БЕРІЗКИ-БЕРШАДСЬКІ

Село засноване на місці переправи серед порогів на річці Південний Буг, в Х/I столітті. Назву отримало від розкішного березового гаю, що підступав до сільських околиць.

За адмін.поділом 16 ст. Брацлавський повіт 16 ст.
За адмін.поділом 19 ст. Ольгопільський повіт 19 ст.
За адмін.поділом 20 ст. Бершадський район

Березки-Бершадскіе с. — расположено на ровной мѣстности, на правомѣ берегу р. Буга, на с.-в. отѣ Бершади вѣ 15 вер. Называется «Бершадскими» Березками вѣ отличіе отѣ двухѣ другпхѣ селѣ, называемыхѣ также Березками (Чечельницкихѣ, Ольгопольскаго у. возлѣ м. Чечельника, и Надкодымскихѣ, Балтскаго у. при рч. Кодымѣ), Какѣ давно существуетъ село—неизвестно; по народному преданію, первоначально поселеніе было расположено кѣ югу отѣ теперешнихѣ Березокѣ и называлось «Селище». На теперешней священнической усадьбе находятся пещеры, вырытыя неизвестно когда вѣ глинистомѣ слое, на глубине около 4 саж.; пещеры эти имеютъ видѣ узкаго корридора, шириною около 1 ½ арш.; разветвляюшагося на два и затемь сходящагося возле двухѣ небольшихѣ камерѣ или комнатѣ; одна изѣ этихѣ комнатѣ была некогда церковью, такѣ какѣ посредине до сихѣ порѣ сохранился, престолѣ, устроенный изѣ небольшихѣ плохо обожженныхѣ кирпичей, а слева вѣ углу комнаты устроенѣ изѣ кирпичей же жертвениикѣ; церковь эта иміеть вѣ длину 3 ¾ арш. и вѣ ширину 5 арш., высота свода немного выше З ¼ арш. О времени устройства сихѣ пещерѣ ничего неизвестно; говорять только, что нѣкогда вся эта местность, где теперь расположено село, была покрыта лесомѣ. Село Б.-Б. принадлежало некогда Корвицкимѣ, затѣмѣ перешло кѣ гр. Мошинскимѣ, а после—кѣ гр. Шембекамѣ. Населенія ныне числится православныхѣ 758 м. и 824 ж.; все они гл. об. хлебопашцы. Приходская церковь во имя св. Еванг. Іоанна Богослова построена вѣ 1808 г. на средства прихожанѣ, при пособіи помещика Корвицкаго леснымѣ матеріаломь; она—кирпичная, обѣ одномъ деревянномѣ куполѣ; длина ея 9 саж., ширина 4 с. и высота 10 ½ с. Колокольня отдельно отѣ церкви, также кирпичная, четырехѣугольная, высотою вѣ 3 ½ саж., при квадратномѣ основаніи, сторона коего 2 ½ саж. Раньше построенія теперешней церкви была, по преданію, церковь деревянная на томѣ же месте, немного ближе кѣ пещерамѣ, на томѣ именно мѣстѣ, гдѣ теперь домѣ священника, когда этотѣ храмѣ былѣ устроенѣ, неизвестно. Церк. земли: у сад. 2 д. 724 с., пах. вѣ 3-хѣ смѣн. 30 д. и сѣнок. 7 д. Причтовыя поміщеній ветхи. Церк.-прих. школа вѣ Б.-Б. существуетѣ сѣ 1870 г.; для нея строится нынѣ новое поміщенія. Кромі того, сѣ 1899 г. открыта школа грамоты для дівочекь.

  Труды подольского епархиального историко-статистического комитета

                                вып. 9 под ред. Евфимия Съцинскаго. Кам. Под. 1901г

Село Берізки-Бершадські є населеним пунктом Вінницької області, яке розміщене на лівому березі річки Південний Буг. Село розташоване за 18 км на схід від районного центру міста Бершадь та за 8 км найближчої залізничної станції Джулинка. Через село пролягає автотраса Бершадь – Умань. Історія села Берізки-Бершадські сягає в глибину ХVI століття. Засноване на річці Південний Буг. А назву отримало від розкішного березового гаю, що в ті часи підступав до самих сільських околиць. Як і все Поділля, Берізки-Бершадські охоплювали різноманітні події  минулих часів, тому землі села ще й до сьогодні зберегли своєрідну багату історію. Берізки-Бершадські відчули на собі завойовницькі війни тодішніх недругів нашої держави, тому що основним багатством села є родючий чорноземний грунт,  придатний для розвитку сільського господарства, та чудові кліматичні умови, сприятливі для здоров’я людини.Берізки-Бершадські в своїй історії зазнавали спустошливих набігів турків, кримських татар, польської шляхти, які всілякими методами намагалися загарбати в свої лапи хижака родючі землі та взагалі знищити народ. Під час ворожих нападів місцеві жителі ховалися в підземних переходах і схронах, що були здавна тут викопані. Тому й понині відчутні на території села відлуння тих далеких часів, адже в селі зберігся підземний хід, який за переказами тягнеться від церкви аж до берега Південного Бугу. У 50-х роках, коли стався обвал у переході, місцеве населення знаходило там церковні речі, коштовності. За всіма ознаками село було таким собі затишним дрібним населеним пунктом. Хижі під солом’яними дахами тулилися вуличками  біля безіменної річечки – притоки Південного Бугу. На все село було 3-4 криниці.В цей час у селі проживав поміщик Костик Іван Гаврилович. Він скупив землі навколо села і на цій землі сіяв цукровий буряк та пшеницю. Буряк продавав власникам місцевих цукрових заводів і наживав на цьому великі гроші. Таким самим експлуататором був сільський піп Бодянський. Він мав 20 десятин церковної землі. З цієї землі всі прибутки брав собі. Крім землі Бодянський мав цілу ферму корів, коней та різної птиці. У попа було 18-20 батраків, яким платили мізерні копійки.  До ХVIII століття населення сповідувало уніатство. В селі був збудований костел. Пізніше, коли у 1793 році Поділля відійшло до Російської імперії, березівчани відмовилися від уніатського обряду і перейшли до православної віри. В цей час за кошти прихожан і місцевого поміщика Івана Костика було збудовано православний храм, якому, можливо на честь щедрих внесків останнього, храму дали ім’я Івана Богослова.

 Визначних подій межі ХІХ та ХХ ст., їх героїв- учасників історія не зберегла.Відомо лише, що наші жителі брали участь в імперіалістичній війні.  Першим звістку про революцію 1905-1907 років у село приніс моряк, учасник російсько-японської війни Стах Швакуляк. На флоті служив і його брат Федір. При звістці про жовтневий переворот у Петрограді поміщик спродався і виїхав із села. Селяни панський маєток пограбували і зруйнували. Землю розподілили між членами общини. Пригнічені,  а також експлуатовані поміщиком селяни не могли і мріяти про культурне життя та розвиток освіти. Та все-таки в кінці ХІХ століття була організована церковно-приходська школа для дітей багатих  селян. Вона розміщувалась у приміщенні будинку сільської управи.  Навчалися у школі переважно хлопчики. Уроки проводив один учитель Надобко Артемон Федорович. В школі викладалися такі предмети: церковнослов’янська мова, граматика, часослов, Псалтир, арифметика, каліграфія. Крім цих предметів школярів навчали Закону Божому, який вів піп. У святкові дні та по суботах учнів водили до церкви. За викладанням у школі слідкував піп. У школі застосовувались різні покарання: учнів били лінійкою, різкою, ставили на гречку коліньми. Таке навчання проводилось до 1908 року. Пізніше за рахунок сільської общини було збудовано новий будинок школи, що складався із коридору  та великої класної кімнати. У одній кімнаті навчалися по кутках чотири класи дітей. Їх навчав один учитель. В цій школі навчалися головним чином діти заможних родин, попа, дяка, поміщицької челяді, а для дітей основної маси населення місць у школі не вистачало. Проте матеріальне становище батьків не дозволяло учити дітей десь в іншій місцевості. Тому незграбне відношення поміщиків-куркулів до розвитку освіти й культури зумовлювали темноту та не писемність майже всіх безземельних селян. Таке відношення викликало ненависть у селян до своїх гнобителів і штовхало на боротьбу з ними. Як розповідали старі люди та засвідчують архівні документи у 1905 році більшість селян Берізок-Бершадських захопили в свої руки нечесно придбану у свою власність поміщицьку землю і розподілили її. Таке  життя привело до переломних днів Жовтневої революції, яка знищила царсько поміщицький лад і передала землю селянам.

Пожовтневі зміни торкнулися і Берізок-Бершадських. Інколи влада за день кілька раз переходила із рук в руки різних протиборчих сил та антирадянських банд. Остаточно радянська влада утвердилася в селі з приходом кінної бригади Г.І.Котовського, яка тут, на Поділлі, виконувала фактично жандармські функції: розправа з непокірними. Старостою села було обрано Данила Надем”янова. Жили важко і складно, холодно і голодно. Головою ревкому обрали Танаса Діхтяренка. Організували в селі комнезам і бурякове товариство. Утворився партійний осередок, який очолив перший сільський комуніст Самсон Лазорик. В кінці 20-х на початку 30-х років село захлинулося в примусовій колективізації. Більшість селян чинили опір цій „революції згори”. За супротив колективізації були арештовані Андрій Кондратюк, Степан Стахов, Тодот Каціман, Іван Колібабчук та багато інших. Після закінчення громадянської війни стало видно, які колосальні витрати понесло село. Потрібно було відбудовувати господарство. Радянська влада, передавши землю селянству, допомагала розвиватися селянському господарству надаючи йому кредити на придбання сільськогосподарської техніки та інвентарю тощо. В 1927- 1928 роках ініціаторами створення ТСОЗів були Танас Херсонюк, Іван  Швець, Юхим Самборський, Захар Хворостяний.  Активізується господарське життя: в селі з’являється перший трактор  „Фордзон”. Першими трактористами в селі були Павло Недорода, Федір Мовчан. Влітку 1930 року село сколихнула жіноча „волинка”, яку очолила Лукія Лазарченко. Колгоспи опинилися на межі повного банкрутства. Більше половини односельчан покинули колгосп, забрали своє усуспільнене майно. В зв’язку з цим із Бершаді для „втихомирення” непокірних виїздив спец загін.

Голод 1932- 1933 років   був спричинений горезвісними хлібозаготівлями, людиноненависницькою політикою розкуркулення, відвертим масовим терором тоталітарного режиму проти селян України. Не обминула ця чорна сторінка і жителів села Берізки-Бершадські. Голод 1932-1933 років кинув страхітливу тінь на село. „Вимерли цілі родини, не вистачало сил у живих хоронити традиційно, викидали тіла померлих прямо в погреба. А якщо викопували яму на покійника, то поки довезуть того, а в ямі вже три-чотири трупи. Розкопували яму трохи  та так і ховали” ,- згадують старожили ,- „були такі, що самі виповзали на кладовище, аби там померти”. Виживали ті, що їли черепашки, листя липи, яке перетирали і пекли млинці. За брагою ходили аж у місто Бершадь. Поки несли – випивали і одразу ж помирали. Хто вижив, об’єдналися в чотири колгоспи: імені Косовського, імені Ворошилова, імені Леніна і „Нове життя”. Такого терору згадує Н.Швакуляк, як за сталінського режиму, не знав ніхто. Людей карали не тільки за кілька колосків для вмираючих  дітей, а й за кілька безневинних слів.В травні 1933 року владою офіційно засвідчено випадки людоїдства в селі Берізки-Бершадські.

Перед Великою Вітчизняною війною село було вже невпізнане. Колгоспи стали більшими, багатогалузевими, механізованими господарствами. І хоч надалі  люди важко працювали жити ставало легше, почали одержувати по 200-250 грамів хліба на трудодень. В.М. Когут згадує, як у 1941 році після шостого класу мала вже півнорми у полі. Вручну викопала 0,9 га цукрових буряків, однак частина їх замерзла. Цукру дали стільки, що міряли склянкою. Змінилась на селі і культура. Не залишилося й сліду від корчми. Школа стала семирічною, директором якої був Трутик М.Г. Кількість учнів збільшилася до 150, працювало 6 учителів. В селі працював водяний млин, бібліотека, пункт медичного обслуговування. В колгоспі випускалась газета „Котовець”.

22 червня 1941 року розпочалась Велика Вітчизняна війна, яка стала важким випробуванням сельчан. Село було окуповане румунськими солдатами. Багато односельців добровільно пішли на фронт. Всі вони непогано відзначились в боротьбі з ворогом. Учителя Плиту І.Г., який закінчив Ніжинський учительський інститут, забрано в ряди Радянської Армії, на фронті він був штурманом.Кучерявий П.Ю. під час війни був радистом на літаку Л-2. Брав участь у війні з 1941 року під Сталінградом на Орловсько-Курській дузі, при звільнені Мінська та інших міст. Мав 28 вильотів. Нагороджений орденом Червоного Прапора і медалями. Кучерявий А.П.- особливо відзначився, він був досить сміливим, винахідливим. Андрій був замковим біля пушки, пізніше його перевели у полкову розвідку. Полку потрібно було знати місце розташування ворожих частин. Кучерявий пішов у розвідку, взяв „язика” і приніс у полк його на своїх плечах. За це його нагороджено медаллю „За відвагу”. Багато односельчан відзначилися у боях за Батьківщину, та й у даний час вони розповідають онукам про ті жахливі часи. 13 березня 1944 року військами другого Українського фронту Берізки-Бершадські було звільнено від фашистських загарбників.До 30-ти річчя визволення села від фашистських агресорів було відкрито обеліск загиблим воїнам, який встановлено на пагорбі річки Південний Буг. Це місце - могила, в якій захоронено воїнів, що загинули при визволенні села. Серед них поховано і юнака танкіста, який на своєму танку Т-34 першим ввірвався на міст і був підірваним. Посмертно цьому дев’ятнацятирічному  танкісту було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Червоні слідопити місцевої школи розшукали його рідних у Росії, і до сьогодні ведуть з ними переписку та старанно доглядають за обеліском. До 45- річчя визволення України від фашистської навали було проведено мітинг,  на якому відбулося відкриття Меморіалу пам’яті і слави в центрі села. На мармурових плитах якого викарбувані прізвища та імена односельчан, які не повернулися з війни. В урочисті та святкові дні жителі села несуть квіти до вищезгаданих пам’ятних споруд. Хвилиною мовчання вшановують їх пам’ять, а молоді люди, які створюють сім’ю, кладуть хліб і сіль на барвистих рушниках. 

У повоєнні роки теж було не легко. В селі сталися великі зміни: чотири невеликих колгоспи об’єдналися у два – імені Котовського та імені  Ворошилова. За кермо трактора сіли Ф.Мовчан, І.Луговацька, Г.Гончарук, К.Бабій, Г.Шаповал, Х.Стахова, П.Охріменко, бригадиром тракторної був З.Т.Трачук. Косили вручну. М.Когут згадувала, що норма викосити за день була 0,5 га. Однак, навіть жінки скошували за жнива десятки гектарів. А в 1947 році – засуха, знову голод. У 1949 році – з’явилася техніка, зокрема машина-полуторка. Першими шоферами були І.А.Колібабчук, І.Є.Благодир; першими трактористами – Я.Нех, Г.Бевз, А.Колібабчук, М.Луговацький; комбайнерами – З.Т.Трачук, С.М.Когут. Очолювали тракторну  М.С.Мунь, О.С.Каціман і аж до 90-х років П.З.Хворостяний. В цей час колгосп побудував капітальні приміщення для тварин, кормокухню, столярний цех, тік, зерносховище, майстерню, тракторний стан. Колгосп мав свою пилораму та млин. В центрі села було зведено Будинок культури на 350 місць, типове приміщення дитячих ясел і дитячого садка,  побудовано бруковану дорогу в селі.В селі був продовольчий магазин, буфет та ларьок, пункт медичного обслуговування та пологове  відділення.За роки радянської влади із села вийшли спеціалісти різних галузей знань: учителі, лікарі, агрономи, інженери, артисти, офіцери Радянської Армії.При Будинку культури функціонувала бібліотека, кімната роботи гуртків, духовий оркестр. У 1951 році два колгоспи об’єдналися в один імені Котовського. Головою правління став Д.І.Книш. Під керівництвом Павла Олійника біля села посадили фруктовий сад. А у 1959 році Берізки-Бершадські об’єдналися з Джулинкою в один колгосп, головою правління тоді був К.К.Шрамко, а з 1967 року – М.С.Шеремета. Підвищенні зобов’язання брали колгоспники, робітники та інтелігенція села і з честю їх виконували. Особливо успішною була діяльність цього господарства за час роботи голови Шеремети М.С., який багато зробив для соціально-економічного та культурного розвитку села. В селі було відділення зв’язку, село було повністю електрифіковане і радіофіковане. В селі було побудовано на кошти місцевого колгоспу школу на 560 учнівських місць, будинок побуту, нове відділення зв’язку, дитячий садок, новий магазин, авто зупинку проведено 1,5 км асфальтованої дороги. На той час Берізкобершадська школа нараховувала 214 учнів, в якій працювало 19 вчителів з вищою освітою. Крім того при школі  заочне відділення, де трудівники села здобували середню освіту без відриву від виробництва. Багато дітей колгоспників навчалися в інститутах, технікумах, ПТУ. В Будинку культури працював колектив на чолі з Колібабчуком Я.О.. Музичні інструменти для духового оркестру та костюми для аматорів сцени закупив колгосп імені Котовського. Духовим оркестром керував Манченко О.Г. В репертуарі аматорського колективу були номери для виступів на різну тематику. З радянською владою прийшли до трудящих нові обряди, звичаї. Славною традицією стало організовувати мітинги біля пам’ятника в день 9 Травня та в день визволення села від німецько-фашистських загарбників. Поширилися й нові обряди- проводи до лав Радянської армії, на пенсію, зорини і таке інше. Невпізнанним стало село за останнє століття. На місці похилих халуп виросли гарні будинки, вкриті бляхою, шифером. Воно озеленено фруктовими і декоративними деревами, з’явилися нові вулиці - Садова, Польова, Перемоги.

Період Незалежності. 1 грудня 1991 року жителі села так, як і вся Україна, на Всеукраїнському референдумі проявили своє прагнення до створення незалежної держави. Після чого Берізки-Бершадські, як і всі населені пункти нашої держави, перейшли до нового етапу державотворення. На території села з’явилися нові форми господарювання. З 1996 року відбулося розпаювання земель. На базі колишнього КПС „Джулинка” (зміна назви колгоспу імені Котовського на назву КСП „Джулинка” відбулася у 1984 році) в березні 2000 року було створено ТОВ „Джулинка” директором товариства обрано Койбійчува В.Я. В даний час ТОВ „Джулинка” є найбільшим місцевим сільгоспвиробником. Після створення товариства, всі колгоспники КСП „Джулинка” перейшли працювати до нього. Працюючим та пенсіонерам, які пропрацювали все життя в колгоспі наділили земельні паї в розмірі 2,5 га. Паї всіх працюючих та пенсіонерів перейшли в оренду товариства, за використання яких товариство з ними розраховується. На жаль ТОВ „Джулинка” перебуває в скрутному становищі, тому повністю не може розраховуватися за оренду паїв та сплатити всі необхідні фінансові розрахунки державі. Крім ТОВ „Джулинка” землі сільської ради орендують приватні власники – Діхтярено Б.Т., Арсенюк І.І. А також виділено  соціальній сфері села по 0,45 га землі із земель  запасу сільської ради. Під час функціонування КСП „Джулинка” під керівництвом Койбійчука В.Я. на селі було покрито асфальтовану дорогу в центрі села та ще три вулиці. На жаль всі інші сільські дороги залишаються непридатними для нормального їх використання, особливо в несприятливі погодні умови. Останні роки ТОВ „Джулинка” очолює Хливнюк М.Ф. якого обрано головою ради райагрооб”єднання „Бершадська рада сільгоспвиробників”, заслужений працівник сільського господарства України.

Порівнюючи соціально економічний розвиток села з минулими роками, то він знаходиться в дуже незадовільному стані, і зміни в кращу сторону не відбуваються. Через фінансові труднощі та відсутність патріотизму місцевої влади та втрати надій населення на позитивні зрушення село перебуває в дуже складному становищі. В селі є лише три торгівельні точки, в яких населення може придбати продукти та промислові товари, але за дуже високими цінами, порівнюючи з ринковими, так як вони знаходяться в приватній власності. Приміщення будинку побуту, автозупинка, перебувають у занедбаному стані. Не в кращому становищі знаходиться і приміщення будинку культури, бібліотеки. Будинок знеструмлено, але бібліотека все-таки  функціонує. Фонд бібліотеки становив на 2005 рік  11097 примірників книг, обслуговувалося 502 читачі, з яких 128 – діти. На території села є відділення зв’язку пункт медичного обслуговування населення, дитсадок. Для побутового обслуговування населення в селі відсутні будь які умови. Більше не працює швейна майстерня, перукарня, майстерня по ремонту взуття, теле-радіомайстерня,  місцева лазня. Порівнюючи функціонування пункту  медичного обслуговування з минулим, висновки жахливі. В наслідок слабкої матеріальної бази та дефіциту коштів пункт ледве зводить кінці з кінцями. В ньому відсутні найнеобхідніші медпрепарати. Зараз на пункті медичного обслуговування працює два працівники з середньою медичною освітою. Є  ще дві установи в селі – це місцева церква та школа. Вони функціонують на належному рівні і є одними з кращих в районі.

Церква Івана Богослова – є найдавнішою спорудою села, вона була свідком всіх подій ХХ століття та, незважаючи на те, що інші церкви району знищували, руйнували та грабували, Берізко-Бершадський храм вцілів, безперервно функціонуючи. Заходячи до храму дійсно є чим полюбуватися. Завдяки відданості духовній справі священика отця Георгія(Лавренюка Юрія Івановича) церква знаходиться в гарному стані. Лише за останні декілька років зроблено ремонт церкви, збудовано новий паркан, оновлено нове покриття. Постійно збільшується та  омолоджується кількість прихожан. Берізкобершадська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів збудована у 1975 році. В школі функціонує 10 кабінетів, класи-кабінети для початкового навчання, кімната ручної праці, музей бойової та трудової слави, етнографічна кімната, бібліотека, спортзал, їдальня, актовий зал. В школі працює 17 учителів, всі вони з вищою педагогічною освітою. Чисельність учнів на 2006 рік – 113 дітей. Село Берізки-Бершадські було завжди краєм, де здавна розвивалися різноманітні ремесла. Численні майстри –будівельники були знані далеко за межами села. Відомі столяри: Колібабчук Степан, Діхтяренко Тимофій, Кучерявий Андрій, Швакуляк Юхим.  В селі славляться своїми художніми виробами вишивальниці: Кривенька Фросина, Трачук Олександра, Лазаренко Ганна, Коцюрей Віра, Швець Олександра та багато інших. Роботи названих майстринь часто експонуються на виставках різного рівня. Добрим словом слід згадати сільських ткаль. Каціман К.Т. Надемянова Г.Б., Колібабчук Т.Г., які своїми виробами порадували не одну родину села в дні обрядових свят. Протягом 60-90-х років у селі проживала майстриня по виготовленню весільного обрядового одягу, оновлення церковних ікон – Кучерява Хіврона. За добрим українським звичаєм будь-яке свято  і обряд не обходяться без традиційного хліба-короваю. Славне село своїми коровайницями. Сьогодні знаними коровайницями в селі  є Стахова Л.М., Діхтяренко Г.В. Так творяться сільськими умільцями дива. Їх справи важливі, як з господарської, так і з художньо-мистецької точки зору. Станом на січень 2006 року кількість жителів села Берізки-Бершадські становила 920 чоловік. З них 398 осіб чоловічої статі 522 особи з них жіночої статі.

Наявність сільських дворів – 500, з них – 430 знаходяться в постій ній власності.