Україна Incognita

Tweet

Вкажіть emaill: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/64275 Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Текст повідомлення редактору: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/64275 Вкажіть Ваше ім'я: Вкажіть Ваш email: Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

«НEЛЮДСЬКА СПРАВА»

розвідника Кузнецова

У МУНДИРІ НІМЕЦЬКОГО ОФІЦЕРА МИКОЛА КУЗНЕЦОВ ВИГЛЯДАВ ЦІЛКОМ ПРИРОДНО

Навряд чи є інший радянський розвідник, навколо імені якого зламано стільки списів. Звеличуваний до небес радянською пропагандою, він став потім мішенню для звинувачень, часом абсолютно безглуздих. Але чомусь досі ніхто з його захисників і обвинувачів не спробував розібратися в справжніх причинах його успіхів і невдач.

Людина, котра прибула з черговим поповненням до партизанського загону «Переможці» 26 серпня 1942 року, зовсім не була новачком у справі таємної війни, яким зобразив його в своїх книгах командир загону Д.М. Медведєв. Микола Іванович понад десять років співпрацював з радянською контррозвідкою і був одним із найкращих її таємних агентів під псевдонімом «Пух».

Досі остаточно невідомо, яким чином Кузнецова було переведено в розпорядження Четвертого управління НКВС, яке займалося диверсіями, саботажем і терором у німецькому тилу. Раніше повідомлялося, що Микола Іванович добровільно зголосився здійснити акцію помсти над гітлерівським намісником на Україні Кохом. Наводилися навіть цитати з його рапорту, де нібито висловлюється готовність віддати своє життя за цю так «потрібну» для країни справу. Однак, по-перше, начальник 4-го главку НКВС Судоплатов писав у своїх спогадах, що людей часто змушували писати такі папери, щоб забезпечити начальство в разі їх невдачі. По-друге, в самому рапорті немає жодного слова про теракти. Навпаки, там декілька разів висловлено бажання вести військову розвідку, допомагати діючій армії. Більше того, в рапорті є абзац, який можна розцінити як прохання не використовувати його як бойовика: «Я знаю досконало мову цих звірів, їх звички, вдачу, спосіб життя. Я спеціалізувався на цього звіра. У моїх руках сильна й страшна для ворога зброя. НАБАГАТО СЕРЙОЗНІША ЗА ВОГНЕПАЛЬНУ» (виділено автором).

Оскільки контррозвідники не хотіли «віддавати» одного з кращих своїх працівників, керівництво НКВС пішло на компроміс. «Пух» лише тимчасово прикомандировувався до 4-го Управління. У його подальшій долі це зіграло фатальну роль: керівництво явно вирішило використати прикомандированого Кузнецова як камікадзе, доручивши йому явно самовбивче завдання з ліквідації Коха. Саме тоді Микола Іванович написав свій знаменитий лист братові, який, незважаючи на пафос, просякнутий відчуттям неминучої загибелі. «Майже сто відсотків за те, що доведеться піти на самопожертву», — писав він.

Оскільки «Пуха» призначили для разової акції помсти, готували його явно недбало. Кузнецов ніколи не виїжджав за межі СРСР, а йому треба було грати роль німецького офіцера Пауля Зіберта, який нібито пройшов із боями майже всю Європу. За легендою, «Зіберта» було неодноразово поранено, а в Кузнецова на тілі не було жодного шраму. «Пуха» не забезпечили необхідною екіпіровкою. У нього не було ані офіцерського кашкета, ані пістолета, який повинен мати офіцер, ні зимової форми одягу, ні бланків відряджень і документів на звільнення. Все це йому довелося діставати вже в загоні. І там же відвикати від звички розмовляти уві сні російською мовою.

Окрім того, Кузнецов не мав необхідної парашутної підготовки. Це ледве не коштувало йому життя — він потрапив у болото і мало не втопився. Ставлення керівництва 4-го Управління до Миколи Івановича добре описав один із його московських начальників: «Ніхто з нас не вірив, що він протримається цілих півтора роки...»

Але командир «Переможців» розумів, що використовувати такого агента, як «Пух», як бойовика — все одно, що розпалювати піч асигнаціями. Кузнецов дістав наказ легалізуватися в Рівному й займатися насамперед розвідкою. Микола Іванович блискуче справився з новою для нього роботою розвідника-нелегала, повністю увійшов у роль німецького офіцера і навіть засвоїв обов’язки резидента-координатора окремих розвідувальних груп у Рівному. «Пух» добував найважливішу інформацію, але через відсутність швидкого та якісного зв’язку з Москвою, вона безнадійно застаріла. До того ж керівництво 4-го Управління НКВС не поспішало ділитися отриманими від розвідника відомостями не лише з Генеральним штабом, але і з власним керівництвом. Взимку 1943 року «Зіберт», ризикуючи життям, дістав секретну мапу, на якій були вказані німецькі стратегічні об’єкти на Україні. Але нарком держбезпеки отримав її тільки влітку того ж року...

Що ж до замаху на Коха, то Кузнецов навіть не спробував його здійснити, хоча йому вдалося потрапити до імперського комісара на прийом. Намісника Гітлера надто добре охороняли. Але керівництво 4-го Управління розцінило відмову від тер- акту як невиконання наказу. Не уникнути б агентові арешту, але він проходив за штатним розписом контррозвідки, яка за нього заступилася. Мабуть, «Пух» якимсь чином дізнався про це, тому що його останню доповідь було адресовано начальникові Управління контр- розвідки генералові Федотову, а не Судоплатову...

Декілька місяців Кузнецов займався виключно розвідкою. Але у вересні 1943 року він знову отримує наказ із Москви розпочати підготовку замахів — цього разу на заступників Коха Даргеля і Кнута. Однак «полювання на індиків», як називав ці акції розплати Микола Іванович, йому явно не вдавалася. Цього потрібно було чекати. Люди, що посилали його в німецький тил, чудово знали, що «Пух» — лівак, котрий до того ж має дефект зору. Але їх це явно не хвилювало. А розвідник у результаті не міг скористатися ні кулеметом, ні снайперською гвинтівкою. Доводилося підходити до гітлерівців на відстань пістолетного пострілу. Але швидке витягання пістолета з кобури, точне наведення його ствола на рухому ціль і плавний спуск курка по-требує багатогодинного щоденного тренування. Їх у Кузнецова не було. До того ж німецькі офіцери носили кобуру з пістолетом на правому боці. Для лівака це створювало додаткові труднощі. Звідси й промахи. Двічі Микола Іванович намагався застосувати гранати. Але їх метання також потребує серйозних навичок, яких у нього знов-таки не було. У результаті замахи один за одним зривалися, а сам «Пух» під час однієї з цих спроб дістав небезпечне поранення осколком власної гранати. Після видалення цього осколка Кузнецов сказав лікареві, котрий робив операцію, що він займається надлюдською справою, яка не тільки ранить тіло, але й «калічить душу».

Ані Даргеля, ані Кнута «Зібертові» знищити не вдалося. Проте він отримує ще більш важковиконуваний наказ — захопити живим і доставити в загін одного з вищих військових керівників окупантів на Україні — генерала Ільгена. Взяти «язика» — завдання військового розвідника, якого для цього спеціально готують. У Кузнецова такої підготовки не було. Тому викрадення вдалося лише частково: генерал розв’язався, виплюнув кляп і став волати про допомогу. Ільгена довелося «заспокоювати» ударом при- клада по голові, який виявився занадто сильним. Тіло генерала закопали на околиці міста...

Результатом усіх цих силових акцій став надзвичайний розшук Зіберта, котрий «засвітився». У Рівному йому не можна було з’являтися. Здоровий глузд вимагав, щоб «Пух» залишався в загоні і разом із ним чекав на Червону Армію, що наближалася. Однак у Москві розсудили інакше. Кузнецову було наказано вирушити до Львова і там здійснити замах на губернатора «округу Галичина» Вехтера. Потім, після наближення до міста радянських військ, Миколі Івановичу по-трібно було перебратися до Кракова і там знищувати старших німецьких офіцерів і чиновників на свій розсуд.

Це був, власне, смертний вирок для «Пуха». На території Львівщини діяв жорсткий, продуманий до дрібниць окупаційний режим. Дії невеликих груп, тим більше поодиноких розвідників, у таких умовах було дуже складно. Ніяких опорних пунктів у Львові та його околицях Кузнецов не мав. Ні рації, ні радиста йому не дали, не було й нових документів. Але ж «Зіберта» гітлерівські спецслужби активно розшукували.

Навряд чи це було звичайне головотяпство. Скоріше, чиновники з 4-го Управління прагнули максимально відтягти повернення Миколи Івановича в розпорядження контр- розвідки. Навіть ціною його неминучої загибелі.

У Львові з’ясувалося, що замах на Вехтера неможливий — губернатора охороняли не гірше за Коха. Тому «Пух» вирішив ліквідувати віце-губернатора Галичини Бауера і після цього йти з міста, але не на захід, до Кракова, а на схід, назустріч Червоній Армії. Річ у тім, що Кузнецов отримав важливі відомості про німецький план оборони Львова і прагнув якомога швидше повідомити їх радянському командуванню. Замах на Бауера вдався, але зі Львова Миколі Івановичу і двом його помічникам довелося прориватися з боєм, при цьому вони втратили автомобіль і змушені були пересуватися пішки. Перехід лінії фронту також потребував певних навичок і уміння. Непідготованим людям, якими були «Пух» і його товариші, зробити це було дуже важко. Провідника ж у них не було. Результат відомий — всі троє загинули. На тілі Кузнецова знайшли саме той звіт, який було адресовано генералові Федотову...

Отже, легендарний розвідник не був ані полум’яним народним месником, яким зобразив його Д.М.Медведєв, ані слухняним виконавцем некомпетентних наказів з Москви. Не був Микола Іванович і тим кровожерним фанатиком, яким його змальовують недоброзичливці. Це був природжений розвідник, трагедія якого була в незапитаності його здібностей тією самою системою, яка пізніше зробила з нього героя...

Інші матеріали цієї шпальти:

• Кому моляться сьогодні православні?

Коментарі читачів: