«Все, чим можу…»

У вівторок, 27 квітня, «Дзеркало тижня» опублікувало російський проект «Угоди між урядом Російської Федерації та урядом України про розширення стратегічного співробітництва в галузі енергетики». У разі підписання угоди в запропонованому варіанті Володимир Путін, безумовно, виграє у Дмитра Медведєва в сутичці за українські трофеї: Медведєв приніс Росії Крим, Путін — Україну.

З огляду на безпрецедентну закритість, за якої приймалося рішення про ув’язування строку перебування ЧФ РФ у Криму і ціни на газ, «ДТ» вважає необхідним: а) проінформувати громадськість про підготовлену енергетичну угоду; б) попередити про розтяжки і міни, які намагається закласти в неї російська сторона; в) мобілізувати експертну спільноту на ревізію російських пропозицій; г) дати можливість уряду врахувати у своїй роботі громадську та експертну думки з приводу російських пропозицій.

Після публікації «ДТ» глава Мінпаливенерго Юрій Бойко заявив: «Україна як країна, котра має великі можливості в сфері енергетики, готова залучати на партнерських взаємовигідних засадах для участі в спільних проектах усі зацікавлені сторони. Це відповідає стратегічним інтересам країни в сфері транзиту енергоносіїв, генерації та розвитку ресурсної бази». Редакція намагалася отримати більш конкретну відповідь міністра з приводу його уявлень про «партнерські взаємовигідні відносини», але Юрій Анатолійович виявився зайнятий. Втім, відповідь буде отримано після підписання остаточного варіанта угоди або розвиваючих її галузевих двосторонніх документів.

«Відповідаючи на запитання про строки підписання міжурядової угоди РФ і України про розширення стратегічного співробітництва в сфері енергетики, глава Міненерго РФ Сергій Шматко повідомив, що 30 квітня в Сочі може бути прийнято «ряд документів на корпоративному рівні». Він уточнив, що йдеться про співробітництво в галузі електроенергетики», — повідомляє «Інтерфакс». «Частина документів може бути прийнята пізніше», — додав Шматко.

За інформацією «ДТ», основна маса документів буде готова до 17 травня — дати приїзду Дмитра Медведєва в Україну. А в Сочі велика імовірність схвалення одного з них — про співробітництво в сфері гідроенергетики — як такого, що найбільш узгоджений і не викликає різночитань.

Що ж стосується рамкової угоди і ще більш значущих галузевих двосторонніх угод у кожній із сфер — газу, нафти, виробництва та експорту електроенергії, атомної енергетики тощо, то, як запевнило «ДТ» джерело в оточенні прем’єр-міністра України, «російський варіант і підходи українськими фахівцями буде значно відкориговано. У нас для цього достатньо компетентних людей. Опублікований «Дзеркалом тижня» проект угоди — запитувана позиція росіян. В українського уряду — є своя. І прем’єр не піде на обмеження інтересів України».

Припустимо, що в цьому разі уявлення Миколи Азарова про національні інтереси збігаються із самими інтересами. Зауважимо, що прем’єр-міністр публічно віддав розпорядження про підготовку «українського варіанта» угоди в сфері атомної енергетики. Однак: а) хто сказав, що останнє слово в питаннях енергетики буде за Азаровим; б) чи витримають ті, за ким воно може бути — Янукович, Клюєв, Бойко, — тиск конкуруючого з Медведєвим Путіна; в) чи не візьме гору бажання заробити із розуміючими наші «правила гри» російськими компаніями над потребою реалізовувати більш сучасні проекти з представниками цивілізованого бізнесу? Відповіді чекати недовго. А поки що коротенько нагадаємо вам про проблемні місця в російському варіанті рамкової угоди (див. повний текст угоди на сайті «ДТ»), а також наведемо думки з приводу «братніх» пропозицій відомих українських експертів. Деякі з них попросили не називати їхніх імен. Часи нині такі…

«Партнерські та взаємовигідні відносини»: юридичний аспект

Отже, Росія хоче, крім рамкової міжурядової угоди, укласти окремі угоди «про розширення співробітництва на приватноправовій основі»:

— у газовій галузі — «безперешкодний доступ експертів на об’єкти ГТС України», створення СП «для закупівлі та реалізації газу на території України», відмова України «від імунітету проти судового розгляду, попередніх заходів забезпечення позовних вимог і приведення судового рішення у виконання», «припинення дії раніше укладених міжурядових угод у газовій сфері»;

— у нафтовій галузі — міжурядові угоди про поставку і транзит нафти територією України, спільна розробка і затвердження методики (механізму) розрахунку тарифів на транзит нафти, узгодження транзитних тарифів із РФ;

— в електроенергетиці — практично повний контроль над єдиною енергосистемою України, право експорту російської електроенергії на Захід і в результаті перетворення України на імпортера ще й російської електроенергії;

— в атомній енергетиці — практична монополія на поставку ТВЗ і розробка стратегічно важливого родовища уранових руд — Новокостянтинівського.

У російському проекті міжурядової енергоугоди є додаток, який предметно стосується гідро- і теплової енергетики. Але в сумі все це — ланки одного ланцюга, в який, схоже, вирішили закувати Україну.

Юридичні експерти та практики на прохання «ДТ» настільки глибоко проаналізували наслідки для України (у разі підписання проекту РФ), що для викладу всіх нюансів треба було б зробити спецдодаток до «ДТ». Тому ми вирішили акцентувати увагу на найбільш принципових моментах.

1. Передбачені тільки зобов’язання України і тільки права РФ. Взаємність — характерна для практично будь-якого міжнародного договору — у російському проекті відсутня як така.

2. Мова йде виключно про дії на території України. Паритет відносин у російському проекті взагалі не передбачений.

3. Закладений у проекті угоди принцип недоторканності власності госпсуб’єктів РФ може означати (її конкретний зміст має бути уточнений сторонами додатково), що жоден із перевіряючих органів України не матиме можливості застосувати проти госпсуб’єктів РФ на території України заходи примусового характеру без їхньої на те згоди (наприклад, домогтися сплати штрафу, виконати судове рішення).

Простіше кажучи, режим роботи для таких підприємств РФ практично зрівнюється з дипломатичною недоторканністю, а самі вони отримають свого роду «імунітет» у рамках правової системи України. З одного боку, це захищає їх від так званої експропріації (хоча гарантії з цього приводу і так передбачені законодавством України). Але з іншого — суттєво обмежить можливості українських контролюючих органів перевіряти діяльність таких підприємств у законодавчо встановлений спосіб.

4. Проект угоди фактично передбачає (причому, ніби «між іншим») припинення досі чинних трьох ключових міжурядових «газових» угод (1994 року — про транзит газу, від 22.12.2000 р. — про гарантії транзиту, від 4.10.2001 р. — про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту), котрі наділяли Україну хай і формальними (просто не було політичної волі для їхнього практичного застосування), та все ж гарантіями російського уряду і важелями для обстоювання українських інтересів.

Тепер же пропонується співробітництво в газовій сфері розвивати на «приватноправовій основі». Одним із наслідків цього стане скорочення рівня хоч якоїсь, але транспарентності відносин у сфері транзиту і поставок газу, а також використання газових підземних сховищ (спробуйте отримати якусь значущу інформацію від суб’єкта господарювання).

Перехід до нині діючих міжурядових угод 2000 року гарантував на п’ять років стабільність газових відносин (у період після відходу від влади Єльцина). Нині ж «стабільність міждержавна» має поступитися місцем «стабільності корпоративній».

5. РФ остаточно на міжнародно-правовому рівні закріплює заборону на реекспорт (а практично, й на експорт) газу українською стороною, у т.ч. середньоазіатського. Цим підтверджується така ж заборона (тільки на корпоративному рівні), нав’язана «Нафтогазу» домовленостями від 4 січня 2006 року, коли на українському ринку з’явилося «РосУкрЕнерго». У зв’язку з цим примітно, що свого часу Європейська комісія змусила «Газпром» переглянути положення його контрактів з європейськими компаніями-покупцями газу про заборону реекспорту газу. Єврокомісія справедливо і жорстко відстояла позицію про те, що така заборона є порушенням конкурентного законодавства.

6. Передбачене СП для реалізації газпромівського газу на території України. Це може означати реінкарнацію «РосУкрЕнерго» та «Укргаз-Енерго» і перерозподіл контролю над грошовими потоками від торгівлі газом. Хоча росіянам за тієї ж схеми потрібні незаплямовані засновники. Міністр Міненерго РФ С.Шматко каже, що для реалізації газу на ринку України «Газпрому» поки що достатньо присутності на ньому стовідсоткової дочірньої компанії «Газпрому» — «Газпромсбыт Украина», п’ятирічна ліцензія якої дозволяє продавати промпідприємствам 25% імпортованого Україною газу.

7. Передбачає можливість розгляду госпспорів, коли позивачами можуть виступати госпсуб’єкти РФ, а відповідачем може бути держава Україна. Така можливість актуальна лише за участі держави в комерційній діяльності. Інакше кажучи, у разі, якщо український Кабмін або самостійно торгуватиме газом замість «Нафтогазу», або надасть якісь (які?) гарантії «Газпрому». Або ж дана можливість є елементом більш глобальної схеми (наприклад, додатковою гарантією виконання подовжених угод щодо Чорноморського флоту). (У будь-якому разі, при практичній реалізації такої можливості свого часу арештований літак у Канаді здаватиметься дитячими пустощами.)

8. Одностороння відмова України від імунітету в судових розглядах. Це найбільша небезпека!

Передбачається, що уряд України дасть згоду на судовий розгляд госпспорів іноземними судами і/або міжнародними арбітражами, а також на примусове виконання прийнятих ними рішень. Саме по собі таке положення є більш-менш поширеним у світі, але застосовується воно в тому разі, коли держава виступає безпосереднім учасником комерційної діяльності. У нашому ж випадку і транзит, і поставки газу регулюються угодами між «Нафтогазом» і «Газпромом»: держава не є учасником таких угод. Крім того, який сенс закріплювати відмову України від імунітету в газовій сфері, співробітництво в якій одночасно пропонується перевести виключно на «приватноправову» основу?

У разі підписання російського енергопроекту міжурядової угоди будь-який суд у російській глибинці може винести рішення про арешт держмайна України. А, можливо, все це й потрібно для того, щоб справедливий російський суд ухвалив таке ж справедливе рішення з приводу газотранзитної системи України, власником якої і є наша держава?

9. Міжурядова угода не повинна бути «угодою про капітуляцію» України. Вона має бути рівноправною і мусить грунтуватися на узвичаєному в міжнародній практиці принципі взаємності. У російському проекті міжурядової Угоди про розширення стратегічного співробітництва в галузі енергетики нема й натяку на паритетність і взаємність прав та обов’язків сторін. Тож якщо 30 квітня в Сочі прем’єри М.Азаров і В.Путін підпишуть цей проект — сушіть весла.

«Партнерські та взаємовигідні відносини»: ядерний аспект

Йдеться про повномасштабну кооперацію наших ядерних галузей. Ми пропонуємо створити великий холдинг, до якого увійшли б об’єднання атомних генерацій, об’єднання атомного машинобудування і паливного циклу... Якщо українські фахівці вважатимуть, що це надто революційна пропозиція, ми готові діяти поетапно, по окремих кроках.

В.Путін (із стенограми зустрічі В.Путіна і В.Януковича 26 квітня 2010 року в Києві).

Ситуацію в атомній енергетиці прокоментувала Ольга КОШАРНА.

Статтю 5 проекту угоди, присвячена співробітництву в ядерній галузі, написано поза жанром рамкового міжурядового документа. Її текст виглядає як протокол за підсумками зустрічі двох керівників урядів, що дають доручення господарюючим суб’єктам: «У строк до 1 червня 2010 р... протягом ІІ кварталу 2010 р... протягом ІІІ кварталу 2010 р. підписати... у строк до
1 червня 2010 р. укласти»... І йдеться про конкретні речі, такі як будівництво енергоблоків №3 і
4 Хмельницької АЕС, відповідну кредитну угоду, довгостроковий контракт на поставку ядерного палива для енергоблоків АЕС України, створення спільного підприємства з розробки Новокостянтинівського родовища урану в Україні і «внесення необхідних змін до чинного законодавства України в частині створення російсько-української юридичної особи для розробки родовища».

Хоча, за ідеєю, мали б бути визначені конкретні напрями діяльності, наприклад будівництво атомних енергоблоків у третіх країнах, спільна діяльність з подовження ресурсу тощо. При цьому в заключній статті угоди йдеться про те, що вона «укладена на невизначений термін і набирає чинності з моменту підписання». У додатку до проекту угоди до переліку проектів для спільного здійснення в рамках розширення співробітництва між РФ і Україною у сфері електроенергетики внесено тільки конкретні об’єкти, розташовані, зауважте, виключно в Україні.

Якось дивно все це виглядає, дискримінаційно і не по-партнерськи. Виходить точно за рецептом відомого анімаційного персонажа: «Совместный труд для моей пользы — он объединяет».

У проекті угоди відсутні подібні «доручення» про зміну відповідного чинного російського законодавства і не перелічені конкретні об’єкти для спільної діяльності в РФ. Тим часом у квітні 2008 року в РФ набрав сили закон «Про порядок здійснення іноземних інвестицій у господарські товариства, які мають стратегічне значення для забезпечення оборони і безпеки держави». Цим законом встановлюються обмежувальні вилучення для іноземних інвесторів і для групи осіб, у яку входить іноземний інвестор, при їхній участі в статутних капіталах господарських товариств, що мають стратегічне значення для забезпечення оборони і безпеки держави. У статті 6 цього закону визначено види діяльності, які мають таке стратегічне значення для країни. Із 42 видів сім стосуються діяльності, пов’язаної з ядерно-паливним циклом і ядерною енергетикою. Наприклад, п. 4 «Розміщення, спорудження, експлуатація і виведення з експлуатації ядерних установок, радіаційних джерел і пунктів зберігання ядерних матеріалів і радіоактивних речовин, сховищ радіоактивних відходів»; п. 5 «Поводження з ядерними матеріалами і радіоактивними речовинами, у тому числі при розвідці і видобутку уранових руд (!!! — О.К.), при виробництві, використанні, переробці, транспортуванні і зберіганні ядерних матеріалів і радіоактивних речовин»; п. 9 «Конструювання і виготовлення обладнання для ядерних установок, радіаційних джерел...»

Виникає природне запитання: «великий холдинг з об’єднанням атомних генерацій, об’єднанням атомного машинобудування і паливного циклу» прем’єр-міністр РФ збирається створювати з українських підприємств в Україні з російською участю? Авжеж, пропозиція воістину революційна. Втім, її мало не реалізували в 2006—2007 роках в Україні, коли була створена державна корпорація «Укратомпром» під керівництвом А.Деркача саме з таких підприємств і на цих самих принципах і згодом скасована урядом під тиском президента В.Ющенка і РНБОУ, оскільки діяльність її керівництва становила загрозу для національної безпеки. Про що, до речі, «ДТ» уже писало (№30 від 18 серпня 2007 року, «Пологові травми «Укратомпрому»).

Таке враження, що спільне професійне минуле А.Деркача і В.Путіна у частині діяльності на ниві забезпечення державної безпеки СРСР і призвело до такої одностайності щодо бажаних організаційних форм існування ядерної галузі України. Чи все ж таки А.Деркач чесно намагався виконати вказівки старшого за званням? Справедливості заради зазначу, що руку до зростання апетиту наших російських партнерів у ядерній сфері приклала і сьогоднішня полум’яна опозиціонерка Ю.Тимошенко. Адже саме вона в ранзі прем’єр-міністра України наприкінці квітня 2009 року на заключній прес-конференції після зустрічі з В.Путіним у Москві повідомила про грандіозні плани співробітництва між нашими країнами в ядерній енергетиці та атомній промисловості. Відповідні протоколи були підписані, тож пожежа зараз у нас іде за планом.

Тут хочу звернути увагу читачів на таке принципове питання. Якщо в РФ види діяльності, які мають стратегічне значення для оборони і безпеки держави, визначені в законі, то в Україні до стратегічних віднесено не види діяльності, а конкретні підприємства, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Список підприємств, а також критерії віднесення до таких підприємств затверджено всього лише постановами КМУ (від 23 грудня 2004 р. №1734 і від 15 травня 2003 р. №695). Порядок відчуження держвласності також регулюється на рівні постанови КМУ. А от умови проведення конкурсів з продажу контрольних пакетів акцій ВАТ, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, взагалі регулюються інструктивним листом Фонду держмайна від 1.12.2005 р. №10-35-15158 за підписом видатного регіонала М.Чечетова. Тому-то керівництво «Укратомпрому» й носилося з ідеєю якнайшвидшого акціонування свого підприємства!

Як ви розумієте, усі ці переліки, порядки та умови діючий уряд може змінити без жодних зусиль на догоду своїм російським друзям. І навіть список підприємств, що не підлягають приватизації, який регулюється законом, теж легко виправити, адже коаліція «тушок» успішно голосує за найбільш одіозні договори і закони, що завдають шкоди національній безпеці.

Опитавши знайомих українських фахівців, повідомляю Володимиру Володимировичу, що вони не схвалюють ні «революційної пропозиції» щодо великого холдингу на російських умовах, ні поетапної і покрокової експансії РФ у ядерній сфері, хоча не проти розумного взаємовигідного і рівноправного співробітництва. Тільки чи дослухатиметься наш рідний уряд до їхньої думки? Сумніваюся. Його гасло, судячи з останніх подій, — швидкість і натиск. І таке враження, він не дуже «сушить голову» і не відчуває докорів сумління та душевних мук з приводу українських національних інтересів.

«Партнерські та взаємовигідні відносини»: електроенергетика

Основні моменти проекту угоди під назвою «Проекти для спільного здійснення в рамках розширення співробітництва між РФ і Україною у сфері електроенергетики» такі:

1. Будівництво і введення в експлуатацію 2—7-го агрегатів Дністровської гідроакумулюючої електростанції (ГАЕС), а також спільний маркетинг виробленої на станції електроенергії.

Більшість експертів і енергетиків-практиків стверджують, що Україна спроможна самостійно добудувати Дністровську ГАЕС і тим більше торгувати виробленою на ній електроенергією. Державне ВАТ «Укргідроенерго» (100% акцій якого через НАК «Енергетична компанія України» опосередковано належать державі в особі Кабміну) забезпечило введення
в експлуатацію першого гідроагрегата станції в 2009 році. Другий гідроагрегат планується запустити в 2011 році, третій — у 2012-му.

Будівництво Дністровської ГАЕС фінансується за рахунок обігових коштів «Укргідроенерго», коштів держбюджету, а також кредитних коштів Ощадбанку. Також «Укргідроенерго» має багаторічний успішний досвід залучення позик Світового банку для реконструкції та модернізації діючих гідроелектростанцій. При цьому банки не претендують на спільний із «Укргідроенерго» маркетинг електроенергії, виробленої на експлуатованих компанією ГЕС і ГАЕС.

Звичайно, росіяни зацікавлені взяти участь у добудові однієї з найбільших у світі ГАЕС, а головне — у торгівлі піковою електроенергією, виробленою станцією, що розташована поблизу кордону України з країнами ЄС. Але навіщо це Українській державі?

2. Реалізація проектів будівництва Канівської ГАЕС і Каховської ГЕС-2.

Якщо дійсно займатися цими проектами, то доцільно провести відкритий міжнародний тендер. У цьому разі в України як мінімум з’явиться можливість вибору проектів і інвесторів. Робити ж це на догоду виключно РФ щонайменше недалекоглядно.

3. Технічне переозброєння і реконструкція діючих ТЕС і ГЕС.

Російські виробники і зараз поставляють обладнання на вітчизняні ТЕС і ГЕС. Важливо, щоб росіяни не монополізували таких поставок, і в України був вибір постачальників.

4. Проектування, будівництво і введення в експлуатацію нових ГЕС, включаючи малі і гідроакумулюючі, а також об’єктів на базі відновлюваних джерел енергії.

Ніхто не проти співробітництва та інвестицій, але на паритетних умовах. Знову ж таки, чому тільки з РФ?

5. Реалізація інвестиційних проектів розвитку і модернізації розподільчих мереж України.

Розподільчі електричні мережі в Україні перебувають на балансі обласних енергопостачальних компаній (обленерго), які й реалізують проекти з модернізації та розвитку цих мереж за рахунок коштів, одержуваних у вигляді виручки від наданих послуг з транспортування і поставки електроенергії. Звісно, цих коштів недостатньо. Потрібні серйозніші інвестиції.

Не виключено, що в цьому разі йдеться про діяльність в Україні групи російських бізнесменів (Олександр Бабаков, Михайло Воєводін і Євген Гінер), які володіють і управляють кількома обленерго — «Житомир-», «Кіровоград-», «Одеса-» «Херсонобленерго» і «Севастопольенерго». От нехай і займаються модернізацією підконтрольних підприємств. А про решту на конкурсній основі нехай подбають інші — інвестори.

6. Виробництво, поставка, монтаж і експлуатація енергетичного обладнання.

Цей пункт передбачає подальшу кооперацію підприємств енергетичного машинобудування. У цьому є свої плюси і мінуси. Все залежить від умов конкретних угод і проектів.

7. Укладання Угоди про заходи для забезпечення паралельної роботи ЄЕС Росії та ОЕС України й організація на її базі міждержавної торгівлі електроенергією на перетині Україна—Росія.

За даними «ДТ», кілька тижнів тому українські вчені, зокрема голова НАНУ Борис Патон і енергетики-практики, надсилали президенту В.Януковичу економічне обгрунтування необхідності збереження в Україні єдиної енергосистеми. Вони хотіли звернутися до нього з відкритим листом, тому що, за їхніми висновками, все йде до того, що Україну буквально змушують стати імпортером не тільки російських нафти і газу, а й електроенергії.

8. Спільна реалізація інвестпроектів з поставок електроенергії в треті країни, у тому числі з використанням вставок постійного струму (ВПС), спільний маркетинг електроенергії в країни Балтії.

Один із найцікавіших пунктів.

Енергосистеми України, Росії, Білорусі і країн Балтії працюють паралельно, але не синхронізовані з європейською енергосистемою. Росія вкрай зацікавлена у встановленні ВПС на кордоні України з європейськими країнами.

Є два шляхи організації поставок електроенергії з енергосистем України і Росії на найбільш ліквідні ринки країн Європи. Перший — це дорога і тривала модернізація енергооб’єктів ЄЕС Росії та ОЕС України, що дасть змогу синхронізувати ці системи з об’єднаною європейською енергосистемою. Тільки Україні для інтеграції своєї енергосистеми в європейську, за оцінками Мінпаливенерго, необхідно здійснити ряд обов’язкових заходів на загальну суму 8,655 млрд. грн. у період з 2010-го по 2015 рік. Зокрема, на модернізацію електромереж необхідно спрямувати 5,456 млрд. грн., на заходи щодо модернізації і реконструкції генеруючих потужностей — 2,564 млрд., на модернізацію систем управління енергооб’єктами — 0,63 млрд. грн.

Другий шлях організації експорту електроенергії з енергосистем України і Росії в Європу — об’єднання енергосистем через вставки постійного струму, міжсистемні підстанції, які дозволяють забезпечити несинхронний зв’язок між енергосистемами, а також можливість незалежного регулювання частоти і потужності в кожній із них. Вартість створення таких підстанцій на порядок менша, ніж витрати на модернізацію всієї енергосистеми. При цьому будівництво ВПС потребуватиме набагато менше часу, ніж модернізація національних енергооб’єктів.

Харківський НДІ «Енергомережпроект» ще 2004 року на замовлення НЕК «Укренерго» завершив розробку ТЕО будівництва ВПС на підстанції «Західноукраїнська» початковою проектною потужністю 600 МВт із можливим її нарощуванням до 1200 МВт. Тоді розрахункова вартість такої вставки з монтажем обладнання становила 110—130 млн. дол.

Встановлення ВПС на кордоні України з європейськими країнами дасть змогу Росії організувати експорт власної електроенергії в Європу транзитом через українську енергосистему. При цьому Україна з експортера власної електроенергії перетвориться на транзитера російської з усіма негативними наслідками, які з цього випливають (скорочення виробництва електроенергії та коефіцієнта використання встановленої потужності електростанцій, падіння валютних доходів держави і податкових надходжень).

Українській електроенергії вже зараз украй важко конкурувати з російською на зовнішніх ринках, оскільки Росія спроможна забезпечувати дешевшим паливом і АЕС (тепловидільні збірки власного виробництва), і ТЕС (вугілля і газ). Наочною демонстрацією такого стану справ є боротьба України і Росії за ринки Молдови, Білорусі і країн Балтії, зокрема Литви, яку Україна програє. У майбутньому ситуація тільки погіршуватиметься.

Європейські компанії зацікавлені в імпорті дешевої електроенергії, і для них не має значення, де її виробляють — в Україні чи Росії. Тому вони лобіюватимуть питання транзиту дешевшої, ніж українська, російської електроенергії через вітчизняну енергосистему.

До речі, Росія вже зараз через одну з найбільших у світі ВПС «Виборг» потужністю 1400 МВт поставляє електроенергію в енергосистему NORDEL (енергооб’єднання країн Північної Європи — Фінляндії, Швеції, Норвегії і сходу Данії).

9. Реалізація спільних проектів в сфері енергоефективності.

Можливо, але знову ж таки — на паритетних умовах. І не тільки в Україні.

Реклама