[30.03.2004] - brm

Перформенсом на тлі виставки “350 років” розпочалась у “Дзизі” нова акція львівського літератора Назара Гончара, відомого своїми оригінальними – часто до незбагненності – проектами. Актуальний винахід Гончара, щоправда, приурочений не стільки до 350-ї річниці “Росії в Неросії”, скільки до двадцятиліття “Лугосаду”, однією зі складових якого, власне, й є гончарівське “ГО”. Ідею своєрідного літературного фестивалю поет намагався втілити вже років зо п’ять, аж до часу, коли вона вперше інкарнувалася минулого року в спільному українсько-польському проекті “Скрипти/Inscriptis”. Цьогоріч невтомний поет, який часто сам собі дивується: “Чи то я ще дітвак, чи то вже маразматик” – продовжив реалізацію власних літературно-громадських задумів, заснувавши студію PERHAPS (PerformanceHappeningStudio). Принаймні друга складова назви була втілена негайно, адже саме виникнення студії відбулося на очах журналістів під час прес-конференції, яка подекуди також більше нагадувала геппенінг. Трохи переоцінивши межі сприйняття вразливих представників мас-медіа, Назар Гончар, однак, встиг ознайомити їх із планами роботи студії-проекту на найближчий час. А відкритою для дії студія виявилася вже через декілька днів: у неділю був нарешті змальований її автором і єдиним “мешканцем” “Автопортрет у трамваї”, приурочений 20-літтю “ЛуГоСаду”. Увечері того ж дня в студії, яка передислокувалася до пам’ятника Каменяреві (покровителя Камен, тобто муз, на думку перформативного студійця), відбулася ціла Палінодія. Тим, хто не до кінця ознайомився із концепцією, акція видалась продовженням звичного вже в останній час акту спалення рукописів. Насправді ж поет спопелив аркуш лише одного, проте харизматичного, на його думку, власного вірша, невипадково назвавши цей процес “палінодією”. Згаданий термін часто застосовують щодо франкової поезії, і означає він жанр авторської репліки на попередній твір. Наступні репліки PERHAPS’у також звучатимуть саме біля пам’ятників. Так, першого квітня, як і годиться – неподалік від імпровізованого пам’ятника усмішці, що навпроти “Дзиґи”, відбудеться перформенс Oh my dear Ukraine, my Lauch. На поливаний понеділок студія і поет в одній особі сподіваються провести альтернативну коронацію Ратуші, оскільки мають власну модель тієї корони над магістратом, про яку вже стільки часу ведуть у Львові дискусії різні громадські організації. Коли ж остаточно розпогодиться й потепліє, почнеться процес “Лугосадіння”, а там і до “Дня солідарності з Творцем” як першотравневої альтернативи недалеко. Наразі ще не відома дата значно масштабнішої акції “Друзі-поети-сучасники “Дзиґи”, яка збере довкола творчого об’єднання, що традиційно допомагає не лише Гончареві, але й багатьом львівським митцям, найцікавіших із них. І хтозна, можливо саме завдяки новоствореній студії Назарові Гончару нарешті нададуть омріяну ним номінацію “Галицького Дон-Кіхота” на щорічному лицарському конкурсі. Щоправда, під дон-кіхотським капелюхом, який поет демонстрував усім у день створення студії, виявився блазенський ковпак, для якого ще напевне бракуватиме номінацій років із десять. Н. Гончар запевняє, що й це ще зовсім не кінець. Perhaps...