Микуличин - Явірник

30 квітня - 3 травня 2003 року.

Виїхали ми зі Львова "майже" вчасно, бо товктися близько години при посадці в автобус стає вже традицією. Упакували "Ікарус" повністю, заповнивши вільні місця командами Копанського і Гнеся, котрі з Яремче мали стартувати на перегонах. А нас було 36 + водій + одна особа добиралась в Микуличин сама з Києва. Така собі "академічна збірна" складена з учнів Академічної гімназії, її випускників та студентів Києво-Могилянської академії. Мало не забув! Ще собака Альфа ( вгадайте з трьох разів - хто йшов на маршруті першим?)

Після "планового" ремонту автобуса в р-ні Галича (треба ж було випити за майбутню перемогу К-2 на перегонах!!!) ми відставали від графіка десь на годину, але все ж ще за світла були в Яремче, що дало змогу "нашим" командам першими поставити намети, а дрова вони взагалі привезли з собою : )))

Поселення пройшло без проблем, повечеряли швидко і навіть довго не сиділи, бо запланували підйом на сьому ранку. Але ще звечора піднявся такий потужний вітер, що ми майже не спали. Здавалось, що ось-ось дах зірве.

Виходили на Явірник з Ямного, автобус нас туди довіз на 11 год і поїхав "зустрічати" нас в Яремче. Вихід з Ямного через полонину Явірник дуже легкий ( спробуйте цей маршрут навпаки ! ), перший привал зробили на полонині, біля джерела. Там побачили язики снігу з північного боку хребта і чудові краєвиди на долину Прута та хребти, що тягнуться від Яремче через Велику Рокиту до Лисини Космацької і далі. Потім піднялись на хребет, щоб зробити фотографії з Хом'яком, знову дав знати про себе вітер - дуже сильний, але теплий. З полонини прекрасний вид на Хом'як - від підніжжя до самої вершини, а на горизонті бачили майже повністю засніжену Чорногору. А через пів-години вже лізли по гребеню Явірника, бо там не ходять, а саме перелазять з одного каменю на інший ( див. фото). Обидві сторони гребеня приблизно на кілометр в кожну сторону від вершини вкриті найбільшого розміру камінням в Горганах. Це важко описувати, це треба бачити...

Спуск з вершини був вже не таким веселим - крутий схил, мокрий сніг... Зате від полонини Явір вже майже бігли донизу. Зупинились тільки води попити - є там одне дуже гарне місце, ще у далекому 1996 році з Тарасом Олексівим цілу добу від дощу ховались. Чекали, щоб розвиднілось, щоб хоч сфотографуватись на вершині Явірника (цю фотку ви й бачили). Надійний навіс, що захищає від дощу, столик, лавки, місце під вогнище. Від джерела - дерев'яний жолоб і на гвіздочку висить пластикове горнятко з написом " най не вкради". Вже більше семи років висить...

А потім була святкова вечеря - їли плов, пили горілку ( дітей відправили спати,чесне слово) і співали - от не пам'ятаю до котрої години, склероз напевне.

Фраза дня : " Класно з собакою погуляли. Але її треба тричі на день вигулювати".

Вранці зустріли Андрія Коруда - як обіцяв, так і приїхав. Автом, але без компанії. Привіз спорядження, адже в нас був запланований вихід на скелю, що на одній з вершин на правому березі Прута. Йти було небагато, не більше семи км. Спочатку нас трохи підганяв дощик, а коли вийшли на вершину, то вже світило сонечко. Там більше години фотографувались, а Андрій показав як потрібно спускатись із скелі. Шкода, не було з нами Копанського, при наявності командної страховки могли б і всі спробувати.

Ще одна фраза дня: " Щось тебе, як керівника, Альфа явно попускає - по-перше біжить попереду , по-друге ( і на відміну від тебе) весь час зупиняється і чекає на всіх. І правильно біжить, коротшої дороги не шукає".
Цього дня ми мали більше часу на відпочинок. Про приготування картопляного пюре у виварці писати? Мабуть ні, поїдете вдруге - побачите...

По дорозі додому ми зупинялись на водоспаді і в Галичі,а до Львова прибули якраз на початок того потужного дощу з градом - ледве встигли речі до гімназії занести.

От напевне і все... чи буде продовження - наприклад Микуличин - Хом'як - Синяк?