Новини видавництва

«Першокласники UA» Ірини Бондаренко

Незабаром у нашому видавництві з’явиться нова пригодницька книга для дітей письменниці

Ірини Бондаренко «Першокласники UA. Роздуми маленької школярки»,

у якій описуються веселі та смутні пригоди, кумедні та повчальні випадки із життя сучасних школярів, їхніх батьків і вчителів.

Пропонуємо ознайомитися із уривком цієї книги.

Шкільні пригоди бабулі Тані.
    Бабуля Таня прийшла з уроків радісна. Що її так звеселило? А урок. Спочатку у 7-му «Б» карниз із тріском впав. Весь урок його вішали. Тим часом бабуля про Візантійську імперію розповідала – про імператора Юстиніана, який жив у шостому столітті до нашої ери. Хлопці зацікавилися імператором і нишком його намалювали. Просто на парті. У вигляді скелета із букетом засушених квітів: «Дивіться, Тетяно Михайлівно, як ваш імператор тепер виглядає!» Чому з букетом? Бо ж до улюбленої імператриці Федори поспішає. Чому скелет? Бо стільки століть пройшло. Юстиніан був гарний. Парта – безнадійно зіпсута. Але урок вийшов з ілюстраціями, та й усім було чим зайнятись.
    Тим часом першокласниця Ліна дзвонить бабусі – у справах: «Бабулю, а правда, що Вікентій Хвойка – видатний археолог? А то я мамі кажу, а вона не вірить. То правда? І що історія – то наука про минуле людства? Так? Я тільки забула, як наука про час називається, якось на «х»… Хронологія? Добре, дякую! Звідки я таке знаю? А пам’ятаєш, ми з тобою тести учнів перевіряли? Коли-коли? Місяць тому? Уявляєш, вже місяць пройшов, а я все пам’ятаю. Скоро зима, а я не забула! От у мами голова болить, а в неї купа аркушів з тестами. Може, я їй також допоможу?» Правда, Лінина мама – вчителька англійської мови, але Ліну то не розхолоджує – успіх надає сил. До маминих аркушів не дійшло – почалися мультики. 
    Сьогодні бабуля Таня спостерігала веселу сценку у школі. Під час уроку, у коридорі, дві першокласниці узяли в облогу п’ятикласника і просили його, щоб той покликав братика однієї з них. Школяр пручався. Вчителька, що проходила повз них, сказала, що зараз вже буде кінець уроку. Дівчатка сіли на підвіконня, чемно зложили руки на колінах і почали чекати. Та терпіння в них вистачило лише на декілька хвилин. Потім вони встали, підкралися до дверей класу і почали по черзі заглядати в шпаринку. Подивляться – відскочать, сядуть знову на підвіконня; посоваються-покрутяться – і знову до замкової щілинки. Бабуля Таня не витримала і зауважила, що так і по лобі отримати недовго. Двері зненацька відчиняться – і ґуля гарантована. Вона запитала, чому дівчатка самі не на уроці.    
    – А в нас фізкультура!
     – То й що?
    – А ми звільнені!
    – А що з вами?
    – А ми не знаємо!
    Бабуля Таня з ними познайомилася. Дівчаток звали Віка і Вируніка! Вони не мали передніх зубів, зате мали косички з бантиками, що стирчали у різні боки. Дівчаткам було страшенно весело. Певно, вони не читали «Незнайка», де малючкам у такій ситуації ґулю таки набили.
    А ще бабуля Таня вирішила налагоджувати дисципліну у 7-му «А». Підвищувати голос набридло, та й не можна, двійки ставити – також не метод, у щоденниках зауваження писати – вчорашній день. Тому бабуля Таня винайшла новий спосіб: вона принесла на урок цифровий фотоапарат. Як тільки Річард, головний і визнаний бешкетник 7-го «А», почав пащекувати, сидячи спиною до дошки, вчителька його р-р-раз – і сфотографувала: «Ось, дивись на себе, як ти з вчителькою розмовляєш; а на парті в тебе ані книжки, ані зошита, та й щоденника не видно! Це буде речовий доказ для батьків!» «Та я, та я…» – почав виправдовуватись порушник.
    Наступного дня увесь 7-й «А» підготувався, як до відкритого уроку. Ось тобі підручники, ось зошити. Все гарненько розклали, любо глянути.
«Дивіться, Тетяно Михайлівно, які ми чемні!» «Фотографуйте нас! Збирайте речові докази!» Яке ж було їхнє розчарування, коли вони дізналися, що фотоапарата у вчительки сьогодні нема.
    Ще трішки про бабусиних учнів, та вже до першокласників треба буде повернутися. Так от, розповідає бабуля у 7-му «Б» про норманів, вони ж варвари і варяги (то такі племена, що жили в Скандинавії і робили набіги на країни Західної Європи), як хлопці починають кричати: «А давайте ми презентацію ноутбуків на наступному уроці влаштуємо!» «І що ви маєте на увазі?» «А ми скачаємо з Інтернету різні матеріали про норманів і будемо в класі показувати!» «Воно, може, і добре, тільки ж хто на перервах ваші ноутбуки пильнувати буде? Чи не Тетяну Михайлівну охороняти техніку поставите? А в неї своїх повно уроків!» Втім, ідея бабулі сподобалась.
У понеділок, як завжди, усі дорослі розбрелися по роботах, Ліна пішла до школи. Бабуля Таня почимчикувала до свого улюбленого 7-го Б. Перевихований нею клас демонструє неабияку любов до чистоти. Після третього уроку семикласникам раптово захотілося прибирання. Сухого. Усю перерву вони заповзято замітали, улюблену вчительку історії чекали. Коли продзвенів дзвоник на урок, Тетяна Михайлівна зайшла … і заплющила очі. Ні, зовсім не від неабиякої чистоти, а від того, що у яскраво освітленому зимовим сонцем класі було видно кожну пилинку-порошинку, яка по-зрадницькому зависла в повітрі та не збиралася осідати на підлогу. Бабуля Таня поглянула на ту красу і чхнула. За нею почали пчихати усі сумлінні прибиральники і добровільні спостерігачі.
Крізь пилову завісу вчителька ледь розрізняла обличчя улюблених учнів. Про історію вже ніхто не думав. Сюрприз вийшов, але трохи не такий.
    У 7-му А писали контрольну. Чомусь учні були налаштовані грайливо. Так, Віталік запитав: «А чи можна якось скоротити слова у контрольній, щоб менше писати? Ось, наприклад, Володимир Мономах: можна його називати просто Володя?» Тетяна Михайлівна обурилась: «Він що, тобі друг? Чи, може, товариш?» Подібне скорочення не пройшло. В кінці уроку учні почали прощатись: «Заходьте ще, Тетяно Михайлівно!» Ніби бабуля до них ходить тільки у ті дні, коли їй цього хочеться. Вона ж на роботі!
    Потім одна з учениць, побачивши, що вчителька виймає із сумки мобільний телефон, почала канючити: «Ну дайте нам свій номер – ми вам подзвонимо!» Оце якби Ліниній бабулі подзвонив весь 7-А і хоча б частина 7-го Б, то Анжеліна б ніколи не змогла поговорити із власною бабусею – у тієї весь час був би зайнятий телефон. До того ж, Вова, молодший син бабулі, вічно ходив би голодний, бо готувати їсти було б також ніколи. І нікому. Добре, що бабуля, навіть не порадившись із Ліною, сама додумалась не давати свій номер учням.
Після тривалої перерви – зимового карантину – бабуля Таня знову із задоволенням ходить в школу. Був час, коли вона капризувала і на роботу йти не хотіла, казала – нерви не витримують. Але це минулося і тепер вона не тільки історію викладає, але й з інтересом спостерігає за своїми учнями. Часом вони таки примудряються її сильно здивувати. От учора: чотири уроки пройшли без пригод, спокійно, можна сказати. Усі класи лише здалека захоплювались костюмом вчительки – вона у ньому на великого чорно-білого метелика схожа. Стільки років (рідко) у ньому ходить, а учням все одно цікаво… І от перед останнім уроком на бабулю Таню, яка йшла по коридору у напрямку 5-А, налетіла зграйка п’ятикласниць. Мало з ніг не збили. Уся компанія так бігла, що аж спітніла. Піт стікав з них цівочками. Лоби і щоки вилискували, ніби кремом від морозу намазані, косички злиплися і задиралися вгору. Одна з дівчаток, особливо активна, ще й волала при цьому: «Тетяно Михайлівно! Тетяно Михайлівно! Тримайте – це вам! Їжте!» При цьому вона намагалась сунути улюбленій вчительці пластикову коробочку із тістечком. Тістечко було велике, різнокольорове, гарно прикрашене. Вражена бабуля запитала, навіщо воно їй.
-    Це вам за те, що ви мене сьогодні на уроці спитаєте! Шістнадцятий параграф!
-    Це що, хабар?
-    Ні, я вас просто пригощаю!
-    Але ж я тебе учора питала, ще й оцінку – непогану – поставила!
-    Та я й сьогодні хочу відповідати!
    Дівчатка у зграйці з цікавістю спостерігали за вчителькою – чи відразу вона почне їсти тістечко, а чи з собою візьме? І чи нести їй завтра? Кожній по тістечку? Та чи зможе Тетяна Михайлівна стільки солодощів з’їсти? Їхні думки перервав голос вчительки:
-    Забирай своє тістечко і їж сама. А я тебе і так запитаю!
    Коробочка миттю зникла в руках малої хабарниці. Подружок її як вітром здуло. Бабуля Таня таки викликала до дошки юну любительку історії і солодкого. Шістнадцятий параграф (а лише він і був заданий) дівчинка знала на одинадцять. Хабар не знадобився. Тістечко десь щезло.
 Видові ознаки першокласника
    Тепер про те, як можна розпізнати першокласника з-поміж інших учнів. По-перше, за зубами. Не смійтеся, бо так само, як корів чи коней розглядають і визначають їхній вік, так і з дітьми можна вчинити. Ясна річ, припустима похибка у один-два роки, але в основному ви не помилитесь. Так от, у середньостатистичного першокласника на момент першого дзвоника вже нема одного-двох передніх зубів. Тому, якщо в них є англійська мова, показати, як вимовляються певні англійські звуки (а для них обов’язково мати усі передні зуби) практично неможливо. Тобто показати можна, але хто ж їх вимовить? В середині року передні зуби відростають – твердіші, ніж молочні, з хвилястими краями – натомість випадають сусідні. Словом, десь зуба та й нема.
    Крім того, першокласник завжди має пописані кульковою ручкою власні руки – особливо чомусь ліва схильна до прикрашання. Пересічний першокласник щодня губить у класі: ручку, олівець, лінійку, гумку або хоча би ковпачок від ручки. Не щодня губиться усе разом, здебільшого пропадає щось одне. Батьки повинні бути пильні і готові до того, що, коли мала/малий сяде, напівсонна, виконувати домашнє завдання, то чогось вкрай необхідного бракуватиме. І горе тим батькам, які не мають зайвих письмових приладь у хаті. Мало того, що уроки не будуть виконані, ще й малий першокласник геть сплачеться – і від того, що нема улюбленої ручки, і тому, що вчителька завтра сваритиметься.
    Іще учень-початківець обов’язково замастить коліна невідомою речовиною, схожою на мазут (і де він тільки її знаходить?), розірве сорочку або піджачок і замурзається так, що лише гаряча ванна увечері буде здатна його відмити. Дівчинка-першокласниця неодмінно погубить резинки для волосся або хоча б один бантик; скуйовдить волосся на голові так, що наступного дня хоч вистригай окремі пасма; блузка ж перетвориться на ганчірку для миття підлоги. Удома мати довго роздивлятиметься, у чому ж донька одягнена. Ніби не таку її відправляла у школу.
    Ліна у цьому відношенні і типова – бо зуби повипадали, як у всіх, і відросли за графіком, і нетипова – бо у одязі охайна (принаймні, у школі). Вдома можна буде надолужити втрачене.
    Першокласники вигідно вирізняються з-поміж старших учнів ще й тим, що вони безстрашні, навіть відчайдушні. Їм що директор, що завуч – поки байдуже. Ось приклад. Йде відкритий урок у дев’ятому класі. Сидять учні, вчителі з усього міста, дирекція, уважно слухають. Дзвенить дзвоник і відразу за цим двері історичного кабінету рвучко відчиняються та на порозі з’являються три малючки. На них кричать: «Зачиніть двері!». Вони двері зачиняють – повільно, з гідністю – але з боку класу. Анітрохи не збентежившись, першокласниці повільно і гордо направляються у куток класної кімнати, де розташована невеличка комірчина. Їх там треба щось узяти, якісь навчальні матеріали. Перерва все-таки! Уся публіка в класі з подивом відслідковує їхній рух, а далі вибухає сміхом. Після важкого, напруженого, навіть драматичного уроку поява дрібних учнів, таких кумедних у своїй серйозності, є чудовою розрядкою. Урок усім надзвичайно сподобався. Останні враження підсилили загальний ефект.
 Ліна з татком хазяйнують. Ґоґі спостерігає
    Сьогодні субота. Мама нарешті вирвалась до магазину купувати собі спідничку, а Ліна з татом хазяйнують. Із хатніх робіт:
1) поїли. Ліна курячу ніжку, а татко – що лишилось;
2) помили посуд (татко помив);
3) втомились, потягнуло на розваги.
    Із розваг (невідомо, що б вибрав татко, якби йому дали волю) зупинились на грі «Монополія».Тьоті Ірі довго ( по телефону) пояснювали, що то за гра, вона не дуже второпала. Прийдеться навчити її правил при зустрічі.
    Тьотя Іра запитала, чому вони з татком не грають у шашки. Ця розвага їй зрозуміліша.
– Чому, чому, бо шашок нема!
– Але ж у вас були!
– Були, та нема. Вони в піску закопані!
– Коли ж вони в пісок потрапили, зараз же зима!
    – Та ще влітку, на дачі! Гралися ми з сусідськими дівчатками, святковий     пиріг ліпили (пісочний!) – потім прикрашали іменинними свічечками з     калини. Так апетитно вийшло! Згодом узяли шашки з коробки і почали в     пісочок закопувати, по одній у різні місця. Коли надумалися зібрати – а     піску     багато було –  то так і не знайшли.
    – А що мама з татком робили?
    – Мама з бабулею Інною цілі дні на кухні пропадали, а татка від музики не     можна було відтягти!
            Отак Ліна втратила улюблену свою гру. Тепер «Монополією»     розважається. Домашнього папугу Ґоґусю у судді записали. Поки що він об’єктивний, нікому     перемоги не присуджує. Щоб його задобрити – а Ґоґі постійно щось жує –     Ліна дала йому моркви. Швидше за все перемога дістанеться Ліні.
–    А чи купили тобі стіл для навчання? – цікавиться тьотя Іра.
–    Та ні!
–    Що, грошей не назбирали?
–    Назбирали, але мама постійно з них бере – на алкоголь!
–    На що???
–   А, ні – на креми! То татко – на алкоголь. Мама бере часто, а татко – дуже рідко!
    Тьотя Іра зітхнула з полегшенням. Іще трохи, і Ліна зробила б зі своїх батьків алкоголіків. Але ж це зовсім не так.
    Суботнього ранку Ліна прямує на кухню – для щоденного пиття молока. І що вона бачить? Молоко, призначене для споживання любителькою коров’ячої трудової діяльності, спокійнісінько вляглося на кухонну плиту – товстим кремово-коричневим шаром. Це татко поставив його кип’ятити, а сам розпочав жваву розмову по мобільному. Розмова все ще триває. А молока в каструлі давно нема. Ліна недобра, але про це ще не знає Ґоґі – він налаштований гратися з малою хазяйкою. З чого про це можна судити? Таж він із Ліною заграє – тріпоче крилами, пір’ям розкидається. Ґоґусю, Ґогусю невже ти не бачиш, що Ліні не до тебе? Вона залишилась без улюбленого сніданку.
    А Ґоґі – справжній панович (панич, тобто): пір’ячко вичищає, м’язи демонструє, крила розправляє – чисто тобі Наполеон!!! Ліна лагіднішає й примовляє: «Але ж красень! Ну й красень!» Ґогі якби вмів, то почервонів би від задоволення. Може, він і червоніє, але хіба на ньому щось видно?
    Навчена гірким татковим досвідом, Ліна для себе виробляє правила безпеки:
1)    Ніколи не залишай без нагляду молоко на плиті: воно або збіжить, або його хтось вип’є.
2)    (досить несподіваний пункт) Ніколи не бери білий папір за кутики – можна порізатись (що Ліна успішно вчора і зробила – разом із подругою Діанкою).
3)    Не заходь далеко у кропиву, або ж заходь обережно – обпечешся. (Виринули спогади минулого літа).
4)    Ніколи не залишай на кухні розгардіяш – а то прийде мамин учень займатися і всім буде соромно. (Мама осоромилась і змушена була йти з ним в іншу кімнату, де було трохи чистіше).
5)    Не залишай нічого розкрученим – наприклад, кран холодної води, а то на ранок плаватимуть усі сусіди (Такого з Ліниними батьками ще не було, тому й правила безпеки складаються заздалегідь).
6)    Не засинай під телевізор, як це часто робить татко, бо витратиш забагато електрики; краще засипáти під мобільний – його хоч можна зарядити або вставити нову батарейку (сумнівна економія!). З татком часто буває ще таке: щойно він засне, Ліна негайно вимкне телевізор; татко подумає-подумає і піде в іншу кімнату, вдруге включить телевізор і знову задрімає!
7)    Ніколи не вмикай усе підряд – воду, газ, світло. Щось обов’язково зіпсується.
8)    Усе, що тобі дали їсти – доїдай, бо прийдеться викидати. Бажано також позамітати за собою – на випадок появи маминого учня (дивись пункт 4).
Тьотя Іра питає, чи приготувала Ліна подарунок для бабулі Шури, в якої в неділю день народження,
    - Давно!
    - А що саме?
    - Малюнок!
    - Тож не забудь узяти свій попередній малюнок, призначений для бабулі Тані! – нагадує тьотя Іра.
-    Що, два на два? – перепитує мала.
-    А це ж як?
-    Ну, два малюнки для двох осіб! – терпляче пояснює Ліна.
Добре, що тьотя Іра не замовила малюнок й собі. Виразу три на три вона ніколи б не збагнула.

Увага!

У вас є унікальна можливість зробити попереднє замовлення цієї книги просто зараз!

Чекатимемо ваших листів за адресою 

46008 м. Тернопіль, А/С 529

або

marketing@bohdan-books.com