Мій вибір НАТО :: Рада євроатлантичного партнерства. Партнерство заради миру
UA
Проект Інституту трансформації суспільства
Форум
Новини
Контакти
Головна
Про проект
Історія NATO
Міфам-"ні"
NATO-"так"
Мережа партнерства
Корисні лінки
Історія відносин
Україна - НАТО
Україна - США
Україна - ЄС
Росія - НАТО
Україна - НАТО - Росія
Вільнюська десятка
Атлантична Рада
Північноатлантичний альянс
Документи НАТО
Країни-члени НАТО
Країни-партнери
НАТО Лідери НАТО
Рада євроатлантичного
партнерства. Партнерство заради миру.
Середземноморський
діалог. Стамбульська ініціатива співпраці.
Південно-Східноєвропейська
ініціатива.
Організації в Україні
Міністерство закордонних
справ України Національний
центр євроатлантичної інтеграції
Центр інформації та документації
НАТО в Україні
Офіс зв'язку НАТО в Україні
Місія України при
НАТО Громадська
ліга Україна - НАТО
Читайте про NАТО
Довідник НАТО
Книги та статті
Замовте матеріали
НАТО Е-бюлетень
Україна - НАТО
Центри NATO в регіонах України
Модель центрів НАТО
Регіональні центри НАТО
Стенди Україна-НАТО
Centres on Euro-Atlantic Integration in the regions of Ukraine
Можливості
Освітній пакет
Вступ до НАТО – стратегічний вибір України
Партнерство заради безпеки: Досвід країн НАТО та Українська перспектива
Фотогалерея
Loading...
Рада євроатлантичного партнерства. Партнерство заради миру
Рада євроатлантичного партнерства
Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП) об’єднує 46 держав — 26 країн — членів НАТО і 20 країн-партнерів — в рамках багатостороннього форуму, який забезпечує регулярний діалог і консультації з питань політики і безпеки. Він водночас слугує політичними рамками для індивідуальних двосторонніх відносин між краї-нами — членами НАТО і учасницями програми ПЗМ.
Прийняте в 1997 році рішення про створення РЄАП ознаменувало визнання Альянсом того факту, що прийшов час рухатись далі, виходити за межі досягнутогоРПАС, і будувати форум безпеки, який відповідав би дедалі більш розвинутим відносинам, що складались з партнерами в рамках програми ПЗМ. Прикладом рівня досягнутої співпраці стала операція з підтримання миру під проводом НАТО в Боснії та Герцеговині, в якій в 1996 році взяли участь підрозділи з 14 країн-партнерів, що служили поряд зі своїми колегами з Альянсу. Перехід від РПАС до РЄАП доповнив паралельні кроки з посилення ролі Партнерства заради миру, які полягали у дедалі активнішому залученні країн-партнерів до прийняття рішень і планування усього спектра діяльності партнерства.
На додаток до короткотермінових консультацій в РЄАП з питань поточної політики і безпеки, ведуться довгострокові консультації і співпраця в різних сферах. Серед них врегулювання криз і операції з підтримання миру; регіональні питання; контроль над озброєннями і питання, що стосуються розповсюдження зброї масо- вого знищення; боротьба з тероризмом; оборонні питання, такі як планування, бюджет, політика і стратегія; цивільне планування на випадок надзвичайних ситуацій і готовність до катастроф; співпраця в галузі озброєнь; ядерна безпека; управління повітряним рухом; і наукова співпраця.
РЄАП має в своєму розпорядженні широкий спектр варіантів, що дає їй можливість працювати гнучко і проводити як зустрічі усіх держав Альянсу з країнами-партнерами, так і засідання менших, відкритих робочих груп залежно від тематики, що обговорюється. Більшість країн-партнерів надіслали свої дипломатичні місії до штаб-квартири НАТО в Брюсселі, які сприяють регулярним зв’язкам і дозволяють проводити консультації тоді, коли виникає така необхідність. Засідання РЄАП відбуваються щомісяця на рівні послів, щороку на рівні міністрів закордонних справ і міністрів оборони та начальників Генеральних штабів, а також час від часу на рівні самітів під час якоїсь виняткової події. У 2005 році було започатковано новий форум РЄАП високого рівня з питань безпеки, який буде проводитись щорічно задля нефор- мального обговорення важливих питань безпеки вищими урядовими особами, парламентарями, особами, що впливають на формування громадської думки та представниками громадянського суспільства.
Партнерство заради миру
Ґрунтуючись на практичній співпраці та відданості демократичним принципам, які лежать в основі Альянсу, Партнерство заради миру (ПЗМ) спрямоване на сприяння реформам, посилення стабільності, зменшення загрози миру та зміцнення відносин у галузі безпеки між країнами-партнерами і НАТО, а також серед самих країн-партнерів.
Основою програми ПЗМ є партнерство, яке формується на індивідуальній основі між кожною країною-партнером і НАТО, пристосоване до індивідуальних потреб і здійснюється спільно на такому рівні і такими темпами, які обирають для себе уряди країн-учасниць. За час існування Партнерства заради миру було вироб- лено комплексний набір практичних механізмів, які допомагають досягати цілей ПЗМ перетворювати ідеї в дії. Ці інструменти забезпечують рамки для двосторонніх і багатосторонніх дій, надаючи країнам-партнерам можливість взяти участь в ефективних програмах, які відповідають суті їхньої співпраці з НАТО.
Офіційною основою Партнерства заради миру є Рамковий документ, прийнятий Альянсом у 1994 році водночас із запрошенням заінтересованих країн взяти участь у програмі. Рамковий документ зобов’язує держави Альянсу проводити консультації з будь-якою країною-партнером, яка відчуває пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці. Кожна країна-партнер також визначає для себе специфічні заходи і політичні зобов’язання щодо підтримки демократичного суспільства; дотримання принципів міжнародного права; виконання зобов’язань за Статутом ООН, Загальною декларацією прав людини, Заключного Гельсінського акта та міжнародних угод із роззброєння і контролю над озброєннями; утримання від застосування або загрози застосування сили проти будь-якої іншої держави; поваги існуючих кордонів та мирного врегулювання суперечок. Беруться також специфічні зобов’язання з розвитку прозорості національних оборонних планів і бюджетів, встановлення демократичного контролю над збройними силами та розвитку здатності діяти спільно з НАТО під час виконання миротворчих та гуманітарних операцій.
Індивідуальний вибір заходів у рамках ПЗМ залежить від амбіцій і можли- востей кожної країни-партнера. Вибрані сфери доводяться до відома Альянсу в Презентаційному документі, який слугує основою для Індивідуальної програми партнерства, що розробляється і узгоджується між НАТО і кожною країною-партнером окремо. Ці дворічні програми ґрунтуються на обширному переліку заходів, які віддзеркалюють цілі і пріоритети партнерства. Зокрема, співпраця зосереджена на військовій оперативній сумісності, оборонній реформі та пом’якшенні наслідків такої реформи.
Вона торкається практично кожної сфери діяльності НАТО, зокрема оборонної політики і планування, відносин між цивільними і військовими, навчання і підготовки, протиповітряної оборони, систем інформації та зв’язку, питань конверсії, врегулювання кризових ситуацій і цивільного планування на випадок надзвичайних ситуацій, інформаційно-комунікаційних програм і наукової співпраці.
Двосторонні програми і військові навчання допомагають країнам-партнерам створити такі збройні сили, які здатні поряд із силами НАТО брати участь у миротворчій діяльності згідно з однією з головних цілей Партнерства заради миру. З метою забезпечення ефективності в польових умовах вони дедалі активніше пристосовують свої збройні сили до оперативних норм Альянсу і запроваджують процедури і системи, сумісні з тими, якими користується НАТО. Центр координації партнерства, створений в 1994 році при штаб-квартирі Верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО в Європі (SHAPE), працює над цими питаннями з обома Верховними командуваннями НАТО та координує підготовку і навчання у рамках ПЗМ.
Суттєві ініціативи були запропоновані на Вашингтонському саміті в квітні 1999 року з метою посилити увагу Партнерства заради миру до оперативних питань та участі країн-партнерів у прийнятті рішень і плануванні в ПЗМ. До них належить запровадження Концепції оперативної спроможності, спрямованої на розвиток тіснішої і більш цілеспрямованої військової співпраці та вдосконалення військової ефективності багатонаціональних сил. З метою поглиблення консультацій під час ескалації кризи, яка може викликати необхідність розгортання миротворчих сил та залучення партнерів на ранніх етапах обговорення оперативного планування, а також необхідних збройних сил, було розроблено Політико-військові рамки. Запроваджено навчально-освітню програму підвищення кваліфікації ПЗМ, розроблену для поліпшення оперативної сумісності й сприяння підвищенню рівня співпраці й діалогу між широкими колами учасників діяльності у сфері оборони і безпеки в НАТО і країнах-партнерах. Є також ряд офіційно затверджених навчальних центрів ПЗМ, які роблять свій внесок в розширення можливостей тренування особового складу країн-учасниць ПЗМ. Для кращої інтеграції країн-партнерів у щоденну роботу партнерства при восьми військових штабах НАТО створено штабні елементи ПЗМ, в яких служать офіцери з країн-партнерів.
Рекомендації щодо вимог до оперативної сумісності чи засобів і можливостей даються в рамках Процесу планування і оцінки збройних сил ПЗМ, завданням якого є забезпечення здатності збройних сил країн-партнерів краще взаємодіяти з підроз- ділами з країн — членів НАТО в спільних миротворчих операціях. Цей процес значно допоміг посилити ефективність участі країн-партнерів в операціях з підтримання миру під проводом НАТО на Балканах і в Афганістані. Застосований механізм був скопійований з власної системи планування збройних сил НАТО і будь-яка країна-партнер, яка бажає ним скористатись, може це зробити. З кожною країною-учасницею обговорюються планові цілі, які називають “Цілями партнерства”. Вони слугують віхами для вимірювання досягнень під час широкомасштабних переглядів. Вимоги стають дедалі більш складними і важкими й пов’язані з покращаннями можливостей і засобів, які визначили для себе держави НАТО. Процес планування і оцінки збройних сил використовується країнами-партнерами також для створення ефективних, економічних і витривалих збройних сил, а також для підтримки широкомасштабних оборонних реформ.
Система Партнерства з обробки і обміну інформацією у реальному масштабі часу (PRIME), розроблена Швейцарією у 2001 році, дає країнам-партнерам і членам НАТО можливість обмінюватись інформацією та робити запити і пропонувати свою участь і ресурси в рамках програм НАТО.
У листопаді 2002 року на Празькому саміті було здійснено ряд кроків з поглиблення співпраці в рамках партнерства. За результатами комплексного аналізу РЄАП і Партнерства заради миру рекомендовано посилити співпрацю з оборонної реформи, активізувати політичний діалог з країнами-партнерами і надалі посилювати їх залучення до планування, керівництва і нагляду за заходами, в яких вони беруть участь. Було також затверджено План дій Партнерства проти тероризму, який забезпечив структуру для посилення багатосторонньої співпраці у боротьбі з тероризмом.
На Празькому саміті у формі Індивідуального плану дій партнерства (IPAP) було запропоновано новий двосторонній механізм задоволення потреб країн-партнерів у сфері реформ. Він дає змогу Альянсу відповідним чином давати свої поради і допомагати країнам-партнерам, які прагнуть і можуть здійснювати комплексні плани реформ, зокрема з питань оборонної і більш широкої політики, а також інституційних реформ. Такі плани, які розробляються на дворічний термін, повинні об’єднати усі різноманітні механізми співпраці, за допомогою яких країна-партнер взаємодіє з Альянсом, зосереджуючи діяльність на забезпеченні ефективності внутрішніх реформ. Інтенсифікований політичний діалог з відповідних питань є невід’ємною частиною процесу IPAP. IPAP також повинен полегшити координацію двосторонньої допомоги, яку надають держави НАТО і партнери, а також координацію зусиль з іншими відповідними міжнародними організаціями. У листопаді 2004 року Грузія стала першою країною, яка створила Індивідуальний план дій партнерства з НАТО, після неї інші країни-партнери також почали розробляти такі плани.
У розвиток празьких досягнень на Стамбульському саміті в червні 2004 року було здійснено подальші кроки з поглиблення партнерства, пристосування його до основних специфічних питань та для більш безпосереднього задоволення потреб і вимог країн-партнерів. Оборонна реформа була визнана головним пріоритетом євроатлантичного партнерства, а План дій партнерства з розбудови оборонних інституцій було започатковано для сприяння і надання підтримки країнам-партнерам з розбудови ефективних і демократично відповідальних оборонних інституцій.
Внески країн-партнерів у операції під проводом НАТО посилюються за рахунок залучення країн, які надають свої підрозділи, до процесу прийняття рішень на ранніх етапах та збільшення можливостей для політичних консультацій. Концепція оперативної спроможності також вдосконалюється за рахунок заходів із забезпечення більшої військової оперативної сумісності та трансформації оборонних структур відповідно до нових оперативних ролей і можливостей НАТО. Виконується робота з організації програм, які пропонуються в рамках ПЗМ, відповідно до загальних завдань і пріоритетів, що полегшить країнам-партнерам визначення тих заходів, які мають для них особливе значення.
На Стамбульському саміті було прийнято рішення зосередити особливу увагу НАТО на співпраці з країнами-партнерами в двох стратегічно важливих регіонах: на Кавказі (Вірменія, Азербайджан і Грузія) та Центральній Азії (Казахстан, Киргизька Республіка, Таджикистан, Туркменістан і Узбекистан). Було призначено спеціального представника в ці два регіони, який діє від імені Генерального секретаря НАТО, а також два офіцера по зв’язках. Ці посади мають посилити здатність НАТО надавати індивідуально пристосовану допомогу і поради щодо виконання відповідних аспектів Індивідуальних планів дій партнерства країнам, які ці плани розробили. Вони також
повинні розвивати співпрацю над Планами дій партнерства з розбудови оборонних інституцій та боротьби з тероризмом, а також спільну роботу над Процесом планування і оцінки збройних сил, що особливо важливо в контексті оборонної реформи.