ЧИ БУВ БОГ УКРАЇНЦЕМ?
22.10.2010 | 12:03 Валерій Бебик
Якщо ми уважно подивимося на символи богів Ана і Енліля (Вавилонський камінь, ХІІ ст. до н. е.), ми побачимо ті самі меандри, характерні для чернігівського цивілізації Мезина (ХІІ тис. до н. е.) та конічні шапки українських сумерів/самарів, які успадкували боги Вавилону від богів месопотамського Сумеру/Шумеру, а останні — від українського Сумеру/Самари. Звернувши увагу на портрет фараонесси Єгипту Нефертіті з єгипетського міста Коптоса, ми можемо і тут побачити український символ життя Анх — на тіарі цієї дочки коптського жерця. Ця ефектна жінка разом зі своїм чоловіком АнхАтоном у ХІV столітті до н. е. намагалася відновити в Єгипті солярний культ Бога Атона, скасувавши панівний на той час чорножрецький культ Бога Амона.
Спочатку булоукраїнське Слово,Слово було у Бога,і Слово було — Бог
В одній із попередніх публікацій — «Богом обрана Україна» («Голос України», 26.05.2010 р.) — ми переконалися, що основи релігійних вірувань і зародки писемності вперше на планеті виникли в надрах стародавніх українських цивілізацій.
Серед них — найдавніші на планеті цивілізації: чернігівського Мезина (ХХІІ—ХІІ тис. до н. е.) і запорізької Кам’яної Могили (ХІІ—ІІІ тис. до н. е.), які стали підґрунтям для формування величної Скіфо-Трипільської/арійської цивілізації (VІ—ІІ тис. до н. е.).
У знахідках Мезинської цивілізації вперше в історії людства археологи фіксують найдавніші (з усіх відомих на цей час) символи: символ Бога Сонця — свастику і символ зашифрованого імені Бога — меандр (мал. 1).
А комбінація з двох меандрів мезинського ієрогліфа (мал. 2) тлумачиться теологами, як поєднання Божественної та людської самосвідомості, котрі розкриваються назустріч одна одній.
Як можна побачити з розмірів Божественного і людського меандрів, які становлять єдине ціле мезинського
ієрогліфа, вони — однакові за розміром. Відтак напрошується цілком слушний висновок, що Божественна і людська самосвідомості контактують між собою на рівних!
Така симетрична комунікація між Богом і мешканцями Стародавньої України свідчить про два принципові факти, які відбулися щонайменше у ХІІ тисячолітті до н. е.:
1) найперший (з відомих на цей момент) договір між Богом і людьми було укладено на землях Стародавньої України;
2) предки сучасних українців є першим народом, якому Бог передав принципи писемного відображення Слова.
На основі сказаного вище ми маємо дуже вагомі підстави уточнити відому біблейну фразу таким чином: «Спочатку було (українське) Слово, (українське) Слово було у Бога і (українське) Слово було — Бог».
Дехто думає, що це біблійна фраза. Але це лише на перший погляд. Ця фраза насправді є в тексті канонічного Євангелія. Воно було затверджено християнськими ієрархами в ІV столітті
н. е., коли згадана церква стала правлячою в Римі та Константинополі і виникла потреба в уніфікації релігійних текстів в інтересах зміцнення християнської імперії.
Проте ця «біблійна» фраза зустрічається за 1100 років до появи християнської Біблії — у священному тексті єгипетських коптів «Мемфіська теологія», сформульованому жерцями-лелегами (вихідцями з Полтавщини, де й досі лелек називають лелегами?)!
Зазначений текст був викарбуваний у VІІ столітті до н. е. на кам’яній плиті у коптському храмі Хет-ка-Птах (Het-ka-Ptah) у стародавній єгипетській столиці Мемфісі (нині — Каїр). Відбулося це за часів правління єгипетського фараона Сакбе, чиє ім’я має скіфське родове походження (саки — це східні, а кельти/колти — західні скіфи).
Нагадаємо, що сам храм Хет-ка-Птах (хатка Птаха) був збудованій на межі ІV і ІІІ тисячоліть до н. е. першим («чернігівським») фараоном Стародавнього Єгипту Менесом/Міною, якого деякі дослідники ототожнюють з фараоном Нармером (мал. 4).
У гробниці цього видатного фараона, за часів якого, як свідчать історики Стародавнього Сходу (Л. Васильєв, О. Крижанівський та ін.) розпочалося літописання історії Стародавнього Єгипту, було знайдено, зокрема, і зображення Бога Птаха.
Попри традиції доісторичних канонів, які не передбачали малюнків Бога-творця, в гробниці єгипетського фараона Менеса археологи знайшли зображення Бога Птаха у вигляді людини, з ніг до голови задрапірованої в туніку, в руці якої — животворящий жезл з променями, що виходять з його вершини (схоже на сонце з променями. — В.Б.)...
Формування єдиної єгипетської держави на основі номів-держав Верхнього і Нижнього Єгипту потребувало передусім релігійної підтримки. Саме тому Менес починає будівництво нової столиці — Мемфіса із зведення храму Хет-ка-Птах та запровадження єдинобожжя.
Отже, перша спроба введення єдинобожжя на Близькому Сході здійснюється приблизно у 3100 році до н. е. Нагадаємо, що сонячний культ Єдиного Бога (Даждьбога) пов’язують із релігійними міфами зороастризму та приходом першого пророка Бога Сонця Зороастра на територію України приблизно ще в ХІІ тисячолітті до н. е.
До речі, якщо звернути увагу на заупокійну плиту вже згаданого фараона Менеса/Нармера (І династія, кінець ІV тис. до н. е., мал. 9), не можна не побачити традиційну українську булаву та конічну шапку.
Саме такі головні убори носили «чорноголові» мешканці тогочасної Чернігівщини (де й досі є місто Мена), яких романо-германомовні історики перетворили із сумерів/самарів (звідси і назва міста Суми) на міфічних кімерійців (cymerі).
А якщо ми уважно подивимося на символи богів Ана і Енліля (Вавилонський камінь, ХІІ ст. до н. е., мал. 8), ми побачимо ті самі меандри, характерні для чернігівського цивілізації Мезина (ХІІ тис. до н. е., мал. 1, 2) та конічні шапки українських сумерів/самарів, які успадкували боги Вавилону від богів месопотамського Сумеру/Шумеру, а останні — від українського Сумеру/Самари.
Звернувши увагу на портрет фараонесси Єгипту Нефертіті з єгипетського міста Коптоса (мал. 10), ми можемо і тут побачити український символ життя Анх — на тіарі цієї дочки коптського жерця. Ця ефектна жінка разом зі своїм чоловіком АнхАтоном (AnkhAton) у ХІV столітті до н. е. намагалася відновити в Єгипті солярний культ Бога Атона, скасувавши панівний на той час чорножрецький культ Бога Амона.
Як стверджує Мемфіська теологія, написана коптськими (скіфськими) жерцями мемфіського храму Хет-ка-Птах, стверджує: «Птах творить своїм розумом (своїм «серцем») і словом (своїм «язиком»)», він «дав богам існування».
Після цього інші боги набули свої тіла, увійшовши «в кожний вид рослин. Кожен вид каменю, кожну глину, у все, що росте на її (землі) поверхні і в чому вони (боги) можуть проявитися».
Отже, Бог Птах став центральною фігурою розробленої коптськими жерцями філософської теологічної (тео — бог, логос — слово) системи, яка була більш ніж через тисячу років запозичена укладачами (не авторами!) християнської Біблії.
Текст Мемфіської теології був викарбуваний у VІІ столітті до н. е., але, враховуючи зведення храму Хет-ка-Птах ще в ІІІ тисячолітті до н. е., маємо вагомі підстави вважати, що основи цієї релігійно-філософської доктрини було сформульовано ще на початку функціонування цього храму.
І передавалися ці знання від покоління до покоління жерців, швидше за все, шляхом усної комунікації. А коли писемність стала більш досконала й набула поширення в масах, цей текст і було викарбувано на камені і встановлено у храмі Бога Птаха.
На думку П’єра дю Бурге, який написав книжку «Копти» (Софія, 2006 р.), «копти — це чисто і просто єгиптяни». Він, зокрема, особливо зазначає, що їхнім головним храмом і досі є храм Хет-ка-Птах (Het-ka-Ptah) у Мемфісі.
Між іншим, стародавня єгипетська столиця Мемфіс нині зветься Каїром. І «чомусь» ця назва збігається з назвою цілої низки населених пунктів на півдні України. Тут такі Каїри фіксуються на картах Одеської та Херсонської областей і мають, як то кажуть фахівці, дуже давню скіфську історію.
Копти мають свого папу, а своїх священиків, за свідченням І. Кузич-Березовського, «чомусь» готують в українських семінаріях у Канаді. Папа, до речі, — це санскритське слово, а санскрит — мова скіфів-аріїв.
Як стверджує С. Березанська та інші історики, етно-релігійну спільноту, котра склалася на території України з кінця ІV — початку ІІІ тисячоліття до н. е., можна ідентифікувати як аріїв, а представників так званої ямної культури, що домінували в Україні протягом другої половини ІІІ — початку ІІ тисячоліття до н. е., — як саків (саки — це східні, а кельти — західні скіфи).
А коптська мова, як і українська, має в своїй абетці літери «Ї», «Є», «Ж», «Щ». Більше таких літер не має жодна з мов світу: лише коптська і українська...
Якщо ж подивитися на коптський символ життя Анх (мал. 5), викарбуваний у VІ столітті на стіні одного з коптських храмів в... Італії, то він дивовижно схожий на точно такий само символ Анх Сабатинівської локальної культури Скіфо-Трипільської цивілізації (мал. 6).
Єдине уточнення: український (скіфо-трипільський) символ життя — старший від коптського (єгипетського) приблизно на дві тисячі років!
Як тут не згадати римського історика Помпея Трога, який у І столітті до н. е. писав: «Скіфське плем’я завжди вважалося найдавнішим, хоча між скіфами і єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...».
Одинадцять фактів скіфської першостіперед єгиптянами
На підтримку висновків Помпея Трога про першість скіфів перед єгиптянами наведемо низку фактів, які свідчать про давньоукраїнське коріння єгипетської цивілізації зраз- ка ІІІ—ІІ тисячоліть до н. е.:
«Батько географії» Страбон писав про біблійний народ лелегів, котрі «скрізь, де вони просувалися, залишали кургани». Отже, виходячи з його опису, лелеги за способами поховань померлих дуже схожі на скіфів.
Український символ життя Анх (ІІ тис. до н. е., мал. 6) старший за свої римський (V ст. до н. е., мал. 7) і коптський (VІ ст. н. е., мал. 5) аналоги.
Назва головного єгипетського храму Хет-ка-Птах надто вже нагадує українське: Хатка-Птаха.
В Єгипті є лише одне місто Коптос (там і досі компактно проживають копти). В Україні — Коптіве (Донеччина), Коптівидівка (Житомирщина), Коптівичівське (Київщина), Коптів (Полтавщина), Коптівка (Харківщина), Копти (Чернігівщина). І в кожній цій назві чітко простежується ім’я спільного для древніх єгиптян-коптів та скіфів-українців Бога Птаха. Хіба що в Україні «чомусь» таких населених пунктів значно більше.
У вихідців із Стародавньої України — пелазгів/лелегів священним тотемом був білий птах (лелека, на Полтавщині і досі — лелега).
На бойових кораблях (на носовій та кормовій частині) народи моря розміщували фігурки лелек, які мали оберігати їх під час небезпечних морських подорожей.
Лелеги/карійці, як довідалась американська авторка Д. Гуменна, носили шапки з пір’ям свого священного птаха.
Судячи із зображень, викарбуваних на єгипетських пірамідах (поховання дружини фараона Хеопса та його матері Хетепхерес, поховання Тутанхамона, Хоремхеба), єгипетські цариці того часу були європеоїдного типу — білявками з голубими очима (мал. 11).
На кам’яних скрижалях тогочасних єгипетських храмів у чималій кількості зустрічається тризуб (нині — малий державний герб України).
Як свідчить німецький дослідник Е. Церен, царів в Давньому Єгипті (в пустелі, де ніколи не буває снігу) в останню путь традиційно проводжали на санях.
В архітектурному мистецтві тогочасного Єгипту домінував архітектурний стиль, побудований на імітації в камені дерев’яних стовпових і шатрових конструкцій, характерних для ямної археологічної культури — саків!
Отже, ми можемо доповнити офіційного римського історика Помпея Трога, який справедливо визнавав першість скіфів над єгиптянами, цілою низкою переконливих доказів і справедливим висновком, що Скіфо-Трипільська цивілізація є материнською по відношенню до цивілізації Стародавнього Єгипту.
А копти, як корінні єгиптяни, є відгалуженням скіфо-трипільського суперетносу. Вони на сьогодні практично втратили свою мову, хоча й зберегли фрагменти своєї культурно-релігійної давньоукраїнської ідентичності.
Скептики, однак, можуть зауважити, що українці до скіфів не мають жодного стосунку. А як вам свідчення російського історика ХІХ століття З. Рагозіної щодо скіфів: «Із зовнішністю та одягом цих предків малоросів ми знайомі головним чином за надзвичайно красивими і художньо оформленими речами, знайденим в царській могилі поблизу Керчі (древньої Пантикапеї)...».
Важко звинуватити цю російську дослідницю в «українському буржуазному націоналізмі», яка однозначно свідчить: скіфи є предками українців («великодержавно» іменуючи їх малоросами), а Керч здавна є українським містом!..
"Голос України", 2 жовтня, 2010