Десь за Коропцем, на жаль наші записи не зберегли назви населеного пункту, довелося різко гальмувати - прямо посеред чергового села, яке ми швидко минал, мандруючи до наступного пункту нашої подорожі, на узбіччі з'явився старий закинутий цвинтар.

Наступний день розпочався з того самого сніданку, що входив в ціну номера, після чого колеса були спрямовані на Хотин. Порівняно з Кам"янцем та Меджибожем Хотинська фортеця виглядає чи не найкраще, оскільки практично усі з наявних приміщень відкриті для огляду і ремонт/реставраця/розкопки йдуть лише в одному місці. Але є й мінуси. По-перше більшість з цих приміщень порожні (хіба що в одному з них розташована досить жалюгідна діорамка), тоді як можна було б їх хоч чимось наповнити - виставками, експозиціями результатів розкопок чи ще чимось. По-друге - попри наявність нещодавнього ремонту видно, я спеціально фото зробив, як руйнується здоровенний шмат зовнішньої стіни - через кілька років такого впливу на неї води вся ця стіна просто завалиться. І, нарешті, найголовніше - не пускають на мур :( Ну скажіть мені, що це за фортеця, в якій під час екскурсії не можна потинятися муром і подивитися на околиці зі стін? Дурниця якась виходить, а не туристична принада.

Це з персонально-туристичної точки зору. А з глобальної неозброєним оком видно найголовніший недогляд людей, які займаються фортецею. Насправді одне з "семи чудес України" не просто маленький фортик, як це виглядає зараз на усіх фото. Оскільки ми з дружиною страшенно не любимо туристичних маршрутів, то після огляду фортеці пішли довкола практично непомітними доріжками, які використовуються хіба що такими самими психами-ентузіастами та місцевим населенням для вигону корів на випас - теж, до речі, надзвичайна картина: в одному місці на старих стінах одної з найголовніших пам"яток України пасуться дві корови, в другому - розорано маленький городик під картоплю. Так от фортецю за класичною схемою таких споруд оточувало кілька "витків" мурів - аби ворог, який захоплює перші ворота, не міг далі бігти навпрошки аж в сердце укріплення, а змушений був кружляти по спіралі, наражаючись на вогонь з двох сторін від захисників мурів і атакуючи штурмом ще з півдесятка воріт, поки не дійде до останнього бастіону. Наразі в найкращому стані лише саме цей останній бастіон - усі інші мури засипані землею і потихеньку руйнуються рослинами і погодними умовами. Якби їх відновити - це була б така туристична перлина, що з нею нічого б не зрівнялося. Але ж це потрібно чиєсь бажання... Втім і так Хотинськими закапелками було цікаво потинятись - ставлю на друге місце за цікавістю після Меджибожа. Особливо приємно було посидіти в спеку в підвалі - хоча могли б там хоч якесь джерело освітлення встановити.