|
Розкажіть про вашу команду так, щоб з вами захотілося працювати
Присвячується всім тренерам, управлінню тренінгів та
особливо новим працівникам, що зайняли посаду ТРЕНЕР!
…На моніторі з’явилось повідомлення – надійшов новий лист.
День за днем перечитуєш нові листи з тарифами, положеннями, додатками, роз’ясненнями. Допомагаєш колегам розібрати незрозумілі моменти в новій інформації і далі читаєш, аналізуєш, пояснюєш. Раптом помічаєш лист з наказом про відрядження на навчання. І монотонність змінюється шаленим темпом перебігу подій: в гарячці пишеш службову на відрядження, ледве стримуєш посмішку, підтанцьовуючи біля квиткової каси, поспіхом збираєш валізу і…
Ранок, чутно оголошення диспетчера: «Потяг номер 43 сполученням Івано-Франківськ-Київ прибуває на третю колію». Поглядом шукаєш дівчину невисокого зросту. Ось вона - Наталя з м. Луцьк, яка завжди прибуває першою. Зустрілись, обійнялись мов рідні, вітаючи один-одного з приїздом, пішли зустрічати наступного «пасажира»… Минає час і ось приходить останній потяг і ми, команда тренерів Ерсте Банку, в зборі. Дружньою юрбою крокуємо до метро. Ми завжди весело добираємось до місця призначення, в дорозі розповідаємо про події, що відбулись в нашому житті за період розлуки. Інколи здається, що всі пасажири вагону метро спостерігають за нами і ненароком посміхаються, дивлячись на наші радісні обличчя.
Прибули, а тут нас чекають київські колеги, тепер вже й вони приєднуються на декілька хвилин до загального дружнього галасу. Починається навчання і ми наче повертаємось в студентські роки: виконуємо завдання, працюємо спільно над вправами, вчимось, щоб далі передати досвід та інформацію нашим колегам в регіонах. А на перервах обговорюємо спільні питання та ситуації, що виникають в роботі. Іноді згадуємо кумедні випадки, що траплялись з нами: і кімнату сміху, і крос під назвою «дожени зірку по Хрещатику», і розумні вирази обличчя з розуміючим киванням на доповіді іноземного колеги. Так і пролітає час нашої спільної тренерської роботи.
Приходить вечір, ми все ще галасуючи весело рушаємо на вокзал. Вокзал, як монета - з однієї сторони обличчя з усмішками зустрічаючих, а з іншої сумні - проводжаючих. Ось, лише з ранку ми голосно та весело вітали одне-одного, а зараз наш галас вміщає все менше і менше голосів.
Ми повертаємось додому… Дивлюсь в вікно, посміхаюсь, згадуючи деталі дня, вже сумую за цією юрбою веселих та галасливих колег.
Завтра… На моніторі з’явилось повідомлення – надійшов новий лист.
Наталія Котельмах, головний фахівець з тренінгів, Івано-Франківськ
|
|