ЯНИЧАРИ
Яничарами в султанській Туреччині називали солдатів регулярної піхоти, створеної в XIV ст. з військовополонених, у тому числі з християн, обернених у мусульманство. («Єні чері» – нове військо, тобто яничарський корпус). Історія свідчить, що напади яничар відзначались надзвичайною жорстокістю. Часто після проходу яничарського війська від селищ залишались лише груди попелу. Причини такої жорстокості психологи пояснюють тим, що захоплені в дитячому віці й виховані без батьківського тепла, зате в щирій подяці Османській імперії слов'янські хлопчики в кожному поході демонстрували свою відданість Сулейману. Вони не могли мати жалості, бо з дитинства їм прищеплювали думку про те, що їхні родові корені – то найбільші вороги, яких неодмінно слід позбутись.
НЕЗВИЧАЙНА КНИГА ГАЛИНИ ХИТЕНКО
Пані Галина подзвонила мені першою, питаючи поради, і відтоді, більше року тому, й розпочалося наше знайомство. «Приглушений голос, нечіткі слова, ну чого цікавого може написати ця жінка, яка з-за тяжкої недуги майже не виходить із хати?» - думав собі. Аякже, я ж тоді вже написав книжку про своє село Красне і знаю, як це не просто. І помилився, на свою радість і на радість читачів… Минув майже рік і до мене доходило відлуння від роботи над книгою. Текст готовий і вже впорядкований Оленою Артюшенко, а що робити із такою масою світлин? Та й хто візьметься видати книгу? Всі матеріали вже скомпоновані і Василь Трубай її вже верстає! І нарешті таки знайшовся чоловік, ладний укласти кошти у видання книги!
Пошук національного супермена
"Детектив плюс фентезі? Читабельні "авантюрні" міні-повісті з елементами релігійних учень? Специфічної авторської педагогіки? Можливі бестселери для підлітків? Всі жанри хороші, крім нудного. А нудною проза цього автора не буває…" Так пише український письменник Степан Процюк у своїй передмові "Між динамічністю та езотерикою" до збірки гостросюжетних психологічних повістей "Стрімкий вогонь" журналіста "Галичини" Василя Мороза, окреслюючи жанр того тематичного розмаїття, з яким зіткнуться читачі на сторінках цієї книжки.
Стільсько, Дуброва, Іллів – загублені перлини духовності наших предків.
Тут, на пагорбах, вкритих старим буковим лісом, до Х ст. був мегаполіс із фортецями, укріпленнями, язичницькими храмами та святилищами. При в’їзді в с. Стільсько відкривається панорама колишньої столиці Білих Хорватів, яка займала 250 га, а розмір самого лише дитинця, тобто центральної, найбільш захищеної частини городища, - 15 гектарів. „Для порівняння, весь тодішній Київ займав 9,7 гектарів”, - розповідає Орест Корчинський, керівник Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України. Розкопки у Стільському він проводив із 1981-го по 2000 рік.
Стрімкий вогонь Василя Мороза
Журналіст Івано-Франківської обласної газети "Галичина" Василь Мороз видав і 27 грудня презентував у культурно-мистецькому центрі "Є" книжку своїх коротких повістей "Стрімкий вогонь". У місцевих ЗМІ відразу охрестили гостросюжетні психологічні твори, які ввійшли до видання, першими галицькими бойовиками, поданими як суміш екшну, фентезі й т. д. Але в них, за висловами багатьох читачів, є місце і для здорової національної героїки. Автор культивує також і такі теми, як потаємні психофізичні можливості людини, які проявляються в екстремальних умовах... Кілька новел пропонуємо увазі читачів "Ятрані".
Нелегкі роки моєї Таужної
Вступивши в першій десятці добровольців до колгоспу «10-річчя жовтня» (під музику) і здавши до нього все мамине придане: пару молодих коників, новісінький віз, багату упряж з мідними ґудзиками та навіть батіг з червоною китайкою (за який мама не могла простити тата, бо сама плела), в перший же місяць тата виключили з нього через мою ж таки маму. Бо вона з бабусею плакали день і ніч за приданим, а потім тихцем прокралися в свою ж таки стайню, забрану під колгоспну, та й викрали своїх коней, верхи поскакали в Трояни, де їх і продали…
Побузьке – селище металургів
… Колись тут буяли високі трави, в яких випасали свою худобу праслов’янські племена. Саме сюдою в кінці 14 століття литовський князь Вітовт вів своє військо проти татаро-монголів. Переправившись через Південний Буг, де зараз село Вітольдів Брід, Вітовт розбив ханське військо і приєднав українські землі аж по Чорне море до Литовсько-Руської держави. Саме звідси, як розповідають легенди, через сусіднє село Довга Пристань річкою Південний Буг на Близький Схід човнами відправлялася місцева руда, де виготовлялася знаменита дамаська сталь...