Влітку 2008 року мій син відпочивав у гопаківському таборі “Вереміївська Січ на Дніпрі”. Відправляючи туди дитину, я мала сумніви, - раніше він відпочивав із однокласниками у звичайних таборах з будиночками, ліжками, гарячою водою та іншими зручностями. А тут раптом дитина житиме у наметі, серед лісу, з чужими людьми, - як і кожна мама, я переживала, хоч і думала – нарешті він відірветься від телевізора та комп’ютера. Не минуло і доби, подзвонила дізнатися як він: “Може тебе забрати? – питаю, “Ні”, - сказав син. Часто ми не говорили – адже у таборі не було де зарядити мобільний.
Коли повернувся додому – не впізнали. Засмаглий, змужнілий. Тільки і розмов було, що про табір: як бавилися, купалися, вчилися битися, стріляли, їздили верхи, слухали розповіді про козаків. Приємно, що дітям там прививали любов до історії, традицій, та здорового способу життя О 10 вечора – вклався спати згідно таборового режиму! У нас завжди були проблеми з апетитом – то борщу не хотів їсти, то каша не до смаку. Після табору почав їсти усе. Говорив, що за переведені харчі – відтискалися. А ще відмовлявся сідати до столу доки не збереться уся родина. Так їх учили в таборі. Кілька тижнів у домі постійно були гості – друзі та родичі приходили дивитися фото та відео з табору. Нічого подібного раніше не бачили. Синові однокласники відпочивали у звичайних таборах. Спілкуючись з їх мамами чула нарікання: “Мій там курити пробував, а мого побили… дівчата після дискотеки”. “А у нас у таборі щовечора була ватра і співи козацьких пісень, а не якась дурнувата дискотека!” – говорить мій Юрій з ноткою зверхності. Дуже важливо, щоб у підлітковому віці дитина не пристрастилася до шкідливих звичок. Але заклики до здорового способу життя з вуст наставників-козаків звучать переконливіше ніж від мами.
Ще зима, а син уже водить мене по магазинах - вибирає похідний рюкзак, - козак збирається на Січ.
Виктор Рябоконь, г. Киев
Минулого літа наш син Ростислав був у козацькому таборі. Ми хвилювалися, адже вперше відпускали дитину саму так далеко з дому, але завдяки тому, що був постійний зв’язок з тренерами нам було спокійніше. Син за 10 днів змінився, подорослішав, став здоровішим, засмаг. Цього року теж планує їхати, адже так багато вражень отримав від козацького відпочинку. У таборі він вперше скуштував козацький куліш приготований на живому вогні. Вдома ми таких страв ніколи не готували.
Він займається гопаком уже другий рік, і я помічаю, що тренер, Віктор Овчаренко, для нього часом ближча і авторитетніша особа ніж шкільні вчителі, і навіть ми з мамою. Але не ображаємося, адже тут дитина доглянута і отримує справжнє чоловіче виховання.
Владимир Мартинюк, г.Киев
Ми відправили сина в козацький табір усвідомлюючи, що там будуть "спартанські" умови, адже у 8 років хлопчик має дорослішати, готуватися до життя і розуміти, що комфорт, затишний будиночок та гаряча вода є не всюди і не завжди, але жити можна і без цього. Спочатку в дитини був легкий шок, - ми говорили по телефону і відчували, йому непросто, але потім звик і освоївся серед козаків. Були навіть якісь покарання за непослух, але, думаю, це теж потрібно. Річ у тому, що Стефан у родині наймолодший і виховується у товаристві трьох старших сестер. Звичайно ж його балували, а хлопцю потрібно інше. У Таборі він відучився від капризування, і почав поводитися як справжній чоловік. Від нового року постійно питає: “Коли ви мене запишете в табір, і бажано на всі зміни”, то напевне йому там сподобалося. Ми перейшли у нову школу, то в сина був конфлікт з класом - друзі не вірили в існування бойового гопака, говорили:” Що ти вигадуєш! це ж танець!” Але коли побачили фото, де він верхи на вороному коні, чи з луком, чи веслує в човні, одразу ж змінили думку.
Мені і самому було б цікаво спробувати козацького життя, - жити у наметі на свіжому повітрі, прокидатися на світанку...
Детские впечатления
Дмитрий Хоменко, г.Киев
Мені у таборі надзвичайно сподобалося. Я там чудово відпочив, а найбільше від суєти нашого великого міста. Звичайно, були хлопці які трошки скиглили – “ой важко!” але для мене ранковий прорух, тренування, весь день в іграх та забавах був у радість. Умовив батьків лишитися на дві зміни. Найбільше досягнення – навчився їздити верхи на коні, хоч раніше ставився з острахом до цих тварин, – якби не табір, напевне я б ніколи цього не навчився. А ще, одного разу ми купалися підчас дощу: вода – тепла, а згори дощ ллє! Весело!
У хлопця на поясі безліч нашивок-орнаментів. “Це мені дали за те, що найдовше просидів під водою з очеретинкою у зубах, - аж три хвилини! А це – за стрільбу з лука, - я аж 7 раз поцілив в мішень. Взагалі, в таборі я так розслабився – коли приїхав до Києва дико було – шум, гам, усі кудись біжать, спішать. Однокласники дивились фото й мені заздрили, казали – круто ти відпочив!
Алексей Чаптиков, г.Киев
“Життя у таборі було незвичним і цікавим. Дуже сподобалося орієнтування на місцевості, приготування козацького кулешу, збирання лікарських трав, ігри, забави. Недавно у нас в школі був конкурс стінгазет “Моє чоловіче захоплення”, - я підібрав фото з табору, написав замітку про бойовий гопак і зайняв перше місце по школі! Нічого подібного ні у кого з хлопців не було! Потім ще попросили написати в шкільну газету”.
Отзовы в прессе
Статья в газете: "Україна молода" Січ на канікулах
У козацькому таборі хлопчаки опановували стрільбу з лука, верхову їзду та бойове мистецтво
У селі Вереміївка на Черкащині цього літа вперше відбувся козацький вишкільний табір «Вереміївська Січ на Дніпрі». Базою для таборування стала територія музейного комплексу Володимира Недяка «Козацькі землі України». У 2006 році пан Володимир отримав Шевченківську премію за книгу «Україна — козацька держава» і розпочав будівництво скансену у Вереміївці. Вже є вітряки, господарські споруди для утримання волів, коней, кіз. Будується «хутір Тараса Бульби».
Табір — за три кілометри від села, дістатися до нього можна лише стежкою, що в’ється поміж ярами — авто туди не їздять. На березі Дніпра вишикувалися військові намети, що слугують козацькими куренями. У кожному з них мешкає по десять хлопчиків. Діти розподілені на групи — чоти, рої, курені, що мають свою старшину. Завдяки цьому вчаться відповідати не тільки самі за себе, а й за інших. Вік 8—14 років — здавна вважали особливим у чоловічому житті, перехідним. Хлопчиків починали готували до майбутнього суспільного і військового життя, саме в цей період за часів Київської Русі хлопця вперше садовили на коня, давали до рук зброю. Діти в таборі переважно міські — з Києва та Хмельницького. Для багатьох із них — це перша мандрівка далеко, від дому і перший досвід життя без зручностей цивілізації, за старовинним козацьким звичаєм.
Сьома ранку. «Табір, побудка!» — гукає високий парубок у полотняних шароварах. З наметів висипаються дітлахи і швидко шикуються в струнку лаву. Починається козацька руханка. «Хлопчики прагнуть бути сильними, так уже влаштована чоловіча психіка, тому виховувати їх треба по–особливому, всіляко сприяючи розвитку вольових, чоловічих якостей: хоробрості, сили, витривалості, — говорить керівник табору, президент Київської федерації бойового гопака Володимир Шерстюк. — У сучасному житті це не так просто, діти виховуються в «тепличних» умовах, багато часу проводять за комп’ютером, а прикладами для наслідування обирають героїв американських бойовиків. Наша мета — дати їм інші цінності».
У таборі дітей вчать загартовуватися повітрям, сонцем, водою. А ще плавати, стріляти, боротися, володіти навиками лікаря–травника, співати, знати історію свого краю, лицарів свого народу. Щодня відбуваються різноманітні туристичні походи та ігри з елементами екстриму: орієнтування на місцевості, в лісі і полі, виживання в умовах, наближених до екстремальних. Є невеличкий дерев’яний човник–довбанка, на якому козачата плавають по Дніпру. Одна з улюблених забав — «козацький футбол» — «це коли треба забрати у команди суперника м’яч, при цьому можна робити що завгодно, тільки не кусатися і не битися», та бій на палицях, стоячи на колоді або на бочках, розповідають діти.
Усім подарували пісенники, щовечора хлопці біля ватри співають козацьких, чумацьких і повстанських пісень.
Тарас Розкішний хоч школяр, але в таборі допомагає вчителям: «Дехто з дітей вперше взяв до рук лук чи весло, вперше сів на коня. Звичайно ж, це все відбувалося не без труднощів та курйозів: звиклим до комфорту дітям важко було збагнути суть козацької науки. Проте вже наприкінці заїзду було помітно, як діти загартовувалися, переставали боятися труднощів. Дехто до табору не те що ніколи не куштував козацького кулешу, а й борщем та кашею ремствував. Тут одні батьки, забравши дитину після першого заїзду, дзвонили: «Що ви з сином зробили? Він тепер харчами не коверзує, ще й молиться перед їжею!»
Порядки у таборі суворі. Дітей привчають до думки, що вони дорослі чоловіки, які мають відповідати за свої дії. Як розповідають вихователі, дехто з дітей не бажав повертатися додому, то батьки лишали їх на другий заїзд. У першому заїзді був син телеведучого Ігоря Пелиха. Малий дуже вподобав таборового вороного коня і просив дозволу забрати його з собою до Києва.
Тринадцятирічний Юрій розповідає, що мама наскладала йому в наплічник купу одягу, який не знадобився, бо дітям тут видали козацькі шаровари і пояси. На поясі у хлопця пришиті дві стрічки. «Це нам за перемоги у конкурсах дають. Першу заслужив за розповідь про Івана Мазепу, а другу — за вірш–гасло для Рою, — пояснює. — У таборі мені цікаво, нам розповідали про характерників і пластунів–розвідників, ми вчилися збирати лікарські трави, я навіть додому насушив звіробою. Але найцікавіше було стріляти з лука і битися!».
ЩОДЕННА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
Козацький вишкіл замість радянського табору
Маша ТОМАК, «День»
Можна перечитати безліч легенд, почути сотні переказів, передивитися всі існуючі кінострічки про козаків, але відчути справжній козацький вишкіл на собі — це здається чимось недосяжним. Насправді ж уже протягом двадцяти років українські школярі щоліта живуть справжнім козацьким життям — поруч із доленосними для історії українства місцями, пліч-о-пліч із традиціями лицарської звитяги, розповідями про національних героїв, закони дружби та побратимства, секрети виживання у складних умовах. Інакше кажучи, дитячий вишкільний табір (так називають його організатори) «Козацька фортеця» обіцяє не нудні канікули в обшарпаному санаторії-профілакторії з «радянським» душком, а козацькі пригоди в мальовничому куточку України зі славним історичним «шлейфом».
До прикладу, цього року «Козацька фортеця» зведе свої мури в селі Плескачівка Черкаської області Смілянського району. Зовсім поруч — легендарний і доленосний для України Холодний Яр. Цю місцевість називають «маленькою Швейцарією» — завдяки гарним краєвидам: плавні рельєфи гір, ставки, ліс, луги, джерела з цілющою водою...
Президент школи українського бойового мистецтва «Гопак» Володимир Шерстюк розповідає, що за час свого існування табір «Козацька фортеця» базувався в найрізноманітніших куточках України, серед яких Львівщина, Херсонщина, Харківщина, Черкащина.
— Ми щороку намагаємося змінити місце, аби діти побували в різних куточках України, побачили природу, історичні місця, — розповідає він.
— Черкаська земля здавна славилася козаками. Минулого року наш табір розташувався теж на Черкащині, але в Чорнобаївському районі. Ми постійно мандруємо, аби діти якомога ширше ознайомилися з історією свого краю, — додає обозний «Козацької фортеці» Віктор Овчаренко.
Так, саме обозний. І ніяких «вожатих». Тут вчителі — справжні козаки: сотенні, обозні, хорунжі. За словами Володимира Шерстюка, виховання в таборі побудовано на засадах козацької педагогіки, що, в свою чергу, ѓрунтується на українській народній педагогіці. Її витоки — в «Повести временных лет», «Повчаннях Володимира Мономаха дітям», «Київській старині».
— Педагогіка, яка використовувалася на Січі, була здобутком української народної педагогіки, — розповідає Володимир Шерстюк. — Відомо, зокрема, що діти виховувалися в процесі гри. Гра включала в себе й виховний момент, і фізичне навантаження. А за рахунок набору розповідей, оповідань, легенд — ще й духовний.
Принципи козацької педагогіки, що застосовуються в «Козацькій фортеці», кардинально відрізняються від тієї педагогіки, яка є характерною для шкільної освіти в Україні, де фізкультура — це просто набір вправ, які не несуть ніякого енергетичного та смислового навантаження. Цікавий, можна сказати, унікальний елемент козацької педагогіки — це увага до духовного світу дітей. Малечу вчать спілкуватися з природою — сонцем, повітрям, водою.
— Духовність ми розглядаємо як наближення людини до природи, — конкретизує пан Володимир. — Людина за своєю природою є своєрідним передавачем. Вона пропускає через себе енергію, воду, інформацію, трансформує її та акумулює у щось нове. Тому ми пояснюємо дітям, що, коли вони вранці вітаються з сонцем (для цього існує спеціальний комплекс вправ), промені проходять через тіло, очищають, напувають життєвою енергією.
Але це тільки невеличка частина того набору занять, які чекають тут на молодих козаків щодня. Серед ігор, фізичних вправ, розповідей про подвиги героїв-козаків знаходиться також час і для стрільби з лука, їзди верхи, вивчення основ козацького бойового мистецтва, походів та екскурсій, образотворчого мистецтва, навчань з орієнтування на місцевості, травознавства та основ народної медицини, переправ через річку, човнової справи, освоєння правил виживання в екстремальних умовах. Природно, що, як стверджує сайт школи українського бойового мистецтва «Гопак» www.hopak.kiev.ua, все це «сприяє розвитку національної свідомості, гордості за свій народ, самостійності та серйозності». Саме такими, здається, були каші славні предки...
Між іншим, «Козацька фортеця» відчинена не тільки для козаків, а й для козачок. За словами Володимира Шерстюка, у спеціальних «дівочих» заїздах — більше гімнастики, розповідей про героїчних жінок, вишивання, занять зі співу, вивчення народної символіки, малювання, аплікації, проходять майстер-класи з виготовлення ляльок-мотанок, куховаріння.
Протягом свого двадцятирічного існування козацькі вишкільні табори виховали на козацькій педагогіці, відмінній від загальноприйнятої, вже ціле покоління. Володимир Шерстюк, займаючись організацією вишкільних таборів уже протягом 10 років, каже, що відчуває за собою особливу місію.
— Викладачі — це ті люди, які прищеплюють дітям любов до України і ставляться до них як до своїх. Покоління, що вийшло з «Козацької фортеці» — це справжні українці. Свій сформований внутрішній світогляд вони чудово поєднують зі своєю роботою, намагаючись працювати на благо України.
№61, четвер, 9 квітня 2009
14 (742) 21 — 28 квітня 2009
Літо в «Козацькій фортеці»
Автор: Наталка ПРИСТУП
Ще
весна, а подруга вже готує сина до літнього відпочинку. Шиє… кілька пар
козацьких шароварів. Хлопець тренується в секції українського бойового
мистецтва «Гопак» і торік улітку відпочивав у справжньому січовому
таборі на Черкащині. Екстремальні пригоди й веселощі настільки
сподобалися, що все поза тим видавалося сірим і буденним. Навіть
кримський пансіонат: «Тут комфортний номер із кондиціонером, душ,
зручне ліжко, триразове харчування — як у ресторані, ігровий майданчик,
море, увечері дискотека... Але ж, мамо, тут нудно! Краще б ти мене
залишила ще на одну зміну в козацькому таборі!», — писав у листі. Тож
цього року — тільки у «Козацьку фортецю».
Табір
«Козацька фортеця», що його організовує школа українського бойового
мистецтва «Гопак», випадає зі звичайних уявлень про літній відпочинок.
Когось це шокує, у когось викликає захоплення, але нікого не залишає
байдужим. Тільки уявіть: за десять днів дитина зі звичайного хлопчака
перетворюється на козака. Діти живуть у великому козацькому наметі,
ранок починають із проруху (руханки), протягом дня слухають лекції про
життя та пригоди козаків, грають у різноманітні ігри на силу,
спритність, витривалість. Опановують давнє козацьке бойове мистецтво —
гопак, вивчають елементи боротьби, бою на палицях, іншій історичній
зброї. Увечері — співають героїчних пісень біля вогнища.
«Хлопчики завжди прагнуть бути сильними — так уже влаштована
чоловіча психіка, тому й виховувати їх треба по-особливому, всіляко
сприяючи розвитку вольових, чоловічих рис: хоробрості, сили,
витривалості», — говорить організатор табору керівник школи «Гопак»
Володимир Шерстюк. — У сучасному житті це не так просто, діти ростуть
у тепличних умовах, багато часу проводять біля комп’ютера, а прикладами
для наслідування обирають героїв американських бойовиків. Наша мета —
дати їм інші цінності».
У таборі все як на справжній Січі, жодних вигадок цивілізації!
Козаки ховають джинси в шафи, вбираються у зручні шаровари,
підперізуються червоними бойовими поясами. Вони не дивляться телевізор,
не грають у «Контрал страйк», а мають інші забави — верхова їзда,
орієнтування в лісі і в полі. Справжній вояк стріляє вміло натягуючи
тятиву лука, а не натискаючи на кнопку джойстика. А ще — вміє управляти
справжнім козацьким човном-довбанкою, знаходити дорогу за мохом на
стовбурі дерева, за розміщенням мурашника, за зорями, збирати цілющі
трави і багато-багато іншого.
Дмитро
Хоменко, згадуючи торішній відпочинок, розповідає: «Настільки
розслабився, що, повернувшись до Києва, довго звикав до гамору,
людської суєти. Звичайно, були хлопці, яким було важкувато, але для
мене ранковий прорух, тренування, весь день в іграх і забавах — така
радість! Найбільше досягнення — навчився їздити верхи, а раніше
побоювався підходити до коня. А ще — якось купалися під час дощу: у
Дніпрі вода тепла, і згори ллє! Весело!» У хлопця на поясі безліч
нашивок-орнаментів. «Це мені дали за те, що найдовше просидів під водою
дихаючи крізь очеретинку, — аж три хвилини! А це — за стрільбу з лука,
я аж сім разів поцілив у мішень!»
Для Олекси Чаптікова табір подарував шанс стати зіркою школи.
«Нещодавно у нас був конкурс стіннівок «Моє чоловіче захоплення». Я
підібрав фото з табору, написав замітку про бойовий гопак і посів перше
місце! Нічого подібного в жодного з хлопців не було!».
А як же батьки? Це ж не жарт — відпустити дитину від себе, та ще й
саму! Володимир Мартинюк, тато восьмирічного Стефана, каже, що віддав
сина в козацький табір цілком усвідомлюючи, що там будуть спартанські
умови. Але ж, мовляв, у вісім років хлопчик має дорослішати, готуватися
до життя і розуміти, що комфорт, затишний будинок і гаряча вода є не
всюди і не завжди, а жити можна й без цього. «Спочатку в дитини був
легкий шок. Розмовляючи по телефону, відчували: йому непросто. Але
згодом звик, освоївся серед козаків. Стефан у родині наймолодший,
звичайно ж, його балували, а хлопцеві потрібно інше. У таборі він
відучився вередувати, почав поводитись як справжній чоловік. Мені й
самому було б цікаво спробувати козацького життя — жити в наметі на
свіжому повітрі, прокидатися на світанку...»
Табір, як і справжня Січ, — чоловіча територія. Але цього року
планується одна зміна для дівчат, бо багато з них люблять веселий
активний відпочинок не менше, ніж хлопці. Українки — це праправнучки
амазонок, войовничих полянок, які колись жили на теренах України.
Звичайно ж, для дівчат будуть не лише «лицарські заняття» а й суто
дівочі — виготовлення ляльки-мотанки, вишивання, ліплення з глини,
бісероплетіння, малювання, майстер-клас із перукарського мистецтва, ази
народної медицини. Організатори табору запевняють — нудно не буде.
<<< назад
Детские лагеря
Летние семинары
Лодочные походы
Последние новости:
22-04-2011
От имени старшины и учеников поздравляем с днем рождения Президента Казацкой Лыцарской Школы Шерстюк Владимира Анатольевича!
подробнее >>>
18-04-2011
16 апреля, состоялось торжественное награждение победителей второго сезона Детского национального конкурса «Я казацкого рода!».
подробнее >>>
13-04-2011
16 апреля состоится награждение лауреатов конкурса «Я казацкого рода!
