ЦЕНТР ЄВРОПИ – СОЛЯНІ ОЗЕРА СОЛОТВИНО На шляху до Солотвино Ви відвідаєте місто Хуст – серце Марамарошу, центр лозоплетіння – село Іза, ріку Тису, Румунські Карпати, і нарешті озера і грязі солотвино, що є прототипом грязей Мертвого моря. Після перебудови на Закарпатті з’явилися перші приватні кооперативи, які почали поступово відроджувати народні промисли краю. Тут уже не партія, а економіка диктувала свої правила. Тому сьогодні на Закарпатті розвиваються майже всі ремесла, які пройшли випробування крізь історію. Але нині, окрім позитиву, є й негативні моменти. Досить навести лише один приклад. Нещодавно на Закарпатті завдяки фонду “Євразія” розігрувався грант, метою якого було збереження та фінансування народних ремесел регіону. Завдяки йому, в першу чергу, можна було оцінити масштабність та кількість майстрів-ремісників народної галузі. Працівники громадської організації “Панонія” здійснили колосальну роботу і, як результат, усім сільським радам Закарпаття (а їх понад 350) було надіслано листи із анкетами. Відповіло не більше 40… Про що можна говорити, коли в кожному листі, надісланому фондом, був зворотний конверт із наклеєною маркою? Виходить, що місцева влада практично не зацікавлена у розвитку народної творчості Закарпаття. Коментувати це прикро та зайво. Для цікавості можна зайти і в Спілку народної творчості Закарпаття й попросити список народних майстрів. Вам дадуть 49 прізвищ, і до того ж лише тих, хто виготовляє продукцію під замовлення київських сувенірних магазинів. Оце і є справжнім продукуванням попсової культури, яке жодним чином не може бути індикатором реальної ситуації в народних промислах. Якщо говорити про сучасну закарпатську столицю сувенірів, то це, безумовно, Іза. Але, на жаль, ринкові відносини вже довели галузь до того, що в Ізі можна придбати сувеніри виробництва Китаю, Тайваню та Індонезії. Таким чином, за словами ізян, вони розширюють асортимент сувенірної продукції ринку. На мініатюрних кошиках чи метеликах із тропічної ліани стоїть штамп “Made in China”. Іза стала певним брендом, який дозволяє продавати не лише власну сувенірну продукцію, а й, прикриваючись добрим ім’ям, реалізовувати китайські сувеніри, видаючи їх туристам за закарпатські. Виходить, що все, привезене в Ізу і хоч трохи схоже на сувенір, обов’язково продасться. Завдяки грандіозним фестивалям, якими останнім часом може похвалитися Рахів, незрівнянно зріс попит на сувенірну продукцію і в цьому районі. Це дерев’яна коренепластика, кам’яні закарпатські пацюрки (намисто), гуцульські кептарики, вишивка. До того ж тут завдяки туристам з’явився ще один досить специфічний народний промисел — виготовлення закарпатської бринзи, яка вже зведена до рангу сувеніру, і їй присвячено фестиваль. За аналогією в Нижньому Селищі швейцарці врятували місцеву традицію сироваріння та навчили нас робити закарпатський сир, який уже теж прирівнюється до сувеніра. Іршава знаменита своєю сливовицею, Мукачівщина популярна неповторною угорською вишивкою скатертин та рушників, на Перечинщині виробництво дерев’яних хаток для столичних бізнесменів теж стало певним закарпатським сувеніром. Ужгородщина славиться добронськими віниками найрізноманітніших розмірів та висушеною паприкою. Картини наших видатних майстрів, до речі, теж стали сувенірами. Так сталося, що багато речей, які стають популярними, ми одразу перетворюємо на сувеніри. Це відображається на полицях сувенірних магазинів області. Такий уже наш закарпатський менталітет. Необхідно підкреслити, що останнім часом на туристичних шляхах Закарпаття, перевалах, санаторіях тощо продають величезну кількість сувенірів, які, може, певним чином і схожі на наші, але насправді ніколи не були закарпатськими. Зростання туристично-рекреаційної галузі призвело до того, що кожен турист вимагає щось на пам’ять про Закарпаття. Продавцю абсолютно не важливо, що продати спраглому до сувеніра подорожуючому. Цим скористалася івано-франківська фабрика у місті Косів, яка масово виробляє та реалізує в нашій області саме прикарпатські (а не закарпатські) сувеніри. Їх не слід плутати із нашими, бо яремчани мають зовсім інші традиції та історичне коріння, аніж закарпатці. Проте бізнес робить своє. Кого цікавить неналежність килима чи дерев’яної миски до закарпатської культури, якщо на них є попит і продаж їх досить прибутковий? Мальовниче селище на правому березі річки Тиса. Основним багатством цієї землі є величезне родовище кам яної солі, запаси якої складають 3,5 млрд. тон. Найбільшою родзинкою селища є соляні озера, на які щороку приїжджають тисячі людей з усіх куточків України та зарубіжжя. Перше озеро з явилося кілька десятків років тому на місці шахти Кунікунда, яка відпрацювала свій ресус ще у минулому столітті. З часом площа водойм на місці просідання грунтів збільшувалась і нині сягає майже 10 га. Вода у цих озерах дуже солена (30—32 г/л) і корисна для лікування хвороб нервової системи, радикулітів, плевритів, артритів, захворювань шкіри. Крім знаменитих озер у Солотвино є ще і не менш знамениті соляні шахти. Туди з'їжджаються лікуватися від астми, туберкульозу й інших захворювань дихальних шляхів. На базі Української аллергологической клініки лікують бронхіти, астму, алергію за допомогою тепло й електролікування, питної терапії, масажу. Крім цього в лікуванні використовується метод спелеотерапии - використання мікроклімату соляної шахти на глибині 300 метрів. У повітрі в 10 разів нижче кількість мікроорганізмів, чим у звичайному повітрі, стабільна температура 23 градуса і відносна вологість 20-60 %. Лікування проводиться в плині 15-25 сеансів по 5-10 годин, у залежності від тяжкості захворювань.