МУКАЧЕВО-БЕРЕГОВО-УЖГОРОД ТЕРМАЛЬНІ ВОДИ ЗАКАРПАТТЯ Мукачево Місто Мукачево має давню і славну історію. Це одна із найцікавіших сторінок Закарпаття. 1108 років минуло з часу першої писемної згадки про місто. Мукачево засноване на перехресті історично сформованих торгових шляхів, у XIV столітті йому було надано статус міста. Тоді Мукачево було внесено в перелік королівського майна і йому надано привілеї, які надавалися й іншим середньовічним містам. За цей період місто будувалось, розширювалось, змінювався склад його населення. З давніх часів тут пересікались не тільки торгівельні шляхи, але й стикалися різні культури. Над Мукачевом протягом віків проносилися різні політичні бурі. Воно входило до складу Угорщини, Галицько-Волинського князівства, Австрії, Австро-Угорщини, Чехословаччини, Радянського Союзу. Тепер воно у складі незалежної, сувереної Української держави. З якого б боку Ви не наближалися до Мукачева, звідусіль видно величний воєнно-архітектурний пам'ятник середньовіччя, овіяний легендами й боєвою славою - Мукачівський замок "Паланок", збудований для охрони і контролю торгових і воєнних шляхів, який відіграв важливу роль у становленні Мукачева. Саме з ним пов'язують і походження назви міста. Одна легенда гласить, що місто будувалось у тяжких муках, інша - що нібито під замком на річці Латориці були млини, де мололи зерно на муку і назва походить від слова мука. Про винекнення замку точних відомостей немає. Припускають що в IX столітті на горі було невелике укріплення, збудоване для охорони кордонів Київської Русі за Карпатами. Стіни замку стримували половців у XI столітті, перетинали шлях татаро-монгольським ордам, у 1685-1688рр. борці за свободу протягом майже трьох років витримували в ньому облогу австрійських війск під командупанням досвідчених австрійських полководців. З 1703р. до 1718р. фортеця була оплотом куруців-борців проти деспотизму. Над її вежами гордо майоріли знамена революції і національно-визвольної боротьби 1848-1849рр. Знала вона і гіркі часи, коли стала тюрмою для політичних в'язнів, кращих синів багатьох народів Європи. У XX столітті замок був перетворений в казарми Чехословацької, Угорської армії. В 40-50-х роках він викокористовувався радянськими службами НКВС, КДБ, МВС. З 1993 року тут розташовується Мукачівський історичний музей; відкрито краєзнавчий музей, картинну галерею. Ще одною окрасою міста є й монастир на Черенечій горі, засновником якого був литовсько-руський князь Федір Корятович. Монастир теж зазнав багатьох пребудов і змін. До 1772 року тут була резиденція єпископів Мукачівської єпархії, в монастирі жили і працювали видатні культурні діячі краю. Зараз на Чернечій горі несе свою спасительну місію жіночий Свято-Миколаївський монастир. В історії Закарпаття, зокрема і Мукачева, поворотним моментом стало визволення краю Червоною Армією в жовтні 1944 року від фашистських окупантів. 26 листопада 1944 року в Мукачівському кінотеатрі "Перемога" відбувся Перший з'їзд Народних комітетів, який прийняв Маніфест про возз'єднання Закрпатської України з Радянською Україною. Цей день вважається національним святом закарпатців. Мукачево - колиска багатьох ремесел, що з віками переросли в потужний багатогалузевий промисловий комплекс. Як у минулому, далеко знали наших карбівничих ливарів, каменярів, гончарів, склодувів, так нині добре ім'я в Україні і за її межами мають мукачівські приладобудівники, лижники, трикотажники, бетонярі, швейники, кераміки, меблевики, цеглярі, кондитери. Сьогодні Мукачево - велике європейське промислове місто, в якому вдалося зберегти і відновити у первісному вигляді будівлю ратуші, театру та інших об'єктів споруджених наприкінці позаминулого, початку минулого століття. Тут збережено архітектурну спадщину Австро-Угорщини, де витає дух Габсбургів та "застигла мелодія" витонченої готики з грайлим бароко. ЗАМОК "ПАЛАНОК" Древній замок видно, з якого б ви боку не наближалися до Мукачева. Овіяний легендами й бойовою славою, він увінчує своїми могутніми фортечними спорудами одиноку гостроверху сопку на довколишній рівнині. Мукачівський замок - визначний воєнно-архітектурний пам'ятник середньовіччя - був збудований для охорони і контро-лю торгових і воєнних шляхів, що схрещувалися тут. Один із цих шляхів проходив через Верецький перевал і в сиву давнину називався Великими руськими воротами. Біля міста Мукачева він виходив у Середньо-дунайську низовину, з'єднуючи її з Східною Європою. Це був один з тих історичних шляхів, яким пере-селялися народи. Тут проходили, витісняючи один одного, гунни, обри, готи й багато інших народів і племен. Про виникнення замку точних історичних відомостей немає. Гадають, що вже в ІХ-Х сторіччі на горі було невелике укріплен-ня, збудоване для охорони кордонів Київської Русі за Карпатами. Пізніше замість цієї фортеці тут збудували феодальний замок. За народними переказами спорудження його приписують руському князю Федору Корятовичу, володіння якого на Поділлі захопив литовський князь Вітовт. Корятович знайшов притулок на Закар-патті. У той час Закарпаття перебувало під владою угорських феодалів. Угорський король Сігізмунд, з яким Корятович був у союзі, у 1393 році подарував йому Мукачево й закріплені за містом володіння. Князь Корятович перетворив Мукачівський замок у свою резиденцію. Замок являв собою квадратну жилу башту (дон-жон), розташовану на вершині гори. Пізніше цю башту називали старою баштою. Під нею Корятович наказав видовбати у скелі колодязь глибиною 85 метрів, для якого мешканці Великих Лучок щорічно поставляли канат довжиною 50 сажнів. Стара башта була обнесена сухим ровом і фортечною стіною з чотирма круглими баштами. Три з них збереглися до наших днів. Після смерті Корятовича (1414 р.) замок протягом віків нале-жав багатьом володарям, серед яких були й короновані особи. Ужгород Найбільш відомі з перших свідомих засновників міста — слов’яни. Одне з їх племен – білі хорвати – в другій половині І тисячоліття заселило район сучасного Ужгорода. У ІХ столітті укріплене городище-замок перетворилося в укріплене ранньофеодальне місто-поселення, яке стало центром новоутвореного слов’янського князівства на чолі з легендарним князем Лаборцем. У 903 р. угорські племена під керівництвом свого вождя Алмоша штурмували фортецю Гунгвар. Сили були нерівні, і князь Лаборець був переможений. Після приходу угорців навколо замку починає розбудовуватися і розширюватися містечко. У 1241 –1242 рр. татари хана Батия спалюють поселення. З 1318 р. господарями міста стали італійські графи Другети, які володіли ним впродовж 360 років. Філіп Другет будує нову кам’яну фортецю на місці сучасного замку. Разом із замком розбудовується і місто. Уже в 1430 р. Ужгород одержує привілеї від короля і офіційно пишеться “Привілейоване місто Ужгород”. Впродовж ХVI – XVII століть в Ужгороді існувало багато ремісничих цехів. У цей період місто було втягнуто в релігійну боротьбу між реформатською Трансільванією і католицькою Австрією. В 1646 р. в Ужгородському замку під егідою Ватікану було проголошено Ужгородську унію і утворено греко-католицьку церкву на Закарпатті. У 1707 році Ужгород був резиденцією керівника національно-визвольної війни угорського народу Ференца ІІ Ракоці. Для початку ХІХ століття характерний економічний розмах. В Ужгороді з’явились перші фабрики. Найбільший вплив на Ужгород із політичних подій ХІХ століття справила угорська революція 1848-1849 рр. 27 березня 1848 р. в місті офіційно було відзначено повалення монархії в Угорщині. В 1872 р. почала працювати перша залізниця: Ужгород-Чоп. Перша світова війна сповільнила темп розвитку міста. А 10 вересня 1919 року Закарпаття офіційно увійшло до складу Чехословацької республіки. Ужгород став адміністративним центром краю. Саме в часи Чехословацької республіки місто отримало сучасну архітектурну довершеність. Але за Віденським арбітражем 1938 р. Ужгород був переданий Угорщині. До кінця 1944 р. бої підійшли до Ужгорода. 27 жовтня 1944 року місто було визволено частинами 4-го Українського фронту. Період визволення приніс значні зміни. На околицях Ужгорода будуються нові підприємства і поновлюються старі. З 1945р. Ужгород як столиця Закарпатської України увійшов до складу СРСР. Того ж року було відкрито Ужгородський Державний Університет. З 1946 року Ужгород – центр новоутвореної Закарпатської області. З 1991 року Ужгород — найзахідніший та найменший за кількістю мешканців обласний центр України. Берегове Місто Берегове розкинувся на берегах невеликої річки Вірке, у підніжья гір, схили яких засаджені виноградниками. Він відомий давніми традиціями виноградарства і виробництва вина. Відомий реформатський церковний письменник Папаї Паріз Ференц (1649-1716) в своїй книзі "Dictionarium latino-hungaricum" затверджує, що до приходу угорців тут було поселення римлян, назване Перігиумом. Однак науково підтвердити таке припущення не вдалося. Достовірно відомо, що після смерті брата угорського короля Бейли, Ендре І його землевладіння по спадщині стали надбанням його сина  Гейзи, Ласло і Ламперта. Дана місцевість перейшла у володіння Ламперта. У народних легендах говориться, що саме він був основателем поселення на берегах Вірки, яке пізніше по його ім'ям назвали "Villa Lamperti", тобто Лампертхазой. У течії багатьох віків власниками поселення були угорські королі. У 1141 році після багаторазових нападів половців король Гейза ІІ переселив в місто саксонців. Відтоді його стали називати Сасом, Лампертсасом, Лумпрехтсасом, Лампертхазой.  Широко відома легенда говорить про те, що місто засноване значно раніше. У зв'язку з цим, відомий дослідник-етнограф Тівадар Легоцкий пише: "Що стосується легенди, згідно якого пастух Сас на місці нинішньої римо-католицької церкви в ямі, розритій копитами воюючих між собою биків, знайшов великий скарб і побудував на цьому місці церкву, а навколо неї місто, яке пізніше назвали Берегсасом, не має історичного підтвердження." Починаючи з 1504 року місто в документах називали Берегсасом. З 1946 року офіційна назва міста Берегове. Це єдине місто Закарпатья, де переважаюча більшість населення угорської національності. Берегове - місто районного підкорення, центр Берегівського району, він розташований на відстані 72 кілометрів від обласного центра Ужгород. Територія Береговського району 802 квадратних кілометрів, населення - 83,3 тисяча чоловік, з них 32 тисячі проживають в Берегові. Місто перетинає канал Вірке, з’єднає ріку Боржаву з Латоріцей. До 1944 року місто з невеликими перервами було центром Бережської жупы. Як вже відмічалося, засновником міста був герцог Ламперт син брата короля Ендре І Бейли. Пізніше прилеглі землеволодіння стали надбаннями королів династії Арпадов і їх синів. У 1247 році король Бейла IV надав Берегові статус королівського міста. Його розквіт співпав з періодом царювання короля Людвіга Великого і королеви Ержебет. Пізніше прилеглі землі перейшли у володіння трансильванського князя Габора Бетлена, який побудував в місті свій палац. Місто грало велику роль у визвольній антигабсбургській війні князя Ференца Ракоци. 22 травня 1703 року саме на центральній площі Берегова розгорнув Томаш Есе знамено повстання. Ференц Ракоци в цьому місті видав 20 грудня 1705 року свій заклик до повстання народу. Місто грало активну роль і у визвольній війні 1848-1849 рр. Після Сен-Жерменського мирного договору він увійшов до складу Чехословацкой республіки.   У червні 1945 року Закарпаття увійшло до складу України. У Берегове одна російська, 2 українські, 3 угорські середні школи, одна українська і одна угорська гімназії, професіонально-технічне і медичне училища. Недавно відкритий угорський педагогічний інститут. Працює професійний угорський національний театр імені Д. Ійеша, аматорський народний театр при районному центрі культури і відпочинку. Активну участь в культурному житті міста бере школа містецтв. У місті розвинені такі види промисловості, як деревообробна, меблева, приборобудувальна, швейна і інші, однак, в умовах нинішнього важкого економічного положення вони працюють далеко не на повні свої потужності. Берегівщина славиться своїм виноробством, закарпатські марочні вина розливаються в Берегівському винзаводі. Широку роботу проводять серед населення такі громадські організації, як міські і районні організації Суспільства угорської культури Закарпаття, Суспільства угорської культури Берегівшини,"Просвіти" і інші. У Берегові споруджені пам'ятники Шандора Петефі, Лайоша Кошута, Габора Бетлена і Дюли Ійеша, відкриті меморіальні дошки більше за 42 діячам історії, культури і містецтва. Вигадливий будинок з башточкою і витонченими панно епохи арт-нуво на фасаді не дасть помилитися: так будували в епоху модерну. У приміщенні колишнього казино зараз вальяжно розташувався найкращий, мабуть, ресторан міста - "Золота пава". Стиль витримано навіть у дрібничках: естрада у виді павячого хвоста, світильники-птахи, букети павого пір'я. Розкіш дзеркал і м'яких диванів. Меню на двох мовах . Ввічливий швейцар. Тут смачні салати, величезні порції і смішні ціни. Але відвідувати відкритий термальний басейн, куди мінеральна вода надходить зі скважини глибиною 1680 метрів, на повний шлунок не варто. Поруч з цією аква-радістю знаходиться трамплін для фрістайлу, спортмайданчик, сауна. Усе це багатство можна знайти на території спортивної бази "Закарпаття". Обов'язковий пункт у програмі відвідування Берегового - прогулянка по старому Корзо (зараз - площа Кошута). Тут серед яскравих пряничних двоповерхових будиночків височіє величезний будинок колишнього імперського суду (1908). Ференц Яблонскі, архітектор, не стримував власних творчих поривів: серед кімнат величезного палацу мається навіть зал для фехтування. Шкода, що місто не може "потягнути" власним коштом реставрацію такої гігантської махіни. Як завжди, допомогти зголосилися угорці. Поруч - площа Героїв. На ній розташований перший Береговский готель "Орослан", побудований у XVІІ столітті , а також народний угорський театр. Стіни будинку прикрашає чергова меморіальна дошка на честь Шандора Петефі, який зупинявся тут у 12-13 липня 1847 року. Спокійні бічні вулички змійкою плутаються серед невеликих, але своєрідних - кожен! -особняків ХІХ століття. Нечасті багатоповерхові будинки виглядають прибульцями в цьому застиглому минулому. Минуле