Я не твоя , і нічия!!!
Сама по собі в світ крокую!
Іди, не лізь в моє життя!
Сміюсь ,кричу, чи сни малюю
Це вибір мій!Я вільна від думок!
Від вашого суб’єктивізму .
На гру та тиск ставлю замок!
я хочу більше реалізму!!!
Діста вже банальна гра в любов…
і рамки,що стискають душу!
Нав’язуєш себе ти знов і знов..
Повторюю-нічого я тобі не мушу!
Стій краще ти на відстані руки!
Я маю право на свій власний простір!
Тримай при собі всі свої думки!!
Підійдеш ще-почуєш гучний постріл!!!
“Ялинка” (О.Олесь)
Раз я взувся в чобітки,
Одягнувся в кожушинку,
Сам запрігся в саночки
І поїхав по ялинку.
Ледве я зрубати встиг,
Ледве став ялинку брати,
А на мене зайчик – плиг!
Став ялинку віднімати.
Я-сюди, а він – туди…
„Не віддам, – кричить, – нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай, ледащо!
Не пущу, і не проси!
І цяцьками можно гратись:
Порубаєте ліси –
Ніде буде і сховатись.
А у лісі срізь вовки,
І ведміді, і лисиці,
І ворони, і граки,
І розбійниці-синиці”.
Страшно стало… „Ой, пусти!
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости, -
Я не буду більш ніколи!”
Низько, низько я зігнувсь,
І ще нижче скинув шапку…
Зайчик весело всміхнувсь
І подав сіреньку лапку.
Вкотре нАс розіпнуть, ту юрбу, що прозвалась народом,
Позбивають з штахет зубожіння трухляві хрести,
І тризубці в серцях іржавітимуть змучено згодом,
Хором крикнуть «добийте! – нам муки вже більш не знести».
І пройдеться луною той стогін крізь співи торішні,
Амнезія торкнеться похилених низько голів,
Бо на наших гробах вже шевченка читатимуть вірші,
Скажуть, все це дарма, якби він за життя не хотів.
Ми всі зрадники снів, продалися безтямно,
Не повірили в міф, що блудив на яву,
Боягузи кричали, «свобода, америка, карма,
Поневольники ж руки на нашому гріли вогню.
І не треба ля-ля тут претензій – не був політичним,
Я не впарював шнягу і фейс по руках не пускав,
Ви скажіть, шо не так в цій державі зі звичками
Розбазарити вічність, майбутнє з-під-став.
Це ж шифровки тут скажуть, росія і нато,
Це ж сьогодні ми разом сім’я, в цьому зміст…
Як же ж так, що країну розкрали «рєбята».
І заткніться про правду, бо вчора пустили вже дарницький міст.
Вкотре нас розіпнуть, ну а може й сьогодні повішають
Шо за люди?.. прозвались чомусь участковими.
Ну, а потім пробачать «як, жаль,…» оголосять амністію
Для народу з культурним рівнем мужицької столової.
26.12.10
Напевне Ти також інколи бачиш розгорнуту сторінку
і хочеш заховатись поміж рядки
ось ти вже поміж них
сидиш оце біля букви “О”
а від неї жене холодом
(бо дірява)
і безкінечністю
(бо замкнута в собі )
гадаєш ось там в наступному абзаці буде дуже хороший світанок
бо автор (як на диво ) дійсно бачив його
повзеш поміж букви і бачиш букву чимось схожу на себе
це “ І “ але ні це “ і “ більше схоже на тебе
тривога якась бо “ А” і “ ш ” просять помовчати
кажуть
“ Г “ сьогодні обіцялось зітнути голову маленькому “ і “
а ти поміж тим всім навіть не розділовий знак
безсилий і жоден друкар не вигадав як тебе позначити на письмі
вчителі української мови казатимуть на тебе
“друкарська помилка”
вже за буквою “ ю” і крапкою видніється той самий абзац
і чорт забирай бачиш як світає…як із сірого каламуття прорізається
перший промінь рожевого світла
а для всіх інших це всього лиш дієприкметниковий зворот
колись коли люди тільки видумували букви
вони напевне не думали що Ти зараз сидиш на букві “ н “
звісивши ноги
положивши під спину “ ь” щоб було зручно
спостерігаєш не рукотворне створення нового дня
і всю цю гармонію порушить свист обезголовленого тіла буки “ і ”
втратила голову?
Чи стала доросла?
Це так здавалось по дивному вперше бачити схід сонця у буквах
а не у вікні.
Музика була як новий чорний лискучий хром
І набігала на літо я рідка ніч.
Ді-джеї ковтали таблетки, аби не спати і міксувати сім днів
Вони попрямували до студії
І хтось його знав
Хтось знав ту телезірку
Він прийшов на нашу домашню вечірку і крутив свою музику
І коли він гарячого сонячного полудня вийшов до свого авта
Ми бачили як хулігани написали Х-У-Й на його лобовому склі
Він ганчіркою витер напис і холодно посміхаючись поїхав геть
Він багатий
Має велике авто
Моя банда забезпечить тобі
Сцени зґвалтувань у хащах
Зваблювання в автах, покинутих будинках
Бійки на базарах
Пил на черевиках
Розщипнені сорочки і підняті коміри
Яскраве налаковане волосся
Агов, чоловіче, хочеш дівчаток, коліс, травички? Давай… Я покажу, як треба відриватися. Тут є все. Давай… Я покажу.
Я ось що тобі скажу… Жодна вічна винагорода нам не належить за розтрату світанку.
У ті минулі дні все було простішим і заплутанішим.
Однієї літньої ночі, йдучи до пристані, я зустрівся з двома юними дівчатами,
блондинку звали Свобода,
темненьку – Вигода.
Ми розмовляли, і вони розповіли мені цю історію.
І ось послухай…
Я розповім тобі про тексаське радіо і всеохоплюючий ритм,
легкоплинний, повільний та нерозважливий, як декотрі нові мови,
що досягають твоєї голови холодом, нежданою злістю божественного гінця.
Дозволь розповісти про сердечний біль і втрату бога,
блукаючи, блукаючи в безнадійній ночі.
Тут, ось, довкола немає зірок.
Тут, ось, ми – каменовані
непорочними.
Струсони зі свого волосся сни,
моя гарна дитинко, моє золотце.
Обери день й обери знак свого дня,
божество дня -
перша річ, яку бачиш.
Гігантський блискучий пляж на холодному коштовному місяці,
голі пари збігають вниз його тихим краєм,
і ми сміємся, ніби розм’яклі, нестримні діти.
Розбещеність у волохатому бавовняному мозку дитинства,
музика й голоси навколо нас.
Обери їхні переспіви Давніх,
знову прийшов на це час.
Обери знову, вони наспівують попід місяцем,
поза древнім озером,
знову ввійди до солодкого лісу,
ввійди до гарячого сну,
ходи з нами,
все знищено, танці.
Коли нас з тобою не стане – хто з наших пошт і акаунтів висилатиме спами?
Спецназ, урываецца ў натоўп калонай, бяжыць да помніка Леніну, па дарозе збіваючы людзей. У натоўпе кажуць, што Віталя Рымашэўскага збілі і павалаклі ў пастарунак. Рымашэўскага сапраўды не відаць.Лідэры акцыі з апаратурай заклікаюць не сыходзіць з плошчы і заклікаюць міліцыю ня біць людзей.
22.50. Чым выкліканая перагрупоўка сілаў спецназу, пакуль невядома. У кандыдата ў прэзідэнты Віталя Рымашэўскага разбітая галава.
Далі…
СКАЧАТИ
Замість “а” падає камінь, замість “о” падає камінь. Замість звуку — тиск, замість ноти — бетонний мур, пластикова пляшка, цегла, дим. Музиканти гурту “ZSUF”, що розпоряджаються звуками за власними ідеями, компонуючи ряди безпредметних непроґнозованих композицій, представляють черговий етап своєї творчості, який не менш є важливим для їхнього партнера та співавтора нового альбому поета Юрія Завадського.
Гурт експериментальної психоделічної музики “ZSUF” з Тернополя відомий неймовірними імпровізаційними можливостями вже одного разу успішно представив спільну роботу з Юрієм Завадським на фестивалі “L2” 2009 року в Любліні, Польща. З того часу багатий спільний матеріал набував щоразу нових станів, перетворившись врешті на повноцінний музичний альбом, який доступний для вільного завантаження на сайті гурту zsuf.org.
Гармонійна єдність zsuf’івських мотивів із фонетичною поезією вибудовує давно очікуваний місток між літературним мистецтвом, перформенсом, театром, музикою, графікою, виробництвом шумів, криків, голосів, дотиків, рухів, тіней. Фонетична поезія віднедавна знайшла свого слухача в Україні, хоча з великим зусиллям переборює стіну “змістовної” літератури, яка звикла видаватися правдомовною, говорячи ті ж самі формули, які властиві класичному аванґарду. Фонетичні єдності набувають смислу в роті, у вусі, на долоні, перетворюючись на самих слухачів, перебираючи на себе переживання. Літера стає переживанням, звук стає переживанням, фонема стає еталоном переживання. Звідки прийшла безпредметність? — не найголовніше запитання, хоча відповідь на нього втомлює простотою. Інша справа — яку перспективу вона приховує, коли зливається зі звуковим неартикульованим потоком, залишаючись незалежною? Психоделія гурту “ZSUF”.