Гіркий полин Чорнобиля!

1986 рік…Весна…Чорнобиль…Неможливо забути ці дати, ці слова. 26 квітня стало чорною датою не лише для українського народу, а для всього людства. В кожній людській душі той трагічний день відізвався тривожним зойком, відчуттям біди, невизначеності майбутнього…

Не всі знали тоді, що це за біда, які наслідки цієї катастрофи на нас чекають. Минають роки і зўявляються все нові і нові факти, що ще повніше відображають ті сумні та трагічні події. А для людей, котрі були в повній мірі або частково причетні до Чорнобильської катастрофи, це не просто факт, а тяжкі спомини, покалічена душа, тіло, життя… Спілкуючись з ними, дивлячись їм у вічі, знаходиш відповіді на ті питання, що хвилюють нас в хвилини роздумів. Ці люди очевидці і не тільки. Вони, в першу чергу - рятівники. Деяким з них ми вже ніколи не зможемо задати питання, тому що вони були першими.

…Повідомлення про аварію і пожежу на ЧАЕС надійшло до центру автоматизованої системи Управління пожежної охорони м.Києва о 1год. 30хв. з чергової частини УПО Київської області.

Згідно з республіканським планом пожежогасіння на допомогу підрозділам Київської області був направлений оперативно сформований загін київського гарнізону - 83 пожежники у складі 10 оперативних відділень на основній, спеціальній та допоміжній техніці.

Після дозаправляння автомобілів пальним, додаткового інструктажу особового складу з техніки безпеки о 2 год.55хв. загін вирушив у напрямку Чорнобильської АЕС, куди прибув 26 квітня о 5годині…

Після цієї трагічної ночі Чорнобиль вготував для пожежників ще не одне випробування. Це і відкачування "важкої" води з-під розбурханого реактора, що загрожував водневим вибухом, і подолання пожежі в кабельних тунелях, і дезактиваційні роботи.

Серед тих, кому в перші дні після катастрофи довелося пройти випробування нікому невідомим лихом, були Василь Самченко та Валерій Тарасенко, які пропрацювали в 25-й пожежній частині Оболонського району понад 20 років, та з честю пішли на заслужений відпочинок. Що відчували і пережили вони тоді? Спогади в кожного різні, але обўєднує їх одне відчуття, яке вони отримали в Чорнобилі і до цього часу памўятають. Це відчуття вони висловлюють коротко: "Як на війні".

Так, це для них було війною, зоною. Навіть зараз, тільки тут не було видимого противника, а тил залишився там, за 30-кілометровою. Їм важко згадувати про спустошені оселі, кинуті речі і дитячі іграшки, адже неподалік знаходились і їхні сімўї. Захистити рідних, друзів, батьків від жахливого і підступного лиха, ось якою була їх мета. І вони з честю її виконали.

Сьогодні вони мають дорослих дітей. У Василя Самченка сини йдуть батьківським шляхом: старший навчається в Черкаському інституті пожежної безпеки, молодший буде в цьому році вступати в один із ВУЗів системи МНС. Що ж, вони можуть пишатися своїми батьками, мужність яких стала на заваді трагедії.

Драматизм чорнобильської катастрофи не піддається жодним порівнянням. Вогнеборці своїми діями відвели загрозу від мільйонів людей. Важко навіть уявити, які наслідки могли б бути, якби герої Чорнобиля не ліквідували небезпеку, що на нас насувалась. За значимістю ці події не мають собі рівних у людській історії.

Всього 550 співробітників пожежної охорони столиці брали участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, за проявлені мужність та героїзм 121 з них було нагороджено орденами та медалями.

Так, були і нагороди. Більші та менші, вчасні і запізнілі, посмертні і прижиттєві. Та не слід забувати, що в сяйві цих нагород проміниться і та радіаційна доза, яка призначалась комусь іншому, комусь із нас, але взяла її на себе людина в бойовці пожежника. Людина, яка не звикла відводити очі від вогню.

Пригадуючи ті жахливі весняні дні, ми схиляємо голову перед світлою пам'яттю про загиблих, котрі у відсвітах Чорнобиля назавжди увійшли в безсмертя, і віддаємо данину живим.