Статтi

Клясика Ugraina: Генетики довели: великоруси – це українізовані фіно-угри

Учені - антропологи з лябораторії генетики популяції людини Медико-генетичного центру Російської академії медичних наук минулого року вперше в історії РФ оприлюднили сенсаційні факти: великоруський люд - це прямі родичі фіно-угрів та східних українців. Така інформація була оприлюднена на сайті Ugraina наприкінці 2007 року і відтоді входить у сотню найбільш читаних повідомлень нашого ресурсу.

Отже, великоруський люд - це прямі родичі фіно-угрів та східних українців До таких приголомшуючих результатів учені дійшли в результаті трирічних досліджень за трьома напрямами: по частоті і поширеності прізвищ, по дерматогліфіці (малюнку папілярних візерунків на шкірі та пальцях), а найголовніше, на основі масштабної генетичної експертизи ДНК населення РФ.

Головні молекулярно-генетичні результати готуються до публікації у вигляді монографії «Російський генофонд». Самоідентифікації великоруського народу довгий час заважала совітська державна ідеологія інтернаціоналізму. Додатковою перепоною послужив розгром в Совітському Союзі генетики як науки і підміна її мічурінською псевдонаукою, згідно з якою спадковості взагалі не існувало в природі. Ситуація почала змінюватися лише наприкінці 1960-х років, коли американські учені опублікували сенсаційні результати дослідження генотипу типового американця.

Результат генетичного скріннінга населення США справді виходив за рамки академічної науки і викликав у американських громадян справжній шок. Виявилось, що за неповних 200 років американської державності її еталонний громадянин - білий, англосакського походження і протестантського віросповідання - став генетично на 30% негром. Результати американців зацікавили світських чиновників, тому в СССР були створені перші лабораторії з генетики популяції людини. Займалися вони винятково вивченням спадковості корінних народів, а більшість отриманих результатів відразу отримували гриф "для службового користування". Дослідження ж імперської нації можна було проводити тільки антропологічними методами.

На жаль, частину останнього дослідження великорусів через нестачу державного фінансування ученим довелося виконувати спільно із зарубіжними колегами, які на багато результатів наклали мораторій до виходу сумісних публікацій в науковій пресі.

Проте, учені все ж таки поділилися деякими даними досліджень. Так, по Y-хромосомі генетична відстань між великорусами і фіннами складає 30 умовних одиниць. А генетична відстань між великоруською людиною та автохтонними фіно-угорськими народами, що проживають на території РФ, рівна 2-3 одиницям. Простіше кажучи, генетично великоруси майже ідентичні комі-зирянам, ерзя, марійцям і вепсам. Західніше така ж ідентичність спостерігається з боку східних українців.

Дані отримані на основі передових методів ДНК-аналізу: секвенірування (прочитання по буквах генетичного коду) мітохондріальної ДНК і ДНК Y-хромосоми людини.

Мітохондріальна ДНК передається по жіночій лінії з покоління в покоління практично незмінною. А Y-хромосома є тільки у чоловіків і тому теж практично без змін передається чоловічому потомству, тоді як решта всіх хромосом при передачі від батька та матері їх дітям тасуються природою, як колода карт перед роздачею. Таким чином, на відміну від непрямих ознак (зовнішній вигляд, пропорції тіла), секвенірування мітохондріальної ДНК і ДНК Y-хромосоми безперечно і прямо свідчать про ступінь спорідненості людей.

Антропологічні дослідження були поверхневими

На жаль, антропологи не пішли далі за створення фотопортретів типових представників населення різних держав РФ і не наклали їх один на одного, щоб отримати зовнішність "абсолютної" великоруської людини. Журналістам вони пояснили це науковою неінформативністю подібної роботи, але врешті-решт були вимушені визнати, що за таку фотографію у них могли виникнути неприємності на роботі.

На жаль, в основному чорно-білі старі архівні фото осіб великоруських людей не дозволяють передати зріст, статуру, колір шкіри, волосся і очі "типового великоруса". Проте антропологи створили словесний портрет великоруського чоловіка і жінки. Це середньої статури і середнього зросту світлі шатени зі світлими очима - сірими або блакитними. До речі, в ході досліджень також був отриманий і словесний портрет типового українця. Відрізняється "еталонний" українець від великоруса тільки кольором шкіри, волосся та очей - він, за висновками антрополгів, смуглявий брюнет з правильними рисами обличчя та карими очима. Кирпатий ніс опинився абсолютно не характерним для східного слов'янина та фіно-угра (зустрічається тільки у 7% українців та великорусів), ця ознака типовіша для німців (25%).

Дешево, але інформативно?

Отримавши грант РФФІ, учені з лябораторії генетики популяції людини Медико-генетичного центру Російської академії медичних наук вперше в історії змогли на три роки повністю зосередитися на вивченні генофонду великоруського народу, а не корінних народів. У пошуках окремішності великорусів від фіно-угрів уражена національна гордість продемонструвала надзвичайну винахідливість. Учені доповнили свої молекулярно-генетичні дослідження аналізом частотного розподілу "великоруських" прізвищ в країні. Такий метод був дуже дешевим, але його інформативність перевершила всі очікування: порівняння географії прізвищ з географією генетичної ДНК-маркера показало практично повний їх збіг.

На жаль, інтерпретації аналізу прізвищ, що з'явилися в ЗМІ після першої публікації даних в спеціалізованому науковому журналі, могли створити мінливе враження про мету і результати величезної роботи учених. Як пояснила керівник проекту доктор наук Єлєна Балановська, головним було не те, що прізвище Смірнов виявилося поширенішим серед великорусів, ніж Іванов, а те, що вперше був складений повний список суто "великоруських" прізвищ по суб’єктам РФ. Єдине, чого "не помітили" учені: й Смірнов, й Іванов є за походженням фіно-угорськими прізвищами. Не дивно, що ученим довелося витратити масу часу, збираючи "великоруські" прізвища власними силами. Центрвиборчком і виборчі комісії на місцях навідріз відмовилися співпрацювати з ученими, мотивуючи це тим, що тільки за умови секретності списків виборців вони можуть гарантувати об'єктивність і чесність виборів у федеральні і місцеві органи влади.

Критерій для внесення до списків прізвища був дуже м'яким: воно включалося, якщо протягом трьох поколінь в певній місцевості жили не менше п'яти носіїв цього прізвища. Спочатку були складені списки за п'ятьма умовними територіями - Північній, Центральній, Центрально-західній, Центрально-східній та Південній. У сумі у всіх територіях набралося близько 15 тис. "великоруських" прізвищ, більшість з яких зустрічалися тільки в одній з умовних територій та відсутні в інших. При накладенні територіяльних списків один на одного учені виділили всього 257 так званих "спільних великоруських прізвищ".

Цікаво, що на завершальному етапі дослідження вони вирішили додати в список Південного регіону прізвища жителів Краснодарського краю, чекаючи, що переважання українських прізвищ нащадків запорізьких козаків, виселених сюди Катериною II, відчутно скоротить загальний "великоруський" список. Але це додаткове обмеження скоротило список прізвищ всього на 7 одиниць - до 250. На думку великоруських дослідників, це дає підстави стверджувати, що Кубань населена в основному великорусами. Однак на думку українських учених це говорить про протилежне – інші "великоруські" землі сильно асимільовані українцями, що підтверджують й дослідження ДНК. Водночас питання куди поділися і чи були взагалі на Кубані українці - велике питання для московських учених (під час паспортизації сільського населення в 50-х роках, українські прізвища масово замінювалися "по пачпорту" їхнім російським "аналогом" - так Ковальчук ставав Ковальовим, або Сіренко - Сєровим і т.д. - ред).

Результати дослідження - річ політична?

Як справедливо побоюються самі учені, оприлюднення результатів може мати непередбачувані наслідки для РФ і світового устрою. Справді, адже розголошення цих досліджень не тільки вибиває ґрунт з-під ніг великоруського націоналізму, але і найбезпосередніше свідчить, яким чином з карти Київської Русі зникли цілі фіно-угорські народи: меря, мурома, мещера. Просто їх записали великорусами.

Більш того, фіно-угри і сьогодні є "постачальниками" свіжого генетичного матеріалу для відтворення великоруського населення. Наприклад, всього лише за десятиліття чисельність ерзянського народу скоротилася на цілу чверть.

Тоді надто незрозуміла позиція кремлівської влади щодо утиску прав людини у фіно-угорських державах. Адже, здавалося б, прямою турботою влади мало бути створення для "материнських" етносів найбільш сприятливих умов - з метою власних же інтересів. Поки до більшості московських політиків цілком можна застосувати слова найбільшого політика часів вікторіанської Англії Бенджамена Дізраелі: "У політиці зараз так багато брехні, що якби я мав брата, я б назвав його двоюрідним".

Західна межа фіно-угорських земель працівниками Інституту Вавілова також обчислена правильно: це Орловська область. Тамтешнє населення має литовські ДНК.

"А от генетична різниця між орловчанами та українцями є достатньо велика, не зважаючи на територіяльну близькість, - твердять московські вчені. - Генетична близкість з українцями є характерною лише для тамбовської популяції".

І знов влучають у яблучко. Адже тамбовчани - це нині асимльована мордва, ерзяни та мокшани. Українсько-мордовські генетичні зв'язки справді глибокі, "доісторичні". Про неї знають філологи, археологи та генетики. А на сучасній Тамбовщині українські поселення існували до приходу московської влади. І засновані були з дозволу мокшанських князів. Україно-мокшанські етнічні контакти тривали на території Тамбовської области у XVIII столітті. Ось що пише історик Мокшень Мастор Дубасов: "До XVII столетия в наши лесные дебри и дикие поля шли вольные, "гулящие" люди, которым на родных пепелищах "нудно было от силушки, как от тяжелаго бремени", и шли они в наши места, избывая неволи и ища раздолья… В XVIII столетии наш край начал переполняться невольными переселенцами, которых тянули на новые места их владельцы. В то же время вся наша мещера успела уже обрусеть. Часть местной МОРДВЫ постигла та же участь. Все тот же великороссийский элемент сумел ассимилировать и МАЛОРОССИЯН и многих татар, издавна в значительном количестве населявших нашу сторону…" (Дубасов И.И. Очерки из истории Тамбовского края. Тамбов, 1993)

На світлинах:
1. Волго-вятські великоруси
2. Ільмено-білозерські великоруси

Джерело: mari.ee, "Коммерсантъ", "Аратта-Україна"
Див. також: "Великорусів розбирають на фіно-угорські запчастини"
http://www.ugraina.org/news/read/1229.htm