Під місцевим наркозом

З одного боку, команді Януковича треба проводити реформи. З другого — зберегти владу. Перша мета передбачає формування системи державного управління за фаховою ознакою і децентралізацію влади. Друга — політичну лояльність апарату і жорстку централізацію. Очевидно, що різні цілі диктують абсолютно різні форми поведінки. І за необережного поводження можуть призвести до складної психологічної (політичної) патології. Роздвоєнням особистості називається. Один американський учений описав випадок, коли його пацієнтка кілька років писала скарги в поліцію про те, що в неї хтось краде гроші. Згодом з’ясувалося, що це робила вона сама — у моменти запаморочення. Так і нова влада нині. Начебто й проводить реформи. А при цьому сама в себе краде інструменти, без яких їх проведення — фікція.

Звідси — віртуальна програма економічних реформ із претензією на визнання, недавня Рада регіонів — із багатообіцяючою помпою, нова кадрова стратегія — з усесвітнім викликом. І тут же: реальна концентрація владних і фінансових ресурсів у центрі, відкіт від реформи місцевого самоврядування, тиск на інакомислячих мерів і депутатів місцевих рад, зачищення конкурентного поля, зміна закону про місцеві вибори в інтересах партії й уряду, а також наводнення держапарату й органів місцевого самоврядування лояльними до ПР кадрами. Для того щоб:

а) завершити процес формування владної вертикалі абсолютної монархії Януковича;

б) забезпечити перемогу на майбутніх місцевих виборах;

в) підтягти адміністративні й фінансові ресурси на місцях під наступні парламентські й президентські вибори.

Знайти охочих відверто говорити на цю делікатну тему виявилося нереальним. Поки місцеві еліти зграями мігрують у бік усемогутньої влади, діючі мери дружно прийняли обітницю мовчання. Бо немає жодного, хто не хотів би переобратися. І жодного, хто напередодні кампанії ризикнув би наразитися на невдоволення... прокуратури, міліції, СБУ etc. (Ну, хіба що, крім мера Енергодара, якого місцева рада на чолі з регіоналом Мироновим без рішення суду виставила за двері. )

Тому перш ніж команда Януковича остаточно приспить громадську пильність ударною дозою місцевої анестезії-2010, дозволимо собі кілька тез на животрепетну тему.

Відразу пропоную облишити багатотомну декларацію влади реформаторів і оперувати виключно фактами. Отже, досі рушійною силою реформи місцевого самоврядування в країні була Асоціація міст України (АМУ). А документом, що підтверджує цивілізаційне устремління України, — Європейська хартія місцевого самоврядування, ратифікована ВР 1996 року. Про що «ДТ» неодноразово писало. Мета у цієї перманентної реформи одна — віддати владу на місця, забезпечивши при цьому якісну селекцію представників цієї влади. Перше передбачає перерозподіл фінансів і повноважень на користь місцевого самоврядування. Друге — коригування закону про місцеві вибори і підвищення персональної відповідальності делегованих у владу мерів і депутатів. Отож ні до першого, ні до другого рушійну силу (АМУ) залучено не було. І зрозуміти сьогодні, хто й які норми реформи місцевого самоврядування лобіює в надрах комітету з реформ АП, доволі складно.

Так, днями в рамках проекту нового Податкового кодексу перерозподілом ресурсів опікувався сам прем’єр Азаров. І, знаєте, досяг вагомих успіхів. Щоправда, не на користь місцевого самоврядування. Основна новела Миколи Яновича — ринковий збір і прибуток від паркування — у центральний бюджет! Усе разом узяте місцеве самоврядування нервово закурило на балконі.

Правда, Микола Янович, якого, очевидно, теж не оминула вищезазначена хвороба влади, відразу подумав про реформи. І, всенародно знизивши ставку податку з прибутку (із 20 до 15 відсотків), дозволив місцевим радам її підняти. На п’ять відсотків! Облагодіяв, так би мовити. Проте знову наразився на неприємності. З одного боку, експерти вже пишуть статті про податкове окозамилювання Азарова. З другого — зраділі було представники влади на місцях рвонули в Мінфін по консультацію. З приводу прибутку, що звалився їм на голову. Як виявилося, норма — пуста. Закладена виключно на перспективу. Піднімати ставку ніхто не дозволить. Згідно з вищою політичною передвиборною волею. Тож статті свої експертам поки що ліпше відкласти.

Що до паркування й ринкового збору, то й тут є нюанс. Точніше, велика вірогідність того, що влада напередодні виборів завбачливо сконцентрує у своїх руках важелі впливу на осередки можливого громадського невдоволення. А раптом у Львові чи Донецьку напередодні виборів візьмуть та й підвищать ринковий збір? Адже друга хвиля кризи на носі. А так — усе в руках, які ніколи не дозволять скривдити електорат. Ті ж самі розклади, схоже, і з централізацією тарифів. Де в цій історії шукати слідів реформи місцевого самоврядування і чи з’являться вони до осені, як пообіцяв комітет Акімової, запитання до Віктора Федоровича.

Тепер — закон про вибори. Також позначений владою грифом «цілком таємно». Проекти знакового документа модернізуються з дня на день, країна наповнюється чутками... Ще одна новація (а в нас є остання редакція документа) — збереження пропорційної системи із закритими списками на рівні міста. Отож... АМУ, як відомо, обстоювала мажоритарну систему. Сперечатися про це можна нескінченно. Проте серед аргументів — закріплення персональної відповідальності. Відкрити ж списки, як пропонує БЮТ, на думку багатьох представників самоврядування, нереально. П’ятдесят партій-кандидатів мають шанси дуже заплутати народ.

Але, погодившись на мажоритарку в селах і райцентрах, а також на змішану систему в обласних центрах і містах, влада чомусь вирішила активно взятися за структурування партій. Точніше — партії. Наші припущення дещо підкріпив і «коаліційний опозиціонер» Володимир Литвин, який виступив цього тижня із ще більш пікантною пропозицією: заодно заборонити і мерів-самовисуванців. «Тільки — партійні!» — сказав як відрізав Володимир Михайлович. Однак заклик спікера тим самим підвищити політичну відповідальність, дещо скидається на бажання уникнути персональної. Особливо в контексті наполегливих пропозицій влади всім потенційним кандидатам вступати до ПР. А також не менш тривожних заяв спікера «про неприпустимість переманювання соратників у лави політичних партнерів». Гріхи чиєї карми в цій історії відпрацьовує Литвин — запитання виключно до нього. Або до генпрокурора Медведька, який зібрався у відставку.

При цьому є й гарна новина для місцевого самоврядування. Як з’ясувалося, хабарі вміє давати не лише Юлія Володимирівна («Хабар», «ДТ», №48 (776) 12—18 грудня 2009), а й Віктор Федорович. Вибори мерів в один тур, запропоновані в законопроекті, якраз дозволяють мерам поберегти нерви, а владі — провести селекцію. Теж партійну, розчистивши дорогу своїм «рейтинговим» кандидатам. А допомагати їм ПР готова в найрізноманітніших варіаціях. Включаючи як уже згадані пропозиції-рекомендації вступати до лав партії влади, так і інші дійові методи.

За нашою інформацією, основний наступ розгорнувся по лінії Одеса — Дніпропетровськ — Запоріжжя — Черкаси. Ну, Гурвіцу давно не солодко. Втім, як і його запальному соратникові Вахтангу Убірії. Мер же Дніпропетровська Іван Куліченко тягне з відповіддю ще з 2007-го. Єдине, у чому сьогодні, схоже, упевнений Куліченко, то це в «правоті» Литвина. «Це пряме обмеження прав демократії, — заявив «ДТ» Куліченко. — Я проти. Мер представляє інтереси не партії чи більшості ради, а громади. До того ж навіть тих, хто за нього не голосував. І він повинен мати можливість не бути зобов’язаним жодній політичній силі. А бути зобов’язаним виборцям. Колір прапора мера — це колір асфальту. А не партії. Нехай навіть найбільшої». Чи є це відповіддю Куліченка ПР? Не факт. Як не є точним і те, що мер Запоріжжя Євген Карташов погодиться на запропоновану йому новою владою пенсію. Про це давно ходять чутки. Сам же Євген Іванович заявив, що «не відчуває і не боїться жодного тиску і підтримує позицію президента щодо формування вертикалі влади, здатної ухвалювати відповідальні рішення». А черкаський соратник Бродського Сергій Одарич хоч завжди і був симпатиком ПР, вступати до партії досі не збирався. Але, можливо, ініціатива Литвина стане для нього фатальною?

І все ж таки найпікантнішим нюансом останніх днів стало вигнання з раю самоврядування мера Енергодара Олександра Кулібова. Зараз ми навряд чи будемо шукати підтвердження того, наскільки компетентним (чи некомпетентним) виявився цей всенародно обраний міський голова. Однак створений місцевою радою прецедент ліквідації інституції місцевого самоврядування в окремо взятому місті — на поверхні. Рішення суду відсутнє. Кворум — теж. Лист АМУ до адміністрації президента — без відповіді. Запитання, з чиєї відмашки — губернатора Петрова, заступника глави АП Скубашевського чи ще якогось діяча — влада наважилася на цей крок, залишається відкритим. До речі, Кулібов — висуванець від місцевої АЕС. Йому ще півроку тому пропонували зійтися з ПР. Але він, розповідають, понадіявся на захист підприємства, яке висунуло його. Схоже, явно не розрахувавши, що нова влада легко засуне його назад.

Замість висновків

Ситуація критична. Багато мерів і представників місцевих еліт не на диктофон кажуть про те, що «й готові були б вступити в цю ПР, однак ми не дурні, розуміємо, що на найближчих виборах нам буде відведено роль виконавчих солдатиків, призваних на службу забезпечити адмінресурс і перемогу». У цьому нема нічого надзвичайного. Більше того — заборонного! Відсутність нормативно-правових й інших регуляторів діяльності політиків на всіх рівнях державної влади в Україні призводить до подальшого збільшення ролі адміністративного ресурсу. І річ не лише в Януковичі, котрий призначає губернатора керівником передвиборного штабу, а мера — ватажком партійного осередку. У цьому ж ряду — глави адміністрацій, котрі свого часу працювали на Ющенка. І віце-прем’єри, котрі очолювали штаб кандидата в президенти Тимошенко.

Йдеться про щільне зрощування державного апарату й інтересів кожної нової партії влади. І чим більше останній вдається задіяти важелів влади, тим більш масштабною є ця партійно-державна синергія. Тим більше бажання, шансів і методів утримати владу. Тим більше виявляються риси автократичного режиму, коли влада концентрується в одних руках. Заради неї самої. Куди веде цей шлях розвитку, — пояснювати треба?

На останній конференції ПАРЄ було оголошено про поновлення моніторингу виконання Європейської хартії місцевого самоврядування в Україні. І це — сигнал. Не на користь Януковича. Європа справді мала потребу в появі адекватного центру ухвалення рішень в Україні. Однак після досягнутих новим президентом успіхів ні Європа, ні наша країна так і не дістали чіткої відповіді на головне запитання: під що формує свою вертикаль Янукович?

І останнє. Пункт про потребу поділу політичних і адміністративних компонентів у державному управлінні був відзначений у кадровій стратегії Януковича, представленій цього тижня. (Чому Головдержслужба, яка має з цього приводу пакет законів, так само, як і АМУ, не взяла участі у підготовці цього документа — тема іншої розмови.) Однак, з огляду на розмаїття цілей української влади, котра вирішила поєднати несумісне, і цей проект, швидше за все, доведеться відправити на звалище реформ президента Януковича. Якому не завадило б пам’ятати, що рано чи пізно будь-яке роздвоєння особистості діагностується. Електоратом — у тому числі. А дія будь-якого наркозу закінчується.

Реклама