До останньої річниці Конституції

23:15, 27.06.2010

«Україна вже випробувала майже всі моделі конституційного державного устрою. Але за всі роки незалежності в Україні не було проведено жодної реформи. Ні в чому. Тобто жодна конституційна зміна не супроводжувалася поліпшенням якості роботи влади».

Одним із сумних підсумків останньої п’ятирічки стала майже повна дискредитація Основного Закону. Сьогодні у країні, мабуть, нема більш-менш помітної партії чи більш-менш помітного лідера, які не написали б власного проекту Конституції чи змін до неї. Така політична мода. І є всі підстави вважати, що до своєї п’ятнадцятої річниці нині чинний Основний Закон не доживе.

 

Парламентські маневри  

Наразі на розгляд у Верховній Раді очікують два проекти змін до Конституції. Щодо  обох свої частково позитивні висновки нещодавно оприлюднив Конституцій Суд. Один регулює терміни повноважень органів місцевого самоврядування і їхніх голів. Другий стосується багатостраждальної депутатської недоторканості.

Річ у тім, що стаття 80 Конституції складається з трьох частин, перша з яких каже, що народним депутатам гарантується недоторканість. У другій зазначено, що депутат не несе відповідальності за свої голосування і висловлювання у парламенті, окрім відповідальності за образу чи наклеп. У третій же прописано, що депутат не може бути без згоди ВР притягнутий до кримінальної відповідальності, заарештований чи затриманий.

При цьому Конституційний Суд у своєму останньому висновку щодо цієї статті зазначив, що «частиною першою статті 80 Основного Закону України закріплено загальне положення щодо гарантії депутатської недоторканності. Обсяг недоторканності народних депутатів України визначений у частинах другій (депутатський індемнітет), третій (депутатський імунітет) цієї статті».

Тобто найцікавішою в цьому сенсі є третя частина статті 80 – саме завдяки їй сьогодні у парламенті ховаються ті, хто має проблеми з законом. Попередній проект змін до Конституції щодо скасування депутатської недоторканості вилучав з 80-ї статті її першу і третю частину. Проект повністю схвалив Конституційний Суд, але провалила Рада. Якби восени депутати проголосували за нього в першому читанні, до сьогодні недоторканість з них уже могла б бути знята. 

 

У чинному Основному Законі насправді нема нічого поганого. Просто окремі його положення українська політична традиція перевернула з ніг на голову

 

Проте тоді вони прийняли рішення скерувати до КС інший проект закону, під формальним приводом того, що він стосується недоторканості не тільки депутатів, а і Президента. Але всю «президентську» частину цього проекту закону Суд все одно визнав такою, що не відповідає Конституції. З «депутатською» – все нормально. Але нею вилучається тільки перша частина статті 80. А у новій редакції третьої сказано, що депутат не може бути затриманий чи заарештований без згоди ВР до набуття чинності обвинувальним вироком суду щодо нього. Тобто недоторканість все одно залишається, а йдеться про звичайну маніпуляцію.

Більше того, висновкові КС незабаром виповниться три місяці, але жоден депутат досі не згадав про нього ні словом. Нарешті, якщо законопроект про обмеження депутатської недоторканості все ж таки Рада розгляне, з огляду на те, що залишив від нього Конституційний Суд, не виключено, що депутати внесуть у документ певні поправки. А в такому разі його треба буде знову подавати на розгляд у КС. І цей процес може бути вічним.

Такий розлогий екскурс наведено для того, щоб продемонструвати, наскільки складною є процедура зміни Конституції і як легко можна її заблокувати або просто імітувати. І навряд чи саме згадані законопроекти видозмінять нинішній Основний Закон. Тенденції свідчать про те, що зміни будуть набагато масштабніші.

 

Еволюція за Макіавеллі  

У чинному Основному Законі насправді нема нічого поганого. Просто окремі його положення українська політична традиція перевернула з ніг на голову. До того ж, норми Конституції мають бути розвинуті і деталізовані спеціальними законами. Це природно, але закони приймати не поспішають, тому що ясність правил – ворог української політики.

Тож єдина біда української Конституції – як у ягняти з байки Леоніда Глібова: «Що ти за птиця?! Ти - Ягня! Як сміло ти мене питати? Вовк, може, їсти захотів!.. Не вам про теє, дурням, знати!».

У кожному новому проекті конституційних змін чітко прочитуються інтереси його автора чи авторів. І це насправді страшно: Основний Закон сорокашестимільйонної держави може змінюватися кожну п’ятирічку залежно від того, хто посідає крісло Президента, прем’єра тощо, і як йому на цьому кріслі було б зручніше.

Влітку 2008 року Партія регіонів презентувала свій проект змін до Конституції. Його авторами були позначені нинішній Президент Віктор Янукович, нинішній міністр юстиції Олександр Лавринович і нинішня перша заступниця голови адміністрації Президента Олена Лукаш. У той час Партія регіонів була в опозиції, країною бродив привид позачергових парламентських виборів, до президентських було ще далеко, і цей проект став радше декларацією – але показовою.

Наприклад, згідно з запропонованими регіоналами змінами, Президент втрачав низку своїх важливих повноважень. Він не міг, як нині, зупиняти акти Кабінету міністрів, не міг подавати в Раду кандидатуру прем’єр-міністра, не мав права призначати міністрів оборони і іноземних справ, голів місцевих адміністрацій, третину суддів Конституційного Суду. Все це мав робити голова уряду або Кабінет міністрів за його поданням.

На відміну від нинішнього Основного Закону, в регіональному мало бути прописано, що вибори до Верховної Ради відбуваються за пропорційною системою з відкритими списками. Партія, яка посіла перше місце на виборах, незалежно від того, скільки голосів вона набрала, мала отримати 226 депутатських мандатів і могла, не об’єднуючись ні з ким, сама сформувати уряд.

У більшості своїй ці положення перекочували у наступний проект Конституції, до написання якого долучилися бютівці. Це було вже влітку 2009 року, коли тодішній лідер опозиції Віктор Янукович і тодішня прем’єр-міністр Юлія Тимошенко домовлялися про об’єднання зусиль на благо «Батьківщини».

Парламент був паралізований, оскільки в ньому не було реальної більшості, Тимошенко не могла в такій ситуації керувати країною, альянс із Партією регіонів був для неї єдиним більш-менш вигідним виходом зі становища. Тим, що Рінат Ахметов назвав колись шлюбом за розрахунком. Нова Конституція була нічим іншим, як шлюбним контрактом. Прийняти її для БЮТ і ПР не було проблеми, оскільки разом вони мали в Раді понад триста голосів – конституційну більшість із запасом. 

За домовленістю, Юлія Тимошенко мала залишатися прем’єр-міністром, але з розширеними повноваженнями. Президента обирав би парламент. Йому залишали контроль над силовиками. До того ж, тільки для голови Партії регіонів в Конституції було написано, що до початку роботи Верховної Ради восьмого скликання (зараз шосте) Президент може призначати голову Національного банку. 

 

Мабуть, тільки найсміливіший фантазер міг тоді передбачити, що менше, ніж за рік, регіонали ініціюють, а Конституційний Суд освятить формування парламентської коаліції на індивідуальній основі

 

Вибори так само проводили б за пропорційною системою з відкритими списками, але в два тури, за результатами другого туру партія-переможець отримувала 226 мандатів, а лідер її виборчого списку ставав прем’єр-міністром. Так само мали обиратися місцеві ради. У цьому сенсі автори змін до Конституції були послідовними, передбачивши також імперативний мандат. Якщо сьогодні депутат втрачає свої повноваження в разі його виходу з фракції, але залишається депутатом в разі його виключення, то, згідно з новаціями ПР і БЮТ, в обох випадках йшлося про втрату парламентарем його мандату. Такою і є логіка пропорційної системи, яка, втім,  в українських реаліях робить окремого депутата рабом формальних і неформальних лідерів його партії.

Мабуть, тільки найсміливіший фантазер міг тоді передбачити, що менше, ніж за рік, регіонали ініціюють, а Конституційний Суд освятить формування парламентської коаліції на індивідуальній основі – не тільки фракціями, а й окремими депутатами з опозиційних фракцій. І саме той факт, що народний депутат має індивідуальний представницький мандат, стане цьому головним аргументом. І всі забудуть, що на виборах по пропорційній системі з закритими списками громадяни ніяк не можуть обирати окремих депутатів, а голосують саме за партії чи блоки.

 

Велика жовтнева революція 

Все це потішно згадувати, дивлячись на сьогоднішні реалії. Змінами до Конституції від 2004 року Україна перетворилася в парламентсько-президентську республіку, але Віктор Янукович має ледь не більше влади, ніж до політреформи Леонід Кучма. З одного боку, це вселяє надію, що новій президентській команді нема сенсу міняти Основний Закон – її влада і так повністю гарантована своїм прем’єром, слухняною парламентською більшістю, прирученими регіонами, втомленим народом і деморалізованою опозицією. З іншого – кращого моменту для того, щоб вирішити найбільш дражливі і суперечливі питання, у Януковича може і не бути.

Мрія не одного українського президента – прийняти Конституцію, максимально відсторонивши від цього процесу парламент. Такі наміри виношував, зокрема, Віктор Ющенко, написавши новий проект Основного Закону і примусивши голів ОДА проводити його «всенародне обговорення», після якого міг би бути референдум. Проект Ющенка містив найбільш екзотичні положення. Наприклад, він передбачав створення двопалатного парламенту, у верхній палаті якого, Сенаті, мали засідати, зокрема колишні Президенти України. Причому, на відміну від інших сенаторів, довічно. Тобто Віктор Андрійович, як і інші, дбав передовсім про власне місце сидіння.

Але дитя Ющенка було мертвонародженим не тільки тому, що не мало шансів отримати всенародну підтримку, але й тому, що жодну його ініціативу не сприймав парламент. Нинішній екс-президент не мав у Раді не те що трьохсот голосів конституційної більшості – не мав і тридцяти.

Янукович має коаліцію в 257 депутатів і резерви для її поповнення. А ще він має закон про всеукраїнський референдум, який Рада прийме в другому читанні до кінця поточної сесії. У цьому законі прописана процедура всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, яким можна приймати Конституцію, вносити або скасовувати зміни до неї. Результати такого референдуму, згідно з законом, не має затверджувати Верховна Рада. 

 

Мрія не одного українського президента – прийняти Конституцію, максимально відсторонивши від цього процесу парламент

 

Є версія, що за допомогою закону про всеукраїнський референдум регіонали мають намір скасувати ту саму політреформу 2004 року. Або внести будь-які зміни в чинний Основний Закон. Або прийняти новий. Навіть при тому, що регіональна законодавча новела про прийняття Конституції в обхід Ради суперечить чинній Конституції. Але якщо після прийняття цього закону хтось і звернеться з ним до Конституційного Суду, рішення КС він, очевидно, отримає не раніше, ніж пройде потрібний референдум. А рішення Конституційного Суду, як і закони, не мають зворотної сили.

З огляду на прописані в законі терміни можна не сумніватися, що якщо у Януковича справді мають намір ініціювати конституційний референдум, пройде він одночасно з місцевими виборами – 31 жовтня 2010 року.

 

Яка ж конституційна реформа потрібна Україні? За коментарем ZAXID.NET звернувся до чинних та колишніх депутатів Верховної Ради.

 

Левко Лук’яненко, дисидент, правозахисник: 

Треба повернутися до президентсько-парламентської форми правління. Україна ідеологічно не консолідована. Вона ідеологічно розпорошена, і одні тягнуть до ліса – другі до біса. У цих умовах парламент теж постійно ідеологічно роздертий, і хитається залежно від пристрастей. Президентська влада потрібна як гарантія збереження нашої незалежності.

Те, що сьогодні вся влада у Януковича – ніби і попередження, але Кучма, теж людина комуністичного виховання, при президентсько-парламентській формі правління, все ж таки кілька разів виступав як справжній захисник незалежності.

Важливим є питання виборчої системи і порядку виборів у парламент. Дуже важливо, щоб парламент зберігав свою незалежність. Це можливо в тому випадку, якщо трансформується наша політична система, і в Україні буде не сто вісімдесят партій, а три-п’ять.

До пропорційної системи ми прийшли не випадково. До неї прийшли після змішаної, після мажоритарної системи. Україна – молода держава, і вона знаходиться у стадії пошуків – кращої виборчої системи, кращої форми правління. Треба вдосконалити цю пропорційну виборчу систему, зробити відкритими списки, щоб люди знали, кого вони обирають. У такому випадку парламент буде належати різним політичним силам, і його президент не зможе купити.

Отже, тоді президент буде становити один центр влади, Верховна Рада буде другим центром влади, уряд буде третім центром влади.

Але я не думаю, що якби зараз змінили Конституцію і зробили б президентсько-парламентську форму правління, все було б розв’язане. Так не буде. Нашу державну машину треба буде вдосконалювати поступово.

У всьому цьому є надзвичайно важливим ідеологічний стан українського населення. А для того, щоб українці стали більш патріотичними, для того, щоб вони розуміли, що відбувається, хто тут панує і які інтереси він відстоює, потрібні вільні засоби масової інформації. Журналісти мають стримувати злодійські інстинкти, які у багатьох людей є, особливо на владних посадах.

Суспільство має прагнути трансформуватись до більш справедливого, через законність. А це неможливо, якщо, наприклад, Генеральний прокурор пов'язаний з бізнесом і йому служить. Отже, при реформуванні Конституції треба було б обмежити повноваження прокурора. Це ж стосується і всієї правоохоронної системи.

Всі ці деталі державної машини мають бути вдосконалені так, щоб одна одну контролювати і стримувати. І щоб вони не перетворилися у єдиний злодійський клан. Це складна проблема. Швидко її, може, не розв’яжеш. Але Україна має до того рухатися.

Зараз є така ідея у парламенті та поза парламентом, – повернутися до Конституції 2004 року. Це був би найпростіший спосіб. Але він також не розв’язав би всього.

 

Михайло Чечетов, народний депутат, фракція Партії регіонів: 

Я думаю, головне, щоб влада навчилася поважати чинну Конституцію. Ніяка Конституція не буде доброю, якщо влада не виконуватиме її. І Ющенко, і Тимошенко просто розтоптували Конституцію. Почавши з «третього туру» виборів, потім достроковими виборами до Верховної Ради, і так далі. А коли найвищі чини держави демонструють неповагу до Конституції, чого можна вимагати від простих громадян?

П’ять років майданні політики демонстрували свою гризню, ділили владу і розвалювали країну. Коли їх запитували: «Чому ви скубетеся?», вони відповідали: «Ви знаєте, Конституція погана, там не прописані правильно наші повноваження». А подивіться, прийшли інші люди: у Конституції не те що ні слова, жодної коми не поміняли, - а ніяких чвар нема. Дружно команда працює на країну.

А що ж змінилося, чому так сталося? А тому, що Ющенко і Тимошенко надавали перевагу корпоративним інтересам і партійним, а корпоративний і партійний інтерес у них у кожного був свій. А Янукович поставив на чолі державний інтерес. А державний інтерес у нас один. Тому що держава у нас одна – Україна.

Тобто навіть в межах недосконалої Конституції, думаючі люди можуть організувати нормальну владу. 

 

Є версія, що за допомогою закону про всеукраїнський референдум регіонали мають намір скасувати ту саму політреформу 2004 року

 

Але в будь-якому разі Конституція має бути такою, щоб народ був впевнений, що які б божевільні політики не прийшли до влади, Конституція не дасть їм можливості чинити безлад. Нинішня Конституція дає можливість чинити безлад. Тому в цій ситуації, з одного боку, треба, звичайно, поважати Закон. Але, з іншого боку, ми маємо внести до Конституції певні зміни, завершити конституційний процес, щоб бути певними, що люди, які прийдуть після нас, хай навіть через десять років, не будуть знущатися з країни.

Позиція Партії регіонів збігається з позицією людей. Люди кажуть одне: ви можете змінювати що завгодно і як завгодно, єдине прохання: в країні почали наводити лад, лад почали наводити завдяки президентові, тому у новій Конституції, що б це не було, чи зміни до Конституції, чи нова редакція Конституції, чи продовження політреформи, ні в якому разі не послаблюйте владу президента. Все інше буквоїди, юристи напишуть.

Нам потрібна сильна – але демократична – влада.

 

Юрій Костенко, народний депутат, фракція «Наша Україна – Народна самооборона», Українська народна партія:  

Треба передусім змінити образ мислення української влади. Це найбільша наша проблема.

Що стосується Конституції, то хочу нагадати, що Україна вже випробувала майже всі моделі конституційного державного устрою. Але за всі роки незалежності в Україні не було проведено жодної реформи. Ні в чому.

Тобто жодна конституційна зміна не супроводжувалася поліпшенням якості роботи влади.

Не в конституційних нормах головна проблема України, а в тому, що українська посткомуністична і постколоніальна влада не здатна, по-перше, керуватися національними інтересами в державній політиці, а по-друге, не здатна провести реформи, тому що при владі постійно перебувають представники адміністративно-командної системи, які не розуміють, що таке ринкова економіка і що таке економіка незалежної держави. Структура економіки Української РСР залишається незмінною в незалежній Україні.

Не нова Конституція потрібна, потрібні нові люди.

 

P.S. Якщо регіонали все ж таки вирішать прийняти нову Конституцію чи внести зміни до чинної, цікаво буде спостерігати, як вони шмагатимуть самі себе через ними ж загострене мовне питання. Бо раніше вони нарікали на те, що не можуть зарадити проблемі своїх російськомовних виборців, оскільки не мають у парламенті трьохсот депутатських голосів, і ніяк не можуть змінити Основний Закон.

У першому проекті змін до Конституції від ПР не зачіпали норми про те, що державною мовою в Україні є українська мова. Можливо, тому, що там не сказано, що українська є єдиною державною мовою… Зате в розділ «Правосуддя» вносилася зміна, згідно з якою кандидат на посаду судді має володіти «державними мовами», а «судочинство в Україні  ведеться  українською  або російською мовами, мовою більшості  населення відповідної місцевості чи мовою, прийнятною для населення даної місцевості».

До речі, в такому дусі прописаний проект закону про судоустрій і статус суддів, який Рада нещодавно прийняла в першому читанні. Головне науково-експертне управління ВР зауважило, що ці норми суперечать Конституції. Чи врахують депутати зауваження експертів, ми дізнаємося вже незабаром, коли цей законопроект буде знову розглянутий і, безумовно, прийнятий парламентом.

 

Коментарі до статті

Рюрик01-07-2010 17:46

АВТОРУ-ЦІКАВА СТВТТЯ.ПОВНІСТТЮ ЗГІЛНИЙ З ПАНОМ ЛЕВКОМ.

2 Donez28-06-2010 22:16

Немиті ноги - це наша влада. Що стара, що нова (бо ж скрізь ті самі мopди). І ще "руки що не крали" :)

Donez28-06-2010 21:41

Ладно, конституция - это носки.Вонючие.А ноги, которые мыть надо, это чего, Украина?Ну и логика у вас, однако.

Analityk28-06-2010 17:29

Українська конституція що шкарпетки: міняємо, як тільки поносимо день, бо вже смердять! А ноги теж треба мити!

Тарас28-06-2010 13:34

Конституція в Україні не діє, як не діє ЗАКОН УКРАЇНИ від 19.05.2009 року № 1343-VI . Він вступив у силу з 1 січня 2010 року і повинен захищати багатодітних! Але не діє тому і не захищає! Нема посвідчень, нема пільг! Отака у нас «Україна для людей»…тільки не для українських багатодітних!