Робота на телебаченні — це передусім відповідальність за сказане слово, яке формує думку, яке може усунути з посади чи, навпаки, призначити. Важливо тільки правильно користуватися тим словом, щоб не скалічити чуже життя та долю…

Напевне, як і тисячі малих хлопчаків, у дитинстві я мріяв стати льотчиком, проте мав свою інтерпретацію мрії: прагнув стати пілотом вертольота. Пролітати над будинком, де народився, і скидати з парашутом гостинці.

Не всім дитячим мріям судилося здійснитися. Після отримання атестата про середню освіту питання про професію пілота навіть не поставало. На той час модними були спеціальності юриста та економіста. Вирішив обрати щось середнє – журналіста. Позаяк цей фах, у моєму тодішньому усвідомленні, поєднував усі спеціальності водночас. Журналіст мав знатися і на економіці, і на праві, і на багатьох речах, розуміння яких було запорукою ерудованості. Саме тому і подав 1996 року документи на факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Перед тим як прийти на канал ICTV — працював на «Інтері». Саме там познайомився з Костянтином Стогнієм. Разом з ним ось уже понад десять років працюю над створенням програм на соціально-кримінальну тематику, тому робота в ефірі — це ще одна сходинка до професійного визнання.

Працюючи щодня над програмою, не ставлю за мету гнатися за винагородами. Найбільшим визнанням, як на мене, є рейтинг програми. Якщо він високий — продукт потрібний. З людьми, котрі його створюють, рахуються, позаяк вони формують думку суспільства, а отже електорату. Якщо ж рейтинг впав, то скільки б нагород не мав журналіст, він нікому не потрібен. Перетворюється на порожнє місце, щоправда, з винагородами.

Словесний портрет:
Народився Олександр 11 жовтня 1980 року
Одружений, виховує сина
Життєве гасло телеведучого: «Сила слова не в силі голосу»
Любить спорт, яким займається з сьомої до дев‘ятої ранку щодня