Добити СРСР

У львівській школі №11, де я навчався на межі епох, на другому поверсі у кінці коридору стояв білосніжно-гіпсовий бюст Леніна. За ним починався великий Червоний Куток, повний боротьби за Радянську владу, ветеранів, індустріалізацій, модернізацій, п’ятирічок тощо. Сіро-білі фотографії і викройки з резолюцій з’їздів на венозно-оксамитовому тлі у темряві завжди напівосвітленого коридору справляли враження тюремної стінгазети.

Нездатні якісно змінити епоху, ми визначалися через вандалізм. Восени 1990-го учні щодня обхляпували вождя пролетаріату чорнилом з ручок. Навесні 1991-го капітально посинілого Ілліча прибрали геть.

На лінійці 1 вересня 1991 року шкільний смітник був переповнений радянським змістом – подерті піонерські барабани, жорстоко понівечений "червоний куток", агітплакати про полум’яних будьоновців із кабінету ДПЮ. Від піонерської кімнати за місяць залишилася тільки пилюка з-за шаф – навіть самі шафи вже опинилися деінде.

У Львові СРСР вже де факто не існував – але новопроголошена в кінці літніх канікул Україна ще не була визнана жодною державою світу. 

Навіщо референдум?

70% населення УРСР підтримало входження України до "Союзу Радянських Суверенних держав на основі Декларації про державну суверенність України". Це трапилося 17 березня 1991 року, за 9 місяців до зміни епох. Завдяки йому конаюча імперія отримувала демократичні підстави для свого подальшого існування.

Світові лідери не хотіли незалежності України, залякані аналітичними версіями про “нову Югославію”. "Chicken Kiev Speech" Джорджа Буша-старшого в ВР УРСР – найяскравіше підтвердження цього. "Свобода – це не те саме, що й незалежність", сказав він після того, як розхвалив Горбачова особисто, його "приголомшливу" гласність, перестройку і демократизацію. "Американці не підтримають тих, хто хоче незалежності, щоб замінити віддалену тиранію місцевим деспотизмом", – сказав керівник супердержави ошелешеним депутатам "Народної Ради". "Вони не допоможуть тим, хто просуває самовбивчий етнічний націоналізм, базований на етнічній ненависті", – добив націонал-демократів Буш-старший.

Протиставлення свободи з демократією, з одного боку, і незалежності з "національним питанням" – з іншого, здавалося б, мало зняти ілюзії щодо майбутнього України, щодо надій на підтримку демократичного світу. У США, заручниці ядерного протистояння з СРСР, виробився стійкий “стокгольмський синдром”.

Промова Буша в парламенті УРСР прозвучала 1 серпня 1991 року, за три тижні до падіння Союзу. Путчисти, що хотіли прямим масажем серця повернути з коми радянську державу, тільки ще сильніше придушили її.

 

День “Ре”

У ситуації між щойно уникненою кров’ю і наступаючим правовим вакуумом батькам Незалежності вдалося досягти компромісу з тими, хто ще недавно реготав з голодуючих студентів.

Сам процес підготовки референдуму і перших президентських виборів, сам факт того, що жоден із кандидатів-1991 не агітував за відновлення СРСР, працювали на українську незалежність. Перехід із зони декларацій у зону побудови інституцій, його незворотність і безальтернативність вели до єдиного результату.

Незалежність України використав як передвиборчу технологію Леонід Кравчук, який перехопив ідею В’ячеслава Чорновола, помноживши її на організаційний і матеріальний ресурс партноменклатури, що хотіла залишитися при владі. Тоді серед націонал-демократів вважалося необхідним їздити на Схід і агітувати за незалежність. Та розвиваючи цю тему в її сприйнятті “лайт”, по суті, люди агітували за Кравчука.

Референдум 1 грудня мав підтвердити всенародну легітимність Акту 24 серпня 1991-го – і підтвердив її 28 804 071 голосом “за”. Бюлетень, замінивши собою кулю упівця чи самвидавну статтю дисидента, влучив точно в ціль. Після цього світу залишилося лише визнати рішення 90% українського населення, а нам – читати щодня у газетах назви нових країн, що визнали нашу державу: 2 грудня - Польща і Канада, 3 грудня - Угорщина, 4-го - Литва і Латвія, 5-го - Росія, Болгарія і Словенія...

США визнали Україну 26 грудня 1991 року.

 

Наслідки

Блогер kievljanin у своєму пості, пов’язаному із скасуванням Конституційної реформи-2004, говорить про “прокляття шістдесятників”. “Українська революція 1917-21, повстанський рух двадцятих, ОУН тридцятих та УПА сорокових - п’ятдесятих, при всіх своїх відмінностях, були єдині в одному: окупаційний режим має бути повалений та забутий, а на звільненому місці переможці мають творити свою державу. Таку, якою вони марили довгими роками боротьби. Шістдесятники докорінно змінили парадигму визвольних змагань: гаслом дисидентського руху стало «змусити ЇХ (тобто режим) виконувати ЇХНЮ (тобто радянську) Конституцію». Замість визнання України окупованою територією і боротьби проти окупаційного режиму постала ідея наповнення УРСР реальним українським змістом. Дисиденти прийняли нав’язану режимом ФОРМУ, і спробували вимагати від режиму ВІДПОВІДНОСТІ ЗМІСТУ ЦІЙ ФОРМІ”, – пише він.

Саме завдяки референдуму наша держава стала переназваною УРСР, успадкувавши її державну структуру, а її колишній очільник Кравчук сів за кермо своєї старої-нової держмашини. Модифікований радянський соціалізм склав основу соціального популізму - провідної передвиборчої риторики нашого часу.

Чи могло бути інакше – розпуск державних органів, проголошення нової інституційної структури, масовий кадровий набір і люстрація? Мабуть, що ні: надто вагомим і вкоріненим був старий апарат, а опозиція – надто неготовою брати владу.

Сьогодні спадок УРСР живе з нами. Стара адміністративно-територіальна схема, де голова ОДА виступає як аналог першого секретаря обкому партії, а місцева рада може хіба що дискутувати на тему реальної місцевої політики, і надалі діє. Київ тут – українська Москва, Банкова – рідний Кремль.

 

Насамкінець

Для мене день референдуму-1991 дуже нагадує третій тур президентських виборів-2004. Надії на майбутнє, неготовність контролювати нову владу в нових умовах, багато втоми після попередньої боротьби. Все це дуже схоже, як і процеси, що почалися після цього – розпад і конфлікти, розчарування і внутрішньо-зовнішня еміграція.

Добити СРСР можна ідеєю нерадянської держави-надавача послуг, реалізованою новою владною командою. Радянські ЖЕК, паспортний стіл, ДАІ, соцзабез мають померти як клас – будучи заміненими ОСББ, єдиним вікном, міліцією і службою соціальної опіки західного зразка. Повинні зникнути халява, хабарі й халтура, особисте приниження перед вищим керівництвом і громадянська пасивність.

Чи буде колись у Львові, Києві, Донецьку вулиця 1 грудня? Думаю, що вона з’явиться тоді, коли кінцево помре СРСР.

 

Фото зі сайту МЗС

Коментарі до статті

Валерий, украинец, Москва29-12-2010 17:43

Сегодня в России политики и экономисты все чаще говорят о «воссоединении Украины и России». Это НЕ будет ЕДИНОЙ СТРАНОЙ. Таких планов нет. Речь о другом. Существует объективный экономический закон: промышленное производство в стране с населением менее 150 млн. чел. нерентабельно. Поэтому и возник Евросоюз, чтобы создать единый европейский рынок (300 млн.). ЭКОНОМИЧЕСКОЕ объединение бывших республик СССР является неизбежным по этой причине. Это объединение потребует создания некоторых НАД НАЦИОНАЛЬНЫХ органов (таможенные, банковские, арбитражные и пр.). СССР-2 не будет единым государством. Пока это политически не выгодно никому. Украина не в состоянии создать собственное авиа- и судостроение в промышленном масштабе, поскольку нужен емкий рынок сбыта (100-200 самолетов в год- уровень рентабельности). Покупать «Боинги» и «Эйрбасы» очень дорого для всех, не говоря уже об истребителях 5-го поколения. Конечно, для США и ЕЭС будут против этого. Ибо развитие СССР-2- это гарантированная стагнация и упадок Европы. Россия и Украина будут ядром этого экономического союза. Другого выхода нет. Иначе деградация Украины продолжится. Нарастание внешнего долга Украины приведет ее к экономическому коллапсу. Так что мнения «западенцив» никто спрашивать особо не будет.

Євген14-12-2010 13:13

Також вчився у СШ №11. Раніше. Тоді школа була в іншому приміщенні.

СССР був приречений. Розпад СССР спас Росію від розпаду на малі рассєйкі. Так би сталося, якшо б проіснував ще кілька років.

А ностальгія за Союзом може бути лише у тих, хто був при спецкориті.

шуруп11-12-2010 16:56

Союз рухнет тогдо когда рухнет вселенское зло-россия.Вы не понимаете,что уже Янукович подписывает последние формальности.

кларк-Харьковчанке11-12-2010 14:36

Якщо "встыдно"-їдь з богом. І , до речі, державою управляли не квазінацики.До них ти не віднесеш ні Кучму,ні Юльку, ні Януковича.А вони вихідці з комуни..Ющенка також не назвеш квазінациком, та й реально він не управляв...Правду таки кажуть:довге волосся, короткий розум.

:)09-12-2010 19:28

По уровню благосостояния Украина занимает предпоследнее место в Европе.

За чертой бедности у нас находится 78% населения.

Средний размер состояния гражданина Украины составляет $2700, что лишь на $200 больше, чем в Молдове. При этом за последнее десятилетие средний молдаванин увеличил свое состояние почти в 4 раза, в то время как гражданин Украины — в 3.

Чтобы отмести разного рода причитания на тот счет, что на Украине, мол, гораздо меньше полезных ископаемых, чем у «сырьевых» России и Казахстана, приведу пример Белоруссии, где энергоресурсов нет вообще. Среднее состояние белорусов — $6 тыс.

Впрочем, есть у нас и собственная гордость, которой тем же белорусам не прочувствовать, пожалуй, никогда: суммарное состояние 200 самых богатых украинцев составляет $50 000 000 000, причем первой двадцатки — $30 000 000 000.

Ну и конечно, уровень раскрепощенности первого постсоветского поколения — Украина заняла первое место в Европе по детскому алкоголизму.

А недавно "перепила" Россию - среднеголовое потребление алкоголя на Украине БОЛЬШЕ, чем в России.