Недавня дискусія довкола "широкої коаліції" та проекту Конституції, опублікованого у "Дзеркалі тижня", актуалізувала тему свободи слова. Очевидно, що під тиском президентських виборів вона не втратить актуальності. І не тільки тому, що будь-які вибори асоціюються з медіаманіпуляціями, політичною джинсою й іншими інформаційними неприємностями, і навіть не через скандальну 34-ту статтю про дезінформацію у нереалізованому проекті Основного Закону. А більшою мірою тому, що мова йде про концептуальні речі: руйнується свобода як цінність. Для початку один показовий приклад. У програмі "Свобода слова" на ICTV 1 червня Леонід Кравчук у відповідь на запитання представника Блоку Литвина Олега Зарубінського про звуження конституційних прав громадян за умови обрання президента в парламенті, сказав буквально наступне: "В історії народів бувають такі періоди, коли формальні записи (мається на увазі у Конституції), не можуть бути визначальними для того, щоб вивести ситуацію з кризи. Скажімо, сьогодні криза економічна надворі. Вже в кожній хаті. І от будемо сперечатися, чи позбавимо права людину обирати, чи позбавимо права людину їсти й одягатися. Що для людини важливіше – скажіть, будь ласка, – при всьому тому? Те право, про яке ви кажете, свобода… Його можна повернути із часом". Але в історії народів, у тому числі й нашого, бували й інші приклади, коли втрачена через політичний розбрат еліт свобода відвойовувалася роками ціною багатьох життів. Свобода – категорія і символічна, і реальна одночасно. Оскільки вона є базовою цінністю, яка уможливлює розвиток і конкретної особистості, і держави загалом. І постановка питання у стилі "ковбаса чи свобода?" у нинішній ситуації є дуже небезпечною і некоректною. Бо і "ковбаса" в умовах несвободи може бути дефіцитом, як це було в радянські часи.