Російсько-українські словники

ПЕРЕДМОВА
Під поняттям «ділова мова» треба розуміти мову ділових стосунків установ з іншими установами та громадянами, а також мову ділових стосунків громадян між собою. Ділова мова не обіймає технічної термінології і фразеології виробництв, що їх ІУНМ подає в фахових словниках.
Складову частину словника ділової мови становить:
1) Мова листування загальних відділів установ — власне канцелярська мова.
2) Мова актів та документів, що їх укладають установи та приватні особи, а також судові загальні терміни, уживані в загальному відділі установ, — правнича мова.
3) Мова комерційного листування установ та приватних осіб (крім назов краму),
4) Термінологія (і фразеологія) рахівництва установ та індустріяльних закладів (крім спеціяльно-технічних термінів).
5) Загальні назви установ та індустріяльних закладів («инспектура», «комиссариат», «трест», «фабрика», «завод»), а також назви комунальних закладів («баня», «цирк», театр», «бойня»).
6) Назви посад у державному апараті, господарчих та громадських організаціях, культурно-освітніх установах, а також у конторах індустріяльних закладів: («делопроизводитель», «управляющий делами», «счетовод», «табельщик»).
7) Основні назви професій, уживані в діловодстві професійних органів, як і назви відповідних профспілок.
8) Найпотрібніші назви об'єктів промислового оподаткування («ларек», «рундук», мастерская»), а також назви різного роду майстерень.
9) Назви устатковання канцелярій, контор, а також номенклатура канцелярського приладдя («стол», «шкаф», «счеты»).
10) Основні загальні назви крамниць та взагалі торговельних закладів, їх відділів та устатковання крамниць («бакалейный магазин», «дровяной склад», «розничная продажа», «мелочная лавка», «полка», «прилавок»).
11) Терміни наукової організації праці в діловодстві та бухгальтерії установ («картотека», «хронометраж» і т. д.).
Щодо виробень та фабрик, складових, частин трестів і комбінатів, то, хоч їх можна вважати за установи, проте Секція не запровадила до словникового реєстру назов їх, щоб не збільшувати розмір словника ділової мови матеріялом, уже поданим у словнику Технічної термінології (загальному) ІУНМ.
До термінологічного реєстру словника, згідно з інструкцією на укладання словників ІУНМ, заведено:
а) Суто-фахові терміни ділових стосунків: «отношение», «входящая бумага», «протокол», «отчет», «договор", «счет», «смета» тощо.
б) Застосовані терміни, тобто такі слова, що хоч і входять до інших термінологічних галузей, але в ділових стосунках набули специфічного застосовання («уплотнение квартир»).
в) Застосовані загальні слова живої мови, що набули специфічного значення в ділових стосунках та урядуванні установ, як от: «заключение (по делу)», «рассмотрение дела», «извещение».
г) Дотичні терміни, взяті з відповідних спеціяльних ділянок знання, які проте в діловій мові з тим самим значенням широко застосовують. Такі є терміни економічні («капитал», «товар») та соціологічні («выборы», «власть»), що в словнику ділової мови становлять не більше як 25% від усього матеріялу.
д) Дотичні загальні слова, переважно прикметники, що набувають виразнотермінологічного значення й змісту у сполученні з іншими словами-термінами, напр.: «верный (об обеспечении)», «внешний (о займе)», «свободный (о капитале)».
е) Такі загальні слова, що не мають спеціяльно-термінологічного значення навіть у сполученні з іншими словами, але вельми часто вживаються в діловій мові й стали притаманними діловій мові словами («открывать», «закрывать», «просить», «заявлять»).
ж) Фразеологічні звороти, тобто специфічні для ділової мови сполучення слів, що складаються з якогось терміна й іншого слова (чи слів) і мають підмінну проти російської та інших мов конструкцію.
Опрацьовуючи розділ української ділової мови, Секція уґрунтувала свою роботу на певних наукових підвалинах і належно зважила той визначний факт, що розвиток культурної мови на Україні взагалі природний і можливий тільки як розвиток органу взаємного порозуміння та єднання трудящих з різних ділянок праці.

Секція дбала про те, щоб, науково перевіривши всі розв'язання, дати громадянству, в результаті своєї праці, проект нормативного словника, цілком придатний до ділових стосунків і діловодства, складений на основі суто-народньої мови і позбавлений специфічного — селянського, міського чи якогось місцевого (льокалізми) забарвлення.'
Укладати систему термінології ділової мови довелося за російським реєстром. Секція не поставилася до цієї умови своєї праці формально. Вона піддала російський реєстр належній критиці, взявши на увагу між іншим і те, що російська книжна мова вироблялася під ідеологічно чужими нам (февдальними й буржуазними) впливами і має в собі поруч цінних мовних здобутків, які варті того, щоб їх найширше використовувати тепер і передати до дальших поколінь, також чимало перебутків з минулої історичної доби, цілком непотрібних у сучасних взаєминах громадян. Секція вважає, що визначенням і цілим висловам комплексу думок, — як напр. «пожалование», «честь имею представить на ваше благоусмотрение», «всепокорнейше донесение» і інш., можливе притаманне місце в соціологічному словнику, бо до нього належить термінологія з історії суспільних стосунків, а до словника сучасної ділової мови треба брати тільки такі терміни-перебутки з минулого, також і фразеологію, з якими пов'язані вже нові поняття, подаючи до них в українській частині словника рівнобіжні сучасні розв'язання (напр.: «жалованье — платня»; «служащий (чиновник) — урядовець»).
Секція критично ставилася до матеріялів, на підставі яких мала ухвалювати ті чи ті розв'язання. За матеріял для себе Секція не брала висловів гумористичних, хоча на них і багата українська народня мова, також — жарґонових. З архаїзмів брала тільки зрозумілі, якщо не було відповідного сучасного слова і архаїзм не мав на собі відслідів чужої нам ідеології.
Критично ставилася Секція і до тих новотворів, які полишила в українській мові переходова доба, коли на Україні настала практична потреба в українській діловій термінології і коли тут цілком панували ще традиції старої російської канцелярії. Тоді запроваджувано до української мови й механічно перекладені російські слова (типу «завдяки», «відносно»), і інші, утворені способом механічного звуконаслідування, нібито українські слова («достатньо», «необхідно», «зносини», «відношення»). Таких «новотворів» Секція не вважала за догідний науковий матеріял.
До кожного слова (з російського реєстру) суто-термінологічного Секція подавала одно розв'язання, і тільки в окремих випадках, де виправдувала практика й авторитетні джерела, подавала окрім одного рекомендованого ще другий, рівний йому, термін. У гніздах слів дотичних Секція подавала повнішу синоніміку.
Визнаючи, що інтернаціональним термінам взагалі належиться певне місце в українській мові, Секція подає в словнику також і інтернаціональні терміни, з відповідною транскрипцією. Тоді ж, коли в українській мові є свій влучний переклад, Секція додавала до інтернаціонального терміну й українське розв'язання, ніде, однако, не намагаючись запровадити за всяку ціну замість інтернаціонального терміну український.
Щодо наголосу, то на словах з кількома можливими діялектично-паралельними наголосами Секція, з огляду на нерозробленість укр. ортоепії, не наважувалась нормативно ставити якийсь один з них, а виставляла поруч усі.
Дотеперішні словники мало задовольняли лексичні потреби ділової мови.
Словники: П. і П. Терпилів, В. Дубровського, Л. Савченка тощо, невеликі на розмір, ставили собі за завдання подати не тільки слова суто-ділові, а й слова побутові. Це, власне, були маленькі кишенькові словники; як лексичні довідники, вони мали багато пропусків і матеріял подавали здебільшого без диференціяції значень, без текстуального офарблення слова та без фразеології.
Кращий словник Гладкого й Туркала, і кращий саме тому, що він намагається обмежити свої рямці запасом слів ділових.
Словник чотирьох авторів Йогансена-Ткаченка вже більшого розміру (258 стор.), але в ньому теж є багато пропусків суто-ділових термінів і висловів. Крім того, не з усяким розв'язанням, поданим у цьому словнику, сучасний лексично розвинений укр. мовлянин може погодитись.
Про словники великі, академічні, тут не згадуватимемо, бо вони мають зовсім інший цільовий налад.
Головніші джерела, використані для російсько-українського Словника Ділової Мови такі:
Барац С. — Курс коммерческой корреспонденции. С.-Петербург. 1907, стр. 653.
Беретка С. і Матвієвський М. — Практичний правничий словник російсько-український. Харків, 1926, стор. 80.
«Вестник Коммунального Хозяйства» — 1926 і 1927 р.р.
«Вестник Финансов» НКФ СССР, 1923, №№ 80 — 100,1925, №№ 72, 83.
«Вопросы организации управления», № 1.
Гладкий М. — Наша газетна мова. Київ, 1928, стор. 174.
Гладкий М. і Туркало К. — Російсько-український словник Ділової Мови. Київ, 1926.
Горбачевській Н. — Словарь древняго актоваго языка Северо-Западнаго края и Царства Польскаго. Вильно, 1874, стор. 397.
Грінченко Б. — Словарь украинского языка. Берлін, 1925, стор. 2178.
Дубровскій П. П. — Полный русско-польский словарь. Варшава, 1912, стор. 863.
«Жилищное Т-во» за 1927 р.
Звіт Київського «Сорабкопу» за. 1924 – 1925 операційний рік і Жовтень-Грудень 1925 року.
«Инструкции НКВД по жилищным делам и по денационализации» за 1925 рік.
Ізюмов О. — Російсько-український словник. Київ, 1926, стор. 655.
Йогансен, Наконечний, Німчинов і Ткаченко. — Практичний російсько-український словник. ДВУ, 1926, Дніпропетровське, стор. 258.
Классификация профессий. — Изд. НКТ. Москва, 1925, стор. 137.
Листування Київського Окркомгоспу (листи, договори, кошториси, інструкції тощо) за 1924 – 1925 р.р.
"Метод научной организации деловодства".
Нефедов. — Канцелярское дело.
Ніковський А. — Словник українсько-російський. Київ, 1927. стор. 864.
Німецько-український словник. Зладили В. Кміцекевич і Спілка. Чернівці, 1923. Накладом «Української Накладні».
Обзор деятельности Киевского Губкоммунотдела за 1922 г. (стор. 203) и 1923 г. (стор. 153).
Орловський В. та Шелудько І. — Російсько-український словник банкового діловодства. Видання Промбанку. Київ, 1925.
Підмогильний В., Плужник Є. — Фразеологія Ділової Мови. Київ,1926, стор. 293.
Podrecznik dо Коrespondecyi Кuріесkiej w ріесіu jezykach: роlskim, rоsyjskim, niemieckim, francuskim i angielskim. Орrасоwali: W?adys?aw Косеnt-Zіеlіn'skі і Wladуslaw Кіеrst. Warszаwa — 1902. Стор. 818.
Російсько-український медичний словник. Київ, Губ. Від. Охор. Нар. Здор. під ред. М. Галина. Київ, 1920, стор. 144.
Російсько-український словник «Правничої Мови» Київ, 1926.
Сабалдир Г. — Практичний російсько-український словник. Київ, 1926, стор. 436.
Сакс И. Т. — Русско-Немецко-Англо-Французский словарь выражений и оборотов, свойственных торговой корреспонденции. Москва, 1922, стор. 541.
Словник Цукротресту. — Опрацював Шемет. (Рукопис у картках).
Станиславський М. — Російсько-українська ділова та газетна фразеологія. (Рукопис), стор. 365.
Українська Академія Наук. — Російсько-Український словник, т. І (А – Ж). Київ, 1924, стор. 290.
Українська Академія Наук. — Рос.-укр. словник, т. III (О – П), вип. 1-й. Київ, 1927, стор. 336.
Уманець М. і Спілка А. — Словарь російсько-український. Берлін, 1925, стор. 1149.
Устинов И. — Новый орфографический справочник. Москва, 1915, стор. 206.
Фінансовий Бюлетень». НКФ УСРР, за 1925 р. № 4; за 1926 р. №№ 9, 91; за 1927 р. № 16.
«Червоне Право» 1928 р. ч.ч. 5, 6 і 20.
Яворницький Д. I. — Словник української мови, т. 1. А – К. Катеринослав. 1920, стор. 411.
Роботу вкладання словника виконала нарочито утворена 28 лютого 1926 р. при Соціяльно-Економічному Відділі Інституту Української Наукової Мови Секція Ділової Мови.
В Секції, з самого початку, як вона існувала, працювали: Дорошенко М.Ю. — упорядник словника, учасник редакційної трійки (заступник голови Секції), Загродський А.О., Колоніус Д.М. (секретар Секції з 28/ІІ — 1926 р. по 15/ХІ — 1926 р.), Кривоший І.А., Любинський М.М. — голова Секції з 28/ІІ — 1926 р. по 15/ХІ — 1926 р.), Станиславский М.О. (секретар Секції з 15/ХІ — 1926 р. і учасник редакційної трійки) та Страшкевич В.М. (голова Секції з 15/ХІ — 1926 р. і голова редакційної трійки).
За науково-технічних співробітників у Секції працювали: Дложевська М. В. (увесь час з липня м-ця 1926 р.), Барзилович Г.Г. (з квітня по липень м-ць 1928 р.); періодично працювали над виписуванням карток, як науково-технічні співробітники, Оболонський О., Савченко П. та Шаравська Н.
Для завважень до реєстру словника та проектів термінології були запрошені і працювали такі співробітники Київських установ: Криницька Н.М., що подала 170 завважень, Леонкевич Ф.П., що подав 371 завваження та Ліщенко І.П., що подав 250 завважень.
Філологічну редакцію цілого словника провадив штатний філолог Соціяльно-Економічного Відділу Горецький П.Й.
Наголоси в словнику виставив М.О. Станиславський.
Під час своєї редакційної роботи Секція вдавалася в сумнівних випадках по авторитетну пораду до проф. Є.К. Тимченка, що переглянув щось із 230 сумнівних термінів і дав свої завваження.
За весь час своєї праці коло словника Секція відбула 307 засідань; з них засідань .пленуму Секції 46, засідань президії Секції 15, засідань редакційної трійки 216 та спеціяльних засідань на погодження термінів із іншими секціями ЗО.

Київ, р. 1928. Редакційна трійка.

ПОЯСНЕННЯ НАЙВАЖЛИВІШИМ СКОРОЧЕННЯМ.

Г — Грінченко (Словник).
ж. р. — женский род.
м. р. — мужской род.
Н — Неологизм.
прил. — имя прилагательное.
СЖМ — Словнич Живої Мови.
Секц. — Секция (Секція Діл. Мови застосовує в даному значенні подане укр. слово).
сов. — совершенный вид.
Сущ. — имя существительное.

Примітка. При поясненнях, подаваних у дужках при рос. прикметниках, що мають у Діловій мові тільки одно значення, скрізь опущено слово «напр»: «Армейский (о части)» треба читати: «напр., о части».