Крила, ноги і хвости

Автор: Валентина САМАР (Крим)
  • принт версiя
  • обговорити
  • надіслати другу
  • прочитати пізніше
  • лист редактору

Давно помічено, що наш політчиновницький бомонд абсолютно по-своєму розуміє фразу «Гроші люблять тишу». Особливо коли це гроші — бюджетні й до того ж витрачаються на комфортне перебування при владі (або рух до неї) і допомогу своїм людям та структурам.

Власне, нічого екстраординарного й несподіваного з боку оновленої кримської влади не сталося, — просто форми і методи, що їх команда Джарти—Могильова використовувала в роботі зі ЗМІ в період виборчої кампанії, були перенесені на діяльність уряду. Разом із виконавцями. Тобто штаб продовжує функціонувати, але тепер уже — на гроші платників податків.

Методи були практично ті ж самі, що й у штабу центрального: обмежений доступ до головного тіла, жорстко дозована інформація і тільки від призначених речників, крихітні прес-конференції з підготовленими запитаннями, абсолютне табу на теми фінансування або наближена до нього неконкретність. Окремий напрям — повальна «джинса», створення пулу з «правильних» ЗМІ та журналістів, для інтерв’ю яким завжди знаходять час топ-персони, зазвичай жахливо завантажені для решти.

Насправді форми й способи донесення до громадян інформації про діяльність РМ автономії, встановлені для кримських журналістів і членів уряду, такі. Жодних несанкціонованих контактів: запросто, як це було раніше, до міністра, голови комітету або їхніх заступників тепер журналіст звернутися або підійти після засідання вже не може. Треба подати письмовий запит на такий контакт, бажано — із запитаннями, і тільки після узгодження з профільним віце-прем’єром член уряду або інший чиновник зустрінеться з представниками ЗМІ. Але не факт, що інтерв’ю відбудеться: на запит можуть просто не відповісти.

Із доступом до рішень, щойно публічно (Джарти під тиском ЗМІ все ж таки поновив трансляцію засідань) ухвалених Радміном, теж потішно. Співробітниці прес-служби вимагають заповнити якусь анкету із зазначенням даних журналіста і переліком документів, необхідних йому. Потім постанови видають, але, як засвідчив досвід, не всі і без додатків, у яких саме й викладена суть рішення.

Ні, все зрозуміло, дев’ять віце-прем’єрів та колишніх працівників кримського штабу Віктора Януковича треба чимось завантажити. Але ця система поки що працює тільки з однією метою — обмежити доступ до інформації та її носіїв. І що має на увазі Василь Джарти, не перестаючи говорити про прозорість та відкритість роботи дорученої йому Ради міністрів, — незрозуміло. А запитати — немає можливості. Навіть короткочасний вихід на пресу після засідання Радміну, як було обіцяно, не відбувся. Про п’ять перенесень інтерв’ю «ДТ» («давайте після затвердження уряду», «після першого засідання Радміну», яке двічі переносилося, «ну тепер уже після Великодня», а потім — тиша) годі й казати. Проте запитання залишаються.

Наприклад, чи обізнаний прем’єр із Конституцією України і бодай із одним із законів, котрі регулюють інформаційну політику держави й забезпечують права громадян на отримання інформації? Один із них так і називається — «Про інформацію». І там, у статті 29, записано: «Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом. Переважним правом на одержання інформації користуються громадяни, яким ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обов’язків». Сподіваюся, ніхто в керівництві автономії не сумнівається, що серед згаданих громадян законодавець мав на увазі й журналістів. Ще одна стаття, 32-га, роз’яснює чиновникам, у якій формі вони зобов’язані інформацію надавати: «Органи законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадові особи зобов’язані надавати інформацію, що стосується їх діяльності, письмово, усно, по телефону чи використовуючи публічні виступи своїх посадових осіб». Причому спосіб одержання інформації вибирає сам журналіст, і закон чітко вказує: «Ніхто не може обмежити право особи у виборі форм і джерел інформації».

Останнє означає, що коли у представників ЗМІ є запитання до прем’єра Джарти, то не треба виводити на камери віце-прем’єра Псарьова, який тільки знайомиться з Кримом, вживається в роль публічного держслужбовця і не знає, коли ж нарешті почнуть проводитися обіцяні земельні аукціони. Важко зрозуміти це людям із бізнесу, навіть якщо вони одночасно з роботою в кримському уряді очолюють макіївську організацію Партії регіонів і є депутатами Київської облради.

І географія тут ні до чого. Кримський спікер, відповідаючи на запитання журналістів про незаконні новації прем’єра у справі інформування громадян, зізнався: якби був на його місці, чинив би так само. «Бо неподобство коїться, коли міністри або, що гірше, їхні заступники просто піаряться, приходять на роботу, на день дають два інтерв’ю, а потім їх знайти ніхто не може. Жорстка форма управління мені імпонує, і я розумію, навіщо це робиться», — поділився думками В.Константинов на своїй першій на посаді повноцінній прес-конференції. Загалом, знову журналісти в усьому винні. Але, щоб вони не залишилися без роботи, спікер запрошує їх ходити не в уряд, а в парламент, де відбуваються дискусії.

Це, звісно, важливо для народу — знати, що депутати роблять у ВР автономії. Під час останнього засідання дві третини часу пішло на «російські» запитання. Але полум’яні промови на цю тему, що вже друге десятиліття звучать із вуст практично одних і тих самих осіб, можуть привернути увагу хіба що підрахунком, хто із захисників російської мови зробить більше помилок в одному реченні. Хоча громадянам, напевно, корисніше дізнатися, скільки грошей «з’їдає» любов до «Великого російського слова». За твердженням депутата-бютівця Ю.Могаричева, який ознайомив колег із програмою цього фестивалю в Ялті («початок — обід, розширене засідання, далі — дружня вечеря»), на його проведення з бюджету передбачено 70—80 тисяч гривень. Але спікер був непохитний: «Якщо потрібно, і голодуватимемо, але проведемо як слід. Погляньте, що робить наш президент. Протягом останніх тижнів відбулися чотири зустрічі з Російською Федерацією! Нам слід розширювати ці контакти, адже вони — один зі способів розвитку нашої автономії» («Контекст-Крим»).

«Голодувати» то «голодувати». Задля розширення контактів, як засвідчила остання угода щодо ЧФ, Партії регіонів нічого нашого не шкода. А коли й стрепенуться — то тільки коли щось суто особисте зачеплять.

Ось кримські парламентарії теж «показали зуби» уряду Джарти, відмовившись затверджувати нову структуру апарату Радміну, яка тепер більше схожа на облдержадміністрацію: шість главків, чотири управління, патронажна служба прем’єра тощо. Питання тричі на голосування ставилося. Довелося оголошувати перерву для консультацій, а віце-прем’єру П.Бурлакову — запевняти депутатів, що у процесі реорганізації нікого з «кримських не звільнять». Правильно, до них просто додадуть макіївських. І все, звісно, з метою оптимізації управлінських витрат...

Зачистка пішла на іншому полі. В усіх міністерствах і рескомітетах наказано звільнити місця перших заступників, а там, де їх за штатом не було, — впровадити і тримати вакантними. Для кого? Тільки не кваптеся стверджувати, що лише для макіївських. Злі язики подейкують, що посади з правом підпису банально продаються. Але хіба можна в це повірити, бачачи перші призначення? Наприклад, першим заступником голови Рескомзему Криму став Олександр Чабанов, широко відомий країні у зв’язку з кількома резонансними подіями. Саме в його будинку Євген Червоненко, який відповідав за безпеку кандидата у президенти В.Ющенка, влітку 2004 року ховав майбутнього главу держави, за яким велося стеження під час походу на Ай-Петрі. Після виборів Чабанов як секретар міськради Ялти виконував обов’язки мера замість усунутого на період слідства Брайка. А в жовтні 2005 року він став жертвою озброєного нападу: в нього тричі стріляли прямо у дворі будинку, але обійшлося легким пораненням руки. Ось тоді біографія О.Чабанова стала предметом суспільного інтересу, починаючи з того, що від народження він — О.Писаренко. Подробиці, тепер цитовані, можна знайти в «ДТ» від 15 жовтня 2005 року. Коротенько скажемо, що 1991 року Первомайський суд м.Владивостока засудив гр-на Писаренка О.І., який працював у комсомольських структурах, до шести років ув’язнення з конфіскацією майна за розкрадання держвласності, зловживання службовим становищем та шахрайство. Як повідомляло «ДТ», сам Писаренко (а відсидів він не шість років, а всього рік і три-чотири місяці й після задоволення скарги вийшов на свободу) переїхав до Ялти і став громадянином України Чабановим О.І. Але прізвище він змінив не для того, щоб приховати своє минуле, а щоб зберегти «родове прізвище дружини». Набуття українського громадянства Писаренком—Чабановим теж викликало запитання, і народний депутат Ю.Кармазін навіть запити в ГПУ і МВС слав, але прокуратура нічого злочинного не вгледіла. Хоча оприлюднені документи підтверджували нестиковку в часі строку ув’язнення, дострокового звільнення й набуття українського громадянства, а також сумнівність диплома про вищу освіту в... Далекосхідній академії наук.

Але кого в теперішній політичній Україні здивуєш липовим дипломом чи судимістю! Скоро буде дивно, як такі люди — і не при посаді?

Свіжа новина — кримський депутат Микола Котляревський, якого нардеп і двічі екс-начальник кримського главку МВС Геннадій Москаль, а також чимало ЗМІ називають не інакше як Коля-Котлета (за прізвиськом євпаторійського бригадира), отримав посаду в самому Кабміні! Тепер він трудитиметься в Міністерстві транспорту України! Правда, на якій посаді — поки що невідомо. За інформацією одних джерел — мало не заступника міністра, інших — усього лише радника міністра. Підтвердивши «Центру журналістських розслідувань» своє київське призначення, М.Котляревський категорично відмовляється називати посаду. Обіцяє в середу провести прес-конференцію в столиці, а поки що просить не заважати ознайомлюватися з «функціями і колом обов’язків», а також не писати про кримінальні справи. Ну все, тепер точно міст через Керченську протоку побудуємо!

І правильно, нічого давати свободу журналістам, коли такі новини. Що, крім цих скандалів і приставань із деклараціями про доходи, більше людям читати нічого? Ось косяком пішли в регіональних ЗМІ статті типу «Президент вибудував вертикаль реформ». В’ячеслав Піховшек став друкуватися в Криму. «Входження у велику політику» Віктора Януковича висвітлює для широких мас. «Джинса», — кажуть експерти, «Хто оплачує»? — запитує преса. А невідомо. Якісь приватні особи. Загалом, штаб продовжує роботу...

  • принт версiя
  • обговорити
  • надіслати другу
  • прочитати пізніше
  • лист редактору