Особливо коли вмієш жити без віку, опікуєшся колонією для неповнолітніх, в голові знання одинадцяти мов, а в досвіді - близько ста країн, в яких працював, писав та воював. Але слава примхлива.
- Вам запам'яталося, як почали писати?
- Це мені було десь чотирнадцять чи п'ятнадцять років. Написав перше оповідання, але воно нікуди не годилося. А поштовхом було те, що багато наших письменників тоді писало, але головне - брат моєї мами, мій рідний дядько, написав роман "Джура". Він був на Памірі, потім повернувся і написав дуже цікаву книжку. По ній було знято два фільмі. І от коли я отримав книжку, яку видав мій дядько!
- І подумали, чом не ви?
- Так! Це девіз мого життя: якщо хтось може, то чому не я! Перша художня книжка моя вийшла наприкінці 60-тих і йменувалася "Хто ти?", а книжка "Самотнє покоління", яку видали вже у 72-му, отримала декілька десятків негативних рецензій - було написано, що я межую між індивідуальністю та індивідуалізмом...
- Так це ж дуже позитивно!
- Так, це зараз вже позитивно, а тоді було небезпечно. Мене ще друкували у журналах, і от раз визвали і кажуть: "Юрко, ну що ж ти пишеш якось не по-нашому! Все нічого, але ти давай пиши нормально!" Я тоді вийшов, перехрестився і подумав: "Слава Богу! Не дай Боже мені писати по-вашому". І з того часу я вирішив, що краще писати в стіл, але писати так, як ти сам відчуваєш.
- Як відчувалося переслідування?
- Відкривав газету з політичними обстрілами і проходився по списках - так, добре, мене нема. Потім десь бачу - є. І мені невдовзі по секрету сказали, що я попав в список опальних, тепер мене певний час друкувати вже не будуть.
- Через те, що в ваших творах не було належної пропаганди?
- Справа була не тільки в творах. Я ж писав ще й багато критичних статей, в мене були наукові статті. І, думаю, саме це можновладців найбільше дратувало. А одного разу, коли я писав, помітив за собою, що знаю, що сподобається і що ні, і знаю, як писати, щоб бути "совєтським письменником", щоб надрукували.
Мене це налякало, і я сказав собі - добре, тебе надрукують, ну, а далі що? Я вирішив, що це не для мене. І так, невдовзі, з'явилося моє перше еротичне оповідання. Здається, воно називалося "Треба". Я відчув, що еротика може бути не тільки описом... Еротика - це є дуже сильний інструмент.
- Цікаво. А скільки вам тоді було років?
- Десь двадцять вісім. Перше таке оповідання надрукували в журналі «Лель». Гарне було видання, але сконало. За допомогою еротики можна дуже яскраво передати людину...
- Довго ці оповідання чекали на публікацію?
- О, так. Двадцять років. Доречі, книжка "Камасутра" - це результат двадцятилітньої роботи. В певний період життя у мене було достатньо часу, щоб написати безліч оповідань. Я жив в Парижі, дружина цілий день була на роботі. Мені треба було лише піклуватися про те, щоб о шостій сходити купити продуктів.
Перший бум зробила книжка "Те, що на споді", яку я віддав на видання "Кальварії" у 88-му. Вона вийшла в них навіть двома тиражами, було написано купу рецензій. Але з шести десяти лише декілька були тямущі.
Юрко Покальчук "б'є по безкнижжю" в акції, проведеній письменниками 23 квітня в Києві. Фото Дмитра Ларіна |
- Як думаєте, тому, хто сам пише, важко читати інших?
- Я вважаю, що письменнику треба читати інших авторів - щоб не закисати у собі, у власному стилі. Я люблю перечитувати Хемінгуея, в свої часи захоплювався літературою Латинської Америки, я ж і був там багато разів. Сучасних я теж читаю, з Дерешем навіть приятелюю, часто висилаю йому шмати, що пишу. Я тут останнім часом пишу щось на межі Стівена Кінга та Толкіена...
- І що можете сказати про страшне слово "сучукрліт"?
- Ну, знаєте, імена називати я не дуже хочу. Колег же ж треба поважати. Але я почитав Ірен Роздобудько, Ларису Денисенко - і заспокоївся. Бо зрозумів, що я поза конкуренцією.
- Часто буває - приходять до голови ідеї романів, а писати в цей час не тягне?
- Так, воно як раз саме так і відбувається. От в мене зараз на п'ять романів задумки лежать. Написав два сценарії для серіалів. Я ж на "1+1" працюю сценаристом і редактором.
Хуліганські витівки письменників: що літератори думають про політиків?
- Графоман це людина, яка сідає і пише: "Встав Іван і пішов до Петра по сокиру. Прийшов, а Петра дома не було. Але Івану потрібна була сокира і він сів чекати Петра. Чекав до вечора. Прийшов Петро. Але виявилося, що і в Петра сокири немає. Тоді вони зібралися і пішли до Василя"...
- Супер. Дуже гостросюжетно.
- Та, і мені давали читати таке. Розумієте, це просто кілометри писання, в такому дусі можна писати і писати безкінечно. Людина, яка таке робить, вона просто хоче виписати себе. Але вона зовсім не думає про те, що це будуть читати, що треба передавати більше, ніж факти, опис. Коли я пишу, я, звісно, виражаю себе, але я завжди бачу перед собою очі - того, хто це буде читати.
Нова книга Сергій Жадан: У "східняків" і "западенців" спільні проблеми29Книга "Ворошиловград" саме про те, що триматись потрібно один за одного, виходячи не від приналежності до того чи іншого регіону, а, скоріше, від приналежності до того чи іншого соціального прошарку... Не думаю, що східні регіони потребують реабілітації перед українськими письменниками. | Вільний радикал Андрій Жолдак: Нам потрібна своя Аль-Каїда в культурі84Якщо Україна має таку державу, такий уряд, такі дороги, такі унітази і таку ковбасу, ті, хто живуть в цій країні – це недорозвинуті для мене люди. Якщо ми не можемо за 20 років побудувати, як литовці, латиші, естонці, румуни, які були просто в дупі, хоч більш менш економічно розвинуту і чесну країну, то хто ми такі? | От А до Я Лада Лузина: Для меня чудеса – почти бытовуха28Последние две недели мне хочется быть мэром Киева и принять закон, согласно которому за снос памятников архитектуры 19 века полагался бы расстрел на месте. И расстреливать можно бы было собственноручно. И, клянусь, я бы это сделала. |
Батько Клочкової псує їй життя, а бойфренд - альфонс і аферист? Tabloid.com.ua |