Мені 20 років. Йому — 45. Він — мій викладач. Розлучений. Ми зустрічаємося вже другий рік. Кілька днів тому коханий зробив мені пропозицію руки й серця. Погодилася. Вдвох поїхали знайомитися з моїми батьками. Вони знали, що в мене є хлопець, знали, що все йде до весілля, знали, що забезпечений. Втаїла від них тільки те, скільки йому років.

Хочеться забути, йти, втікати, посекундно рахувати свої кроки. Ненавидіти, вірити в забуття, у сльози на твоїх щоках, врешті-решт у себе. Розпач. Сховатися від нього хочеться у високих солодко-нудких травах, де вчора розіп’яла тебе. А хтось каже, що вони медові. Бреше! І тобі брешуть! Не розпинала! Не зраджувала! Кричу порожнечі: не вір! Втечи, як я. Сховайся: хочеш — у тиші, а хочеш — то й у моїх очах. Втопися в моєму болі. Хоч він уже збляк, як і мої волошкові очі. Німотою кричу, напівбожевіллям; поглядом ще обціловую вчорашній запах твого волосся. Не йди.

Cьогодні у нашій традиційній рубриці речення буде закінчувати власник торгово-розважального центру «Подоляни», депутат міської ради Василь Володимирович Чубак. Свого часу його батько створив і очолив осередок Народного руху Борщівщини, спорудив за власний кошт пам’ятник Т. Г. Шевченку, пам’ятний знак воїнам УПА. Дідусь, Омелян Петрович Чубак, створив осередок організацій «Луг» та «Просвіта». Дружина Тетяна очолює благодійний фонд «Подоляни». Отже, речення закінчує Василь Володимирович Чубак.

День народження іменинник відсвяткував першого жовтня. Привітати його прийшло чимало поважних гостей, адже, попри свій дуже юний вік, «ІНТБ» вдалося завоювати серця та довіру багатьох телеглядачів.

Відсвяткували ми День Незалежності й, маючи нагоду побувати у Львові й Тернополі в ті дні, помітила, що люди не відчували піднесення, як це було кілька років тому. Зрідка на будинках можна було побачити синьо-жовті прапори. По радіо й на телебаченні не лунали ніжні мелодійні українські пісні, а святковий концерт на майдані Незалежності був на 95 відсотків російськомовним. Нещодавно відбувся ще один — «Міс Україна-2010».

«Робота — не вовк, у ліс не втече», — кажуть мудрі люди. Але сьогодні інші акценти — вона нині запросто може втекти, або її можуть вполювати інші. Особливо важливо слідкувати за роботою молодим.

«Партія — не дискусійний клуб», — ці слова в радянські часи нерідко повторювалися в газеті «Правда». Стосувалися вони кожного, хто хоч у чому-небудь висловлював незгоду з «єдино правильною» лінією. Та навіть не те, щоб незгоду — вистачало й маленького сумніву, аби відступника ганьбили на всі заставки. Дотепники придумали пародію на критичні виступи «правильних» комуністів щодо «неправильних». «Товарищи! Все мы — товарищи, но есть среди нас товарищи, которые нам совсем не товарищи».

У ніч на 28 вересня в Кам’янках Підволочиського району невідомі пошкодили пам’ятник провідникові ОУН Ярославу Стецьку. Голова обласної ради Олексій Кайда розцінює цей акт вандалізму як добре продуманий наступ на свідомість тернополян та права української нації. Очільник обласної ради звернувся до правоохоронних органів з вимогою взяти під особистий контроль розслідування цього факту.

Питанню заміни цього традиційного виду палива присвячено чимало публікацій у періодичних виданнях. Сьогодні в Україні і світі воно постало само собою: а чи таке вже благо отой «блакитний вогник»? Родовища видобутку вичерпуються, ціна зростає і зростатиме далі. Газовий зашморг на шиї простих українців стає дедалі тугішим. Прийшов час задуматись.

Нині часто трапляються ситуації, коли за нескінченною тотальною тяганиною із переділом, чи то пак «перепривласненням», об’єктів історичного та культурного значення відходять на задній план усі думки про відповідальність за ці об’єкти як частину чогось більш глобального. Себто того, що не піддається купівлі чи приватизації.