Новини інституту президентства в країнах світу | На головну |
|
|
|
Інформацію наведено в зворотному хронологічному порядку
2010 рік
Вибори
Жовтень
|
|
|---|---|
| Адміністрація Президента України |
31 жовтня: Президентські вибори в Федеративній Республіці Бразілія
31 жовтня відбувся другий тур президентських виборів в Бразилії (перший тур пройшов 3 жовтня). Перемогу отримала представниця правлячої Партії трудящих Ділма Вана Руссефф.
Згідно за результатами підрахунку «електронних бюлетенів», Ділма Руссефф набрала 56,05 % голосів проти 43,95 %, набраних її опонентом, соціал-демократом Жозе Серрою.
Підтримку Руссефф на виборах надавав чинний президент Бразилії Луіс Інасіу Лула да Сілва, адміністрацію якого вона очолювала у 2005 році.
31 жовтня: Президентські вибори в Об'єднаній Республіці Танзанія
На президентських виборах в Танзанії перемогу отримав чинний президент держави Джакайя Кіквете, який балотувався на другий термін. Він отримав 61,2 % голосів виборців, а його основний конкурент Вілброд Слаа з Партії за демократію та прогрес – 26,3 %. Це четверті за рахунком вибори після запровадження багатопартійної системи.
За даними виборчої комісії Танзанії явка виборців склала 43 %, з 19,6 млн зареєстрованих громадян, що мають право голосу.
Серпень
09 серпня: Президентські вибори в Руанді
9 серпня 2010 р. в Руанді відбулися перші в її історії багатопартійні президентські вибори в них брали участь чотири кандидати: чинний президент Поль Кагаме представник партії Руандійський патріотичний фронт (РПФ); віце-спікер Палати представників і екс-міністр охорони здоров'я Жан Дамасен Нтавукурірайо – кандидат від Соціал-демократичної партії; віце-спікер Сенату і екс-міністр торгівлі Проспер Гігіро – від Ліберальної партії та сенатор Альвера Мукарабарамба – єдина жінка-кандидат, яка представляла Партію прогресу й згоди. Всі три останні кандидати були представниками партій, що входять до правлячої коаліції разом з РПФ і уже з цієї причини були не здатні скласти чинному президенту реальну конкуренцію.
Чинний президент Поль Кагаме пообіцяв, що вибори будуть вільними. Але незважаючи на це, в країні відбувалися вбивства опозиційних політиків і журналістів. Колишній спікер парламенту Жозеф Себарензі не вважав вибори вільними, оскільки, за його словами, всі зареєстровані кандидати є друзями Кагаме, а відомі опозиційні політики знаходяться в тюрмах або не мають права брати участь у виборах. Опозиція також стверджувала, що за останні місяці в Руанді було заборонено більше 30 газет. 6 серпня Південно-Африканська Республіка (ПАР) відкликала свого посла із Руанди для консультацій після того, як в Йоханесбурзі відбувся замах на генерала-дисидента Фаустіна Каюмбу Ньямвасу, на екстрадиції якого наполягають в Руанді. Був також убитий опозиційний журналіст, який заявив, що має докази причетності Кагаме до цього замаху. Очікувалось, що Кагаме одержить на виборах переконливу перемогу.
Уже за попередніми даними Кагаме одержав 92,8 % голосів після підрахунку голосів у 11 із 30 округів. За остаточними даними, Кагаме одержав 4 638 530 (93,08 %) голосів проти 256 488 (5,15 %) у найближчого переслідувача, Жана Дамасена Нтавукурірайо і таким чином залишився президентом. Ще два кандидати в президенти Проспер Гігіро й Альвера Мукарабарамба набрали відповідно – 68 235 (1,37 %) і 20 107 (0,4 %) голосів виборців.
Липень
19 липня: Президентські вибори в Сурінамі
Президентські вибори в Сурінамі
19 липня 2010 р. парламент Сурінаму обрав 64-річного Дезіре Боутерсе президентом країни. Це стало можливим завдяки перемозі на парламентських виборах у травні 2010 р. коаліції «Мегаоб'єднання» на чолі Боутерсе. 12 серпня Д. Боутерсе вступив на вищу державну посаду. Єдиним главою держави, який планував бути присутнім на церемонії інавгурації нового керівника Сурінаму був лідер Венесуели Уго Чавес. Але і він в останній момент відмінив свій візит. Інавгурація нового президента співпала з судовими слуханнями в Сурінамі щодо загибелі декількох противників режиму під час правління Д. Боутерсе в грудні 1982 р.
Новий глава країни є ветераном сурінамської політики. У минулому він був воєнним диктатором Сурінаму після набуття країною незалежності від Нідерландів, двічі очолював військовий переворот, припиняв дію Конституції і розпускав парламент.
12 липня: Президентські вибори у Гвінеї
Республіка Гвінея
12 липня 2010 р. відбувся другий тур президентських виборів у Гвінеї перенесено на невизначений строк. Про це офіційно об'явила національна виборча комісія.
Спочатку він був запланований на 18 липня. Перенесення пов'язано з тим, що верховний суд розглядає скарги, подані деякими політичними партіями на проведення першого туру 27 червня.
У першому турі, що відбувся 27 червня 2010 р. брало участь понад 3 млн. гвінейців, приблизно з 4,3 млн. громадян країни, які мають право голосу. Це становить 77% від загального числа виборців. У другий тур виходили колишній прем'єр-міністр Селу Дален Діалло з 39,72 % голосів і давній опонент військових режимів Альфа Конде з 20,67% голосів виборців. Однак тисячі прихильників другого екс-прем'єра країни – Сідья Туре провели маніфестацію протесту проти маніпуляцій виборчої комісії, унаслідок яких їхній кандидат за підсумками першого тура був третім. Протести подали й багато інших з 24 претендентів першого туру на посаду президента. Сама виборча комісія визнала численні порушення – вкидання бюлетенів в урни, неправдиві виборчі дільниці, пропажа деяких урн.
Народ Гвінеї висловився за незалежність від Франції на референдумі 1958 р. Першим президентом незалежної Гвінеї став прорадянський Ахмед Секу Туре. Після його смерті владу захопили військові на чолі з полковником Лансана Конте, який керував країною з 1984 р. до своєї смерті в 2008 р. Після Конте в країні знову відбувся військовий переворот, і до влади прийшла хунта на чолі з капітаном Муссой Даді Камара. У грудні 2009 р. на Камару було здійснено замах, під час якого він був поранений в голову і відправлений лікуватися за кордон. Як наслідок контроль над правлячою хунтою перейшов до генерала Секубе Конате, який пізніше закликав опозицію сформувати уряд національної єдності і призначив президентські вибори на червень 2010 р.
04 липня: Президентські вибори в Польщі
Президентські вибори в Польщі
4 липня 2010 р. кандидат від правлячої в Польщі з кінця 2007 р. партії «Громадянська платформа» Броніслав Коморовський переміг на позачергових президентських виборах. Про це засвідчили офіційні дані Центральної виборчої комісії.
Коморовського підтримали 53 % виборців, а лідера найбільшої опозиційної партії «Право і справедливість» Ярослава Качиньського – 47 %. Явка на виборах становила 55,3 %.
Дострокові вибори президента Польщі були назначені після того, як польський лідер Лех Качиньський загинув під Смоленськом разом з великою групою польських державних і громадських діячів, військових і дипломатів.
Після загибелі президента, згідно з конституцією країни, повноваження глави держави автоматично перейшли до спікера нижньої палати парламенту Коморовського, який назначив дострокові вибори на 20 червня.
У першому турі виборів брали участь десять кандидатів, але ніхто з них не набрав потрібної для перемоги половини голосів виборців. Середи кандидатів були: голова партії «Закон і справедливість» Ярослав Качиньський; спікер сейму, в.о. президента РП Броніслав Коморовський; наймолодший кандидат 36 років – Гжегож Наперальський, представляв «Союз демократичних лівих сил»; чинний віце-прем'єр Вальдемар Павляк від «Польської селянської партії»; колишній голова сейму, представник партії «Право Республіки» – Марек Юрек; незалежні кандидати: Анджей Ольховський, екс-міністр фінансів і закордонних справ, і Корнель Моравецький, фізик-теоретик; чемпіон Польщі по бриджу Януш Корвін-Мікке – кадидат від партії «Свобода і порядок», лідер профспілки «Август-80» Богуслав Зентек, а також Анджей Леппер, колишній віце-прем'єр і лідер партії «Самооборона». Спочатку ЦВК відмовила Лепперу в реєстрації через судовий вирок, винесений йому в 2001 р. за наклеп на низку польських політиків, але 8 травня відмінила це рішення, оскільки суд закрив справу проти Леппера у грудні 2009 р.
У другий тур, який відбувся 4 липня, вийшли Коморовський і Качиньський.
3 серпня Верховний суд Польщі оприлюднив рішення про визнання легітимності президентських виборів. Інавгурація новообраного Президента Польщі Броніслава Коморовського відбулася 6 серпня.
Червень
30 червня: Президентські вибори в ФРН
1 червня унаслідок позачергових виборів глави держави новим президентом Німеччини став Християн Вульф (партія Християнсько-демократичний союз) – кандидат від правлячої коаліції ХДС/ХСС і Свободна демократична партія (СвДП). До цього Вульф був прем'єр-міністром північнонімецької федеральної землі Нижня Саксонія.
На вищу державну посаду Х.Фульф був обраний Федеральними зборами у третьому турі виборів. У перших двох турах за Х.Вульфа проголосувало менше половини – членів Федеральних зборів (1244), але під час останнього туру його кандидатуру підтримала більшість – 625 виборщиків.
Суперниками Х.Фульфа були: представник від СДПН і «зелених», колишній уповноважений з вивчення архівів МДБ НДР – Йоахім Гаук, який набрав 490 голосів, кандидат від Лівої партії — Лукреція Йохімсен (126 голосів) і висуванець ультраправої Націонал-демократичної партії Німеччини – Франк Ренніке.
Х.Вульф змінив на посаді президента ФРН Хорста Келера, який займав вищу державну посаду з 2004 р. і був переобраний на другий строк у травні 2009 р. Однак уже 31 травня 2010 р. Х.Келер подав у відставку через гостру критику в суспільстві його висловлювань щодо участі бундесверу в міжнародній миротворчій місії в Афганістані. Так, присутність німецького військового контингенту в цій центральноазіатській країні часто обґрунтовувалась потребою «забезпечення німецьких економічних інтересів», що й призвело до гострих суперечок і нападок на президента ФРН.
Після відставки Келера обов'язки глави держави, згідно з Основним законом, тимчасово виконував голова бундесрату (палати земель) Йєнс Бернзен –бургомістр Бремена.
Не обрання Х.Вульфа з першого разу деякі німецькі політики розцінили як відчутний «удар» по уряду на чолі з канцлером Ангелою Меркель.
Після обрання новий президент ФРН Х.Вульф заявив, що має намір працювати в ім'я зміцнення демократії, миру і благополуччя. «У нас спільне майбутнє, і воно знаходиться в наших руках. Якщо ми хочемо спільно жити в мирі, свободі й благополуччі в об'єднаній Європі і глобалізованому світі, нам потрібна кожна людина в цій країні, кожен, хто бажає внести свій внесок.
Х.Вульф висловився за підвищення взаєморозуміння між різними групами населення для того, щоб запобігти утворенню «паралельних суспільств». «Я з великою повагою ставлюся до думки тих, хто зробив другий вибір. Впевнений, що з вами ми зможемо продуктивно співпрацювати, так що буду старатися втілити в життя ваші очікування».
29 червня: Президентські вибори в Угорщині
29 червня 2010 р. парламент Угорщини (Державні збори) обрав нового президента країни. Ним став спікер Національної асамблеї Пал Шмітт, кандидатуру якого висунула правляча правоцентристська урядова коаліція Союз молодих демократів – Угорський громадянський союз (ФІДЕС-УГС) і Християнсько-демократична народна партія.
У парламенті за Пала Шмітта проголосували дві третини депутатів – 263 з 386 депутатів. За його суперника, кандидат від Соціал-демократичної партії, посла Угорщини в Таїланді – Андраша Балоха – 59.
Строк повноважень президента Угорщини – 5 років. Якщо його повноваження припиняються до закінчення строку, вибори нового президента мають бути проведені протягом двох місяців. Президент є головнокомандуючим збройними силами країни, призначає главу уряду, має право оголошувати стан облоги або надзвичайний стан. Президент Угорської Республіки – Пал Шмітт, ступив на посаду 6 серпня 2010 р.
Аналітики в Угорщині й закордоном вважають, що новий президент країни, на відміну від попереднього (Ласла Шойома), працюватиме в унісон із новим урядом. Кандидатура попереднього безпартійного президента Угорщини Ласла Шойома (свого часу був обраний президентом як альтернативний кандидат від правоконсервативної опозиції) була відхилена партією ФІДЕС тому що Л.Шойом, який в минулому займав посаду голови угорського Конституційного суду, вів себе на посаді президента незалежно і часто повертав законопроекти в парламент на доопрацювання. Нині, коли консерватори розробляють нову конституцію за французьким зразком, яка розширить повноваження наступних президентів Угорщини, Л.Шойом як поборник конституційного права міг створити додаткові труднощі правлячій коаліції в ухваленні нового Основного закону. Тому чинний голова уряду – Віктор Орбан – ініціатор перебудови політичної й економічної системи Угорщини і перший претендент на посаду Президента після реформи, для реалізації своїх планів хотів мати президентом ідейного прихильника. У цьому плані П.Шмітт виявився найкращою кандидатурою. Так, виступаючи перед парламентарями, Шмітт заявив: «Я не хочу бути гальмом у поступальній роботі уряду, радше навпаки. Тому щиро покладаюся на конституційність законів, ухвалених урядом. Але, ставши безпартійним, не зможу брати до уваги пропозиції лише однієї партії, щоб виконувати покладені на мене конституційні обов'язки».
Травень
10 травня: Президентські вибори у Республіці
Філіппіни
10 травня 2010 р. на Філіппінах відбулись президентські вибори. Переміг сенатор
Бенігно Акіно, представник однієї з найдавнішої політичної династії Філіппін,
отримавши більше 40 % голосів виборців. У голосуванні взяли участь 75 % з
50 млн офіційно зареєстрованих на Філіппінах виборців. За посаду президента
боролися чотири кандидати: 45-річний Гілберто Теодоро, екс-міністр оборони,
висунутий правлячою коаліцією («Кампі» та «Лакас – Християнські та мусульманські
демократи»; . 50-річний сенатор Бенігно Акіно; 60-річний Мануель Віллар, а
також колишній президент Філіппін 72-річний Джозеф Естрада. Глорія Макапагал
Арройо, чинний президент, згідно законодавства Філіппін не мала права балотуватись
знову на посаду президента.
Квітень
25 квітня: Президентські вибори у Республіці
Австрія
25 квітня 2010 р. в Австрії відбулись президентські вибори. Абсолютна більшість
австрійців проголосувала за кандидатуру чинного глави держави Хайнца Фішера.
За даними австрійського міністерства внутрішніх справ, яке відповідає за проведення
виборів в Австрії, за нього віддали свої голоси 78,9 % виборців. Конкуренти
Фішера - Барбара Розенкранц від Австрійської партії свободи і Рудольф Герінг
– глава небагаточисленної Християнської партії Австрії одержали відповідно
15,6% і 5,4% голосів. Місцеві оглядачі відмітили надзвичайно низьку явку виборців
– менше 50% від майже 6,4 мільйона австрійців, які мають право голосу.
12 квітня: Президентські вибори у Республіці
Судан
11-15 квітня 2010 р. в Судані відбулись перші за 24 роки багатопартійні президентські
й парламентські вибори. Враховуючи, що Судан – найбільша держава в Африці,
голосування тривало декілька днів. Вибори стали можливими після підписання
в 2005 р. мирної угоди між Північчю й Півднем країни, яка поклала край 21-річній
громадянській війні, що спричинила загибель близько 1,5 млн людей. Однією
з умов мирного договору стало проведення в 2010 р. президентських і парламентських
виборів, а в 2011 р. – референдуму про незалежність Півдня. На час перехідного
періоду Південь отримав автономний статус у складі Судану.
У президентській гонці брали участь 12 претендентів, серед них незмінний з
1989 р. глава держави Омар аль-Башір, а також екс-прем’єр Садик аль-Махді.
26 квітня Національна виборча комісія Судану оголосила переможцем президентських
виборів чинного голову держави, лідера партії Національний конгрес Омар аль-Башира,
який править у Судані 21 рік. За нього проголосували 68 % із 16 млн зареєстрованих
виборців. О. аль-Башир оголошений переможцем, незважаючи на те, що Міжнародний
карний суд видав у 2009 р. ордер на його арешт за обвинуваченням у здійсненні
злочинів проти населення в регіоні Дарфур. Основний суперник аль-Башира, представник
суданського народно-визвольного руху Ясір Арман перед самими виборами відмовився
брати участь у виборчих перегонах, але все ж набрав більше двох мільйонів
голосів виборців, оскільки його ім'я залишилося у виборчих бюлетенях. Водночас,
президентом Південного Судану, референдум про незалежність якого відбудеться
через вісім місяців, став Салва Кіїр, який набрав понад 92 % голосів. Він
обійме посаду першого віце-президента Судану.
Найбільше повстанське угрупування Дарфура – «Рух за справедливість і рівноправ'я»
(ДСР) – відмовилося визнати підсумки квітневих президентських виборів у Судані.
Повстанці заявили, що уряд, який буде сформовано Національним конгресом, який
виграв парламентські і президентські вибори, є нелегітимним. Водночас ДСР
не збирається припиняти переговори з новим урядом, адже хоче домогтися рішення
по конфлікту в Дарфурі. Визнати підсумки перших за 24 роки загальних виборів
в Судані відмовляються практично всі опозиційні партії країни. Так, Народний
конгрес і Юніоністсько-демократична партія вважають підсумки виборів «підтасованими»,
а перемогу кандидата від НК, чинного президента Омара аль-Башира, «нечесною».
Під час виборів суданці обирали не лише президента країни, а й депутатів національного
і місцевих парламентів, а також губернаторів провінцій.
Березень
4 березня: Президентські вибори у Тоґолезькій
Республіці
4 березня 2010 р. в Того відбулись чергові президентські вибори. 8 березня
ЦВК Того об’явив про перемогу діючого глави держави Форе Гнасінгбе. Він одержав
1 млн 243 тис. із 2 млн голосів виборців, а його основний суперник Жан-П’єр
Фабр – 692 тис. Раніше, 5 березня, головний кандидат від опозиції Жан-П’єр
Фабр заявив про свою перемогу на президентських виборах, що відбулись. Опозиція
влаштувала заворушення в столиці країни, звинувативши владу в махінаціях під
час підрахунку голосів. Іноземні спостерігачі визнали вибори вільними і прозорими,
але вказали на неможливість переконатися в достовірності виборчих бюлетенів.
Всього у виборах брали участь сім кандидатів, фаворитом серед яких вважався
чинний президент 43-літній Фор Гнасінгбе, кандидатуру якого висунула правляча
партія Об’єднання тоголезького народу. 58-літній Фабр представляв основну
опозиційну партію Союз сил за зміни.
Лютий
7 лютого: Президентські вибори у Республіці
Коста-Ріка
7 лютого 2010 р. в Республіці Коста-Ріка відбулись вибори президента. Лаура
Чінчілла – кандидат від лівої пануючої Партії національного визволення здобула
перемогу на виборах президента Коста-Ріки, ставши першою в історії цієї латиноамериканської
країни жінкою-президентом.
За даними Верховного виборчого трибуналу, Чінчілла набрала 46,8 % голосів
виборців. Її суперник, 49-річний Отто Гевара від правої Партії визвольного
руху одержав 20,8 % і визнав свою поразку. Глава лівоцентристської Партії
громадянської дії, 55-річний Оттон Соліс, здобув підтримку більше 25,1 % виборців.
Згідно з місцевим законодавством, на президентських виборах у Коста-Ріці кандидату
на посаду глави держави достатньо подолати позначку в 40% голосів, щоб домогтися
обрання вже в першому турі. Президент і віце-президенти вступають на посаду
8 травня 2010 р.
Чінчілла, колишній віце-президент країни і протеже, попереднього глави держави
Оскара Аріаса, пообіцяла продовжити політику свого попередника на підтримку
ділових кіл, збільшуючи кількість угод про вільну торгівлю і домагаючись інвестицій.
7 лютого: Президентські вибори в Україні
17 січня 2010 р. відбулись вибори президента України. Жодному з 18 кандидатів
на посаду глави держави не вдалось набрати 50 % плюс один голос для перемоги
уже в першому турі виборів президента. 25 січня 2010 р. ЦВК об’явила остаточні
результати першого туру: у лідера опозиційної Партії регіонів В.Януковича
35,32 % (8 млн. 686 тис. 642), у прем’єр-міністра Юлії Тимошенко – 25,05 %
(6 млн. 159 тис. 810). На третьому місці Сергій Тигіпко, який набрав 13,05
% голосів (3 млн. 211 тис. 198). За Арсенія Яценюка проголосували 6,96% виборців
(1 млн. 711 тис. 737), за В.Ющенко – 5,45 % (1 млн. 341 тис. 534). Не підтримали
жодного з 18 кандидатів 2,2 % виборців (542 тис. 819 осіб). Участь в голосуванні
брали 24 млн. 588 тис. 268 виборців (66,5 %), кількість бюлетенів, визнаних
недійсними – 450 765.
У другий тур вийшли – лідер опозиційної Партії регіонів В. Янукович і прем’єр-міністр
Ю.Тимошенко. Активність виборців була нижчою порівняно з президентськими виборами
1999 і 2004 років. У 1999 р. вона становила 73,8 %, а в 2004 р. – 74,92 %.
Всього до списків виборців було внесено 36 млн. 968 тис. 41осіб, з них 390
тис. знаходяться за кордоном. За кордоном громадяни України голосували у 76
країнах світу на 113 виборчих дільницях. Уряд України виділив 969,6 млн. грн.(121,125
мільйонів доларів) на фінансування підготовки і проведення першого туру президентських
виборів 2010 р. За оцінками ЦВК, загальна вартість президентських виборів
становила 1,1 мільярда гривен (137 мільйонів доларів). Для охорони правопорядку
в день виборів по країні було задіяно 300 тис співробітників міліції, по два
представника МВД на кожну з 30 тис виборчих дільниць.
7 лютого 2010 р. відбувся другий тур президентських виборів. 14 лютого ЦВК
оголосила переможцем лідера Партії регіонів В.Януковича, який набрав 48,95
% голосів виборців (12 млн. 481 тис. 266 осіб) проти 45,47 % (11 млн. 593
тис. 357 осіб) у діючого прем'єр-міністра Ю.Тимошенко. Кількість виборців,
які не підтримали жодного кандидата на пост Президента України – 1 млн. 113
тис. 55 осіб, що становить – 4,36 %. За даними протоколу ЦВК, з 37 млн. 051
тис 449 громадян України, внесених до списку виборців участь у голосуванні
взяли 25 млн. 496 тис 008 громадян (68,8 % виборців).
Голова ЦВК – В.Шаповал нагадав, що згідно з частиною 2 статті 86 Закону «Про
вибори Президента України» «офіційним оголошенням результатів виборів є оголошення
головуючим на засіданні ЦВК результатів виборів Президента України».
Спостерігачі від міжнародних організацій визнали, що під час другого туру
президентських виборів в Україні було дотримано більшості зобов’язань у рамках
ОБСЄ та Ради Європи. Про це заявили під час підсумкової прес-конференції у
Києві глави місій Парламентської Асамблеї Організації з безпеки і співробітництва
в Європі (ОБСЄ), Бюро демократичних інституцій та прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ,
Парламентської Асамблеї НАТО, Європейського парламенту.
Водночас представники місій від міжнародних організацій наголосили на певних
моментах, які має доопрацювати українська влада, аби довести виборчий процес
до справжніх європейських норм. Серед них, зокрема, – вдосконалення законодавчої
бази. «Необхідно визначити чіткі правила, які мають бути встановлені заздалегідь
до проведення будь-яких виборів, аби уникнути невизначеності, що мало місце
на нинішніх президентських виборах в Україні», – наголосили міжнародні спостерігачі.
Між тим, було визнано, що «ці зміни не позначилися суттєво на перебігу подій
у день голосування».
Січень
26 січня: Президентські вибори у Демократичній
Соціалістичній Республіці Шрі-Ланка
26 січня 2010 р. відбулись президентські вибори у Шрі-Ланці. На посаду глави
держави претендували 22 кандидата від різних політичних партій. Головна боротьба
велась між діючим президентом Махіндою Раджапаксою і кандидатом від опозиції
колишнім начальником штабу збройних сил генералом Саратхою Фонсекою. Останній
в минулому був соратником Раджапаксе. Однак після перемоги урядових військ
над сепаратистським угрупуванням «Тигри звільнення Таміл-Ілама» Раджапаксе
відправив Фонсеку у відставку. Після цього генерал став одним з лідерів опозиційного
махаджанського крила правлячої Партії свободи Шрі-Ланки (Sri Lanka Freedom
Party, SLFP).
Виборча комісія Шрі-Ланки оголосила чинного президента Махінду Раджапаксе
переможцем перших за десятиліття мирних президентських виборів. За даними
виборчкому, 64-літній Раджапаксе набрав 57,9 % голосів виборців, тоді як за
його основного конкурента – генерала Сарата Фонсеку, проголосували 40,1 %
виборців.
Але, Фонсека своєї поразки не визнав і звернутися до суду з вимогою відмінити
результати волевиявлення. Він вважав, що переміщені таміли, які його підтримували,
були позбавлені можливості голосувати. Сарат Фонсека також звинуватив президента
у змові з метою його вбити. Адже відразу після виборів близько 100 солдатів
з автоматичною зброєю зайняли позиції навколо готелю Cinnamon Lake, в якому
знаходився виборчий штаб генерала, і обшукували всіх, хто входив або виходив
з будівлі. Необхідність таких заходів влада пояснила тим, що, за їх інформацією,
разом з Фонсекою в готелі зібралося близько 400 озброєних людей, серед яких
нібито були армійські дезертири. Фонсеці вдалося благополучно покинути будівлю
у супроводі охорони.
Раджапаксе управляє країною з 2005 р. Декілька його родичів займають ключові
пости в уряді, зокрема міністрів оборони та портів.
Президент Махінда Раджапаксе подякував всім, хто голосував і не голосував
за нього і закликав своїх колишніх опонентів і їхніх прихильників допомогти
йому у будівництві країни. Він заявив, що працюватиме для всіх громадян, адже
є президентом усіх, незалежно від того чи вони голосували за нього, чи ні.
17 січня: Президентські вибори у Республіці
Чилі . Другий тур
У другому турі президентських виборів у Чилі, що відбулися 17 січня 2010 р.
переміг представник правої опозиції Себастьян Піньєра. Уже за результатами
опрацювання Центральною виборчою комісією країни 99 % бюлетенів 60-річний
мільйонер, підприємець-опозиціонер Піньєра отримав підтримку 51,61 % виборців.
Він більш ніж на 3 % випередив свого єдиного конкурента, кандидата від правлячої
коаліції «Об'єднання партій за демократію» і колишнього президента країни
67-річного Едуардо Фрея, який набрав 48,38 % голосів.
Обрання Себастьяна Піньєри президентом Чилі стало тріумфом для правих політичних
сил латиноамериканської держави, де після 17 років диктатури Піночета (1973–1990
рр.) влада два десятиліття залишалася в руках лівоцентристів.
Чинний президент Чилі Мішель Бачелет привітала Піньеру з перемогою на президентських
виборах, хоча закликала співгромадян голосувати за Фрея, якого вона назвала
чесною людиною. Згідно з конституції Чилі, президент обирається тільки на
один термін тривалістю чотири роки.
У голосуванні брали участь практично всі жителі Чилі, що мають право голосу.
Їх число перевищує 8 мільйонів чоловік. Така ситуація для країни не є унікальною,
оскільки голосування в Чилі обов'язкове, і за неявку накладається штраф.
Зареєстровані виборці звільняються від сплати штрафу, тільки якщо нададуть
у день голосування в найближчу поліцейську дільницю заяву про те, що хворі
(додається висновок лікаря) або знаходяться на відстані більше 200 кілометрів
від найближчої ділянки.
Новий глава держави приступить до виконання своїх обов'язків 11 березня 2010
року.
10 січня: Президентські вибори у Республіці
Хорватія. Другий тур
10 січня 2010 р. відбувся другий тур президентських виборів у Хорватії. Кандидат
від опозиційної Соціал-демократичної партії Іво Йосипович з великим відривом
переміг у другому турі виборів президента країни.
За даними ЦВК республіки від 11 січня Йосипович набрав 60,29 % (1 млн. 339
тис чол.) голосів, а його головний суперник – мер Загреба Мілан Бандич – 39,71
% або 881 тис голосів виборців.
52-літній Іво Йосипович, відомий не лише як політик, а також – як автор праць
з юриспруденції і композитор. Він став третім президентом після набуття Хорватією
незалежності у 1991 р.
До Йосиповича два строки підряд посаду президента займав Степан Месич. Згідно
із законами Хорватії, Месич, популярність якого в республіці досить висока,
не міг балотуватися на третій строк.
2009
Грудень
27 грудня: Президентські вибори у Республіці
Хорватія. Перший тур
27 грудня 2009 р. в Хорватії відбулись вибори глави держави – треті з часу
проголошення її незалежності й виходу зі складу колишньої Югославії (1991
р.). За підсумками першого туру, в якому на президентське крісло претендували
12 представників політичних партій і незалежних кандидатів, кандидат від опозиційної
Соціал-демократичної партії Іво Йосипович набрав 32,4 % голосів виборців,
а його головний конкурент мер Загреба Мілан Бандич – 14,8 %. Обидва кандидати
братимуть участь у другому турі, який відбудеться 10 січня 2010 р.
13 грудня: Президентські вибори у Республіці
Чилі. Перший тур
13 грудня 2009 р. в Чилі відбулись президентські й парламентські вибори. Згідно
з чилійською конституцією, президент обирається лише на один строк тривалістю
чотири роки. Жоден з кандидатів у президенти Чилі не зумів заручитися підтримкою
більшості на виборах. Другий тур президентських виборів у Чилі відбудеться
17 січня. За підсумками підрахунків 98,32 % бюлетенів лідирує представник
від правої опозиції «Національне оновлення» (Renovacion Nacional) 60-літній
підприємець Себастьян Піньєра, який набрав 44,03 % голосів. Його головний
суперник Едуард Фрей від правлячої коаліції «Об’єднання партій за демократію»
– 29,62 %. За незалежного депутата і колишнього соціаліста Марко Енрікеса-Омінами
проголосували 20,12 % чилійців. У комуніста Хорхе Аррате – 6,21 %.
7 грудня: Президентські вибори у Республіці
Молдова
7 грудня 2009 р. парламент Республіки Молдова третій раз поспіль упродовж
року не зумів обрати президента країни. Єдиним кандидатом на цю посаду був
лідер Демократичної партії Маріан Лупу від правлячого альянсу «За європейську
інтеграцію». Альянс був сформований Ліберальною, Ліберально-демократичною,
Демократичною партією, а також об’єднанням «Наша Молдова» і контролює 53 зі
101 місця в парламенті. Перша й водночас невдала спроба обрати Лупу на цю
посаду була здійснена 10 листопада 2009 р., адже для обрання глави держави
потрібно 61 голос, а опозиційна партія комуністів, якій належать останні 48
мандатів, не брала участі у виборах. Як наслідок екс-спікер парламенту Маріан
Лупу набрав під час голосування 53 голосу за необхідних 61. Оскільки президент
не був обраний з другої спроби, то в 2010 р. парламент має бути розпущений
і потрібно буде проводити дострокові парламентські вибори. Згідно з молдавським
законодавством, правом висувати кандидатури на посаду президента користуються
групи депутатів у кількості не менше 15 осіб. Згідно з схваленими нещодавно
поправкам до закону про вибори, парламент може бути розпущений лише через
рік з моменту останнього розпуску, тобто після 16 червня 2010 р. З урахуванням
виборчої кампанії, на яку відводиться не менше 45 днів, парламентські вибори
можуть відбутися лише восени 2010 р.
6 грудня: Дострокові президентські вибори у
Багатонаціональній державі Болівія
6 грудня 2009 р. в Болівії водночас відбулись вибори президента, віце-президента
і членів парламенту. На президентських виборах перемогу одержав чинний президент
Ево Моралес. Він набрав близько 62-63 % голосів, натомість за його основного
суперника – колишнього військового Манфреда Рейєса Вілью (Manfred Reyes Villa)
проголосували 23-24 % виборців.
Крім Моралеса і Вільї, одним з головних кандидатів вважався Самуель Доріа
Медіна (Samuel Doria Medina), кандидат від партії «Національна єдність». За
нього віддали свої голоси лише близько 9 % виборців. Згідно із законодавством
республіки, другий президентський термін Моралеса триватиме до 2015 р. Його
переобрання стало можливим завдяки внесеним до конституції поправкам, які
дозволяють обрання чинного глави держави на два терміни поспіль.
Навесні 2009 р. ці поправки призвели до конфлікту між Конгресом і президентом.
Тоді опозиція заблокувала законопроект, що дозволяв переобрання президента
країни на другий термін, а також збільшував кількість мандатів представників
місцевих індійських меншин у Конгресі.
У відповідь на блокування Моралес оголосив голодування, яке тривало шість
днів і закінчилося згодою опозиції в обмін на включення до закону положень
про повторну перевірку списків виборців з використанням біометричних даних,
оскільки, на думку частини Конгресу, старі списки застаріли і не відображали
реальної ситуації в країні. Згідно з схваленим 14 квітня 2009 р. закону про
вибори, вісім місць у конгресі буде закріплено за представниками індійських
общин. Крім того, вперше право голосу одержали болівійські громадяни, які
постійно проживають за кордоном, хоча їх число не може перевищувати 6 % від
загального числа виборців.
6 грудня: Президентські вибори у Румінії.
Другий тур
6 грудня 2009 р. в Румунії відбувся другий тур президентських виборів. За
даними ЦВК в другому турі переміг чинний президент Траян Бесеску. Після опрацювання
100 % бюлетенів з’ясувалося, що Бесеску одержав 50,33 % голосів, а його суперник
спікер сенату, лідер Соціал-демократичної партії Мірчу Джоане – 49,66 %. У
першому турі виборів, 22 листопада, перемогу з незначною перевагою одержав
Траян Бесеску, набравши 32,44 % голосів, проти 31,15 % у основного суперника
– Мірчі Джоане. Після цього про підтримку Джоане заявили – фінішувавший третім
Крін Антонеску із Націонал-ліберальної партії (20,02 %) та ще декілька менш
впливових політиків. Всього у першому турі брали участь 12 кандидатів. Явка
виборців тоді становила 54,37 %, всього в країні зареєстровано близько 18
мільйонів виборців. Президент Румунії обирається на пять років, одна особа
не може займати цю посаду більше двох разів. Нинішні вибори президента стали
першими з часу вступу країни до Євросоюзу у 2007 р. і шостими після повалення
комуністичного режиму в 1989 р. 11 грудня 2009 р. Конституційний суд Румунії
схвалив рішення про перерахування недійсних бюлетенів президентських виборів,
результат яких опротестовує соціал-демократ Мірча Джоане. Перерахування недійсних
бюлетенів 6 грудня під час другого туру президентських виборів у Румунії не
змінило результатів голосування. Центральне виборче бюро перерахувало 138,4
тис бюлетенів. 14 грудня 2009 р. Конституційний суд підтвердив переобрання
президентом країни Траяна Бесеску.
Листопад
29 листопада: Президентські вибори у Східній
Республіці Уругвай. Другий тур
29 листопада 2009 р. в Уругваї відбувся другий тур президентських виборів.
У першому турі ніхто з претендентів на вищу державну посаду не зумів набрати
абсолютної більшості голосів. Офіційні результати підтвердили перемогу у другому
турі президентських виборів Хосе Мухіки – кандидата від лівої коаліції «Широкий
фронт – Прогресивна зустріч». Після підрахунку 96,6 % голосів Виборчий суд
південноамериканської країни повідомив 30 листопада, що Мухіка заручився підтримкою
майже 53 % уругвайців. Його головний суперник, 68-річний Луіс Альберто Лакальє
одержав 44 % голосів. Упродовж 1990–1995 рр. він вже займав пост президента
країни. Лакальє є головою консервативної Національної партії «Бланко», прихильником
лібералізму і ринкової економіки, користується підтримкою переважно середнього
класу. Він визнав свою поразку. Ветеран уругвайської політики 74-літній Хосе
Мухіка стане новим президентом країни упродовж наступних п’яти років. Мухіка
стане найстаршим президентом в історії Уругваю. До теперішнього часу за найстарішого
лідера цієї країни вважався Хорхе Батлье, що став президентом у 2000 р. у
73 роки.
Мухіка буде приведений до присяги 1 березня 2010 р., змінивши на посаді глави
держави соціаліста Табаре Васкеса, першого лівого президента в історії Уругваю.
У другому турі виборів в Уругваї брало участь близько 90 % з 2,6 млн. людей,
які мають право голосу (всього в країні проживають 3,3 млн. людей). За попередніми
даними, вибори проходили у спокійній обстановці. Грубих порушень на семи тисячах
виборчих дільницях відзначено не було.
Безпеку забезпечували близько трьох тисяч поліцейських (половина з них у столиці
країни Монтевідео). З четверга в Уругваї припинена передвиборна агітація,
а в кінці тижня заборонений продаж алкогольних напоїв і народні зібрання.
Об'єднання «Широкий фронт – Прогресивна зустріч», яке представляє Хосе Мухіка,
створене у 1971 р. і включає соціалістів, комуністів, марксистів-ленінців,
соціал-демократів і незалежних політиків. Хосе більше відомий виборцям як
«Пепе», який брав участь в озброєній боротьбі проти військової диктатури.
Мухіка був членом партизанського угрупування «Тупамарос», яке офіційно називалося
«Рух національного звільнення», який використовував, зокрема, такі методи
протистояння, як теракти, пограбування банків, узяття заручників.
Свого часу за партизанську діяльність Мухіка був арештований, пройшов через
тортури і провів декілька років у застінках. До недавнього часу займав пост
міністра сільського господарства, тваринництва і рибальства. Незважаючи на
революційне минуле, він обіцяє проводити помірну політику, продовжуючи курс
нинішнього президента-соціаліста Табаре Васкеса.
29 листопада: Президентські вибори у Республіці
Екваторіальна Гвінея
29 листопада 2009 р. в Республіці Екваторіальна Гвінея (РЕГ) відбулись президентські
вибори. Чинний президент Екваторіальної Гвінеї Теодоро Обіанг Нгуєма Мбасого
був переобраний на новий строк, набравши 95,37 % голосів. Нгема Мбасого вперше
прийшов до влади в РЕГ тридцать років назад і нині переобирається в 4-й раз.
Тепер він керуватиме країною ще 7 років. Крім Теодоро Обіанг Нгема Мбасого
за симпатії 291 тисячі виборців змагалися чотири кандидати.
Республіка Екваторіальна Гвінея є третьою за значенням нафтовидобувною країною
Тропічної Африки. Вона вважається однією з найбідніших країн світу, але завдяки
інтенсивному видобутку нафти і нечисленності населення валовий внутрішній
дохід з розрахунку на душу населення нещодавно перевищив 44 тисячі доларів.
Хоча іноземні донори визнають досягнення РЕГ в соціальній сфері, колишню іспанську
колонію нерідко наводять як найбільш волаючий приклад соціальної нерівності.
Більша частина державного бюджету країни знаходиться на особових рахунках
президента і його сім'ї під приводом захисту від корупції. Інше питання, що
головними корупціонерами Екваторіальної Гвінеї у світі вважають якраз сімейство
президента. Теодоро Обіанг Нгема Мбасого стабільно обіймає високі позиції
в рейтингах «найжорстокіших диктаторів світу». До влади він прийшов в результаті
військового перевороту, а згодом переобирався президентом на безальтернативних
виборах. У країні повністю відсутня вільна преса, а більшість опозиціонерів
вигнані або вбиті.
Культ особи Обіанга дійшов до того, що президент був оголошений богом, і багато
гвінейців щиро вірять, що він може покарати грішників блискавкою з неба. Ще
однією рисою політичного портрета президента Екваторіальної Гвінеї є чутки
про його схильність до канібалізму.
29 листопада: Президентські вибори у Республіці
Гондурас
29 листопада 2009 р. в Республіці Гондурас відбулися президентські вибори.
Рішення про проведення виборів було прийнято главою адміністрації республіки
Роберто Мічелетті, який прийшов до влади унаслідок воєнного перевороту 28
червня 2009 р. Тоді конституційний президент Мануель Селайя (приведений до
присяги 27 січня 2006 р. ) був заарештований і вивезений з країни. Національний
конгрес (парламент) офіційно усунув Мануеля Селайю з посади, звинувативши
у порушенні гондураського законодавства, і тимчасовим президентом був призначений
голова парламенту Роберто Мічелетті. (За станом на листопад 2009 р. жодна
країна світу не визнала путчистів). Перемогу лідера опозиційної Національної
партії Гондурасу Порфіріо Лобо на президентських виборах, що відбулися в країні,
визнав його головний суперник – кандидат від правлячої Ліберальної партії
Елвін Сантос. Він об’явив про свою поразку 29 листопада, не дочекавшись завершення
підрахунків голосів Верховним виборчим трибуналом (ВВТ). За даними ВВТ, які
були обнародувані після підрахунку 62 % голосів електорату, Лобо одержав підтримку
55,9 % виборців. За Сантоса віддали свої голоси 31 % гондурасців, які брали
участь у голосуванні. Новий глава держави займе президентське крісло 27 січня
2010 р. У свою чергу, глава уряду Гондурасу Роберто Мічелетті завірив, що
має намір «передати кермо правління країною без будь-яких умов переможцю виборів».
У його заяві зазначається, що кабінет, створений після перевороту в республіці
«готовий повністю виконати свої зобов’язання щодо передачі влади новообраному
президенту республіки, за якого проголосувала більшість населення». Напередодні
виборів Мічелетті залишив свою посаду і до 2 грудня не брав участі в офіційних
заходах. У перехідний період країною керує Рада міністрів, створена після
путчу. Підсумки президентських виборів у Гондурасі зарані відмовилась визнавати
більшість членів міжнародного співтовариства через те, що біля керма влади,
перед цим, не був поновлений законний президент Селайя. Результати виборів
не підтримала більшість представників міжнародного співтовариства. Свою позицію
вони пояснили тим, що голосування в центральноамериканській країні відбулось
«за відсутності конституційного порядку», порушеного унаслідок перевороту.
Незважаючи на це, США, Колумбія, Перу і Панама визнали перемогу на виборах
кандидата на посаду президента республіки від опозиційної Національної партії
Порфіріо Лобо.
27-28 листопада: Президентські вибори у
Республіці Намібія
27–28 листопада 2009 р. в Намібії відбулися президентські й парламентські
вибори. Партія СВАПО одержала більшість в парламенті, а її кандидат – нинішній
глава держави Хіфікепуньє Похамба знову обраний президентом. Згідно з обнародуваними
4 грудня офіційним результатами загальних виборів, Хіфікепуньє Похамба набрав
75 % голосів виборців. У голосуванні брали участь близько 1,1 млн. чоловік.
На посаду глави держави претендувало 12 кандидатів, за місця в парламенті
боролись 15 партій. Найближчими конкурентами Похамби і СВАПО є відповідно
колишній міністр закордонних справ Намібії Хідіпо Хамутенья і його партія
Об’єднання за демократію і прогрес ( RDP – Rally for Democracy and Progress)
– близько 11 % голосів. Тринадцять опозиційних партій Намібії заявили, що
не погодяться з результатами виборів і мають намір подати в суд на виборчком,
який вони звинувачують у затягуванні підрахунків голосів і невідповідним,
на їх погляд, інформуванні про процес верифікації голосів. У свою чергу, спостерігачі
від африканських держав на виборах у Намібії заявили, що вибори були чесними
і прозорими, а також порекомендували виборчкому вдатися до заходів щодо прискорення
підрахунків голосів і забезпечити всі партії більш вільним доступом до інформації.
Жовтень
28 жовтня: Президентські вибори у Республіці
Мозамбік
28 жовтня 2009 р. в Республіці Мозамбік відбулись загальні президентські вибори.
Вони проходили одночасно з четвертими в історії країни виборами депутатів
парламенту та провінційних зібрань, на багатопартійній основі. Кандидатів
на президентські вибори затверджувала Конституційна рада Мозамбіку (КР). З
9 претендентів, які подали заявки на участь в президентських виборах, КР затвердив
лише трьох. Отже, на посаду глави держави балотувались: Арманду Еміліу Гебуза
– 65 років, нинішній президент країни, голова правлячої Партії «Фрелімо»;
Афонсу Длакама – 56 років, голова головної опозиційної партії - Мозамбікського
національного опору (МНО), тричі балотувався від МНО на посаду президента
(у 1994, 1999 і 2004 рр.), раніше входив до Партії Фрелімо; Давиш Сімангу
– 45 років, лідер нової опозиційної партії Демократичний рух Мозамбіку, що
відколовся від МНО, мер м. Бейра (друге за розмірами місто країни), інженер,
його батько був одним із засновників і віце-президентом Партії «Фрелімо»,
прихильники називають його "мозамбікським Обамой". За попередніми
даними (72 % підрахованих бюлетенів) переміг чинний президент Арманду Гебуза,
набравши 77 % голосів, та його правляча партія «Фрелімо» (з часу надання Мозамбік
незалежності у 1975 р.). Головний суперник президента Афонсу Длакама, одержав
15 % голосів, а Давіш Сімангу – 9 %. Міжнародні спостерігачі заявили, що голосування
пройшло за стабільної політичної ситуації в країні. Остаточні офіційні підсумки
виборів будуть обнародувані до 12 листопада.
25 жовтня: Президентські вибори у Республіці
Туніс
25 жовтня 2009 р. в Тунісі одночасно відбулись президентські та парламентські
вибори. За результатами виборів чинний президент Зін аль-Абідін бен Алі в
п’ятий раз переобраний на посаду глави держави, отримавши підтримку 89,28
% виборців. Конкуренти знову обраного президента – Мохаммед Бучіха і Ахмед
Інублі одержали підтримку менш ніж у 5% електорату. В Тунісі президент обирається
на загальних виборах строком на п’ять років. Діючий глава держави прийшов
до влади у 1987 р. внаслідок "жасминової" революції, усунувши від
влади першого президента незалежного Тунісу – 84-літнього Хабіба Бургібу,
уже нездатного на той час ефективно виконувати свої обов’язки. У 2002 р. в
країні відбувся всенародний референдум, на якому була схвалена поправка до
закону про вибори. Вона відмінила положення про три строки, на які міг обиратися
президент. Водночас ця поправка збільшила допустимий вік кандидата в президенти
з 70 до 75 років. У 2008 р. з ініціативи глави держави були також внесені
поправки до Конституції, які змінили умови висування кандидатур для участі
у наступних президентських виборах. Зокрема, у своєму зверненні до нації від
21 березня 2008 р. президент Зін аль-Абідін бен Алі повідомив, що «як виняток,
на чергових президентських виборах у 2009 р., свою кандидатуру на посаду глави
держави зможе висунути керівник будь-якої політичної партії, тобто її президент,
генеральний секретар або перший секретар, за умов, що він був обраний на цю
посаду або займає її не менше двох останніх років на момент висування кандидатури».
Нове положення буде діяти замість ст. 40 Конституції, в якій зазначалося мінімальне
число голосів депутатів парламенту або глав муніципальних рад, необхідних
для кандидата на президентський пост, чия партія не має представництва в парламенті
Туніса. Всі попередні вибори Бен Алі вигравав, набираючи більше 90 % голосів,
а у 1989 та 1994 рр. він був єдиним і безальтернативним кандидатом від правлячої
партії – Демократичне конституційне об’єднання.
25 жовтня: Президентські вибори у Східній
Республіці Уругвай. Перший тур
25 жовтня 2009 р. в Уругваї відбулись президентські та парламентські вибори.
За даними виборчої комісії, в голосуванні брало участь близько 90 % з 2,5
млн. громадян, які мають право голосу. Після обробки 99 % бюлетенів кандидат
від правлячої лівої коаліції «Широкий фронт – Прогресивна зустріч», колишній
міністр тваринництва й сільського господарства Хосе Мухіка набрав 48 % голосів.
Луїс Альберто Лакальє, екс-президент Уругваю (1990–1995), який очолює Національну
партію, одержав 29 % голосів виборців. Оскільки ніхто з кандидатів на вищу
державну посаду не зумів набрати абсолютної більшості голосів, другий тур
президентських виборів в Уругваї пройде 29 листопада 2009 р.
Серпень
30 серпня: Президентські вибори
у Габонській Республіці
30 серпня 2009 р. в Габоні відбулися четверті президентські вибори після запровадження
багатопартійної системи у 1990 р. 3 вересня 2009 р. переможцем позачергових
президентських виборів став Алі Бен Бонго Ондімба. За результатами голосування
він набрав найбільшу кількість голосів виборців – 41,73 %. Його головні суперники
Андре Мба Обаме і П’єр Мамбунду одержали відповідно 25,88 та 25,22 відсотки.
В день оголошення результатів виборів прихильники Мамбунду напали на в’язницю
в Порт-Жантилі, звільнили в’язнів і спорудили в центрі міста барикади з автомобілів,
шини яких передбачливо спали. Для розгону демонстрантів, невдоволених методикою
підрахунку голосів на виборах, поліція застосувала сльозоточивий газ. Виступи
були подавлені. Кандидат у президенти Габону – лідер опозиції П’єр Мамбунду
– одержав серйозні поранення у зіткненнях з силами безпеки, а опозиційна партія
Габону не визнала результати виборів. Вона офіційно подала скаргу з вимогою
анулювати результати виборів, які вважала підтасованими. 3 вересня бунтівники
напали на підприємства французької енергетичної компанії Total і американської
Schlumberger. Однак 12 жовтня Конституційний суд Габону підтвердив перемогу
на президентських виборах 30 серпня сина екс-президента країни Омара Бонго
Ондімби, Алі Бонго.
20 серпня: Президентські вибори в Ісламській
Республіці Афганістан
20 серпня 2009 р. в Афганістані відбулися президентські вибори. Посвідчення
виборців мають близько 17 мільйонів жителів Ісламської Республіки. На посаду
президента Афганістану претендував 41 кандидат. Пізніше 10 зняли свої кандидатури.
Головними претендентами на президентську посаду стали чинний глава держави
Хамід Карзай і колишній глава МЗС країни доктор Абдулла Абдулла. Дещо меншу
підтримку серед електорату мали депутат афганського парламенту Рамазан Башардуст
і колишній глава Мінфіну Ашраф Гані Ахмадзай. За процесом голосування стежили
більше 200 тис. спостерігачів, представників ЗМІ та політичних партій.
2 листопада 2009 р. Незалежна виборча комісія оголосила переможцем чинного
главу держави Хамід Карзая, який отримав 49,67 % голосів, а А. Абдулла – 31
% голосів афганців. Згідно Конституції, якщо жоден з кандидатів не набере
50 % голосів, то проводиться другий тур виборів. Однак після того як головний
супротивник чинного президента А.Абдулла зняв свою кандидатуру перед другим
туром, виборчком оголосив про відміну другого туру.
Липень
26 липня: Президентські вибори у Республіці
Гвінея-Бісау
26 липня 2009 р. в Гвінеї-Бісау відбувся другий тур позачергових президентських
виборів. 31 липня Національна виборча комісія Гвінеї-Бісау офіційно об’явила
результати голосування. Перемогу отримав Малам Бакай Санья – кандидат від
правлячої Африканської партії незалежності Гвінеї і Кабо-Верде. Санья набрав
63,31 % голосів, тоді як за його конкурента Кумбу Ялу – представника другої
за розмірами Партії за соціальне оновлення /ПСО/ віддали свої голоси 37 %
виборців.
Голосування пройшло в спокійній обстановці. Будь-яких серйозних порушень спостерігачі
від Африканського союзу, Євросоюзу, Економічного співтовариства західноафриканських
держав не виявили. Вибори були визнані вільними і справедливими. Інавгурація
нового глави держави намічена на 8 вересня.
Малам Бакай Санья уже перебував на посаді глави держави від 14 травня 1999
р. до 17 лютого 2000 р., коли він тимчасово виконував обов’язки президента
Гвінеї-Бісау після чергового перевороту. Нинішні вибори – це наслідок вбивства
воєнними в березні 2009 р. попереднього глави держави Жоау Бернарду Вієйри.
Президент Гвінеї-Бісау обирається за результатами загального, прямого, таємного
голосування строком на 5 років з правом переобрання ще на один термін. Для
участі в голосуванні було зареєстровано майже 600 тис виборців, які досягли
18 років. Згідно з спостереженнями, явка у в другому турі становила 55-60
%. У першому турі, який відбувся 28 червня, ніхто з 11 кандидатів не зміг
набрати абсолютної більшості голосів.
23 липня: Президентські вибори
у Киргизській Республіці
23 липня 2009 р., в Киргизстані відбулися вибори глави держави в яких брали
участь шість кандидатів. Уже наступного дня Центральна комісія з виборів і
проведення референдуму (ЦКВПР) підтвердила прогнози аналітиків про перемогу
чинного президента країни. За попередніми даними чинний гарант Конституції
набрав майже 90 % голосів. На виборчі дільниці прийшло 79,1 % електорату республіки.
Після виборів опозиційний рух заявив про нелегітимність виборів і їх результатів
і намагався організувати по всій країні масові акції протесту, але жодного
масового заходу провести не вдалося. "ОМОН" розганяв нечисленні
групи мітингуючих і затримував активістів для опитування. Опозиція звернулася
до світової спільноти із закликом «вплинути» на президента К.Бакієва і його
оточення для проведення повторних президентських виборів.
Водночас, місія спостерігачів ОБСЄ, а також низка європейських організацій,
що займаються спостереженнями за виборами (ENEMO), відзначили численні порушення
під час виборів, зокрема використання адміністративного ресурсу, що не дозволяло
вважати вибори такими, що відповідають міжнародним стандартам. Їх підтримав
Євросоюз. Місії ж спостерігачів СНД і ШОС таких порушень не виявили. ЦКВПР
спочатку звинуватила ОБСЄ у тому, що вона не надала доказів своїх звинувачень,
а потім взагалі піддала сумніву професіоналізм і незалежність її спостерігачів.
27 липня ЦКВПР опублікувала офіційні підсумки президентських виборів. Згідно
з її даними, чинний президент Киргизстану Курманбек Бакієв набрав 76,4 % голосів,
що становить понад 1 мільйон 700 тисяч виборців і повторно був обраний головою
держави. В процесі обробки бюлетенів, через нез’ясовані причини (технічні
помилки, підтасування) кількість громадян, що проголосували за Бакієва, зменшилася
більш ніж на 100 тисяч.
Згідно з офіційним підсумкам виборів президента, друге місце зайняв єдиний
кандидат від Об'єднаної опозиції Алмазбек Атамбаєв, який набрав 8,39 %, третім
став лідер партії "Ак Шумкар" Темір Сарієв, у якого 6,43 % голосів.
"Проти всіх" проголосували понад 4,5 % виборців країни. Ще три з
шести кандидатів набрали від одного до десяти сотих відсотка, серед них жінка
правозахисниця Токтайим Уметалієва. Ще два опозиційні кандидати відмовилися
від участі у виборах, тому що за їх даними, влада застосувала сльозоточивий
газ і зброю для розгону мітингу в місті Баликчі. На їх думку, вибори нелегітимні.
Проте, Центрвиборчком дійшов висновку, що виявлені під час голосування порушення
у цілому не вплинули на підсумки виборів. Голова Центрвиборчкому зазначив,
що "вибори були відкритими, вільними й відповідали демократичним стандартам".
08 липня: Президентські вибори
в Ісламській Республіці Мавританія
18 липня 2009 р. в Мавританії відбулися позачергові президентські вибори.
Адже 6 серпня 2008 р. в країні відбувся державний переворот, унаслідок якого
президент Сіді ульд Шейх Абдаллахі був усунений від управління державою, а
до влади прийшла воєнна хунта під керівництвом Мохамеда ульд Абдель Азіза.
Світове співтовариство засудило путчистів і вимагало відновити конституційний
порядок у країні. Зокрема, Європейський союз погрожував загальмувати економічну
допомогу і дипломатичні контакти з Нуакшотом. 10 січня 2009 р. парламент Мавританії
оголосив, що президентські вибори відбудуться в найближчі шість місяців.
У президентській гонці брали участь чотири кандидата: лідер державного перевороту
від 6 серпня 2008 р. генерал Мухаммед ульд Абдель Азіз, а також три лояльних
до путчистів політика – Мамаду Моктар Сарр із Альянсу за справедливість і
демократію (АСД), який на минулих президентських виборах отримав 8% голосів
виборців, Кейн Хаміду Баба, що відколовся від АДС і названий своїми прихильниками
"Обамой Мавританії", колишній прем’єр-міністр Мавританії Сохаір
ульд Мбарек. За даними міністерства внутрішніх справ, явка на виборах становила
63,5 % виборців, а до голосування було допущено 1,2 млн. осіб, з-поміж них
– вперше включені до списку уродженці Мавританії, що проживають за кордоном.
Через два дні після виборів, 21 липня незалежна виборча комісія Мавританії
об’явила, що М. У. Азіз переміг у першому раунді президентських виборів, отримавши
52,58 % голосів. Тоді три його суперники звернулись до конституційної ради
зі скаргою на підтасування голосів М. У. Азізом. Але рада назвала їх безпідставними
і не прийняла до розгляду.
23 липня Конституційна рада Мавританії офіційно об’явила колишнього голову
Верховної державної ради Мавританії генерала Мохамед Ульт Абдель Азіза новим
президентом країни. За даними Конституційної ради М. У. Азіз отримав 52,47
% голосі.
За ходом голосування стежили понад 300 спостерігачів, серед них представники
від Африканського союзу, Ліги арабських держав, Міжнародної організації франкофонії,
Союзу Арабського Магрибу, Співтовариство держав Сахеля і Сахари.
12 липня: Президентські вибори у Демократичній
Республіці Конго
12 липня 2009 р. у Демократичній Республіці Конго відбулися чергові президентські
вибори. Вони ввійшли в історію як перші за 40 років вільні вибори. Водночас
з обранням глави держави проходили й парламентські вибори. На вищу державну
посаду претендувало 13 кандидатів. За даними ЦВК, чинний президент республіки
Сассу-Нгессо здобув перемогу, набравши 78,61% голосів виборців, явка яких
становила 66,42% (1 мільйон 342 тисяч осіб). Незалежний кандидат Джозеф Кігнумбі
Кіа Мбунгу зайняв друге місце, отримавши 7,46% всіх голосів. Кандидат від
ліберально-демократичної партії (ЛДП) набрав 6,98%, а головний конкурент чинного
президента на політичній арені цієї центральноафриканської країни Матіас Дзон,
що представляв популярний в Конго Демократичний Союз, – всього 2,30%. 25 липня
2009 р. Конституційний суд Республіки Конго підтвердив законність переобрання
президента Денні Сассу-Нгессо. Верховний суд країни розглянув заяви позивачів
і визнав їх необґрунтованими й такими, що не відповідають дійсності, а тому
всі заперечення були відхилені.
Як повідомляють міжнародні спостерігачі, голосування пройшло на диво мирно.
Лише у східних провінціях було зафіксовано окремі інциденти, коли прихильники
опозиції, яка закликала бойкотувати вибори, підпалили кілька будинків. Перед
дільницями були довгі черги, що свідчить про високу активність виборців. Для
того, щоб забезпечувати порядок в країні під час голосування, до Конго прибуло
19 тисяч міжнародних миротворців.
08 липня: Президентські вибори у Республіці
Індонезія
На президентських виборах в Індонезії, що відбулися 8 липня 2009 р. уже в
першому турі переміг чинний президент країни Сусіло Бамбанг Юдойоно. Він отримав
більше половини голосів виборців – 60,8%. В Індонезії було відкрито понад
450 тис. виборчих дільниць. У голосуванні брало участь 176 млн. громадян країни.
Чинного президента називали лідером передвиборчої гонки, і голосування, як
попереднє, так і остаточне, підтвердило ці прогнози. Його головний суперник
– дочка засновника і першого президента Індонезії Сукарно – Мегаваті Сукарнопутрі
набрала лише 26,79%. На третьому місці – чинний віце-президент країни Юсуф
Кала з 15% голосів.
Офіційні результати других прямих президентських виборів в Індонезії були
оголошені ЦВК країни 27 липня. Президентський строк повторно обраного керівника
країни продовжиться до 2014 р. Перший раз 59-літній Юдхойоно був обраний главою
держави на президентських виборах 20 вересня 2004 р., отримавши понад 60 %
голосів виборців. Сусіло Бамбанг Юдхойоно представляє Партію демократів, яка
була заснована ним же. Інаугурація нового президента країни відбудеться в
Індонезії в жовтні цього року.
Червень
12 червня: Президентські вибори в Ісламській
Республіці Іран
12 червня 2009 р. в Ірані відбулися президентські вибори, на яких перемогу
з великою перевагою отримав чинний президент М.Ахмадінежад. Він набрав 62,6%
голосів, що практично удвічі більше, ніж його головний суперник – екс-прем'єр
Мір-Хоссейна Муссаві (33,75%), який не визнав результати виборів і звинуватив
владу країни в їх підтасовуванні. Його прихильники вийшли на вулиці, вимагаючи
справедливості, що призвело до наймасштабніших безладів в країні за останнє
десятиліття. Зокрема, багатотисячні демонстрації пройшли в столиці країни
м. Тегерані і розташованому на півдні Ірану м. Ширазі.
13 червня 2009 р. духовний лідер Ірану аятола Алі Хаменєї, який має практично
безмежну владу в Ірані, назвав підсумки виборів "волею всевишнього"
і закликав націю об'єднатися навколо М.Ахмадінежада. Разом з тим, він розпорядився
перевірити справедливість підрахунку голосів, доручивши Раді вартових Конституції
Ірану ретельно розслідувати заяви про порушення під час виборів, що надійшли
від основного суперника переобраного президента Ірану Махмуда Ахмадінежада,
реформіста Мір-Хоссейна Мусаві і двох інших претендентів на посаду президента
країни – Мехді Каррубі і консерватора Мохсена Резаї.
Іранська Рада вартових не виявила серйозних порушень на президентських виборах
і відхилила пропозицію опозиційних екс-кандидатів в президенти анулювати результати
виборів.
Обраний президент Ірану і новий кабінет міністрів країни приймуть присягу
в період від 26 червня до 19 серпня.
03 червня: Президентські вибори у Республіці
Молдова
20 травня у парламенті Молдови відбувалися перша спроба обрати президента.
Депутатам не вистачило одного голосу, адже у голосуванні брали участь лише
народні обранці від правлячої компартії (всього 60 людей), а опозиція вибори
бойкотувала. Для затвердження кандидатури президента необхідно як мінімум
61 голос. За Конституцією Молдови (ст. 78) передбачено проведення й другого
туру голосування по кандидатурі президента, якщо жоден з кандидатів на посаду
глави держави не набрав необхідного числа голосів. На засіданні 20 травня
комуністи такою можливістю не скористалися. Після провалу єдиного голосування
парламентарі, згідно з Конституцією, призначили на 3 червня повторні вибори.
Однак і вони виявилися безрезультатними аналогічно першій спробі через ігнорування
їх з боку опозиційних депутатів. Тоді чинний президент країни, згідно з Основним
законом, розпустив парламент і призначив дострокові парламентські вибори.
Першочерговим завданням нового парламенту буде також обрання нового глави
держави. Якщо і він з ним не впорається, то президентські вибори будуть перенесенні
на рік. Аналогічно на рік будуть продовжені повноваження чинного глави держави.
Травень
24 травня: Президентські вибори у Монголії
24 травня відбулись президентські вибори в Монголії. За даними Головвиборчкому
переміг кандидат від Демократичної партії Цахіагійн Елбегдорж, набравши 51,24
% голосів виборців. За його суперника – чинного президента Намбарина Енхбаяра
(Народно-революційна партія) проголосували 47,44 % жителів країни. Н.Енхбаяр
визнав свою поразку та поздоровив переможця.
23 травня: Президентські вибори у ФРН
23 травня 2009 р. делегати спеціально зібранних Федеральних зборів у 613 (з
1223) голосів у першому турі переобрали Хорста Келера на посту президента
країни. Його пітримали представники блоку партій ХДС/ХСС, Вільно-демократичної
партії та ряд незалежних виборщиків. На пост глави держави претендували також
професор політології, президент Європейського університету Віадрина у Франкфурті-на-Одері
Гезіне Шван (СДПН), кіноактор Петер Зодан (Ліва партія) та співак Франк Ренніке
(Націонал-демократична партія Німеччини). За Гезіну Шван було віддано 503
голоси, за Петера Зодана — 91, за Франка Ренніке — 4. Два голоси визнані недійсними.
10 виборщиків при голосувані утримались.
19 травня: Президентські вибори у Республіці
Малаві
19 травня 2009 р. на виборах президента країни переміг чинний президент Бінгу
ва Мутарика. Він набрав 66 % голосів виборців. За його основного претендента,
Джона Тембо, проголосували 31 % малавійців. Перед виборами президент звернувся
до Конституційного суда, який дозволив йому балотуватися на третій срок, внісши
відповідну поправку до Конституції Малаві.
17 травня: Президентські вибори у Литовській
Республіці
17 травня 2009 р. на виборах президента Литви у першому турі перемогла незалежний
кандидат та єврокомісар Даля Грібаускайте. За даними Головної виборчої комісії
за неї проголосували 68,17% виборців. На пост глави держави претендували також
Альгірдас Буткявічюс (Литовська соціал-демократична партія) – 11,7 %, Валентінас
Мазуроніс (партія "Порядок та справедливість") – 6,09%, Вальдемар
Томашевський (голова партії Литви) – 4,69 %, Казіміра Прунскене (екс-прем’єр)
– 3,86 %, Лорета Граужинене (Робітнича партія) – 3,57 %, Чесловас Єзерскас
(бригадний генерал у відставці) – 0,66 %. Інаугурація нового глави держави
намічена на 12 липня.
03 травня: Загальні вибори у Республіці
Панама
3 травня 2009 р. в Панамі відбулися загальні вибори президента и віце-президента
Республіки, 71 депутата Законодавчої асамблеї (парламента), 20 членів Центрально-американського
парламенту, 75 алькальдів (місцеві органи влади). Перемогу на виборах президента
одержав Рікардо Мартінеллі, голова Альянсу за демократичні зміни (Партія за
демократичні зміни, Панамістська партія, Патріотичний союз, Національний республіканський
ліберальний рух (МОЛІРЕНА)). Його Альянс отримав 37 місць у парламенті. Другий
за чисельністю представників у Законодавчій асамблеї (23 депутата) – Альянс
«Країна для всіх» (Революційно-демократична партія, Ліберальна партія, Народна
партія). З 13 претендентів на посаду президента основними були: підприємець
Рікардо Мартінеллі (Альянс за демократичні зміни), екс-міністр житлового будівництва
Бальбіна Ерреа (правляча Революційно-демократична партія), а також колишній
президент Панами (1989-1994) Гільєрмо Ендара (партія "Моральний авангард
за Батьківщину"). У виборах вперше прийняли участь панамці, які проживають
за кордоном, ув’язнені, хворі в лікарнях.
Квітень
26 квітня: Загальні вибори у Республіці
Еквадор
26 квітня 2009 р. в Еквадорі відбулись загальні вибори президента, віце-президента,
депутатів Національної асамблеї (парламент), представників місцевих органів
влади, а також п’яти депутатів до Андського парламенту. Уже в першому турі
президентських виборів визначився переможець. Ним став чинний президент Рафаель
Корреа (рух "Альянс-Країна"), який набрав 51,94 % голосів виборців.
Його основний конкурент — екс-президент країни Лусіо Гутьєррес (Партії патріотичного
співтовариства, — отримав підтримку 28,24 % голосів громадян. Третє місце
посів власник найбільшої компанії з продажу бананів Альваро Нобоа (Інституційна
оновлена партія національного руху) – 11,44 %.
09 квітня: Президентські вибори в Алжирській
Народній Демократичній Республіці
9 квітня 2009 р. на президентських виборах перемогу одержав чинний глава держави
Абдельазіз Бутефлік, за якого проголосували 90,23 % громадян. Крім нього,
претендентами на вищу державну посаду були: Луіз Ханун (Партія трудящихся),
Муса Туаті (Національний алжирський фронт), Джахід Юнсі (ісламістський Рух
"Ель-Іслах" (Реформа)), Мохаммед Саід (Партія свободи та справедливості)
та Алі Фавзі Ребаін (націоналістична партія "АХД 54"), які набрали
від 0,86 до 4,5 % голосів. А.Бутефлік зумів втретє стати президентом (одержував
перемогу у 1999, 2004 рр.) завдяки попередньому (листопад 2008 р.) внесенню
парламентом зміни до Конституції, які відмінили обмеження на переобрання глави
держави. Опозиційні, головним чином ісламістські, партії Алжиру бойкотували
вибори.
05 квітня: Президентські вибори у Македонії.
Другий тур
22 березня відбувся перший тур президентських виборів під час якого жоден
з претендентів не набрав необхідних для перемоги 50 % голосів жителів країни.
Під час другого туру, який проходив 5 квітня 2009 р., за вищу державну посаду
в Македонії боролись два кандидата. Це Георгій Іванов представник правлячої
Внутрішньої македонської революційної організації – Демократичної партії македонської
національної єдності /ВМРО-ДПМНЄ/ і Любомир Фрчкоський – кандидат від опозиційної
партії Соціал-демократичного союзу Македонії /СДСМ/. За офіційними даними
ЦІК, представник ВМРО-ДПМНЄ Георгій Іванов набрав більше 432 тис. голосів
жителів країни і став главою держави. У свою чергу, кандидата від партії Соціал-демократичного
союзу Македонії /СДСМ/ Любомира Фрчкоського підтримали 248 тис виборців.
04 квітня: Президентські вибори у Словацькій
Республіці. Другий тур
Перший тур президентських виборів у Словаччині (21 березня) не дозволив жодному
з семи кандидатів набрати більше 50 % голосів виборців. 4 квітня 2009 р. відбувся
другий тур виборів глави держави. За його результатами перемогу отримав чинний
президент Словаччини Іван Гашпарович. Завдяки підтримці 55,53 % виборців він
був переобраний главою держави на другий п’ятирічний строк. Його суперник
Івета Радичова, кандидат від "правої" парламентської опозиції, зібрала
44,47 % голосів. У другому турі виборів взяли участь 51,67 % словацьких виборців.
Березень
15 березня: Президентські вибори у Республіці
Ель-Сальвадор
15 березня 2009 р. в Республіці Ель-Сальвадор відбулися вибори президента
і віце-президента країни. За підсумками виборів кандидат лівого Фронту національного
звільнення імені Фарабундо Марті Маурісіо Фунес стал де-факто обраним президентом
Сальвадору. 19 березня 2009 р. Верховний виборчий трибунал оголосив остаточні
офіційні результати підрахунку виборчих протоколів. Інавгурація призначена
на червень. Перемогу лівого кандидата, за якого було подано 51,32 відсотків
голосів, визнали і політичні опоненти, і міжнародне співтовариство. Кандидат
від правлячого правоконсервативного Націоналістичного республіканського союзу
Родріго Авіла визнав результати голосування і свою поразку на виборах. С перемогою
М.Фунеса поздоровив чинний президент Сальвадору Еліас Антоніо Сака, який виразив
готовність співпрацювати на етапі передачі влади.
Лютий
11 лютого: Президентські вибори у Народній
Республіці Бангладеш
11 лютого виборчком Бангладеш, беручи до уваги наявність лише одного кандидата
на виборах глави держави (запланованих на 16.02), вирішив, що проводити президентські
вибори недоцільно й об’явив єдиного кандидата на виборах – Зіллуру Рахмана
новим 19-м президентом країни.
З. Рахман служив адвокатом у Верховному суді Бангладеш. У 1996- 2001 рр. за
правління Народної ліги Бангладеш (НЛБ) був міністром місцевої адміністрації,
сільського розвитку й співпраці. Двічі займав пост генерального секретаря
НЛБ. А від липня 2007 р. до листопаду 2008 р., після арешту через корупційний
скандал і наступного лікування за кордоном голови НЛБ Хасіни Вазед, З. Рахман
був головою НЛБ.
У Бангладеш діє парламентська система. Президент номінально є главою держави
й обирається парламентом строком на п’ять років.
Cічень
30 січня: Президентські вибори у Сомалійській
Демократичній Республіціі
30 січня 2009 р. відбулися вибори президента Сомалі. У голосуванні, яке через
складну обстановку в Сомалі проходило на території сусідньої держави Джибуті,
брало участь понад 400 депутатів, які представляли перехідний уряд й опозиційний
ісламський рух «Альянс за нове звільнення Сомалі». На пост президента Сомалі
претендували 16 кандидатів. Після першого раунду таємного голосування в парламенті
свою кандидатуру зняв прем’єр-міністр Сомалі Нур Хасан Хусейн. Під час другого
туру голосування по кандидатурі нового президента перемогу отримав лідер «Альянсу
за нове звільнення Сомалі» (АРС) Шейх Шаріф Шейх Ахмед. Його кандидатуру підтримало
213 депутатів – необхідна більшість. Вибори в Сомалі проходили після відставки
президента Абдулахі Юсуфа Ахмеда. Приведення до присяги Шейха Шаріфа Ахмеда
відбулось 31 січня 2009 р.
Референдуми
2009
Серпень
4 серпня: Конституційний референдум у Республіці Нігер4 серпня в Нігері відбувся референдум щодо проекту нової конституції країни. У голосуванні брало участь 6 млн. виборців. Проект нової конституції продовжує повноваження нині чинного президента Нігеру М.Танджі до 2015 р, а також створює Сенат. Згідно з чинною конституцією, строк повноважень президента – 5 років, він може бути переобраний на новий строк один раз. Нова конституція запроваджує президентську форму правління, зокрема, президент обирається прямим голосуванням на 5 років, а також усуває обмеження щодо переобрання і строків перебування на посаді. Другий термін повноважень М.Танджі закінчується в грудні нинішнього року. У травні-червні президент розпустив парламент і конституційний суд, а 3 липня підписав указ про проведення 4 серпня референдуму з нової конституції. Кабінет міністрів схвалив проект нової конституції 10 липня.
Червень
21-22 червня: Референдум в Італійській
Республіці
21–22 червня в Італії відбувся всенародний референдум щодо реформи виборчої
системи, але його результати не будуть мати законодавчої сили. За офіційними
даними на вибори з’явились лише 16 % виборців, а для визнання результатів
референдуму необхідно участь у голосуванні 50% + 1 громадян, що мають право
голосу.
Референдум проводився згідно з Конституцією Італії, яка передбачає можливість
повної або часткової відміни закону, якщо цього потребують 500 тисяч виборців
або ради п’яти італійських областей. Цього разу за відміну трьох положень
чинного виборчого закону висловилось півмільйона італійців.
Насамперед, на референдум виносилась пропозиція відмінити положення про можливість
політичним партіям створювати виборчий блок, який на випадок досягнення кращого
результату на виборах додатково отримує ще й так звану "премію більшості".
Як наслідок коаліція, що перемогла здобуває абсолютну більшість в палатах
національного парламенту.
Італійці окремо голосували за відміну такого положення під час виборів до
Палати депутатів (фіолетовий бюлетень) і в Сенат Республіки (бежевий бюлетень).
Крім того, на референдум винесено пропозиція про скасування можливості для
політиків висувати свою кандидатуру відразу в декількох виборчих округах,
а потім поступатися завойованим місцем в деяких із них не обраним кандидатам
із свого ж списку (зелений бюлетень).
7 червня: Референдум у Королівстві Данія
Під час рефернедуму щодо порядку престолонаслідування, який відбувся в Данії
водночас з виборами до Європарламенту, за відміну виняткового права чоловіків
у порядку наслідування королівського трону проголосувало 45,6 % виборців.
Проти такого порядку висловились 7,8 %. Загалом у всенародному опитуванні
брало участь близько 60 % виборців.
Згідно з офіційними матеріалами референдуму для запровадження нового закону
потрібно 40 % голосів виборців. Отже, тепер принци і принцеси, які народилися
в датській королівській сім’ї, матимуть однакове право щодо унаслідування
престолу в порядку первородства.
Березень
18 березня: Конституційний референдум у Азербайджанській
Республіці
18 березня 2009 р. відбувся референдум щодо внесення змін до Конституції Республіки
Азербайджан за ініціативою правлячої партії «Ені Азербайджан», який проігнорувала
опозиція – Народний фронт, «Мусават», Демократична й Ліберальна партії. З-поміж
41 доповнень і змін до 29 статей Конституції, винесених на референдум – продовження
строку повноважень чинного глави держави у випадку, якщо ведення воєнних операцій
в умовах війни робить неможливим проведення чергових виборів президента до
завершення цих операцій, відстрочка виборів парламенту країни у випадку ведення
воєнних операцій, надання права законодавчої ініціативи 40 тис. виборцям,
заборона на ведення відео- і аудіо записуючих зйомок і фотографування особи,
якщо це робиться всупереч її волі, а також питання про матеріальне забезпечення
екс-президентів Азербайджану й чисто технічного характеру.
Явка виборців на референдум становила 64,12 %. Згідно з чинною Конституцією
республіки референдум вважається таким, що відбувся, якщо в голосуванні брало
участь більше 25 % виборців. Всі запропоновані доповнення і зміни до Конституції
Республіки були схваленні виборцями. Результати голосування в окремих частинах
варіювались від 87,1 до 91,76 %. ЦВК Азербайджану більшістю голосів затвердила
результати референдуму від 18 березня щодо внесення змін і доповнень до Конституції
країни. Це дозволить чинному главі Азербайджану Ільхаму Алієву у 2013 р. знову
брати участь у президентських виборах.
Лютий
15 лютого: Конституційний референдум у Боліваріанській
Республіці Венесуела
Референдум проводився за внесення поправки до конституції 1999 р., яка відміняла
обмеження на переобрання службовців всіх рангів – президента, губернаторів,
мерів та депутатів. За пропоновані зміни проголосували 54,85 % громадян.
Січень
25 січня: Конституційний референдум у Багатонаціональній
державі Болівія
За нову конституцію Болівії, запропоновану президентом Ево Моралесом, на референдумі
проголосувало близько 61 % громадян країни. В новій редакції Основного закону
корінне індіанське населення зрівнялись в правах з іншими расами, отримало
право на ширше представлення в різних органах влади. Індіанські мови, поряд
з іспанською, отримали статус державних. У конституції також передбачається
державне регулювання економіки, католицизм перестає бути державною релігією,
зниження вікового виборчого цензу та ін.
Анонси подій
2010
Грудень
Президентські вибори в Республіці Білорусь
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Київ
www.nbuv.gov.ua