. А зараз мандри мене просто закатували.

Вона погодилась.

З Роботою домовитись можна. Моя Робота відпустила мене на зайвий день.

До понеділка, шановні! А ці дні можна погортати оце:

Украiнською мовою:

Головний сайт - dere.com.ua
Facebook - Олександр Деревицький
"Живий часопис" - deretoria
Твiтер - derevi

На русском языке:

Главный сайт - dere.kiev.ua
Facebook - Александр Деревицкий
"Живой журнал" - notar
Твитер - deretoria
Доступ в закрытый жж - "Начала продаж"
Доступ к предпоследней книге - "Управление переговорным темпом"

У нас може боліти все - руки, ноги та навіть тулуб. У сенсі попередження про негаразди людський організм є дуже досконалим.

Але людям бракує нагадувань про ті негаразди, котрі кояться в їхніх навичках та техніках спілкування. Єдиний сурогатний замінник такої системи - тренінги продажу. Після тренінга починає боліти совість, спогади, самосприйняття і все це наполегливо нагадує про необхідность вдосконалення.

Для кого цей допис є недоречним - вибачайте... Але якщо вас цікавить, що про вас пишуть у мережі, то послухайте.

Не деяких пошукових системах (наприклад, на Яндексі) можна задати для пошуку своє призвище, а потім підписатися на читання rss-втілень результатів такого пошуку (наприклад, за допомогою гугл-рідера). Тоді кожен день ви з більшим чи меншим задоволенням зможете читати новини про самого себе.

Але ж ви розумієте, що так можна відстежувати не тільки власне прізвище, але й імена потенційних клієнтів, цікавих для вас фірм та подій тощо...

Архів блоґа  | rss    

Будемо рятувати продаж
або хай все горить
синім полум'ям?