Ах, у нас на шельфі газ?

Уявімо на хвилинку, що до всіх гачків, якими Росія тримає на абордажі Крим, додався б ще й газовий чинник. Притому що «кримське питання» з базуванням ЧФ і так щоразу на підхваті у переговорному газовому процесі. Так, Україні надзвичайно пощастило, що в Криму є свій газ. І що є «Чорноморнафтогаз», який, усупереч гігантським зусиллям топ-чиновників фактично в кожному уряді України, вдалося зберегти як єдиний комплекс, а не розірвати на шматки й порозпихати по відомствах та кишенях корумпованих чиновників, політиків і просто бандитів. І населення півострова практично не помітило газової війни, а тому зіграти ще й на сопілочці народного обурення у вибухонебезпечному регіоні було неможливо. Але якщо ставлення до видобутку вуглеводнів на шельфі Чорного й Азовського морів збережеться в теперішньому варіанті — про згадане щастя доведеться забути. Бо це ставлення до корови, яку хочеться доїти по десять разів на день, при цьому жодного разу не нагодувавши. І черговий папір під назвою «Держпрограма з розвитку видобутку на шельфі...» за корм не зійде. Якщо так уже необхідно мати схожий документ, досить здути пил із відповідної постанови Кабінету міністрів 1996 року. Дуже добротна програма, запевняють газовики.

Не повторюючи того, що вже писано-переписано, зокрема й на шпальтах «ДТ», спробуємо знайти резерви, які сьогодні можуть допомогти «Чорноморнафтогазу» не тільки не опинитися на межі банкрутства (а до цього — недалеко, якщо взяти до уваги ціни на газ власного видобутку), а й покрити потреби населення Криму, Херсонської та Одеської областей і частково — потреби промислових підприємств півострова. Причому в найближчі два-три роки. «І не треба винаходити велосипед, — каже колишній голова «Чорноморнафтогазу» Микола Ільницький. — Усе гранично просто. Якщо в бюджеті немає грошей на фінансування всього комплексу робіт для збільшення видобутку, потрібно створити умови, в яких компанії самі їх зароблятимуть і залучатимуть. Плюс — реорганізація НАК «Нафтогаз». Ну де у світі ви бачили компанії, що видобувають на рік 20 млрд. кубометрів газу і при цьому стоять на межі банкрутства?».

Почнімо зі стану справ. Сьогодні ДАТ «Чорноморнафтогаз» видобуває один мільярд 200 мільйонів кубометрів газу і близько 100 тисяч тонн рідких вуглеводнів. Як і всі вітчизняні газовидобувні компанії, «Чорноморнафтогаз» може поставляти блакитне паливо тільки населенню, і ці потреби (близько 600 мільйонів куб. метрів) у Криму повністю покриваються. Однак кількість споживачів зростає щороку приблизно на п’ять відсотків. Тобто за останню «п’ятирічку», вважайте, споживання зросло на чверть. І потреби Криму на нинішній рік уже становлять 2 млрд. куб. метрів. Тому особливо популярний у кримських керівників розхожий міф про те, що «Чорноморнафтогаз» може повністю покрити потреби споживачів автономії всіх категорій, — час забути. А керівництву автономії – час почати щось робити, аби він став реальністю, а не кивати на Київ. І про це — трохи далі.

Сьогодні «Чорноморнафтогаз» веде видобуток вуглеводнів на дев’яти родовищах. Майже всі їх відкрито ще у 80—90-х роках, і, крім «Штормового», на якому останнім часом пробурили чотири свердловини, скрізь видобуток іде на спад. «Два останні нові родовища, відкриті за результатами розвідки останніх трьох-п’яти років на Азовському морі, — Східно-Казантипське і Північно-Булгонакське. З їх введенням ми потроху нарощуємо, а в основному – утримуємо той рівень видобутку, який у нас є сьогодні», — каже головний геолог «Чорноморнафтогазу» Петро Мельничук.

Щоб утримати обсяги видобутку, «Чорноморнафтогаз» добирає по крихтах навіть зі старих родовищ на суходолі. «Відремонтували дві свердловини в Ленінському районі. Одній свердловині було 18 років, вона не була в експлуатації, і додатково отримали близько 50 млн. кубів газу», — розповідає голова правління «Чорноморнафтогазу» Анатолій Присяжнюк.

А як же Одеське родовище, про багаті запаси якого, що обіцяють подвоїти видобуток газу на чорноморському шельфі, вже років п’ять нам не втомлюються рапортувати з усіх трибун? Адже дати, починаючи з 2006-го, називалися гранично конкретні, а потім переносилися, причому вже нинішнім керівництвом ДАТ, здається, тричі. …Так само, як і про першу велику морську нафту з родовища Суботине.

«Власними зусиллями «Чорноморнафтогаз» не в змозі освоїти ці родовища, — каже А.Присяжнюк. — Робіть висновок самі. 2006 року, коли ціна на газ була в середньому 500 гривень за тисячу кубів (а ми продавали і промисловості, і населенню), ми заплатили близько 120 млн. грн. обов’язкових платежів. 2008 року закон зобов’язав продавати газ тільки населенню, природно – ціна впала: в середньому до 240 гривень за тисячу кубічних метрів газу. І при цьому ми заплатили обов’язкових платежів 357 млн. гривень! Якщо у 2006 році ми отримали з бюджету близько 100 млн. на геологорозвідку, щоб нарощувати приріст вуглеводнів, то торік – лише 4 мільйони, хоча заплановано було 57.

Природно, якщо ставлення держави не зміниться, ми не лише не зможемо видобувати й розробляти нові родовища, ми просто зупинимося. Щоб повністю здати в експлуатацію Одеське родовище, треба пробурити близько 20 свердловин. Так, сьогодні це родовище найперспективніше, ми пробурили вже шість свердловин, не лише підтверджено запаси, а вже є газ. Але для його експлуатації потрібно зовсім небагато — протягти на відстань 90 км газопровід, закупити ще понад 10 тисяч тонн труб і придбати трубоукладач. На все це — на перший етап — потрібно в середньому 700 млн. гривень».

У бюджеті цих грошей немає. У «Чорноморнафтогазу» — теж. Але вони в нього можуть бути, якщо не намагатися, даруйте, «доїти» його, примушуючи реалізовувати газ лише за фіксованою ціною для населення і не платячи компенсацій, а також підвищуючи для нього суми відрахувань у бюджет.

«Проста арифметика, — каже Анатолій Присяжнюк. — На два-три роки звільнити «Чорноморнафтогаз» від обов’язкових платежів, а кошти під контролем НАК, уряду, кого завгодно інвестувати в розробку родовища. Другий резерв: дозволити ДАТ реалізувати видобутий газ, який залишається після задоволення потреб споживачів (уже тепер це понад 300 млн. кубометрів) промисловим підприємствам півострова, як це було ще два роки тому». Третій – пропонує головний геолог П.Мельничук: «…забезпечити першочергове і тимчасово безплатне право на отримання ліцензій Мінприроди, тільки продовження яких з’їдає сьогодні десятки мільйонів гривень».

І якщо стоїть завдання нашкребти по засіках – ласкаво просимо в порт Чорноморськ. Точніше – до 2005 року це був спеціалізований порт ЧНГ «Чорноморськ», що призначався для базування суден, обслуговування морських стаціонарних платформ і плавучих бурових установок. Але не тільки. Тут можна здійснювати перевалювання, зберігати експорт­но-імпортні вантажі й виконувати малі судноремонтні роботи (включно з докуванням). У дуже комфортних кліматичних умовах.

«Специфіка Севастопольського порту — це природні бухти самого Севастополя. У принципі, як і Донузлав — закрита частина самого озера. Тут приблизно така ж, — розповідає Євген Обухов, начальник управління технологічного флоту «Чорноморнафтогазу». — Є прохідний канал завглибшки вісім із половиною метрів, викопаний у найвужчій частині озера Панського. Відповідно, все решта міститься не в морській акваторії, а всередині озера, повністю захищене. Під час того шторму, який у нас був 11 листопада 2007 року, всі наші судна перебували в порту, і, в принципі, спокійно тут стояли».

2005 року Міністерство транспорту України вирішило упорядкувати діяльність портів. «У Кодексі торгового мореплавання чітко прописано визначення «морського торгового порту». Це юридичне підприємство, і т.д, і т.п. На сьогодні порт є не юридичною особою, а структурним підрозділом ДАТ «Чорноморнафтогаз», а тому статусу ми позбулися», — каже Є.Обухов.

Про те, щоб створити тут повноцінний торговий порт, у ЧНГ не говорять. Однак пропозиції, від яких сьогодні доводиться відмовлятися, дають підстави стверджувати, що, повернувши Чорноморську статус спеціалізованого порту, можна додатково заробляти кошти для потреб і ЧНГ, і бюджету. Наприкінці минулого року ВР Криму звернулася до Кабміну з проханням дозволити розширення сфери діяльності бази буріння та облаштування ДАТ «Чорноморнафтогаз», зокрема щоб у Чорноморську було організовано тимчасову стоянку іноземних невоєнних морських суден, перевалювання вантажів і судноремонт. Однак папери застрягли в Мінтрансі, і А.Присяжнюк тепер шукає лобістів серед народних депутатів.

Окрема тема — залучення інвесторів. Історію про те, чому вони не приживаються на українському шельфі, можна вивчити, звернувшись до пошуковика «ДТ». А сьогодні, вважає Микола Ільницький, щоб не сидіти й далі, як собака на сіні, на блакитному і чорному золоті, треба зробити те, що робили і продовжують робити країни, в яких ці ресурси є, але немає грошей на розвідку та експлуатацію родовищ. «Потрібно нарізати шельф на ділянки по 500 квадратних кілометрів, як передбачено законом, і продати ліцензії з аукціону. Якщо після геологорозвідки виявиться, що родовище виходить за межі ділянки, то компанії, котрій належатиме ліцензія, треба дати можливість купити додаткову площу без тяганини. Вони ж для нас працюють. Якщо ту ділянку вже продано, бізнесмени домовляться між собою, не сумнівайтеся. Адже в ліцензії вказано термін, якого не можна порушити. Так живе весь світ — а ми що, повні недоумки?»

Так, власне кажучи, цей крок не потребує величезних грошей, але потребує неабияких зусиль від перших осіб країни для пошуку в собі політичної волі і відмови від спокуси взяти участь. Другий крок може «піти» легше — це спростити складну процеду­ру створення спільних підприємств, особливо коли не йдеться про поділ продукції.

Наразі «Чорноморнафтогаз» веде переговори з Європейським банком реконструкції та розвитку. «Але, з огляду на фінансовий стан у цілому, що, напевно, склався в нафтогазовому комплексі, ця організація не хоче так ризикувати і швидко погодитися дати кредит. Є пропозиція — створюйте підприємство, ми вкладаємо у статутний фонд 5 млн. дол., і ви вкладаєте, ми в частці. Потім інвестуємо гроші, контролюємо їх витрату, і коли ви здасте в експлуатацію родовище, почнете отримувати кошти – будете розраховуватися з нами. Це дуже складний процес. І на жаль, є сумніви навіть у НАК «Нафтогазі», як правильно вчинити в цьому питанні», — нарікає Анатолій Присяжнюк.

А тепер найсмішніший момент. Якщо видобуток газу збільшиться у разі запуску в експлуатацію Одеського родовища, його просто нікуди буде подіти. Позаяк Глібівське підземне газосховище його не вмістить, треба вже тепер думати про будівництво другої черги. Свердловини в «пастці» пробурено, частина устаткування є, але потрібні гроші. І вже сьогодні треба добудувати другу нитку газопроводу Глібівка—Сімферополь, готового на 80 відсотків. І далеко не останній резерв — бюджет автономії, який міг би взяти участь із «Чорноморнафтогазом» у фінансуванні. Адже йдеться про кримських споживачів.

Тим більше що коли й не скорочення, то припинення зростання споживання, схоже, настане у Криму природним шляхом: газотранспортна система уже просто не в змозі забезпечити потреби всіх, хто споживає газ: не гумова і стара. Бурхлива забудова прибережних селищ та міст, будівництво в самому Сімферополі, активна газифікація сільських районів під час трьох виборчих кампаній призвели до того, що забезпечити всіх стало неможливо. Тому з початку року газовики просто припинили видачу дозволів на розробку техумов для підключення газу в Сімферополі та передмісті, де мешкає кожен третій кримський споживач. Але на всі пропозиції ДАТ солідарно профінансувати модернізацію хоча б ГРС у Сімферополі отримано відмову.

Всі пропозиції, викладені в матеріалі, не придумані автором. Вони — з реального життя, лежать на поверхні, і не помічати їх далі просто неможливо.

Реклама