Ті, що лікують Чорнобильські рани

До 1986-го року людство вірило, що атом, якщо і не підкорився повністю, то все ж став слухняним і відчуває на собі віжки, керовані владною рукою. Але, коли в руки невмілого наїзника потрапляє гордий та норовливий кінь, то може статися трагедія: якщо забракне досвіду - той скине та затопче. Так сталося й у випадку з Чорнобильською атомною електростанцією ім. Леніна. Не володіючи достатніми знаннями, злощасного 26 квітня, порушуючи всі можливі процедури та регламенти, штучно заблокувавши усі аварійні системи захисту, працівники станції проводили "випробування" реактора в режимі повного знеструмлення обладнання ЧАЕС. Цим вони впустили останню краплю у чашу рівноваги. Атом збунтувався...

Трапилася подія, котру ніколи не забудуть ті, хто був у епіцентрі події, і довіку відчуватимуть на власному тілі ті, кому волею долі довелося потрапити під смертоносний подих радіоактивного випромінювання. Перефразовуючи рядки Василя Симоненка, напрошується думка про ...Мільйони вір, украдені Чорнобилем, Мільйони щасть, розвіяні у прах...

Так, аварія на АЕС для жителів Прип'яті, Чорнобилю та ще 90 населених пунктів, що потрапили до реєстру обов'язкового відселення, стала тим моментом, коли воднораз їх мрії та сподівання були в терміновому порядку переглянуті і докорінно змінені. Евакуація з обжитих місць, страх перед майбутнім і невесела перспектива бути під пильним медичним наглядом - ось яка нова життєва лінія окреслилась для них. Постійними клієнтами учнів Гіппократа стали і тисячі мешканців Рівненщини з північних районів, до яких від часу "Х", крім прадавнього та милозвучного "поліщуки", причепився ще один ярлик: "чорнобильці".

Крім тих, кому мимоволі довелося бути учасником події всесвітнього масштабу, були і люди (дещо пізніше вони називатимуться "ліквідаторами"), покликані власним сумлінням чи державою рятувати інших. Учасникам тих подій повідомили про загрозу радіаційного опромінення (щоправда замовчуючи реальні масштаби небезпеки), та органи чуттів ліквідаторів аварії мовчали: ні зір, ні слух, ні дотик - жоден не сповіщав про невидиму загрозу. І люди виконували доручену роботу до останнього, а коли приходило виснаження - вірили, що незабаром все минеться. Більшість з них не знали, що в ті дні власноруч піднімали на плечі хрест, котрий нестимуть все життя, бо у дні їх роботи поблизу "об'єкта" хвилі радіації планомірно роз'їдали міцне на перший погляд, а насправді таке тендітне людське здоров'я. Тільки з Рівненщини таких сміливців було 4792 чоловіки.

Щоб допомогти цим людям відновити здоров'я, державою було зроблено ряд кроків. От і в Рівненській області, відповідними розпорядженнями голови ОДА 1995-го та пізніших років, для надання допомоги 415 тисячам осіб, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС у Рівненській області, закріплено 26 лікувально-профілактичних закладів, у тому числі 410 ліжок в обласних лікувально-профілактичних закладах. Профільним серед них є обласний спеціалізований диспансер радіаційного захисту населення.

Утворений у 1991 році, він за роки своєї діяльності змінився і, що приємно, у кращий бік. Великі вікна, просторі, чисті палати - мабуть цим не здивуєш обивателя: такими і мають бути сучасні медичні заклади. Але коли ви завітаєте у диспансер сьогодні, окрім вище переліченого, вас приємно вразить атмосфера спокою та майже домашнього затишку.

Головний лікар диспансеру Володимир Баюн

Над покращенням роботи обласного радіаційного диспансеру довгі роки працює головний лікар Володимир Баюн разом з командою колег та однодумців. І в них це виходить. Бо "дрібниць" у їхній роботі немає. Для прикладу, робота консультативної поліклініки диспансеру організована таким чином, що відвідувачі, переступивши його поріг, можуть зробити обстеження і пройти фактично всі необхідні процедури, не виходячи за межі однієї будівлі. Лікарі цим пишаються, адже переважна кількість відвідувачів диспансеру - це гості з північних районів області (Дубровицького, Володимирецького, Зарічненського, Рокитнівського, Сарненського та Березнівського), що прибули сюди за 100-200 кілометрів. От і намагаються максимально спростити і оптимізувати процес диспансерного огляду. На сьогодні поліклініка, розрахована на 350 відвідувань за зміну, веде прийом за 18 основними спеціальностями. Оснащена апаратами для проведення реоенцефалографії, енцефалографії мозку, електрокардіографії, проведення оцінки функції дихання; є сучасні ультразвукові апарати. За результатами диспансеризації розробляються плани подальшого амбулаторного, стаціонарного та санаторно-курортного оздоровлення постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС.

За 2003 рік диспансерним оглядом було охоплено 96,4 % ліквідаторів, 96,0% евакуйованих, 94,8% дорослих жителів забруднених територій, 98,5% дітей віком до 14 років

Тут не тільки визначають на які хвороби страждає людина, а й запропонують лікування. До речі абсолютно безкоштовне.

На прохання окреслити коло хвороб, пов'язаних з наслідками аварії на Чорнобильській станції, на які сьогодні найчастіше скаржаться пацієнти, заступник головного лікаря по медичному обслуговуванню Володимир Кухар з жалем резюмував, що останнім часом зросла кількість онкозахворювань практично усіх органів і систем. При чому тривожить той факт, що онкопатологія з кожним роком молодшає. Разом з тим, зростає тяжкість перебігу хвороб. Кількість хворих, що лікується на денному стаціонарі, зростає, тому вимушені були збільшити кількість ліжок зі 120 до 150, денний стаціонар з 9 ліжок збільшили до 30.

Стаціонар складається з п'яти відділень: двох терапевтичних, кардіологічного, неврологічного та дитячого. Звичайно, основні напрямки спрямовані на медикаментозне лікування, але широко застосовуються і нетрадиційні методи: фітотерапія, гомеопатія, рефлексотерапія, фізіотерапія, водні процедури. Функціонує кабінет для відновлення ушкоджених суглобів та хребта. Пацієнти, з якими нам доводилось спілкуватися, з усмішкою, але й з повагою пригадують "нетрадиційні" процедури. Бо, на перший погляд, звичайні чаї тут мають чудодійну силу (щоправда, фахівці згодом пояснили, що "звичайні чаї" тут не заварюють кип'ятінням, а спеціальними апаратами випресовують екстракти лікарських трав). Свій позитивний вплив на процес одужання дає також переконання персоналу лікувального закладу, що хвороби виліковують не тільки медикаменти, а й інші супровідні фактори, як-от високий рівень обслуговування та харчування (воно тут теж лікувальне) у затишній їдальні.

Упродовж 2003 року в стаціонарі було проліковано 4415 чоловік, з них дітей до 14 років - 1009, у терапевтичних відділеннях - 1858 осіб, у кардіологічному відділенні пройшли курс лікування 448 осіб, ще 1100 - лікувалися у неврології.

Окрім послуг на базі Рівненського диспансеру колектив медиків цього спеціалізованого закладу практикує і обстеження у місцях компактного проживання потерпілих. У 2003 році виїзною поліклінікою диспансеру проведено медогляд близько 15 тисяч людей з поліських районів Рівненщини.

Під час роботи бригадою лікарів відбирався контингент хворих, які в подальшому дообстежувались в обласних лікувальних закладах та проходили стаціонарне лікування у диспансері. Таким чином охоплюються навіть ті постраждалі від наслідків аварії на ЧАЕС, котрі з тих чи інших причин не можуть приїхати до обласного центру.

Для надання такого спектру послуг необхідне перш за все стабільне і достатнє фінансування. Що ж мають на сьогодні працівники медзакладу? Державних коштів, для забезпечення повноцінного лікувального процесу, на закупівлю медикаментів виділяється на порядок! менше від потреби. І все ж керівництво диспансеру з оптимізмом дивиться у майбутнє. Їм просто не можна опускати руки: бо ж як не вони, спеціалізовані, то хто?

Про те, скільки зусиль вкладають працівники рівненського радіаційного диспансеру для його повноцінного існування, проілюструємо на прикладі. Спробуємо відслідкувати забезпеченість коштами лікування одного пацієнта за найбільш красномовним показником: за фінансовим забезпеченням одноденного харчування, що виділяється на одного пацієнта. Як повідомив головний лікар Рівненського обласного спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення Володимир Баюн, щоденно на це у диспансері затрачається до 5 грн. З них 2,42 грн. виділяє Чорнобильське управління у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС, 70 копійок - за рахунок бюджету, інші - гроші благодійної допомоги, надані приватними особами, організаціями, котрі з розумінням ставляться до постчорнобильських проблем. І принагідно зазначив, що у минулому році вдалося залучити близько 320 тисяч гривень матеріальної допомоги, котра надавалась у вигляді обладнання, різноманітного інвентарю, продуктів харчування, медикаментів тощо. А це вже, погодьтеся, немало.

Незважаючи на усілякі труднощі та завади у їх роботі, лікарі диспансеру не складають руки. Діючи за принципом "зупинився - значить помер", тут продовжують будувати нові плани, втілювати їх у життя - себто розвиваються. Наразі закінчують масштабний ремонт денного стаціонару, проводять ремонтні роботи і найближчим часом введуть нове відділення функціональної діагностики. Зробили сучасний кабінет для гастрофіноскопії, ендоскопічних досліджень. Враховуючи актуальність проблеми, безпосередню практичну допомогу по вдосконаленню матеріальної бази лікарні надають і підрозділи УМНС в Рівненській області, за що, від імені постраждалих в наслідок аварії на ЧАЕС, головний лікар Володимир Баюн щиро дякує керівництву пожежно-рятувальної служби та військової частини Д-0080.

Працівники диспансеру не втомлюються постійно вишукувати методи здешевлення лікувального процесу. Для прикладу, збирають яблука з власного садка, сушать їх, а потім готують узвари, компоти, варять варення. Життя змушує рахувати кожну копійку. Щоб забезпечити хворих харчуванням, тут випікають хліб, використовуючи потужності власної міні пекарні. У найближчих планах зробити автономну міні котельню. Бо, хоч взимку у палатах було тепло, але надто часто доводиться проводити ремонт теплотраси з центральної котельні за свій кошт. Керівництво радіаційного диспансеру розуміє, що пацієнти чекати і мерзнути не можуть. Тому і хочуть перейти на автономне опалення.

Наостанок головний лікар диспансеру поділився з нами, що метою своєї роботи (крім, звісно, лікування) вбачає домогтися, щоб приміщення і територія диспансеру нагадувала для пацієнтів рідну домівку. Керуючись цим, колектив медиків намагається надати таке лікування і обслуговування, створити такі умови, щоб відвідувачі знали, що їх тут чекають і люблять. Може, тому тепло та затишок сприяють підвищенню ефективності лікування та швидшому одужанню тисяч людей.